І

— Тепер все буде по-іншому! — схвильовано вигукнув Влад, розглядаючи панель приборів на новенькій машині брата. — Вечорами будемо їздити на різні тусовки, ганяти по місту і катати дівчат!

— Ой, яких дівчат ти там надумав катати, ти в шкільній їдальні завжди береш найдешевший салат, — не відриваючись від телефону, відреагувала на його репліку Аня.

Уся компанія, включно з самим Владом, зареготала. Аня додала:

— Тепер ти продашся брату в рабство , щоб він тебе до дівчат возив!

Свіжоспечений власник машини, тобто Макс, сидів за кермом з широкою посмішкою і світився від щастя.

Компанія поверталася додому, в рідне місто. Влад, талановитий юний футболіст, брав участь у змаганнях. Його брат, студент Макс, був тут у ролі таксиста. Це був його єдиний шанс побачити брата перед тривалим від’їздом за кордон. Влад був з тих хлопців,про яких не можна сказати нічого поганого. Він не був відмінником, але любив вчитися , любив футбол і мріяв стати туристичним гідом. Хлопець просто обожнював показувати людям цікаві місця. Радів як дитина, коли парочка туристів влаштовувала фотосесію в маловідомій вуличці, про яку він їм розповідав по секрету.

Дорогою вони підхопили з собою Аню, однокласницю Влада, веселу й неординарну дівчину, яка, здавалося, за свої 16 років життя вже спробувала кілька разів почати свій бізнес. Як вона завжди казала: " Краще працювати на мрію, ніж працювати на когось". Ця юна особа явно щось розуміла в тому житті. Хлопці підібрали її зі здоровенними сумками, набитими різними ароматними баночками, косметикою, китайськими навушниками, чохлами від телефонів і біжутерією. Дівчина продавала весь цей товар на сторінці в інстаграмі, де було вже кілька тисяч підписників, а в школі її знали всі.

Машина виїхала, коли вже сутеніло. Легкий вітер, який ставав усе сильнішим, повільно, але впевнено задував хмарами небо. Наближалася негода. Подорожуючі розуміли, що треба встигнути доїхати додому, перш ніж їх накриє злива, тож вирішили ніде по дорозі не зупинятися. Шосе змією звивалося поміж густого осіннього лісу. Подекуди вітер видував на дорогу пожовкле листя, і автомобіль, проїхавши повз, піднімав знову його в повітря і запускав у танок . Природа готувалася до холодної зими. Усі птахи вже давно полетіли на південь, у пошуках тепла, і все живе, що залишилося тут, завмерло в очікуванні суворих часів.

Ніч швидко накривала своїм чорним покривалом подорожуючих. З-за хмари вийшов повний місяць і освітив дорогу мертвотно-блідим примарним світлом. Вітер уже достатньо зміцнів і розгойдував великі гілки на деревах. У світі фар вони здавалися схожими на якихось древніх чудовиськ, що простягали до мандрівників свої кігтисті лапи.

Інші машини зустрічалися дедалі рідше, і зараз вони вже хвилин двадцять їхали безлюдною дорогою. Час був уже близько 11 ночі . Розмови в машині давно стихли, хтось засинав на задньому сидінні, а хтось залипав у телефоні.

Раптово Макс різко загальмував...

У світлі фар за кілька метрів від машини на шосе лежало щось. Воно було схоже на людину, але це не була вона Неприродно довжелезні кінцівки були розміщені анатомічно неправильно, наче хтось просто зшив частини тіла різних мертвих людей докупи. Голова істоти нагадувала радше сірий шкіряний зморшкуватий мішок. Пасажири мовчки завмерли.

Істота поворухнулась…

Спершу засмикалися ноги , а далі все тіло почало труситися, наче зламана маріонетка підвішена на невидимі ниточки.

— ГАЗУЙ! ГАЗУЙ!! — заволав Влад.

Макс, який на мить заціпенів , натиснув на газ і машина рвонула вперед. На освітленому місячному сяйві дорозі було видно, що істота піднялася на ноги і незграбно, але дуже швидко почала бігти за ними.

— ШВИДШЕ!!! — істерично закричала Аня.

Макс мертвою хваткою вчепився в кермо і видавив з машини масимум. Химера залишилася позаду. За хвилину машина виїхала на широку дорогу.

— Боже, це це було? Ви ж бачили це, правда? Господи! — Влада трясло.

Дикий первісний страх гнав їх з цього проклятого місця. Уява малювала криваві картини. Що було б, якби істота їх догнала?

— Не зупиняй машину, заради Бога, — крізь сльози благала Аня.— Давай якомога далі поїдемо звідси.

— Що це було таке? — Повторив запитання Влад.

— Не маю найменшого уявлення, — відповів Макс. – Але що б це не було, добра воно нам не бажало.

