З Новим 2019 роком, шановні горормани, жахісти, любителі страшного, гидкого, кривавого!
Напередодні свята ми не підбивали підсумків: руки були зайняті нарізанням салатів та вимітанням павуків. Проте варто черкнути кілька речень на межі років, адже є чим похвалитися та поділитися.
Наш проект доволі молодий — офіційно ми стартували в кінці липня 2018-го, але менш ніж за півроку маємо певні результати діяльності. І, якщо вірити відгукам, вони доволі непогані.
Про проект «Бабай», передумови, теперішній стан та перспективи — коротко.
Спочатку ми планували один допис, але вийшло простирадло на 9 аркушів, тому було вирішено розділити його на три частини:

1) Передісторія (кілька слів про горор в Україні, становлення та теперішній стан (НЕ дослідження, Ктулху збав!);
2) Про «Бабай»: народження, розвиток, перспективи;
3) Книги українською мовою, що вийшли у 2018 році (горор та супутні жанри)

ЧАСТИНА І

Історія «Бабая» почалася з «Крамнички жахіть», заснованої у 2015 році. Як на аматорський рівень, це був непоганий проект, адже до цього в Україні подібних речей практично не існувало. Шанувальники жахів самостійно торували стежки в горорі, або паслися на чужій території. Так, російська горор-тусовка на той час була вже доволі розвинутою (якщо порівнювати з нашою), такі платформи й проекти як Darker, Horrorzone, Варго, Redrum, «ССК», конкурси «Чертовая дюжина», «Виселица» та інші, консолідували людей з усього колишнього СНД, і це, звичайно ж, було російськомовне середовище. Чимало наших земляків засвітилися в цих проектах і зарекомендували себе представниками авангарду літератури жахів. Звісно ж, російськомовної.

В той час, коли світова горор-культура гримить на весь світ і заробляє шалену грошву, коли культовим персонажам виповнюється по 30-40 років, коли Дракула, Болотяна Тварюка, Фредді Крюґер та Чужий лякають вже кілька поколінь підряд, в українській пустелі самотньо гуляє перекотиполе.

Напрацювання наших земляків представлене здебільшого творами столітньої давнини, що вряди-годи упорядковують в збірки-антології, які не виділяються на поличці української класичної літератури. Так, готична проза І.Франка, Г.Квітки-Основ’яненка, Л.Українки, П.Куліша й інших – ось це, практично, увесь здобуток і фундамент українських жахів. Містичні елементи, як то померлі панночки, русалки, відьми, були лише засобами, інструментами, за допомогою яких класики доносили певні актуальні на той час ідеї. Так, ми маємо М.Гоголя, якого вважають першим автором жахів як українці, так і росіяни, і рвуть бідного Васильовича на клапті, мусолять, перетворюючи дійсно талановиті страшні твори на мейнстримову ганьбу, яку крутять в новорічну ніч. Так, осторонь стоїть М.Коцюбинський і його «Тіні забутих предків». Це страшна і водночас прекрасна річ, яка є перлиною готичної прози, проте в ній набагато жахливішою є реальність. Люди, їх відносини, вчинки – ось що може викликати справжній жах.

603c04af24a8439399dd7fd5dff02600.jpg

Не будемо намагатися виокремити жанр горор в українській літературі, каталогізувати чи систематизувати його, хай це краще зробить людина з філологічною освітою (Євген Лір, ми в тебе віримо). Гадаємо, дослідження українських жахів від глибокої давнини й до сьогодні – це гарна тема для дисертації або, хоча б, для курсової роботи.
Кількома штрихами ми спробуємо показати становлення горору в сучасній Україні, та розказати, як ми докотилися до «Бабая».

Коли Радянський Союз луснув, як гнійний фурункул, у постсовок линули ріки західної маскультури. На прилавках миші грали в футбол, а в пошуках дефіцитних товарів люди часом перетинали всю республіку. Проте чого-чого, а книг вистачало. Підприємливі колишні комсорги й діти партійних шишок, просто моторні хлопці, які зуміли в часи всезагального хаосу зайнятися бізнесом, отримали у спадок тисячі тон дешевого паперу, яким були забиті склади й підвали.

