1. Що таке «готика» та «готичний» в літературі жахів?

Готичний горор умовно охоплює період 1700-1900 років, починаючи з Горація Волпола та закінчуючись аж декадентами. Настільки довга та потужна історія, що рясніє найбільш знаковими творами для становлення та розвитку жанру («Замок Отранто», «Чернець», «Таємниці Удольфського замку»), безумовно, вплинула і на сучасність. Безліч образів, тропів та естетичних рішень є готичними – навіть якщо ми їх такими не ідентифікуємо. Отже, одразу до конкретних готичних елементів:

«Задуха місця». Замок, острів, родинний маєток, цвинтар, церкви/монастирі, деградовані міста. Обмежений, занепалий, старий простір, який тисне на персонажів. Вони пов’язані з ним, ув’язнені в ньому; перипетії можуть будуватися на марних спробах втекти з нього геть. Якщо використовується урбаністичний вимір: присутнє відчуття, наче окрім цього конкретного міста – не існує більше нічого; місто яскраво спотворює та розбещує персонажів. «Замок Отранто», маєток Ашерів, будинки з привидами, готель, Готем, місто гріхів.

«Задуха тіла». Або крові/спадщини. Родові прокляття або злочини, спадкові хвороби, порушення табу (особливо сексуальні, інцест), психічні розлади чи тілесні каліцтва. Перевертні, вампіри, нащадки виродженої аристократії. Персонажі не можуть втекти від себе – спотворених – самих, адже народжені з певною вадою, прокляті власним походженням; їх мучить приналежність до жахливого мікросоціуму (родина, етнос), до занепалої території; або персонажі мають темний бік, який постійно намагається їх поглинути. «Щури в стінах», «Багряний пік», «Дивна історія доктора Джекіла й містера Гайда», «Привид опери».

«Задуха пам’яті». Минуле – жахливе. Історія персонажів/місця повниться моторошними нерозкритими злочинами: ніхто не був покараний, нікого не спіткала помста. Ця несправедливість втілюється в образі привида або демона, надприродного месника/ката, зловісної містичної фігури, яка з’являється заради терору. Привид – образ пристрасної печалі, гніву, скорботи та невпинної жаги. Демон – образ одержимості, зла, яке не може скінчитися навіть зі смертю. «Кентервільський привид», «Привиди маєтку Блай» («Поворот ґвинта» Г. Джеймса), «Сонна лощина».

2. Характеристики художнього світу:

• світом керують невідомі та непізнавані ворожі сили;
• фаталізм;
• теми тілесної/сексуальної вразливості, розпачу, приреченості, даремного бунту, атавізму;
• природа співзвучна станам персонажів – бурхлива, депресивна, мрячна тощо;
• постійне передчуття катастрофи;
• персонажі слабкі, залежні, травмовані – або «байронічного», «фатального» типу, з сексуальним магнетизмом, який руйнує особистість оточуючих;
• образи двійників, близнюків, ляльок, проблемної/неправильної подоби;
• образи писемності (листи, рукописи, щоденники);
• прокляті артефакти – кільця, дзеркала, музичні скриньки (штучні унікальні вироби).

3. Час у «готичному горорі» не обов'язково архаїчний, але він мусить перегукуватися з «жахливим» минулим. Наприклад, «Привиди маєтку Блай» та «Привиди дому на пагорбі» з «Ашерами» – переосмислення в сучасному часі, де так само використовуються задуха будинків, родові прокляття, сучасна аристократія, таємниці минулого. Тому, дотримуючись попередніх характеристик, можна використовувати майже будь-який час:

• вікторіанство,
• декаданс,
• Реґенство,
• героїновий шик,
• середина і кінець 20 сторіччя,
• 90-сті,
• нульові,
• сучасність,
• умовні світи з деградованою або недорозвинутою технологічністю,
• нетехнологічний апокаліпсис.

Можна взяти й історичні періоди до 18 сторіччя: козаччина («Марко Проклятий» О. Стороженка), Античність в періоди занепаду; всі злами століть, коли людство розчаровувалося у домінації раціо та передчувала власну «старість».

Додатковими орієнтирами сучасної готики можуть слугувати «Справжній детектив» (Нік Піццолатто) та «Опівнічна меса» (Майк Фланеґен).

Амплітуда форм/різновидів готики:

• єврейський горор
• Південна готика
• окультний та містичний детектив
• дарк академія
• регіональна готика
• латиноамериканська готика
• готичний феміністичний горор
• елементи магічного реалізму

4. Основні тропи детективу:

Детектив — дитя середини 19 століття, жанр, який зачинається з mystery novel Едґара Алана По і продовжується в готичних історіях про демонічного пса роду Баскервілей, якого вивершує уява спіритуаліста Артура Конан Дойла. За По детектив починається з жертви. У своєму есеї «Філософія композиції» (1846 р.) По говорить, що немає кращого способу розчулити читача, аніж убити красиву жінку. В «Загадці Марі Роже» він узагалі обмежується тільки її убивством — розслідування так ніхто і не доводить до завершення, хіба Огюст Дюпен робить кілька припущень.

Едгар Алан По стає творцем перших двох фігур детективу: жертви і детектива-розслідувача. Третю фігуру детективу — вбивцю — допрацьовують його наступники, хоч у По першим вбивцею взагалі стає орангутанг.
Отож детектив має обов’язкові три фігури:

Ви можете використати їх разом з основними детективними тропами, які прекрасно поєднуються з готичною атмосферою:

Вбивство у закритій кімнаті

Почергове вбивство людей в обмеженій локації

Фатальна жінка

Спіритичний сеанс (дуже легко перетворити цей троп у штамп, майте на увазі)

Шифр

Фіктивне алібі

Смерть красивої жінки

Помилкова жертва

Містика, яка пояснюється логікою

Хибний слід

Експерт бреше

Ненадійний оповідач

Сюжет детективу рухається від хаосу до порядку. І детектив-розслідувач виступає фігурою порядку. Хаос — злочин, який руйнує усталене життя, далі відбувається розслідування і врешті торжествує порядок — детектив знаходить убивцю. Але в готичному детективі порядок ніколи не відновлюється остаточно. Сам розслідувач несе у собі мітку хаосу, свідчення взаємодії зі злом. І чим більше розслідує, тим більше наповнюється злом, яке діє у світі.

