Небезпечна Ковбаса
– ..і прісно, і во вєкі вєков…
Почувся звук несильного ляпаса, до голосів доєднався тонкий, дитячий. Жалібна, тягуча молитва витала між стінами закіптюженої хати. На полику, сухий та зморщений, снив батько. Очі були заплющені, але з-під вій блищали кисляки. Часом він скрикував, аж до завивання, кістляві груди кволо здоймалися.
Мишко у пів ока споглядав батькові муки, але не витріщався, бо мати сказали, що грішно зиркати як сорока, коли родина молилася за здравіє раба божого Тимофія. Дивитися можна тільки в ноги або на ікону в красному кутку.
Ісус на іконі був страшним. Погляд, націлений вдалину, був невидющий, достоту як у батька, коли той ще інколи вертався і міг попросити водички. На Спасителеві було тільки споднє, він ішов кудись стежкою, а два ангели люто втупилися йому в спину.
– І батько його, і його батько, – бурмотіла баба Пистя, сусідка. – Отак з роду в рід мучяться, хоча хрещені.
Її уважно слухав чоловік у чорній панській одежині, кивав та незворушно глядів на одиноку свічку перед образом, що кидала відблиски на лаковані чоботи.
Вони сиділи на лавці біля дверей. Баба Пистя зрідка долучалася до загальної молитви, але здебільшого пошепки талалаїла, втішена товариству. Рідко хто заглядав на хутір із чужих, хіба батюшка навідувався з нагоди зміни числа мешканців. Вранці був, давав Тимофію свяченого, кропив, мастив губи єлеєм, але без толку, тільки крики того дужчали, і штани мокріли.
Мишкові вже пекли коліна, але терпів, щоб не отримати прочухана. Та й батька було жалько. Хтозна, раптом поможе. Батюшка сказав молитися усім, тож рідні й промовляли Отченаш, раз за разом, бо іншої не знали. Не молилася лише шестирічна Катря, бо німа. Лупала синіми очиськами увсебіч, смоктала пальця.
– …то ж і кажу: отак до сорока годків – і в’януть, як те сіно. Знахар казав: не сухоти, але велів собаче мнясо їсти. Хороший був, помер тогоріч, царствіє небесне…
– … якожеїми…, – плакала мама, підплакували малі. Батько важко дихав і хрипів самими грудьми.
– … то ви новий знахар? Прислали до помочі? – допитливо схилила набік голову баба.
Чоловік повільно кивнув, підтверджуючи; очі не відривалися від свічі. Здавалося, у нього немає вій. Сусідці стало зимно, закуталася у свитку щільніше.
Морок вулиці немов заглядав у старе запотіле вікно, шкреблася гілкою вишня, шаруділи миші в глиняній стелі. Мишко розклепив віки, зиркнув на матір, упевнився, що та замружена, і витягнув тоненьку шийку, глядячи на батька.
І зустрів його погляд.
– … тут навіть могилку нема кому копати, все старі залишилися, – шепотіла баба. – То хіба діти й копатимуть.
– …во ім’я Отця...
– Раз, – сказав чоловік.
– Отця, – вторив з-під печі звичний голос батька. Мати охнула і впала на зад. Усі замовкли і злякано завмерли.
– …І Сина, – прошепотіла баба Пистя, продовжуючи молитву.
– Два, – мовив чоловік. Тонкими пальцями взяв ошелешену бабу за підборіддя і змусив подивитися туди, звідки раніше не відривав уважного погляду.
Не на свічу він глядів.
На ікону.
Ісус дивився прямо на неї. Божевільний, чіпкий погляд очей, зіниці котрих відбивали світло. З тернового вінка, чиї шипи уп’ялися в жовтушне чоло, потекли темні густі цівки.
Баба видихнула і повільно сповзла лавкою долі, мертвісінька.
– … І Святаґо Духа, – дзвінко промовила Катря.
– Три, – сказав чоловік і прожогом кинувся до ікони, розкидаючи малечу та не зважаючи на матір, яка, в пориві захистити дитят, намагалася схопити його за високі лискучі чоботи.
Прибулий схопив ікону й підбіг до столу, грубо відіпхнувши бабину ногу, що лежала впоперек. Із внутрішньої кишені сурдута дістав невеличку скляну пляшку. Зубами висмикнувши корок, щедро ляпнув на Ісуса. Запахло сильно і смердюче.
Родина з жахом спостерігала за ним із кутка. Матір намагалася обхопити усіх, захистити, мов квочка крильми. Діти квилили і шморгали носами.
Бліде обличчя чоловіка сповнилося благоговійною втіхою, коли він побачив, як лице Спасителя береться пузирями, лущиться, стікає.
– Вона. ВОНА! – заволав, схопивши ікону. – Окаянна!
Він повернув її до родини й тепер вже прошепотів:
– Адописна.
Всі побачили, як верхній шар фарби, що був ликом Ісуса, злущився і оголив наступний – той, який був під ним.
В нерівній плямі показався писок козла. Із крутими рогами і багрянцем навколо розверстої пащі. Із лагідними очима Сина Божого.
Чоловік загорнув ікону в полу одежини й вийшов із хати в ніч, кинувши наостанок:
– Амінь.
Проспівали треті півні.
Батько попросив водички.