Відсутність Залізної Завіси, купа шарового паперу й трохи зусиль — і на ринки ринули книги. З гівняними перекладами, з кустарними ілюстраціями, зате з монстрами, цицьками, бластерами й карколомним сюжетами, які на вчорашніх зашорених мешканців Країни Рад справили ефект наркотиків.
Романи про вампірів тиражем в 200 000 екземплярів стали лавиною, що розтеклася куцими прилавками та стихійними блошиними ринками, народ скуповував їх і читав запоєм. Кінґ, Кунц, Баркер, Лаймон, космо-герої, жахливі мутанти і пристрасні амазонки, які потребували допомоги м’язистих Арнольдів — це вам не соцреалізм і набундючені партійні рила.
Поряд розвивався ринок відеопрокату, західні фільми з гугнявими перекладами й досі викликають ностальгійний щем в грудях.

eeab7812b2bb481985d44277d4b490a4.jpg

Проте минули 90-ті, прийшли нульові, а народ споживає ті ж зарубіжні жахи. Український сучукрліт генерує побутові історійки й постмодернові романи, зубожіння, страждання й поневолення виходять друком, а жанрові твори майже відсутні.
У 2001 році виходить роман, який ми можемо назвати першим українським сучасним горором. Але ви про нього навряд чи знаєте. Його автор — Борис Левандовський, а книга називається…
Не повірите: «Бабай».
Забігаючи наперед, запевняємо, назва нашого проекту не пов’язана з цією книгою, проте збіг доволі цікавий і вартий уваги.
«Бабай» було написано російською, а в 2005 році у видавництві «Зелений пес» виходить український переклад. Це справжні, класичні жахи, не без недоліків, але це перша зафіксована спроба створити свій твір в жанрі горор.

30b68438f0ff408face2f3d0bc7b71d4.jpg

Минає десяток років, рідкі ентузіасти пишуть лячні історії, але видають їх здебільшого за власний рахунок, а за відсутності маркетингу ці речі відомі хіба в колі родичів та друзів.
Прогрес намітився в перекладній сфері — найпопулярніший письменник жахів у світі нарешті виходить друком. «Клуб сімейного дозвілля» випускає Стівена Кінґа, і це стало важливою подією для любителів жанру.

Проте вітчизняні жахи так само в анабіозі, талановиті автори пишуть для російської «Самой страшной книги», українські книгарні як горор позиціонують жіночі містичні романи, Юрій Винничук упорядковує чергову антологію української готичної прози, романи Олексія Жупанського не мейнстрімові, а Сашко Завара ще й гадки не має про свого Песиголовця.
Виходять маловідомі авторські й між авторські збірки — «За рік до світанку» Дмитра Піскорського (2012), «Кроки за спиною» Уляни Галич (2012, Смолоскип), «За лаштунками ночі» (2009, Дніпро), ще не зовсім жахи, але замах амбіційний.
Тим часом на допомогу приходять соцмережі. В Інтернеті з’являються поодинокі оазиси сміливців та ентузіастів, які не бажають миритися з існуючим станом речей і починають консолідувати навколо себе українських любителів жахів. «Стівен Кінг. Український клуб», заснований Володимиром Яковлєвим, Фензін «Підвал» на чолі з Олександром Дмитровським, а також «Крамничка жахіть» — ці й інші проекти зіграли важливу роль в розвитку горору.

В 2015 році спільними зусиллями інтернет-спільнот «Стівен Кінг. Український клуб» та «Світ Фентезі» виходить перша збірка сучасного українського горору — «Повна темрява». Сира, тоненька, на скріпках…. Але така важлива. Обкладинка у виконанні Сергія Крикуна, мега-короткі наївні оповідання від звичайних українських хлопців та дівчат стали символом пробудження горору, і хай плачуть ті, хто не отримав цю вже нині раритетну збірку.

08f97f1d9f26440e80640ff3a09e18a8.jpg

Практично одночасно зі згаданою збіркою «Фензін «Підвал» видає альманах «Світильник Джека», а також прогнозує регулярне видання тематичних збірок на основі конкурсного відбору.
І дійсно, «Підвал» має сьогодні солідний доробок: «Світильник Джека» (2015), «Після опівночі», Підвал» (2016), «Свині» (2017), «Ріплі», «Ліс» (2018), у 2019 році планується збірка найкращих творів «Підвалу», а в подальшому – антологія перекладів іноземних класичних творів жахів (зокрема, є інформація, що наразі перекладається «Вампір» Полідорі).
Крім роботи над збірками, «Підвал» також веде діяльність у мережі «Фейсбук», та рідше – на власному ресурсі – https://pidval.wordpress.com/.

