Чому письменники вбивають?

Я натрапила на цю тему випадково, коли почула про досить свіжий випадок, де у заплутаному вбивстві виявився винним польський письменник Крістіан Бала, чий злочин зрештою було розкрито через те, що він не стримався і написав про це книгу.

Та більш глибоке дослідження привело мене до переліку в кілька десятків імен вбивчих письменників, відомих і не дуже. Історії дуже різні, деякі сумні, а деякі – безмежно моторошні.

У цій статті спробуємо розібратися у найбільш цікавих і розповсюджених мотивах, що штовхають авторів на реальні злочини.

Кохання і подружнє життя

Як виявилося, найчастіше письменники вбивають саме своїх партнерів – хоча це твердження справедливе не тільки для письменників, а для кримінології загалом.

Кеннет Галлівел – британський письменник, драматург і актор, що мав дуже палкі і бурхливі тривалі стосунки зі своїм протеже і колегою Джо Ортоном. І якщо спочатку ці стосунки були рівними, а кохання видавалося взаємним, то щойно популярність Ортона почала зростати, він став зраджувати своєму коханцю, майже не приховуючи цього.

Кеннет дуже страждав через ті зради і почав глушити біль алкоголем та антидепресантами, та одного дня терпіти не стало сил, і він спочатку забив коханого молотком, а тоді вкоротив собі віку, прийнявши смертельну дозу снодійного.

А от Вільям Барроуз, один з найвпливовіших американських письменників ХХ сторіччя, був цілком щасливий у шлюбі і не мав на меті нікого вбивати. Та якось перебравши з алкоголем на вечірці, вирішив похизуватися своїми навичками стрільця, а його дружина добровільно зголосилася в цьому допомогти. Вона поставила склянку на голову, яку Вільям мав влучним пострілом збити – от тільки чоловік схибив і прострелив коханій голову на очах у купи свідків. До кінця життя, Барроуз так і не зміг пробачити собі цього вчинку.

Голландський же письменник Річард Клінкхаммер за вбивство власної дружини провини не відчував. Більш того, він навіть написав книгу «Середа – м’ясний день», в якій описував 7 способів вбити дружину – і то за рік після її «зникнення», коли слідство ще тривало. Але в поліції пішло ще декілька років на те, щоб таки довести провину Річарда, бо він дуже ретельно заховав тіло і переконував усіх, що дружина його просто покинула і втекла. Коли ж чоловіка нарешті було викрито, він стверджував, що саме дружина першою почала сварку і накинулася на нього із важким гайковим ключем у руці, тож він вбив її випадково, захищаючи власне життя – але історія звучала геть непереконливо.

Приблизно така сама історія сталася і з Ненсі Кремптон-Брофі, авторкою феміністичних статей і кількох трилерів. От тільки вона спочатку написала есей «Як вбити свого чоловіка», а вже за кілька років втілила його в життя. Під час слідства, Ненсі до останнього заперечувала свою провину і запевняла, що якщо вона і вбивця, то зробила це несвідомо.

А автор коміксів Блейк Лейбл не просто вбив власну дружину, щойно втомився від неї, а ще й яскраво зобразив це у власному мальописі. До речі, його дружиною була українка Яна Касьян, і це, напевне, одна з найбільш моторошних історій, які мені доводилося чути.

Та і серед українських письменників був персонаж, від чиєї історії холоне кров. Андрій Головко застрелив дружину, а тоді і маленьку дочку, бо відчував, що не може дати родині достатньо уваги, бо надто віддається роботі. І що найстрашніше, він майже не поніс покарання за свій злочин, а в Києві досі є вулиця, названа на його честь.

Психічні хвороби

Енн Перрі написала кілька десятків детективів і трилерів, і критики відмічали, що за яку б складну тему вона не бралася, авторка завжди ідеально закручує сюжет і передає внутрішній світ злочинця.

Та секрет, як виявилося, був у тому, що жінка так добре розуміла психопатів саме тому, що була однією з них, і ще у віці 15 років переконала свою близьку подругу разом вбити матір тієї, щоб вона не заважала їхньому спілкуванню. Після того, як Енн відсиділа в тюрмі за свій злочин, вона змінила ім’я, щоб приховати минуле (її справжнє ім’я було Джулієт Меріон Гьюм), але з часом правда таки випливла на поверхню. Цю страшну історію було екранізовано у 1994 році у фільмі «Небесні створіння».

