«Не для дітей»: у темних просторах української анімації. Частина 4

Почали Гоголем, закінчуємо Шевченком. Що ж, по-перше, це хороше завершення для статті, а по-друге, воно в нас дійсно так випадає за хронологією. Три роботи у трьох різних техніках пропонують три різні підходи до «темної» сторони Кобзаревих творів.

«Тополя» Валентини Костилєвої (1996) – красива лялькова анімація, світла й сумна. Ніжні акварельні пейзажі та героїня, подібна до дівчини з «Циганки-ворожки», покликаються на графіку самого Шевченка, текст поеми частково переведений у візуальний ряд, частково покладений на музику і проспіваний (виконавиця Н. Гура). Що по нашій темі? Окрім самого баладного сюжету із трагічним фіналом, це досить розлога як на десятихвилинну анімацію сцена у ворожки, з уже традиційним контрастним поєднанням темної нічної синяви та червоних вогняних спалахів. Ворожка тут, щоправда, не схожа на відьом з «Квітки папороті» чи «Вія»: це цілком собі доброзичлива сільська відьма, що по мірі сил допомагає героїні. Ну, а трагічні наслідки – то вже відповідно до законів жанру і нелегкої дівочої долі.

«Кобзар 2015» Богдана Шевченка (2017) геть інший. В основу ліг «За байраком байрак», проте розлога за сенсами назва ніби натякає на те, що йдеться тут про вимір всієї Шевченкової творчості, причому в сучасному її прочитанні (до речі, на початку проект і планувався як 12-серійний, та наразі вийшла лише одна анімація[1]). Ця робота не лише найстрашніша з трилогії, але й, не побоїмося сказати, одна з найстрашніших в усій «страшній» нашій анімації. Не останнім чином тому, що, подібно до «Страшної помсти», має справу з творчим осмисленням національних гріхів – братовбивства (в найширшому сенсі) і зради. Художнє рішення її відверто «ударне»: промовиста й ефектна панівна чорно-червона гама, зображення, що нагадує ожилу графіку Сергія Якутовича (художник-постановник Олександр Чебикін, техніка переважно перекладки), музика Антона Байбакова.

Власне, робили «Кобзаря 2015» творці графічного роману «Даогопак», що закономірно вилилося в коміксову естетику анімації. Вона досить органічно лягає на національну історичну, літературну та міфологічну основу, з її прокляттями, грішниками, що їх не приймає ні земля, ні вода, Марками Проклятими та іншими приреченими свої жахливі злочини спокутувати не менш жахливим чином. У фільмі не бракує страхіть в дусі людського ока в воронячому дзьобі чи відтятих голів, як і ємних образів на кшталт ярма і натільних хрестів, що під їх нестерпним тягарем блукає світами проклятий… А про коміксову естетику я вже згадувала?

Словом, якщо ця анімація не заохотить школярів до Шевченка – вже, мабуть, не заохотить ніщо. Що ж, десь про це і йшлося авторам стрічки: «Якщо ми будемо працювати з Шевченком як із кріпаком, то це буде сльозлива шароварщина. А якщо як із Стівеном Кінгом, як з автором горорів, то буде зовсім інше ставлення», – коментував проект продюсер серіалу Максим Прасолов, а сам жанр був означений як… «зомбі-горор»[2] (от кого там немає, то це зомбі в звичному розумінні, але, сподіваюся, це не відверне вас від перегляду; з іншого боку, не можна ж було позбавляти «захисників Кобзаря» можливості черговий раз поплакати над «десакралізацією Шевченка»!).

І, нарешті, «Причинна» Андрія Щербака (він же автор сценарію і художник-постановник) (2017). За сюжетом і настроєм вона перегукується з «Тополею»: втрачений коханий, згорьована дівчина, трагічний фінал; переживання героїні та її мрії про єднання з нареченим у центрі оповіді. Втім, «Причинна» і принципово відмінна.

Почнемо з найпростішого, техніки: тут це, за означенням виробника, «експериментальне поєднання традиційної анімації із нестандартними прийомами відео-арту та звуко- й відеоінсталяцій»[3]. Крім того, збільшений метраж – більше двадцяти хвилин – дозволив ширше розгорнути історію, показати героїню, досить детально як для вітчизняного короткого метру розкрити її психологію. Чимало місці в оповіді приділено і коханому-козакові, що відповідає за лінію війни; остання, як знову ж таки наголошують творці стрічки, також вельми важлива. Бо актуальна і для нас, тут і зараз[4].

З картиною війни, природно, пов’язані найпохмуріші сцени в анімації: монохромна коричнева й сіра гама, діагональна композиція кадру, образи шабель-хрестів, круків, знову ж таки зірваного хреста і полеглих, що ніби перетікають-зливаються із землею... Втім, анімаційна «Причинна» порівняно з першоджерелом м’якша: ті доторки потойбіччя, що їх відчуває героїня, є радше не погрозою, а вітанням, та й недобрі до людей демонічні істоти не перейшли сюди зі сторінок поеми.

Зрештою стрічка стає оповіддю не про трагічну загибель закоханих, а про їхнє вічне єднання, хай і по той бік буття. Наостанок загадаємо про майже медитативний настрій, виразний малюнок і сумовито-тривожну музику Тетяни Шамшетдінової. Так що маємо містичну історію любові й смерті, на класичному національному матеріалі і в той же час цілком сучасну за формою і навіть проблематикою.  

Повну версію стрічки можна подивитися ТУТ

На цьому завершуємо наш екскурс у темні світи української анімації. На повноту він не претендує, але, сподіваюся, основні напрямки й тенденції ми означили. Додамо лише, що межі тут доволі хиткі, і вибір подекуди умовний і волюнтаристський. Основних джерел цього напрямку (якщо можна віднести до «напрямку» настільки різні роботи) два: класична спадщина, передусім романтична (Гоголь, Шевченко), і традиції гротеску та абсурду в українській анімації (що, звісно, теж мають корені в національній культурі). Почалося все з першої, та обидва типи мирно співіснують і подекуди поєднуються. Наскільки, звісно, можна судити з тих крихт, що їх маємо. А загалом – роботи на цій ниві нашим майстрам і підмайстрам анімації ой як багато.

[1] Дмитро Джулай. Українці побачать мультфільм за «Кобзарем» у стилі зомбі-хорору // https://www.radiosvoboda.org/a/28442588.html

[2] Там само.

[3] Презентація анімаційного фільму «Причинна» // http://magikafilm.com.ua/ua/news/2017/06/16/158/view 

[4] Там само.

Попередні частини:

«Гоголівська» трилогія

Від Кінґа до Платонова: «темна» фантастика й апокаліптика 80-х

«Жахалки» і гротески 1990–00-х