Изба́ви на[съ] ѿ лоука́ваго

– ..і прісно, і во вєкі вєков

Почувся звук несильного ляпаса, до голосів доєднався тонкий, дитячий. Жалібна, тягуча молитва витала між стінами закіптюженої хати. На полику, сухий та зморщений, снив батько. Очі були заплющені, але з-під вій блищали кисляки. Часом він скрикував, аж до завивання, кістляві груди кволо здоймалися.

Мишко у пів ока споглядав батькові муки, але не витріщався, бо мати сказали, що грішно зиркати як сорока, коли родина молилася за здравіє раба божого Тимофія. Дивитися можна тільки в ноги або на ікону в красному кутку.

Ісус на іконі був страшним. Погляд, націлений вдалину, був невидющий, достоту як у батька, коли той ще інколи вертався і міг попросити водички. На Спасителеві було тільки споднє, він ішов кудись стежкою, а два ангели люто втупилися йому в спину.

– І батько його, і його батько, – бурмотіла баба Пистя, сусідка. – Отак з роду в рід мучяться, хоча хрещені.

Її уважно слухав чоловік у чорній панській одежині, кивав та незворушно глядів на одиноку свічку перед образом, що кидала відблиски на лаковані чоботи.

Вони сиділи на лавці біля дверей. Баба Пистя зрідка долучалася до загальної молитви, але здебільшого пошепки талалаїла, втішена товариству. Рідко хто заглядав на хутір із чужих, хіба батюшка навідувався з нагоди зміни числа мешканців. Вранці був, давав Тимофію свяченого, кропив, мастив губи єлеєм, але без толку, тільки крики того дужчали, і штани мокріли.

Мишкові вже пекли коліна, але терпів, щоб не отримати прочухана. Та й батька було жалько. Хтозна, раптом поможе. Батюшка сказав молитися усім, тож рідні й промовляли Отченаш, раз за разом, бо іншої не знали. Не молилася лише шестирічна Катря, бо німа. Лупала синіми очиськами увсебіч, смоктала пальця.

         – …то ж і кажу: отак до сорока годків – і в’януть, як те сіно. Знахар казав: не сухоти, але велів собаче мнясо їсти. Хороший був, помер тогоріч, царствіє небесне…

         – … якожеїми…, – плакала мама, підплакували малі. Батько важко дихав і хрипів самими грудьми.

         – … то ви новий знахар? Прислали до помочі? – допитливо схилила набік голову баба.

Чоловік повільно кивнув, підтверджуючи; очі не відривалися від свічі. Здавалося, у нього немає вій. Сусідці стало зимно, закуталася у свитку щільніше.

Морок вулиці немов заглядав у старе запотіле вікно, шкреблася гілкою вишня, шаруділи миші в глиняній стелі. Мишко розклепив віки, зиркнув на матір, упевнився, що та замружена, і витягнув тоненьку шийку, глядячи на батька.

І зустрів його погляд.

         – … тут навіть могилку нема кому копати, все старі залишилися, – шепотіла баба. – То хіба діти й копатимуть.

         – …во ім’я Отця...

         – Раз, – сказав чоловік.

         – Отця, – вторив з-під печі звичний голос батька. Мати охнула і впала на зад. Усі замовкли і злякано завмерли.

         – …І Сина, – прошепотіла баба Пистя, продовжуючи молитву.

         – Два, – мовив чоловік. Тонкими пальцями взяв ошелешену бабу за підборіддя і змусив подивитися туди, звідки раніше не відривав уважного погляду.

Не на свічу він глядів.

На ікону.

Ісус дивився прямо на неї. Божевільний, чіпкий погляд очей, зіниці котрих відбивали світло. З тернового вінка, чиї шипи уп’ялися в жовтушне чоло, потекли темні густі цівки.

Баба видихнула і повільно сповзла лавкою долі, мертвісінька.

         – … І Святаґо Духа, – дзвінко промовила Катря.

         – Три, – сказав чоловік і прожогом кинувся до ікони, розкидаючи малечу та не зважаючи на матір, яка, в пориві захистити дитят, намагалася схопити його за високі лискучі чоботи.

Прибулий схопив ікону й підбіг до столу, грубо відіпхнувши бабину ногу, що лежала впоперек. Із внутрішньої кишені сурдута дістав невеличку скляну пляшку. Зубами висмикнувши корок, щедро ляпнув на Ісуса. Запахло сильно і смердюче.

Родина з жахом спостерігала за ним із кутка. Матір намагалася обхопити усіх, захистити, мов квочка крильми. Діти квилили і шморгали носами.

Бліде обличчя чоловіка сповнилося благоговійною втіхою, коли він побачив, як лице Спасителя береться пузирями, лущиться, стікає.

         – Вона. ВОНА! – заволав, схопивши ікону. – Окаянна!

