На кладовищі

(весняний етюд)

...Від згадки про побачене тоді у Тетяни й досі посіпувалися повіки і тремтіли губи – відчуваючи страх, біль, образу, безпорадність і відчай в водночас, вона ніяк не могла збагнути і прийти до тями; а ніщо тоді не віщувало про оказію, що сталася на кладовищі, коли напередодні Пасхи пришла поприбирати на могилах батьків, бо раніше ніяк не можна було – ще сніг лежав.

...На батьковій могилі дбайливо прибрала все: згребла сухе торішнє листя, протерла огорожу і ще раз глянувши на батькову світлину, пішла в інший бік кладовища, аби привести до ладу материну могилу – на ній ще не було огорожі, лише залізний хрест, чомусь похилений, і здавалося, зовсім свіжо скопаною земля – мати не дожила до Великодня двох місяців. Але те що земля свіжоскопана, - то не лише здавалося віднесла і поклала обережно вінки, і коли необережно ступила на край могили нога...провалилася вниз і вона відчула щось тверде.

...Холодний піт рясно вкрив чоло; перед очима замиготіли сірі плями, і, набравши зусиль і висмикнувши ногу з могили, стояла закам'янілою ще якусь мить, доки, оговтавшись нарешті, але не знаючи ще, як діяти далі, наважилася зателефонувати чоловіку. Лише з третьої проби почула невдоволений голос:

- Ну чого тобі? Вічно ти щось знайдеш невідкладне, коли я на риболовлі ...Тут кльово – мрія поета, так то кум, а то з роботи телефонують – хотів уже взагалі телефон вимкнути, то кажи вже: що там у тебе? Знову мені дитину забирати з групи продовженого дня?

Прийшовши до тями, але ще ковтаючи ротом повітря, як риба, яку тільки-но зняли з гачка, невпевненості слабким голосом сказала лише:

- Ради всіх святих, замов таксі і приїжджай на кладовище.

- Тху на тебе... Що так прямо з вудками на кладовище?

- Так Іване, благаю приїдь, бо мені страшно, а дитину зі школи забере кума я попросила... Приїдь і побачиш, бо по телефону я тобі нічого сказати не можу.

- Добре, - невдоволено буркнув тоді.

...За півгодини Іван був на кладовищі; снасті і садок поклав поруч з граблями; у садку трепотіли хвостами два десятки сріблясткої плітки.

- Іване, глянь сюди: могилу хтось відкопував, бо я провалилась ледь не по коліно, і нога натрапила на щось тверде, - Тетяна глянула на Івана.

- Добре відійди, а я спробую щось сапою, адже лопати ти не брала.

Швидкими вправними рухами Іван викидав землю. Незабаром сапа справді заскрипіла по чомусь твердому – і від того скреготу у Тетяни знову попливли перед очима плями.

- Далі тут ще одна труна зовсім не та в якій поховали матір... Треба викликати поліцію... Доки чекали поліцейських, Іван попросив у людей, що прибирали на кладовищі напередодні поминальних днів, лопату.

... Поліцейські попросили продовжувати копати далі.

Іван наважився попросити двох незнайомих чоловіків підняти домовину. Поліцейські уважно спостерігали. Коли втрьох підняли до колін з-під дна труни потекла рідина побачивши це, один з поліціантів, прикривши рукою рота відбігти подалі.

- Вибачте, але кладовище – не наша компетенція, - сказав, мабуть старший наряду. Хочете – напишіть у відділ заяву цілком можливо, що це не кримінал, а просто хтось щоб не витрачатися “підселився” до вас.

Іван знову взявся за лопату і прикопував, доки стало землі.

...Тетяна мовчала і плакала, щоб якось відволікти дружину від важких думок сказав:

- Сьогодні що хоч можна побачити і почути, якось на риболовлі мужик розповів мені, що його сусід тиждень возив в автомобілі кремований прах свого батька і потрапивши на байкове кладовище під приводом прибрати могилу родича ухитрився таки вирити ножем неглибоку ямку і закопати прах, бо ти навіть не уявляєш скільки сьогодні коштує місце на тому Байковому – іншими словами, подумаю з кумом і щось придумаємо, а заява в поліції може лежати місяцями, а незабаром спека.

...Викликавши таксі, вони під вечір приїхали додому, рибу з садком і банку шпурнули у ящик для сміття.

...Від вітру скрипіла під будинком береза, а Тетяна думала, що то скрипить лопата по чиїйсь домовині.