Роберт Маккаммон – “Геній з Алабами”

За останні роки український ринок значно поповнився перекладами найкращих світових зразків «темної» літератури. Звичайно, пальму першості отримує видавництво «КСД» за не один десяток книг нашого улюбленого «довгих днів та приємних ночей» С. Кінґа, окремих романів Р. Метісона, В. П. Блетті, Д. Кунца та інших авторів. Велика шана та безмежна любов «Видавництву Жупанського» за неповторні класичні серії «Майстри світової прози» та «Майстри готичної прози», де вихід кожної наступної книги – це, не перебільшуючи, свято всеукраїнського масштабу (поціновувачі, звичайно, розуміють).

Проте, не дивлячись на позитивні зрушення, величезна кількість творів «зірок» світового масштабу досі залишаються невідомими для українських читачів. Часом здається, що романи жахів та містики, які давно стали еталонами жанру, навіть не планують видавати в Україні. І книги американського письменника Роберта Ріка Маккаммона – це вкрай показний та прикрий приклад.

«Геній з Алабами» – це найперше словосполучення, на яке ви наштовхнетесь у пошуках біографії Р. Маккаммона, відвідавши декілька літературних платформ та сайтів. І воно доволі влучне.

Народився Боб у Бірмінґемі (штат Алабама) в 1952 році. Виховувався бабусею та дідусем, оскільки батьки після його народження розлучилися (відсутність батька відчувається у його творчості). У 1972 році закінчив Університет Алабами за спеціальністю «журналістика».

Через шість років виходить дебютний роман Р. Маккаммона – «Ваал», який розходиться накладом, не мало не багато – 300 тисяч примірників! Звичайно, у романі відчувається вплив шалено популярної у 70-х років ХХ століття книги та фільму Д. Зельтцера «Знамення»/«Омен» (1976), #видайтеукраїнською), а тематика Антихриста/дитини–диявола надалі неодноразово експлуатуватиметься у літературі та кінематографі. Адже, діти – це «отруйні квіти життя», чи не так?

У 1980 році світ побачили наступні книги Маккаммона – «Гріх безсмерття» та «Корабель ночі». Хронологічно написаний раніше «Корабель ночі» – роман про нацистський підводний човен, але видавництво Avon призупинило його «народження» через сюжетно схожий фільм, який виходив того року на великі екрани. Цікаво відзначити, що події книги «Гріх безсмертя» розпочинаються у 1965 році на березі Чорного моря.

Період 1981–1992 років вважається найбільш плідним у творчості автора. За цей час Р. Маккаммон видав дев’ять романів та одну збірку оповідань «Синій світ» (1989). Зауважимо, що це класичні романи жахів епохи 80-х років із драматичними історіями, динамічним сюжетом, живими персонажами та вампірами («Вони жадають» (1981), перевертнями («Час вовка» (1989), інопланетним вторгненням («Кусака» (1988) та апокаліпсисом («Лебедина пісня» (1987). А ще на вас очікує зустріч із амазонками, хлопчиною-провідником душ, католицьким священником (навіть двома), порнозірками, матір’ю-терористкою та неповторним продовження саги найхимернішої родини у світі – Ешерів («Доля Ешерів» (1984).

Роман «Вони жадають» доволі часто порівнюють із кінґівським «Салемoм» (нарешті видали українською), а «Лебедину пісню» - із «Протистоянням». Хоча книги Кінґа написані значно раніше, наповнені глибоким психоаналізом, фірмовою деталізацією, «повсякденним жахом», та вважаються для мільйонів поціновувачів шедеврами навіть поза жанром горору, маккаммонівські романи гідні стояти із ними поруч, на одній книжковій полиці.

Фішки книг Р. Маккаммона саме у їх драматизмі, кінематографічності та атмосфері. І, як у сея Кінґа, герої Боба – живі та викликають емпатію. Сміливо можна припустити, що «Протистояння» та «Лебедина пісня» – це одна і та ж історія, розказана різними авторами, які живуть в період Холодної війни, і з дня на день, очікують Третьої світової та цілковитого знищення людства. В одному з інтерв’ю Р. Маккаммон щиро розповідає про схожість сюжетів своїх книг із кінґівськими:  

... оскільки ми майже ровесники, інтереси у нас очевидно схожі – читали в дитинстві комікси, дивилися одні й ті ж телепередачі і фільми, читали одні й ті ж книги і т. д. Кінґ розбирається у фільмах жахів кіностудії «Гаммер», і я теж; він як і я, читав журнал «Знамениті монстри Фільмландії»

Проте, якщо добре придивитися до книг Р. Маккаммона, можна помітити, що деякі мотиви перекочовують до Кінґа. Так, у романі «Кусака» корабель прибульця замикає ціле місто під ковпаком, з якого неможливо вибратися (читали «Під куполом» (2009)?). Або у романі «П’ятірка» (2011) розповідається про життя рок-гурту, який подорожує маленькими містечками (порівняймо з історією про одного рок-музиканта («Відродження» (2014).

Поза сумнівом, приклад Кінґа вплинув на мій вибір, коли я вирішував, чи ставати професійним письменником. Він справжній Майстер

Вершиною творчості Р. Маккамона вважають роман «Життя хлопчика» (1991), за який він отримав не тільки безмежну любов фанатів не одного покоління, але й низку премій та номінацій:

Премія Брема Стокера (1991), Міжнародна премія фентезі (1992), Велика премія Уяви (1993), Премія альманаху «Gigamesh» (1994) та «Мармуровий фавн» (2001).

У книзі чудово вловлюються бредберівські та кінґівські мотиви, тематика дитинства та дорослішання. Поряд із цим, маккаммонівський роман інтригує своєю детективною лінією (про потопельника в озері) та зачаровує міськими легендами («Опівнічна Мона» та «Старий Мозес»). Червоною ниткою у романі проходить проблема боротьби за рівні права, яка була надзвичайно гострою у США в 60-ті роки ХХ сторіччя (часом книгу порівнюють із «Вбити пересмішника» Г. Лі). Відзначимо, що Р. Маккаммон народився саме на півдні Штатів.

Наші сусіди поляки «Життя хпопчика» перевидали уже двічі (1996, 2012). З нагоди 25-річчя роману (2016) в США вийшла лімітована версія книги. У 2021 роману виповнюється 30 років.

Незавершеною історією (так би мовити, «Темною вежою» чи радше серією «Мілленіум») Р. Маккаммона являється цикл романів про неймовірні пригоди Метью Корбетта – сироти з притулку та суддівського клерка, який розплутує химерні історії у невеликих північно-американських колоніях початку XVIII сторіччя. Наразі світ очікує на восьму книгу автора «Colonial Gothic» (2021?), а всього їх планується десять. Найперший роман про Метью Корбетта - «Голос нічного птаха» вийшов ще у 2002 році і неодноразово перевидавався у США, Європі та Азії (наприклад, Японії та Кореї).

Поки що мене цікавить історія Метью Корбетта, і це надовго

І, насамкінець, можливо дивним видається наступне запитання:

Чи ви читали оповідання «Гречаний, липовий, кривавий» дуету Лозінський-Ужасний (фензін "Бабай", 2021)? Дід, бджоли, мед… Жахливо сподобалось, правда!

Так от, у Боба є щось дещо схоже – «Осине літо» (збірка «Синій світ»). Прочитайте, або прослухайте аудіокнигу, не пожалкуєте.