Я не Анна

- Я не Анна, - мовила худорлява руда дівчина зі смарагдовими очима.

- Ми вже чули це і знаємо, що ти говориш неправду. Не бреши, Анно, зізнайся. Визнай свою провину, тоді кара може бути і не такою суворою.

- Я не Анна, - вперто повторила дівчина.

Так тривало вже не одну годину, врешті-решт суддя втомився від цього і оголосив:

- Анна Рубан, вас звинувачено у відьомстві, порчі тварин та місцевого врожаю, а також наведенні порчі на місцевих жителів…

- Та не я це, пане суддя, скільки раз казати! І ніяка я не відьма та й звуть мене інакше, схоже, але інакше, бо я – Анастасія, не Анна, мене переплутали з іншою. Ви помилилися, пане суддя. Я йшла вашим містом, бо прямувала до тітки, мене переплутали…

- Не бреши, замовкни! Ми всі знаємо, що ти хочеш врятувати своє нікчемне життя, бо вирок тобі лише один – смерть. Ти живеш одна, вже багато років, чоловіка не маєш, заміж не збираєшся. З'явилася нізвідки, обжилася, місцеві до тебе часто приходили, ти лікувала всіх, нікому не відмовляючи.

Так, знаємо, що тебе образили, спочатку пан Голова, коли п'яний прийшов до тебе, а потім і інші жителі, які розбили тобі вікна та зламали паркана, але це не звільняє тебе від заподіяної шкоди.

А сталося наступне, спочатку пан Голова впав з коня та звернув собі шию, хоча не пив того дня. Потім йшли зливи і частина врожаю пропала, почала хворіти худоба, а потім частина жителів нашого містечка… і це були саме ті, хто посягнув на твоє майно. А це вказує на чаклунство, причому на тебе, Анно, і не треба нам казати, що це не ти. Кожен скаже, що ти – Анна Рубан, а ніяка не Анастасія, як ти стверджуєш.

Тому, ми дійшли висновку, що ти чаклунка, а вирок за це один – смерть. Завтра, вдень, тебе стратять. Спалять живцем.

Вирок був оголошений під схвальні вигуки у залі суду. Дівчина зойкнула і більше нічого не промовляла, ніби не могла оговтатися. А ввечері до ув'язненої прийшов священник.

- Вона має сповідатись, залиште нас самих.

Але через півгодини він вилетів з камери з подряпаним обличчям, притискаючи до себе ліву руку.

- Руда бісиця! Вона мене подряпала та ще й вкусила – він продемонстрував прокушену руку. – Як почула, що я закликаю її Божим ім'ям оскаженіла… А потім, коли дістав хрест впала мов підкошена і зомліла! Тут явно не обійшлося без лукавого! З мене досить – я йду геть!!!

На страту відьми зібралося ледь не все місто, кожен хотів подивитися, як клята чаклунка отримає своє.

Бідолашна досі була непритомна, її винесли під руки та волокли до площі. Десь посередині до місця страти Анна прийшла до тями. Вона, мов поранена тварина, почала битися та кричати:

- Люди, стійте!!! Я не Анна, я не Анна!!!

Вона чинила спротив всім тілом, штовхалася, крутилася, кричала, плакала, стогнала, але все було марно. Один раз вона навіть майже вирвалася і понеслася прямо у натовп. Але хтось запустив їй у потилицю камінь, після чого відьма впала і вже не чинила опору. Її привели і прив'язали до стовпа. Кров від удару заюшила її плечі, вона вже не кричала, лише здригалася всім тілом. Коли кат підніс вогонь, вона востаннє зойкнула, благаючи:

- Я не Анна, не Анна…

Тим часом, священник прямував до іншого міста. По дорозі його волосся відросло і на очах стало рудим, а очі стали зеленими і взагалі, то вже був не священник, а дівчина.

- Треба бути обережнішою, так вони всі понесли справедливу кару. Бо ніхто не заступився за мене, коли пан Голова намагався спаплюжити мою честь - міркувала Анна, - не треба давати волю емоціям, і взагалі, цього разу я хочу бути чоловіком, щоб не привертати зайвої уваги. Так, старим, неприглядним чоловіком. Так безпечніше, бо до жінки будуть чіплятися, а на чоловіка не стануть звертати таку увагу. Добре, що цього разу їй підвернувся священник і Боги підказали, як вберегтися від біди, але наступного разу їй може не так пощастити… Хто знає. – І ім'я треба обрати співзвучне, я була Анна, а зараз Іоан, тобто Іван.

- Так, саме те, що треба, Іван, - промовив сивочолий, худорлявий чоловік сорока років.