Японська демонологія: різновиди Оні та як від них уберегтися

У попередній статті розглядалася тема японської нечистої сили – йокаїв. Але є ж ще родичі або підвиди йокаїв.

Про них є казки, гравюри, навіть комікси. Вони – герої вистав у театрі кабукі та інших театрах. І вони досі дуже популярні.

Оні. Хто вони – чорти чи демони?

Переклади надають нам різне трактування. Але як тенґу – це тенґу, каппа – це каппа, так оні (oni) – це оні. Перечитавши безліч казок і різних джерел, передивившись гравюри та інші зображення, я спробувала скласти портрет цих ворожих, але іноді й амбівалентних персонажів.

Їхнє походження, як вважають, китайське (слово «оні» – від «гуй», guǐ, тобто «демон», «привид умерлого»). Але у Країні Сонця, що Сходить, оні набули самостійності та власної харизми. Первісно їх вважали підземними божествами, привидами вмерлих. Потім оні стали мальовничими, але й грізними – рогатими, червоно- чи синьотілими… Вони дещо нагадували наших демонів – шкідливих мерців, які ходять по смерті. Ясна річ, що не треба зайвий раз турбувати предків.

В одних легендах і казках оні – комічні, іноді викликають навіть співчуття (як чорти в українському фольклорі), їх можна одурити. Але первісно ці персонажі – грізні велетні, величні та могутні, навіть якщо не брати до уваги їхньої жахливої зовнішності. Приблизно як тенґу, що спочатку були божествами й навіть велетами, а потім їхній образ у фольклорі став применшеним. Ось тематична публікація.

Японські легенди і казки часто – зразок саспенсу. Особливо якщо з’являються йокай та оні. І перші, і другі – дуже різноманітні.

Одна з улюблених казок – «Момотаро» (про хлопчика, який народився з персика). За сюжетом, герой і його помічники (пес, мавпа і фазан) перемогли демонів, які жили на острові, і заволоділи їхніми скарбами. Ці демони – оні.

І, звичайно, міфологію Країни Сонця, що Сходить, важко уявити без перевертнів. Їх не злічити (парасолька, чайник…), але творці зосереджуся все ж таки на оні. Наприклад, знаменитий демон не менш знаменитої брами Расьомон (Рашьомон). Про ці ворота можна прочитати в новелі Рюноске Акутаґави «Расьомон» (українською переклав Іван Дзюб), а ще цю браму зображено у фільмі-шедеврі Акіри Куросави «Расьомон» (за однойменною новелою і «У чагарнику» – мабуть, найвідомішою в Україні авторства Рюноске).

Отже, демон Расьомон – Ібаракі-Додзі. За легендою він так налякався людських гріхів, що втік. (Але до того встиг нажахати масу людей, не кажучи про інше заподіяне зло). За іншою легендою, один відважний самурай переміг цього монстра, відрубавши тому руку. Але не встиг убити. Чудовисько зникло та чи назавжди?

Такий демон (і цей сюжетний хід не рідкість для японського фольклору) може навіть перетворитися на приємну стару жінку, яка нібито колись була годувальницею самурая. І вона прийшла… щоб той показав їй відрубану руку демона. Чи здогадалися ви, що це був сам демон Расьомон? Він схопив руку і зник. Але, з огляду на те, що більше про його злочини не розповідали, воїн усе ж таки знешкодив цю почвару.

Японські легенди викликають захоплення ще й завдяки стилю. Наприклад, коли демон у подобі старої жінки називає себе годувальницею, самурай починає пригадувати, ніби він таку знав чи бачив. Але це так тонко показано! Бо є й сумніви – чи та це жінка, чи вона – це вона… Виявляється: не вона.

Оні у тваринній подобі

Як приклад, уші-оні (ushi-oni, дослівно «бичачий демон») – чудовисько, яке живе в морі, інших водоймах (наприклад, річках або ставках), і нападає на людей, якщо ті потрапляють на пляж. І не просто поїдає нещасних, а й плюється отрутою. Може жити і в лісі (таких уші-оні теж декілька «підвидів»). За віруваннями, таке відбувається на заході Японії.

