Топелець і перлина

Смеркало. У сутінках іще білів водоспад.

А вся історія почалася… з позичення іншій вельону. Далека знайома на селі чомусь не могла знайти фати й захотіла все кольорове. Вибір упав на зелене. Хоча її запевняли, що у зеленому ходять духи, а людям – зась… Але схотіла зелений вельон. От і зараз вона (не наречена) тримає у руках дуже яскраву зелену хустинку – чи квадратний клапоть.

Він виринув у водоспаді. Вода не закрутила це тіло: він плив… проти течії. Наблизившись, вишкірився та, побачивши її, зненацька схопив за руку та потягнув на себе. Мить – і вона, не встигнувши закричати (звісно, поряд нікого не було, ще й мобільний телефон не взяла), уже стояла на мокрому камені, а навколо нуртувала вода. Ноги ковзалися. Довго вона так не вистоїть.

– Що це за жарт? – закричала вона, для рівноваги розмахуючи руками. Винуватець плескався поруч. Із нього ллялася вода, а сам він був у тому, що лишилося від одежі, яка наче зазнала не одного прання. Сам цей незнайомець нагадував ожилого мерця, ще й заріс заплутаним темним волоссям. Риси обличчя було мало видно, але розчервонілі очі, хижі зуби, постійний бісівський регіт…  

– Я не водяник, – мовив він, ніби прочитавши її думки. Сам зелений на виду – чом не водяник?

Запанувала зловісна тиша. Водоспад лився – але де звуки?

– Чом ти прийшла сюди? – спитав він, тамуючи сміх. – Зараз вийде місяць-новик, а ти тут. Але відпущу тебе… ні, ти просто не мучитимешся, коли впадеш у воду, – він зареготав, – якщо відгадаєш усі загадки. Відгадаєш – можеш мені загадати. По черзі.

Так роблять топельці. Водяник – той просто потопить. А топелець сам колись був людиною, він – утоплений. Цікаво, чи згадує цей нечистий, як сам був людиною?

Вона озирнулася. Ніяк не врятуватися з каменя. Ну що ж, за спробу гроші не платять. А топлять.

– Починай, будь ласка, – чемно промовила вона. А там, може, за цей час до чогось додумається і врятується.

– Червоний колір, – почав топелець урочистим тоном, – винний смак, земля ‘го родила – чому так?

Ага, він ще пам’ятає землю. Ну, ця загадка легка. Хоча шулери теж спочатку дають жертві виграти.

– Ягода, – не вагаючись одказала вона.

Було помітно, що топелець засмутився. Один-нуль на її користь. А тепер вона спитає.

– Яке подружжя прийшло, не лишилось і не пішло?

Він замислився. Перепитав загадку. Так, це йому не по зубах. Точніше, не по іклах.

Мовчання затягнулося.

А коли він уже розтулив уста – вода навколо каменя збилася піною – ніби велике прання. І з нуртів виринула ще одна зелена примара. Якщо топелець нагадував розкладений труп (яким і був), то ця з’ява виглядала чіткіше (чи це при місяці нарешті можна було роздивитись обох?) Шкіра – зелена, волосся – авжеж, зелене (водяник? русалка?), ікла... Нечиста підпливла, вигукуючи одне і те ж:

– Віддай! Віддай цю зелену хустку!

А поруч плюскотів на одному місці топелець і бубонів:

– Яке подружжя прийшло, не лишилось і не пішло?

– Віддай цю зелену хустку! Мені!

– Яке подружжя…

– Вона не сміє носити зелене! Віддай її вельон!

– Ви хто? – спробувала вона перекричати обох монстрів.

– Пеґ! – закричала та. – Пеґ Павлер!

Тепер вона знає, що це за відьма. Але чого запливла сюди, до топельця? Чи – топелець до чужої води? Адже це річка…

– Тіс-с-с! – ніби прочитавши її думки, засичала Пеґ.

Не стрималась і випустила зелену, як молода трава, хустку. Топелець і Пеґ зчепилися між собою, рвучи матерію. Отак би вона роздерли будь-кого.

Пеґ… Це зменшувальне від Марґарет. «Перлина». Подивимося, що це за перлина.

Світало рано. Вона не помітила, як монстри пішли під воду. Або розчинилися.

Яка це річка? Тіс? Вона вже ні у чому не певна.

На воді плавали шматки зеленої хустки. Чи водорості.

Ноги не тримали. Раптом вона помітила перекинуту деревину, якої – можна присягнутися! – звечора не було! Обережно ступаючи неслухняними ногами, вона вийшла на берег, а потім знеможено повалилася на траву.

Завтра, знову чомусь прийшовши сюди, вона знайде перлівниці біля самого берега і вишкребе їх із болота.

Наречена роздумає виходити заміж у зеленому і обере – ні, не білу сукню, – а небесну в квіточках.

А подружжя, яке прийшло, не лишилось і не пішло – це з Біблії, Ананія і Сапфіра, які втаїли гроші від апостолів. Не будьте скупими. І тоді вам не треба буде чужої зеленої хустки. На дурняк не вийде.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Баффі
Історія статусів

04/05/21 00:50: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап