Господар Зеленого театру

Похмуре небо заплакало дрібними краплями дощу. Блискавка вдарила зовсім близько. Василь схопив мене за руку і потягнув у темне провалля в стіні. У підземеллі було темно і тхнуло сирістю. Світ ліхтаря ледь розсіював морок.

Я відкрила рюкзак і витягнула бутерброд.

— Привіт, хазяїне! Ми прийшли з миром. Ми не образимо тебе, а ти не нашкодь нам! Візьми цю їжу та пригощайся, - я кинула бутерброд.

—У тебе дах поїхав? Мало їжі, а ти ще викидаєш! Тут господар якийсь бомж, а сендвічем поласують пацюки.

Пролунав страшний грім. Ми почули гуркіт: зверху посипалося каміння. Смужка світла зникла.

— Трясця! - заволав Василь. - Вхід завалило. А кажуть, блискавка не б'є двічі в одне місце.

— Що нам робити? Куди йти?

— Відшукаємо інший вихід, — сказав Василь. — Тут має бути кілька. Це підземелля фортеці.

Ми пішли одним із бокових коридорів. Всі коридори виглядали однаково. Я помітила на стіні пентаграму.

Ліхтар почав миготіти. Ми йшли мовчки, тримаючись за руки. Нарешті вийшли до якоїсь кімнати. Ліхтар востаннє блимнув і згас.

—Не страшно! Я бачив свічки.

Повітря у кімнаті було сухе й холодне. Він запалив одну свічку, потім іще. Я глянула на стіну, освічену полум'ям:

—Васю, дивися, там пентаграми!

Василь пройшов зі свічкою вздовж стін.

—Іще голова козла і перевернуті хрести. Тут напис "Ave Satanas".

—Мабуть, це місце збору сатаністів...

Я не договорила. У тьмяному світлі свічок біля входу з'явилася темна фігура середнього зросту, у чорному шкіряному плащі, на голові капелюх, який закривав обличчя. Він ішов мовчки, майже безшумно. Я затремтіла, не в змозі крикнути. Василь стояв спиною до входу, і нічого не чув. Чоловік повільно наблизився до нього зі спини. У руці блиснув стилет. Ніж увійшов у шию. Василь впав. Чоловік обернувся до мене. Я заверещала і спробувала бігти до виходу. Він схопив мене за волосся та затулив рота. Він здавив моє горло і почав душити. Я зомліла, і наступила темрява. Коли прийшла до тями, відчула сильний холод. Я лежала гола на підлозі, прикута кайданами до кілочків. Біля голови, ніг та рук стояли чорні свічки. Моє тіло було в центрі пентаграми. Поряд стояв чоловік та креслив. У ніс вдарив різкий запах крові. Я хотіла закричали, але в роті був кляп.

—Ти прокинулася? — сказав він сиплим голосом. — Я перевірив. Ти незаймана. Це добре.

Він опустив руку до моєї промежини, і мене наче вдарило током. Він встав переді мною на коліна і зробив кілька маленьких надрізів на животі. Вони були дрібні й болючі. Потім перейшов на стегна. Покидьок знав свою справу. Різав обережно, ретельно, не зачіпаючи важливі судини.

Він зняв капелюх та розстібнув плащ. Під ним не було одягу.

Подумки я кричала: "Хто-небудь, врятуйте! Допоможіть!"

— Я Господар! — закричав він та затрясся в екстазі.

Висока фігура в темному балахоні з'явилася за його спиною. Від неї ішов холод. Руки потягнулися до шиї маніяка. Я почула шепіт, але не могла розібрати ні слова. Руки стиснулися на шиї. Маніяк забився у конвульсіях, намагаючись вирватися. Хруснули шийні хребці. Маніяк впав. З рота на пентаграму потекла кров. Моє тіло обпекло наче вогнем, а через нього ніби пустили струм. Мене затрусило, як від лихоманки. Фігура знову підняла руки. Я почула, як клацнули замки на кайданах. Кінцівки звільнилися. Я ледь змогла дотягнутися до рота рукою і витягнути кляп.

— Чому? — єдине, що змогла прохрипіти.

— Дякую за частування, — почула я в голові.

Фігура розтанула в повітрі, наче дим...

 Я оглянула кімнату: тіло Василя так і лежало біля стіни. Маніяк порізав мій одяг на дрібні шматки. Плачучи, я зняла одяг з тіла Василя.

У коридорі почулося нявкання. Горіли лише очі. Чорна тінь потерлася об ноги. Кішка нявкнула і побігла по коридору, оглядаючись, кликаючи мене за собою. Я вийшла з провалля на березі Дніпра. Уже був світанок. Спіймала таксі і попросила відвезти до лікарні. Вже з лікарні я зателефонувала в поліцію і повідомила про два трупи у підземеллі. Після цього сили покинули мене, і я зомліла.

 Потім довго хворіла через переохолодження та втрату крові. Більше ніхто й ніколи в житті не заманить мене в підземелля.