Пазл розслідування слідчий в детективі збирає поступово, плутаючись у доказах, які можуть бути неправильно потрактованими чи вказувати одразу на кількох підозрюваних. Останній доказ — аргумент, яким слідчий обеззброює злочинця, має бути логічним, простим і зрозумілим, але і таким, який шокує і дивує читача. Останній доказ в готичному детективі не тільки викриває зло, але і обеззброює самого слідчого — бо світ відкривається перед ним у всій своїй потворності.

5. Імплементація детективної лінії в готичний світ:

І горор, і детектив мають спільну формулу, оскільки останній зародився в нетрях готичного дискурсу («І не лишилося жодного» Аґата Крісті, «Собака Баскервілів» Артура Конан-Дойля тому яскравий приклад), яка ґрунтується на зіштовхненні героя зі злом і подальшим дослідженням цього зла.

Детектив – царина раціо, тому в детективі герой дізнається про причини та обставини злочину. Горор – осердя ірраціональності (навіть – розчарування в раціо), тому герой, дослідивши причини та обставини зла – божеволіє, втрачає життя або щось цінне. Але і той, і інший часто будуються як розпізнання особливостей та характеристик руйнівних сил, які втрутилися в життя героїв або соціуму.

Готичний горор та детектив обопільно моралістичні та консервативні. Вони приховано засуджують пристрасті та пороки, які призвели до катастрофи; розчаровані у людській зарозумілості і знайдуть демонів у кожному бабусиному креденсі. Проте вказуємо цю рису не для того, щоб ваш твір перетворився на байку з моральним уроком – але для того, щоб, вдаючись до пост- та мета- модернових прийомів та технік, ви не цурались би етичних ціннісних категорій.

Готичний детектив – перехрестя горору та детективу.
Слідчий – не обов’язково фахівець та власник бездоганного аналітичного розуму. Це може бути просто людина, яка натрапила на зловісне явище і змушена розслідувати його оздоби заради виживання. Розслідування може не рушити сюжет, а знаходитись на периферії моторошних подій. Розв’язка не «комфортить» читача: оскільки ми маємо справу з незворотністю минулого; навіть якщо ми спалимо кістки мерця, що став привидом, ми не «відмінимо» злочину. Навіть якщо герой з’ясує усі причини зла, навіть якщо його ліквідує, наслідки ворожого впливу мають незворотній характер: численні смерті, каліцтва, самогубства, самотність та розпач. Оскільки сучасним представником такого перехрестя є трилер/нуарний детектив, докладніше про різноманітні тропи можна прочитати у статті Саші Павлової (aka Запекла книгожерка, авторка «Вбивчих письменників»)

Тропи і трупи 40 книжкових прикладів мистецтва трилеру

Приклади з кінематографу/літератури:

«Справжній детектив» (1 сезон, 2014, Нік Піццолатто)
«Блідо-блакитне око» (2022, Скотт Купер)
«Острів проклятих» (+роман, 2003, Мартін Скорцезе)
«Із пекла» (+роман-комікс, 2001, Альберт Г'юз)
«Янгольське серце» (+роман, 1987, Алан Паркер)
«Ґолем Лаймгаузу» (+роман, 2016, Хуан Карлос Медіна)
«Сонна лощина» (+оповідання, 1999, Тім Бертон)
«Братство вовка» (2001, Крістоф Ганс)
«Ворон» (2012, Джеймс Мактіг)
«Привиди будинку на пагорбі» (2018, Майк Фленаган)
«Привиди маєтку Блай» (2020, Майк Фленаган)
«Опівнічна меса» (2021, Майк Фленаган)
«Падіння дому Ашерів» (2023, Майк Фленаган)
«Американська історія жахів»: сезон Будинок-убивця (2011), Психлікарня (2012-13), Шоу виродків (2014-15), Готель (2015-16) (реж. Раян Мерфі)
«Тринадцята казка» (+роман, 2013, Джеймс Кент)
«Багряний пік» (2015, Гільєрмо дель Торо)
«Бетмен» (1989), «Бетмен повертається» (1992, Тім Бертон)
«Ворон» (1994, Брендон Лі)
«Жінка в чорному» (+роман, 2012, Джеймс Воткінс)
«Ліки від щастя» (2016, Гор Вербінскі)
Серіал «Ганнібал» (2013-2015, Браян Фуллер)
«Майстерня ляльок» (+роман, серіал 2023)
«Сяйво» С. Кінг
«Мексиканська готика» С. Морено-Ґарсія
«Моторошне сяйво» Б. Р. Маєрс
«Посібник зі знищення вампірів від Південного книжкового клубу» Г. Гендрікс («How to Sell a Haunted House», укр. пер. нема)
«Ребекка» Дафна дю Мор'є
«Дім Духів» Ісабель Альєнде

Стрім "Як написати готичний детектив":

Над путівником працювали: Євгенія Кужавська (авторка детективів, горорів, кураторка детективного напрямку видавництва "Жорж"), Саша Павлова (тг-канал Запекла Книгожерка, авторка трукрайму "Вбивчі письменники"), Володимир Кузнєцов (автор детективів, горорів, Одін, красень, волонтер).