Іноді краще жувати

- Воно на вигляд як шмарклі, і на смак також, - промимрив Піт у телефон, який стискав своїми пухкими пальцями. - Гамбо – це найпереоціненіша річ у всесвіті. Був би тут поблизу KFC – було б більше південного колориту.

Голос по той бік слухавки дозволив собі в’їдливий жарт, від чого Піт кинув ложку і вдарив важкою рукою по столику.

- Не виводь мене. Я стирчу тут вже тиждень. Професор Август мені голову відірве, якщо я до початку семестру не принесу їй монографію з усних переказів кольорового населення півдня. Знаєш, для декого фраза «студентський кредит» є більш реальною ніж gap year, бляха.

Піт несподівано замовк, отримавши дзвінкого потиличника від чоловіка у білому фартусі.

- Ти чого розверещався, як свиня різана – спокійно і водночас грубо промовив незнайомець, взявшись своїми чорними, порослими густим сивим волоссям, руками в боки. Хочеш пищати – вали надвір і там пищи. Не терплю поросят-янкі у своїй хижі.

Піт почервонів як пляшка кетчупу «Heinz» і готувався до вибуху. «Бро, я тобі передзвоню» - сказав він і завершив дзвінок.

- Сквамо, не гарячкуй, - пролунав з глибини закладу скрипучий жіночий голос. Так, цей пундичок галасує як ти у твої сімнадцять літ, то що з того? Подумай ось про що. Нових людей у цій дірі вдень з вогнем не знайти, а цей молодий джентльмен замовив повноцінний обід, ще й на чай нам лишив. Чи не варто забути про гнів і віддячити йому?

- Твоя правда, Батті, - відповів Сквама. При згадці про сімнадцятилітнього себе, він дещо зашарівся і відвів погляд, від чого його ліве скляне око зловісно захиталося.

- Малий, - вів далі він, - я-си почув, що ти збираєш оповідки. Була одна така в нашій місцині, але кажут, що то чистісінька правда. А проте гайда так – аби вона не здавалася настільки правдивою, я зроблю одненьку помилку. Якщо вгадаєш де – обід за рахунок закладу.

Піт кивнув на знак згоди і Сквама почав: «Давно то було, ще в часи, коли ваш брат нашого за людину не вважав. Була тоді у цих місцях садиба, і був на ній раб на ім’я Ісраель. Одного дня наказав маса Робінсон Ісраелеві перевезти бавовну з поля на склад, бо його кобила допіру спіткнулася і зламала собі ногу. Ісраель хоч і дужий був, проте не їв дні зо три, тож на півдорозі відчув, як кістлява підкошує його ноги. Впав Ісраель навколішки і бачить – лежить поруч гуска, розтоптана копитом. Пролежала під сонцем доволі, а проте не брудна, та й вибору в хлопчини не було. Накинувся Ісраель на тушу, і тут – бац! Наче грім серед ясного неба з’являються старий Робінсон і двоє його синів. «Ба, який лис нашу птицю їсть. Лисові – лисова смерть. Спустити гончаків». З садиби вдалечині почувся собачий гавкіт, Ісраель же подивився на Робінсонів кам’яним оком і поплентався в бік боліт, що їх усі вважали нечистими. Десь з тиждень потому з садиби позникали усі гуси, що маман Сесілія не мала з чого приготувати гамбо. Потім раби почали знаходити на полях погризені кістки з хутром хортів Робінсона. Але одної грозової ночі зник Родді – молодший Робінсонів син. Але зник – то грубо сказано. Як щось зникає, то зникає безслідно, а тут батько послизнувся на смузі крові, коли йшов побажати синочкові на добраніч. Миттю зібрали людей і пішли по слідам, які були глибоко втоптані у мокрій землі. І вели ті сліди до боліт. Що вони там побачили – навік не забули б. Здоровенна чорна туша, під вісім футів заввишки і стільки ж завширшки, уся перемазана мохом і болотною тванню, ще страхітливіша на фоні блискавиць. Усі полягли в той день, а крокодили ще довго мали тельбухів, щоб живитися».

- Це все, звісно, добре – перебив старого Піт, - але історія до біса банальна. Звісно ж, якщо всі загинули, то хто б зміг її розказати?

- Неправда, Поркі, - відмовив Сквама з холодним усміхом, - жодна маман не готуватиме гамбо з гусей.

Важкий удар кухонного топірця розкроїв голову Піта навпіл. Старий з осудом поглянув на дружину. Сила скрутити шию в нього ще була, але бажання відмивати ножі давно померло. Трясовина володіє ними, і вона голодна. Та проте краще бути рабами трясовини, ніж рабами білих покидьків.