Комікси від UACOMIX. Частина 2: «В ЗЕМЛЮ»

Отже, ми продовжуємо оглядати темні комікси від славного видавництва  UAComix, і на черзі - горор «В землю». Не буду нарікати його «першим» українським коміксом жахів, адже в мистецькій тусовці подібні ярлики давно вважаються моветоном. Проте зазначу, що це дійсно свіжий ковток для жахоманів, адже важливою складовою будь-якого твору, котрий має на меті налякати, є візуал. Читаючи книгу, ми, за умови гарної фантазії, будуємо образи почвар, тварюк, хворих нелюдів, бачимо неймовірні світи і таємничі міста, уявляємо всі оті мерзенні пики й вродливі обличчя, волохаті лапи і слиняві щелепи, розрізняємо кольори очей та тельбухів, розвішаних гілками мертвих дерев. Кінороби нам полегшують завдання: картинка підготовлена заздалегідь – тільки вживай.

Комікс – то річ специфічна, адже окрім, здавалося б, готового малюнку, автори закладають у сюжет речі, котрі з першого погляду можна не помітити. Гра тіней та світла, емоції та рухи, кольори – все працює в режимі, який умовно можна поставити між літературним твором та фільмом – є картинка, але є й невидима на перший погляд суть, і я почав це розуміти лише в процесі знайомства з комікс-культурою. На думку спадають так звані «пеклописні ікони» - коли на старе зображення нечестивих сцен накладається зображення святого, аби дурити чесний православний люд і переадресовувати молитву рогатому хитруну. Щось схоже я відчував, перечитуючи комікс «В землю». На позір це - звичайний нелінійний сюжет, що ховає в собі загравання із підсвідомістю.

Подейкують, що перші скетчі комікса художник робив прямо на тілі автора сценарію (але це не точно)

Отже, комікс «В землю» наразі складається із двох синґлів, котрі не мають, на відміну від «Саги про Сонценосців», окремих назв. Перший синґл вийшов у 2018 році, ми навіть анонсували його на сайті. Звісно, що я не міг не придбати цю річ, адже окрім колекціонерського запалу роль зіграв таємничий ореол навколо твору. Містична історія проклятого кобзаря, сонмище монстрів родом прямісінько зі слов’янської міфології, обіцянка кривавостей і нерозгаданих таємниць. Я проковтнув першу частину доволі швидко: комікс невеличкий, тексту по мінімуму, історія нехитра: інтернаціональна компанія (козаки під проводом москвина, котрі перебувають у якійсь авантюрній мандрівці), зупинившись у шинку десь у Східних Карпатах, випадково (чи ні) вступає у конфлікт із волоцюгою, який спочатку видається звичайним кобзарем, але в процесі розкриття сюжету виявляється ще тим зарізякою. Ми дізнаємося, що ця зустріч невипадкова: кобзар Григорій впізнає декого з ватаги, і, не роздумуючи, починає бійку. Пустивши крівці, він між тим сам отримує рану й утікає до лісу. Поки козаки приходять до тями, кобзар потихеньку спускає дух, проте його рятують. Аби не спойлерити на й так невеличкому сюжетному полі, зазначу, що далі починається доволі сюрреалістична картина, сповнена мудрими й філософськими речами, карнавалом нечисті й процесом ініціації. Кобзар отримує інфернальну підтримку, і тут для мене почалося найцікавіше у візуальному плані: оці загравання з еволюцією, кругообіг життя в природі – це було міцно. Ми розуміємо, що кобзар, немов той Спавн, переродився, і поганцям буде непереливки в наступних частинах.