63e701d082964e368f0a0594166df22e.jpg

Поряд з «Підвалом» та «Крамничкою жахіть» виданням збірок займаються й інші проекти: так, у 2016 році на основі конкурсу від журналу «СТОС» та «Підвалу» у видавництві «Твердиня» вийшла збірка «Ігри з темрявою», до якої увійшли твори, що не були відібрані до «Після опівночі». Трохи дивно, чому такі класні твори було проігноровано, адже «Ігри з темрявою» — це достойна збірка.
У 2017 році «СТОС» та мистецька формація «Літмайданчик» видають збірку «Дотик зачаєного жаху», тематика творів у якій зосереджена на так званих лавкрафтіанських жахах, вона доволі солідна і друкувалася обмеженим тиражем. Так вийшло, що перша презентація збірки відбулася на фестивалі фентезі «Брама» в Івано-Франківську, і аудиторії її представив ваш покірний слуга.
Крім того, ця ж команда провела конкурс поетичних готичних творів, присвячений Едґару По, переможців було включено до другого тому «Крамнички жахіть». Також у 2017 році було проведено конкурс «Вбивство на вулиці», але поки що збірку не випущено, хоча ми не полишаємо надії її побачити.
У 2018 році з’являється вінницьке видавництво «Дім химер», яке займатиметься виданням книг українських письменників, котрі спеціалізуються на химерній жанровій та авторській прозі. Ми покладаємо на нього великі надії, хоча, судячи з авторського складу, оголошеного для роботи, м’ясного горору ми навряд чи побачимо: автори, анонсовані видавництвом, відомі більше містичними, «легкими» творами, тож книги виходитимуть на одній хвилі з типовим «сучукрлітівським» процесом. Але хтозна, можливо й класичні жахи та субжанри знайдуть своє місце у цьому видавництві, тому побажаємо їм успіху!

01be26694d404826988bc472d4e3951f.jpg

Романи жахів дуже неохоче видають, хай навіть вони популярні за кордоном. Культові речі з’являються на найбільших літературних заходах, але не регулярно. Після майже тридцяти років Незалежності у нас нарешті випускають «Екзорциста».

Досі не видавали ні Діна Кунца, ні Роберта Маккамона, ні Клайва Баркера («Викрадача вічності» не рахуємо). Маємо фантастику (але не горор) Дена Сіммонса («Терор» останнього анонсований Видавництвом Жупанського). КМ-Букс видало молодого норвезького автора «Томаса Олде Хьовелта (роман «Відьма»), Кінга-молодшого (Джо Гілл, «Пожежник»), збірку фантастичних оповідань з елементами горору Джорджа Мартіна «Ночеліт». Видавництво «КСД» поки що попереду всіх: регулярно виходять перекладені романи й збірки оповідань (серед них — трилогія Томаса Гарріса про Ганнібала Лектера, «Американський психопат» Брета Елліса, «Колекціонер» Джона Фаулза, збірки «Колір зла», «Жахослов», «Що ховається в темряві» (контент даних збірок викликає багато запитань, але й на тому подяка). Окремо варто відзначити псевдодокументальну «Таємничу історію «Твін-Пікса» Марка Фроста.

11178000177b4d9db7fdea45fa3b103d.jpg

Сьогодні є певний прогрес у крупній прозі: той-таки Жупанський започаткував серію «Альтернатива», яка дала нам класичний горор «Песиголовець» Сашка Завари, екзистенційний горор «Підземні ріки течуть» Євгена Ліра, романи самого Олексія Жупанського («Першими до мене прийдуть діти», «Побутовий сатанізм», «Лахмітник», «БТБ!ЧГ»), які важко піддають жанрові класифікації, але це збіса лячні й похмурі речі.

ba0fac05d2334e2782a94fc70c483db1.jpg
edc48ac4f10742dbb51d8cb7bb138ad6.jpg

Примітними є роман-експеримент Михайла Бриниха про українських зомбі «Хліб з хрящами» (2012, Ярославів Вал), нуарна повість Дмитра Піскорського «Лінія Шквалу» (2016, самвидав), загравання з жахами Любка Дереша («Культ», «Поклоніння ящірці», «Трохи пітьми»), похмуре міське фентезі Нати Гриценко «Тінь на порозі» (2018, Академія).
У 2018 році вийшов роман жахів «Служитель» тернопільчанина Андрія Гулкевича (Видавництво «Богдан»).
Також нещодавно вийшли збірки оповідань «Те, що серед нас» Назарія Вівчарика, «Шепіт сосен» Ігоря Антонюка, повість «Зомбі-Україна» від Романа Мтт, комікси «Мор» Андрія Данковича і «В землю» Ігоря Штанька та Іллі Чеботаря.

9c45f22b365c48edb7c08c9c5d2ce2b7.jpg

Як бачимо, сьогодні процес трохи рухається, хоча не так інтенсивно, як би того хотілося. Але це лише початок, і ми тішимося, що стоїмо біля витоків розвитку жанру.
Залишайтеся з нами. Наступна частина зовсім скоро.

a90e7620651b415694ef7d72a55c07f0.jpg