Він повернув її до родини й тепер вже прошепотів:

         – Адописна.

Всі побачили, як верхній шар фарби, що був ликом Ісуса, злущився і оголив наступний – той, який був під ним.

В нерівній плямі показався писок козла. Із крутими рогами і багрянцем навколо розверстої пащі. Із лагідними очима Сина Божого.

Чоловік загорнув ікону в полу одежини й вийшов із хати в ніч, кинувши наостанок:

         – Амінь.

Проспівали треті півні.

Батько попросив водички.

 

 

 

 

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Криваві айтівці
Другий етап: Студенти Кемпера
Історія статусів

09/05/24 11:17: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Грає в конкурсі • Другий етап
30/05/24 17:00: Фіналіст • Фінал

Коментарі 33

0
Добрий день, можна ваші соцмережі, де ви ділитесь своєю творчістю?
0
Автор не має акаунтів у соцмережах, листування відбувалося лише по електронній пошті
0
Та чорт забирай! Дякую.
0
Вітаю з виходом у фінал. Вболівав за вас.
1
Гарно, динамічно, напружено, колоритно. Мені трапилося вже досить багато релігійних і антирелігійних творів на конкурсі, і цей дуже самобутній і атмосферний. Шкода, що не в моїй групі, не проголосую.
1
Трохи губилась в персонажах. Атмосфера відчувається. Сподобалось, як обіграно момент, коли прибулий вдивлявся в свічку-ікону. Деталі моторошні. Тема непогана. Стиль важкуватий, але для антруажу це радше вдала деталь. Напруга добра.
1
Одразу скажу, твір мені сподобався, гарно вивірений сюжет трохи нагадав "Керрі" Стівена Кінга, проте було в ньому щось самобутнє (до слова, перший твір на релігійну тематику який я зустрів на цьому конкурсі).
Але є і певні проблеми, зокрема кількість персонажів, бо як на мене, на такий об'єм слів твір перенасичений. Тільки встигаєш уявити Мишка, як тут з'являється панич і бабуся і Катря...бабуся Пистя могла б легко виконати функції матері, або матір поговорила б замість неї, а ще Катря котра заговорила до моменту коли зловісну ікону винесли з хати чого я взагалі не зрозумів, та й бабуся б так легко не вмерла, краще втратила б свідомість, бо вийшло аж занадто казково.
І на останок текст. Він безумовно має свій стиль, але пробиватися через складно побудовані речення іноді важкувато і текст через це втрачає динаміку, але можливо вона тут і не потрібна, просто зауважую на випадок якщо збираєтесь після конкурсу доопрацьовувати твір.
Успіхів)
0
Дякую за відгук, ваші зауваження посутні.
Ікона починає проявляти себе у трьох моментах, кожен із яких висловлює темну дію предмету (слова батька, котрий майже при смерті, змінений образ Христа, перша мова німої з народження дівчинки). Все це - прояв диявольської сили, яку активувала присутність чоловіка у чорному.
1
Круто написано! Попри зацементований атеїзм і несприйняття ікон загалом, твір заворожив і підкорив мене кожним словом. Ритм, динаміка, розкішна колоритна мова... Це вражаюче гарно!❤
1
Оповідання мені сподобалося. І стиль письма, і те, як використали старі говірки, і "адописна" тема. В принципі, боротьба з сатаною у божій подобі - це ідея стара, як саме християнство, але реалізація тут у вас справді добра.
1
Хочу просто написати, що щиро бажаю вам перемоги. Це неймовірно.
1
Коли гармонійне все - і історія чудова, і стиль приємний
1
Класний твір, потужно створена атмосфера не відпускає до самого кінця. Успіхів!
1
Мова одразу передає атмосферу, занурює в епоху, стилізація чудова! Читала, забувши дихати, бо сюжет також тримає в напрузі! Дуже сильне оповідання, зичу успіху!
1
Дуже хороший твір. Наче й нічого не відбувається, а таки стільки стається. І відчувавється атмосфера. Кінець, правда, трохи змазаний.
1
Дуже атмосферно, цікавий стиль, дякую.
1
Все файно, але от кінцівка трохи розчарувала
1
Гарно. Справедливо кажуть про сюжет. Бажаю перемоги
1
Дійсно цікава історія, одна з небагатьох, яка виграє за рахунок сюжету а не відразливих деталей
0
Щоб не захаращувати гілку, одним махом дякую всім за схвальні відгуки, для мене це дуже важливо :)
1
Дуже цікава історія. Дякую)
1
Крутезно. Окремо сподобалося доречне та вміле використання говірки ("мучяться", "жалько"). Чудово кількома влучними словами змальовано сцену -- за бажання можна було відчути навіть запахи всередині хати. Найкраще, мабуть, -- те, як позначено роль сусідки в драмі родини. Сподіваюся побачити це оповідання у фіналі.