Візуалізацій тваринних іпостасей уші-оні декілька. У цієї потвори – коров’яча голова, а тіло – або як у павука, або як у краба. На японських гравюрах – дуже виразна рогата морда (ще й ікласта), а тіло повзе на численних крабових клешнях, які нагадують коси або серпи. Ще одна версія – шестиногий тулуб, і на кожній лапі клешня! Також тіло може бути й бичачим, а голова… умовно людською. Словом, демонською. Такий покруч трохи нагадує химеру, так)

Є храмові зображення (скульптури або маски) уші-оні, де ці демони виглядають навіть симпатично або велично. Тобто це – колишні божества. Недарма інші уші-оні можуть з’являтися біля храмів і навіть носити людський одяг. А є й летючі уші-оні, причому – на комашиних крилах…

У фольклорі різних народів перевертні та інша нечиста сила часто приходять до людей за речами, які ті взяли (наприклад, гребінь у русалки, або мрець може явитися за іконою, тощо). У тому числі навіть за відрубаними кінцівками.

Оні можуть бути і величними, і романтичними. Ними можуть виявитись навіть колишні самураї чи інші воїни – духи вбитих. Мабуть, кожний японський самурай знав: варто вбити ворога, як його привид може явитися за помстою – але в іншій подобі.

Скажімо, у XVI столітті жив самурай Оморі Гікосічі або Гікошічі (Omori Hikoshichi). Цю історію переповідають як реальну, оскільки цей воїн напевно існував. Сам сюжет – доволі часто вживаний на гравюрах. Одного разу герой зустрів красуню, якій треба було перебратися через річку до гір. Воїн запропонував жінці перенести її через воду. Незнайомка погодилася. І, несучи її, самурай побачив у воді віддзеркалення… На голові красуні були роги! Вона виявилася привидом убитого ворога і захотіла забрати самурая на той світ. Але, як розповідає фольклор, перемога виявилася за воїном. Інша версія – ще романтичніша. Нібито принцеса перетворилася на оні, щоб помститися Оморі Гікошічі за те, що той убив її батька.

Азійський фольклор надає багато уваги тіням та віддзеркаленню. В китайській міфології лисицю-перевертня (в Японії це кіцуне) можна впізнати, якщо придивитися до тіні в місячному сяйві. Ми бачимо жінку (навіть вродливу) – а тінь чесно відіб’є морду та вуха. Згадаймо й наші вірування або традиційні оповіді про вампірів, перевертнів чи іншу нечисту силу, яку можна розпізнати, подивившись на їхнє віддзеркалення. Утім, у деяких духів чи інших інфернальних вихідців узагалі може не бути тіні.

А як уберегтися від демонів?

Способів доволі багато.

Це й сутри (якими розписали тіло Хоїті – легендарного співака з відірваними вухами), і повторення мантри «Аміда-Буцу», й амулети. Можна, звісно, діяти мечем (як самураї, принци та інші) – залежно від ситуації. Можна – хитрістю. Також оберіг – це, звичайно, зображення. Наприклад, ми знаємо пастку для снів – плетене коло з пір’ям. Такі амулети (шаманські знаряддя) продаються скрізь.

На крайній випадок маємо одного монстра, який охороняє від зла та лихих сновидінь. Це Баку. Ця міфологічна істота поглинає сни та нещастя, які віщують. Йому молилися від хвороб і мору. Зображення вішали біля ліжка як талісман. У міфології Піднебесної є гібридні тварини, деякі з них дуже симпатичні (наприклад, Цілінь), а от Баку – особливий. У нього ведмеже тіло, слоновий хобот, очі – носорога, бичачий хвіст, ноги – тигрові, а шкура плямиста. Тобто це поєднання кількох тварин. Особливо виділяються тут тигрові елементи, бо шкура цього хижака – оберіг. І, звичайно, навіює добрі сни.

Китайські персонажі цікаво трансформовані в Японії.

Якщо японській дитині наснилося жахіття, вона має тричі проказати: «Баку-сан, з’їжте мій сон». Цей персонаж – друг дітей, і на гравюрах та інших картинках часто змальовується, як Баку стереже дитячий сон. Він і величний, і грізний, і добродушний. Головне – не забувати чемно з ним поводитися, бо Японія – це етикет!

Баку дуже популярний в образотворчому мистецтві (у тому числі пензля Хокусаї), а також у скульптурі. Він нагадує храмове божество. А ще, звичайно, він – герой аніме та манга.

Персонажі японського фольклору можуть бути приязними, а можуть – навпаки. Головне – уміти з ними поводитися.

Ілюстрації з відкритих джерел