Тік Так

 Удар ногою! З гуркотом двері злетіли з петель та впали на підлогу. Річард забіг в коридор старої, покинутої лікарні, швидко окинувши оком все навколо в пошуках засади, та різко кинувся вверх по сходах. Якщо йому поталанить він зможе дістати тут бодай хоч якісь скальпелі, чи інше оперувальне знаряддя, що цілком могло б допомогти йому захиститися від зомбі. Змучений та захеканий Річард вибіг по сходах на другий поверх і не взмозі йти далі від втоми та різкої болі, що розривала груди присів на корточки, спершись спиною до стіни і важко віддихуючись переводив дух у роздумах.

Як виявилося, справжні зомбі, на відміну від тих, що нам зазвичай показували в більшості фільмів абсолютно не тупі, а доволі таки розумні, а найголовніше вони не повільні, а досить таки навіть швидкі. Майже як звичайнісінькі люди, тільки мертві і не спроможні розмовляти, а тільки ричати. Можливо хтось бачив фільм "Потяг в Пусан", так от справжні зомбі схожі на зомбаків з цього фільму, швидкі та спроможні ще трохи думати.

Все почалося з триклятого вакцинування людей. Тоді ніхто навіть і не здогадувався, чим це загрожує людству. Спочатку сраний коронавірус, потім маски, карантини, тести і вакцинування. Здавалось все робиться задля людського блага. Але тоді нам так лише здавалося. Спочатку з'явилися перші побічні ефекти від вакцини, випадки синус тромбозів, болі в м'язах, головні болі, озноб, гарячка, нудота. Потім людина здавалося проходила через ці болі і почувала себе нормально. Але вже через місяць після вакцинування людини, з нею починало відбуватися щось дивне. На тілі з'являлись спочатку гематоми, які швидко починали гнити. З тіла шматками відпадало м'ясо, а людина немов ставала бісноватою. Хоча людиною її вже назвати важко. Не відомо, яку заразу нам вводили при вакцинуванні та і вже байдуже, коли головна мета того, хто зараз залишився не вакцинованим чи не вкушеним зомбі, що теж призводило до зараження, просто вижити. Щоб запустити цей диявольський годинниковий механізм, не потрібно було вакцинувати абсолютно все населення планети, адже зомбі чудово справлялися зі своєю роботою зараження інших. Все це нагадувало якийсь зловіщий план по скороченню населення та теорію змови. Чорт, ви тільки уявіть собі, яким же потрібно бути злим генієм, щоб створити убивць, які так прекрасно роблять свою роботу по винищенню населення, після чого самознищуються розкладаючись на груду гнилого м'яса, потрохів, кишок та кісток. При чому цю армію не потрібно утримувати. Браво!

Внизу щось прогриміло і Річард швидко підвівся на ноги та почав шукати операційну, зрозумівши, що його горе друг вже майже дихає йому в потилицю. Ось вона! Чудово! Річард підбіг до операційної і швидко смикнув дверну ручку. Дідько!!! Закрито!

-Грррррр, ххх-р-р…

Почулось за спиною в кінці коридору. Річард повернувшись побачив цю потвору від якої в нього по шкірі пробіглися мурашки.

-Твою ж… не встиг навіть обматюкати Річард зомбака, як той кинувся бігти прямо на нього. Тікати було нікуди, позаду і збоків були тільки стіни, а під рукою нічого підходящого для самозахисту не було. Єдиною спробою врятуватися зараз була надія проскочити крізь зомбі, щоб спуститися вниз і втекти. А якщо пощастить, то можливо попутно десь знайти й підхопити якусь металічну палку чи взагалі аби що підходяще для захисту. Зомбі невпинно наближався і Річард стартанув йому на зустріч готуючись ударити ногою в корпус, після чого він зможе виграти трохи часу, щоб проскочити. Коли зомбі вже був зовсім поруч, Річард на швидкості по інерції ногою влетів гнилому в грудачину. В цю мить все пішло не по плану і нога пройшла наскрізь через гниле тіло та зломаний хребет, почулося тільки чавкання гнилоти та хруст кісток. Річард застряг, заганавши себе в пастку. Зомбі шалено намагався вчепитися і вкусити Річарда, який стрибав на одній нозі намагаючись балансувати, щоб не впасти і якось вивільнити другу ногу. Таде там… Зомбі все більше лютував, допоки два тіла не звалились на землю і в цю мить потвора гнилими зубами вчепилась в шию своїй жертві і кров фонтаном бризнула по стінах.

-Ну заєбісь тепер, сучий ти сину… Прохрипів ледь чутно та байдуже Річард спльовуючи кров'ю. Дивлячись холодним та витрішкуватим поглядом вверх, до його слуху доносились чавкання та звуки годинника на його руці, стрілки яких відстукували відлік до "переродження". Тік так, тік так...