Горор Нуар: історія чорного горору

Темношкірі в фільмах жахів — таке ж часте явище, як і темношкірі в рок-музиці. І якщо з останньою парадокс, адже вона з'явилася саме завдяки блюзу, що корінням сягає в африканську культуру, то кінематограф із самого початку був пристанищем блідолицих.
Сьогодні представники негроїдної раси (не подавайте на нас до суду, пліз) отримують Оскари, режисують геніальні (за деякими оцінками) стрічки, тримаються в жанрі впевнено та професійно, але великими досягненнями в жанрі горор вони не можуть похвалитися. Кого ми знаємо з режисерів? Біл Ґанн, який помер ще у восьмидесятих? Сучасний оскароносний "вискочка" Джордан Піл? Його "Пастка" наробила шереху в сфері горору, а Ми обіцяє цей успіх закріпити. Проте, у відсотковому співвідношенні це крапля в морі. Причини ті ж, що пов'язані з питтєвими фонтанчиками та місцями для "кольорових"?
Підняти проблему "чорного" горору спробували за допомогою фільму-дослідження.

"Горор Нуар: історія чорного горору" — це фільм, що розповідає про те, як жанр жахів зіткнувся з проблемою чорних американців. Він ґрунтується на однойменній книзі професорки Робін Мінз Коулман і критично аналізує епоху жанрових фільмів, які по черзі використовували, висміювали, експлуатували і відтісняли на задній план як чорних режисерів, так і чорних глядачів. "Горор Нуар" — оригінальна документалка від Shudder, і вийде вона виключно на горор- і трилер-каналах 7 лютого після допрем'єрних кінопоказів в Нью-Йорку і Лос-Анджелесі.

Будучи чорною, важко не помітити, що таких як я, в жанрі дуже мало. А страхів, властивих чорношкірим, ще менше, — продюсер і співавторка фільму Ешлі Блеквелл.

"Горор Нуар" досліджує ту частину жанру жахів, якій не приділили належної уваги, і яка лише зараз набирає обертів, — головний менеджер Shudder, Креґ Енґлер.

Над фільмом працювали:

Ернест Дікерсон (Кістки, 2001)
Расті Кандіфф (Історії з моргу, 1995)
Тіна Мейбрі (Проклятий Міссісіпі, 2009)
та ін.
Акторський склад:
Пола Джей Паркер (Історії з моргу, 1995)
Кен Форі (Світанок мерців, 1978)
та ін.

Для темношкірих режисерів та акторів ще довго існуватиме та сама проблема, з якою бореться нині також українська культура — їм доведеться переступити через соціальні та політичні аспекти і почати робити просто хороше кіно.

Інакше ми матимемо ще десять "Пасток", які вчергове зачеплять проблему расової дискримінації.