Мертві бджоли не гудуть

 «17.07.1942

  Всі мої бджоли поздихали понад місяць тому. Раптово. Усі одночасно, поки я спав. Мені вдалося встановити причину їхньої несподіваної смерті. Ні, це не була хвороба, їх не труїли навмисне чи ще щось у цьому роді. Причиною їхньої смерті став ліс, що знаходиться неподалік мого дому… Точніше, те, що живе у тому лісі. Ця істота повністю заплатить за те, що вчинила з моїми бджолами, з працею усього мого життя. Саме вони приносили мені заробіток та їжу в такі важкі часи. Хоча, навіть фашисти кращі за комуністів.»

«18.07.1942

  Через декілька годин я відправлюся до лісу. Візьму з собою дробовик та декілька десятків патронів. Сподіваюся, що цього вистачить. Завтра все детально розпишу. А на той випадок, якщо зі мною щось станеться, то я сподіваюся, що цей щоденник, колись, потрапить у руки потрібним людям і правду про те, що відбувається у лісі дізнаються всі.»

«19.07.1942

  Це був найстрашніший кошмар у моєму житті. Я буду пам’ятати вчорашній день завжди. Але, спробую розписати усе спокійно.

  Вчора, десь об дванадцятій годині дня я вирушив до лісу. Взяв з собою дробовик, патрони та води. Перший час у лісі я не відчував нічого крім адреналіну та бажання помститися істоті. Але вже згодом я почав відчувати страх, що зароджувався у самому низу живота та збільшувався з кожною хвилиною. Через певний час, він витіснив усі інші відчуття у тілі.

  Погода у лісі не змінювалася, як і суцільна тиша. Жодного птаху, тварини чи комахи я не побачив і не почув за увесь час своєї присутності у тому Богом проклятому місці. Але попри страх, що не припинявся ані на мить я продовжував іти туди, куди вело моє серце -- углиб лісу.  Я знав, що тварюка там. Я знав це, бо йдучи у глиб лісу, найжахливіше та найстаріше відчуття у світі посилювалося.

  Через годину ходьби через дерева я відчув перший звук у цьому лісі. Він пролунав несподівано та швидко. Це був тріск великої гілки. Прозвучав він у сотні метрах переді мною. Я швидко зарядив дробовик та почав бігти до джерела звуку. Прибувши туди, я побачив на землі довжелезну та товсту гілку. Але найбільше мене злякало те, що місце де вона тріснула, було ніби пробите якоюсь величезною рукою з неймовірною силою. Та місцина була пробита вщент: з два десятки шматків деревини лежали на землі, а гострі, мов голки, дерев’яні шипи випирали з цілих частин гілки. Простоявши там хвилину, переборюючи первісний страх та роздумуючи над своїми подальшими діями, я вирішив іти вглиб лісу. Знову.

  Певний час певних звуків не було. Тільки тиша, що зводила з розуму. Але вже скоро, краєм ока, я помітив рух справа від мене. Це було щось швидке та несподіване, ніби хтось раптово висовує руку вперед. Я повернувся до того місця лицем та направив свою зброю у той бік. Але там вже нічого не було. Я почав рухатися до тих дерев, де був цей рух. І саме тоді я вперше зустрівся лицем до лиця з тією істотою.

  О боги, вона, ні, воно було жахливим. Жодне слово у будь-якій мові світу не здатне описати усієї мерзенності та жахливості монстра. Приблизно з п’ять секунд я простояв нерухомо та тримаючи дробовий напоготові, а коли воно потягнуло до мене свої довгі та худі руки я вистрілив. Промазав. Патрон влучив у дерево, за яким воно ховалося. Часу перезаряджати дробовика я не мав, тому чхурнув у той бік з якого прийшов. Відбігши на достатню відстань я подивився у його сторону: тварюка нарешті вийшла з-за дерева та почала рухатися у мою сторону. Я перезарядив дробовик та вистрілив. На цей раз влучно, попавши йому в одну із рук, що були понад два метри в довжину. Рука монстра неприродно вигнулася, але вже через мить знову стала у своє звичне положення і істота знову почала перебирати своїми чотирьома лапами у мою сторону. Але на цей раз куди швидше. Я розлютив його. 

  Я не мав часу на роздуми, тому побіг туди, звідки прийшов у цей ліс. Я біг з неймовірною для мене швидкістю, бо розумів, що якщо не докладу усіх зусиль, то помру.

  Згодом я, вибігши на безпечну відстань від лісу подивився у сторону монстра. Він дивився на мене.»