Другий синґл продовжує історію таємничого Григорія, проте починається з флешбеку, котрий переносить нас в момент до початку першої частини, конкретніше – за кілька хвилин до бучі в шинку. Нам трохи розкривають міжособистісні відносини в колективі, котрий чомусь і ляхів зневажає, і москвина, що начебто їх очолює, погрожує поставити на місце. Що б там не було, явно замішані гроші. Менше з тим, у другій частині ватага продовжує нипати шинком, сперечаючись та конфліктуючи. Як на мене – історія трохи затягується, особливо враховуючи періодичність виходу коміксу. Кобзар, тим часом, хоч і «вже не той, що раніше», озброївся таємничим знанням, і зі зненацька зажилими ранами продовжує боротьбу зі внутрішніми демонами. Читачу/глядачу (чи як називається процес споживання коміксів?) стає відомо трохи більше особистої історії Григорія, і деякі точки доторку знаходять одна одну: ми розуміємо, чому сталася бійка в шинку. Головний герой, що набув вигляду соліста якогось блек-мітол гурту, стає дуже заповзятим, проте повсталі мерці з минулого, враховуючи рідну мамцю, все намагаються посіяти в його чорній душі сум’яття. Кобзар, хвацько оперуючи пафосними істинами, починає ментальну боротьбу із цими почварами, і зненацька ця катавасія завершується зустріччю із САМИМ – волохатим Чу ̶б̶а̶к̶о̶ю̶гайстром. Друга частина завершена, ми просунулись вперед, але дуже мало.

Щодо мальовки. Безперечно, свій стиль художник має, і він є доволі впізнаваним. Зустрічав у мережі трохи критики в бік техніки малюнку, проте це не завадило сповна насолодитися коміксом. Так, лінії часом незграбні, інколи здавалося, що їх проводили в Пейнті тремтячі руки алкоголіка. Тіні – це просто розтушовані плями, над фоном можна було б трохи і попрацювати – він одноманітний, можна сказати навіть – примітивний. Разом з тим, оцими недбалими штрихами художник вмудрився створити правдоподібних героїв, чиї емоції не викликали недовіри. Персонажі виглядали і поводили себе так, як це робили би живі (і неживі). Кольори у другому синґлі більш насичені, можливо, на це вплинула також якість паперу – ми маємо глянець, на відміну від шерехуватості першої частини.

Образи на форзацах обох частин викликали питання: що це і навіщо? Загадкові тіні в хащі дерев, котрі перенесено й у другий комікс, виглядають скупо і одноманітно. До речі, обкладинка мені більш до вподоби перша: стилізація під ікону і церковнослов’янські літери здалися більш вдалими за ядуче-помаранчевий фон і невиразний ансамбль з мухою й старим-новим кобзарем.

Ще деякі зауваження: коміксу не завадила б редактура. Детально прикладів не наводитиму, проте варто звернути увагу в подальших роботах. Ну, і доцільність використання російської абетки у прямій мові москвина також залишається відкритою. Зрозуміло, можливо не хочеться перекручувати і дрочити й так задрочених російськомовних читачів «вот такім прєзрітєльним отношенієм», проте, що робити, коли раптом героєм буде китаєць? «Агов, Лю Кенге, оно той падлючий кобзар, роби свій велосипедик!». Відповідь:

Рости є куди, але, якщо порівнювати обидва випуски, прогрес очевидний. Комікс перш за все чіпляє своєю атмосферністю. На фоні масового юзання козацької теми тут відсутнє відчуття вторинності, історія і малюнок в тандемі створюють оригінальну річ, за розвитком якої хочеться слідкувати. Хотілося би більш вивірених ліній та пропрацювання фонів, а в сюжетній складовій – більше дії та конкретики, і менше абстракції та самокопання. Разом із тим, похмурі закапелки кобзаревої душі й довгий шлях, котрий веде його до завершення земної місії, викликає непідробний інтерес. Цікаво, що буде далі, яким чином задіятимуть міфологічних істот, чи стане антигерой тим, кому симпатизуватимеш у фіналі?

«В землю» - достойне виконання цікавої ідеї, тож побажаємо авторам не зійти з цієї стежки, адже обабіч – «жахіття лісу, морок життя та магія, що чинить дивні діяння».

Окремий респект за фішку - в додаток до передзамовлень ішли такі чудові стяги

В наступній частині: «Характерник»

Читайте також: Комікси від UACOMIX. Частина 1: "Сага про Сонценосців"

Фото взяті з офіційної спільноти «В землю».