Німецький письменник Ганс Фаллада з дитинства страждав на клінічну депресію і багато разів намагався накласти на себе руки. Один зі сценаріїв самогубства полягав у тому, щоб влаштувати дуель з товаришем, що мав ту саму проблему, і піти з життя разом. Товариша він вбив, а от його самого вдалося врятувати. За багато років потому він також скоїв замах на життя колишньої дружини, але, на щастя, невдалий.

Мері Лемб, англійська письменниця ХІХ сторіччя і сестра письменника Чарльза Лемба, страждала на біполярний розлад, і під час одного з епізодів манії зарізала власну матір. Після цього від жінки відвернулася вся родина, і лише її брат Чарльз розумів, що насправді пережила Мері і віддано дбав про неї до кінця життя.

Патологічний потяг

Австрійський журналіст і письменник Йоган (Джек) Унтервегер задушив молоду жінку у віці 24 років, і з цього почалася його кар’єра – і як письменника, і як серійного вбивці. Спочатку він написав книгу, що досліджувала психологію вбивства і розкаяння, яка проклала йому шлях на волю, де він став популярним і продовжив освітлювати тему виправлення злочинців. От тільки сам він не виправився і зовсім не прагнув цього. Він продовжив вбивати, і загалом вбив ще 8 жінок в Європі і 3 у США, де зрештою і був затриманий. Преса окреслила його «Віденським душителем».

Британський же письменник Томас Гріффітс Вейнрайт найбільше в житті прагнув заможного життя – так сильно, що перетруїв купу родичей, щоб успадкувати їхні статки. Щоправда, офіційно звинуватити в цьому його так і не змогли, бо на той час не існувало розвиненої судово-медичної експертизи, та він таки потрапив за грати за інші фінансові афери.

Японець Іссей Сагава з дитинства прагнув скуштувати людської плоті – і зрештою не просто втілив свою мрію, вбивши і з’ївши свою однокурсницю Рене Гартвелт, а й здобув через це неймовірну популярність на батьківщині. Своєму злочину він присвятив книгу і кілька випусків манги, а ще в одній книзі описав інший true crime епізод, до якого не мав стосунку.

Кримінальне минуле

Японець Лю Йонгбяо разом з товарищем хотіли пограбувати заможного постояльця одного з готелів, та злочин пішов не за планом – і чоловіки зрештою забили на смерть чотирьох людей (самого постояльця, двох стареньких власників готелю та їхнього онука-підлітка). Понад 20 років це вбивство лишалося нерозкритим, і за цей час Лю встиг стати відомим письменником, та зрештою його знайшли за зразком ДНК, залишеним на мисці злочину. За словами самого письменника, він все життя чекав на викриття, бо постійно відчував свою провину.

Австралієць Марк Брендон Рід писав кримінальні романи і навіть дитячі книжки (з таким самим кримінальним ухилом). Писав за ґратами, де провів більшу частину життя, бо з юного віку був активним членом банди і мав на своїх руках багато крові.

Джек Еббот також з підліткового віку вів кримінальну "кар’єру" і постійно потрапляв до в’язниці. Якось він зв’язався із Норманом Мейлером – письменником, що і сам ледь не вбив дружину – і разом чоловіки написали книгу про справжні реалії тюремного життя під назвою «У череві звіра». Завдяки популярності книги, Джекові вдалося вийти на волю, але вже за кілька днів він зарізав офіціянта у кав’ярні через незначну сварку.

Норіо Наґаяма також спочатку став вбивцею, і лише за ґратами почав писати. До в’язниці він потрапив за вбивство чотирьох невинних людей, яких хотів пограбувати, але в тюрмі він кардинально змінив погляди, почав навчатися і писати вірші та романи. Весь дохід від продажу своїх книжок він переводив на рахунки родин своїх жертв, а коли його було страчено, заповів усі майбутні заробітки фондові, що опікується працюючими дітьми Перу.

Таємничі обставини

В цьому розділі буде лише одна персонажка, але не згадати її просто неможливо.

Чілійська письменниця Марія Кароліна Гіль, що досліджувала у своїх творах теми фемінізму і жіночності, мала молодого коханця, що був на 14 років молодшим за неї. Стосунки у них були дуже близькі і міцні – аж доки раптом одного дня жінка не вистрелила коханому поміж очі після ланчу в кав’ярні. Жінка ніколи так і не назвала причин, що спонукали її до вбивства, і слідство також не змогло виявити жодного мотиву.

Тож мотиви вбивств у письменників бувають не менш загадкові, ніж вигадані сюжети їхніх історій.