Авто приїхало в місто опівночі. Нічне небо вже затягнуло хмарами і все поглинула темрява. Вітер посильнішав ще більше. Старі клени, які завжди мужньо сприймали погану погоду, зустріли її цього разу якось боязко. Вони наче відчували, що негода — це не те, чого треба боятися. Жахатися треба того, що скоро прийде в місто.

Батьки одразу побачили, що діти перелякані, та школярі відмахнулися, мовляв, на дорогу вистрибнув олень, і вони його ледь не збили, тому всі на нервах. Тієї ночі зміг заснути тільки Макс. Перелякані діти просто вдивлялися в темряву за вікном і дослухатися до бурі, яка бушувала в місті.

II

Похолоднішало. Парки покрилися шаром опалого жовтого листя. Дні ставали все коротші , поступово поступались царству холоду й темряви. Але небо було все ще ясне, і сонце все ще обігрівало жителів міста, що, немов коти, сиділи на лавочках і мружилися ,намагаючись зловити останні теплі промінчики сонця, так, наче зібране тепло допоможе зігрітися холодною зимою, що невблаганно насувалася. Влад сидів на лавочці у шкільному подвір’і і задумливо дивився кудись у далечінь. З моменту пригоди на дорозі минуло кілька тижнів. Вони з друзями старалися не говорити і не згадувати про той момент. Макс поїхав за кордон майже одразу після тієї злощасної поїздки, та й Аня намагалися при зустрічах не згадувати про це.

Школа знаходилася в спальному районі міста, у тій його частині, що була водночас оточена зеленню і в той же час залишками старих будов, що залишилися ще після війни. Три поверхи, тридцять кабінетів, шістсот гамірливих учнів. Влад і Аня — одні з них.

Про їхній клас вчителі не могли сказати багато поганого, але й не було нічого хорошого. Дуже звичайний, типовий, клас з такими ж звичайними учнями. На шкільному подвір’ї гуртом стояли однокласники Влада. Денис — чорнявий широкоплечий парубок з гарячим темпераментом. Влад його недолюблював. У нього з ним не раз траплялися конфлікти. Яна і Настя — дві подруги, схожі зовні і різні по характеру. Настя би більше йшла до пари Денису — за словом у кишеню не полізе, у той час як Яна була зазвичай спокійна і виважена. Дивак Марк і Сергій, завжди серйозний та мовчазний, — ці двоє завжди тусувалися десь разом. І звісно Анжеліка — перша красуня школи, тонка і романтична натура.

Того дня в школі Влад обмовився, що бачив щось моторошне на дорозі, але в той же момент пошкодував про це, бо зустрівся з різким висміюванням однокласників:

— Напевно братик тебе бухлом накачав, ха-ха! А домового ти там не бачив? Треба було вийти з машини і познайомитися з ним — знущався з нього Марк.

— Ти думаєш ми діти, які у всяку фігню вірять? — підтримала його Яна.

— Треба було сфотографувати його! Де фоточки? Вас було 3-оє в машині і ніхто не сфоткав його? — дразнив його Денис

Влад розізлився. Він знав, що бачив, як і всі, хто сиділи в тій машині

— Аню, скажи щось.

Дівчина розгублено подивилися на нього, а тоді на весь клас. Усі застигли в очікуванні.

— Ну-у, ем-м, давай не будемо про це.. — Аня явно боялась теж наразитися на насмішки. У неї була репутація веселої жартівниці, дівчина часто розігрувала друзів і встарягала в різні авантюри.. Вона знала, що їй не повірять, навіть якщо заприсягнеться на Біблії

Дівчина винувато глянула на Влада і нічого не сказала. Аня розкрутила свій бренд не тільки в школі, тож не хотіла заробити собі славу божевільної.

— От бачиш, навіть Аня тебе не підтримує.

Влад зрозумів: вона не буде підставляти свою репутацію, щоб його захистити. Тому просто мовчки розвернувся і сів за парту. Пролунав рятівний дзвінок на урок, і всі переключили увагу на вчительку, яка , зайшовши в клас, оголосила, що зробить коротку самостійну.

— А на що ти чекав? — в голові роїлись Владові думки. — Ти би й сам не повірив у це, якби хтось у школі про це сказав. Та й школярам просто не прийнято вірити, особливо, якщо йдеться про щось паранормальне. Був би я на кілька років старший, то можливо до мене хтось та й дослухався. Так, можливо більшість все одно б сміялися, але принаймні не обзивали б мене “школярем-фантазером”.

ІІІ

О 7 ранку у Влада задзвонив телефон. Це була Аня.

— Що ти так рано від мене хочеш? — пробурмотів хлопець у слухавку

Відповідь пролунала не зразу. Пройшло кілька секунд перш ніж Влад зрозумів, що дівчина плакала.

— Аню, що сталося?

— Воно тут! Воно вночі було тут!

По спині пройшов мороз. У грудях усе обірвалося.

— Що ? Ти… Ти впевнена?

Аня продовжила крізь сльози схлипуючи.

— Я лягала спати і вже майже заснула, коли почула, як щось стукало у вікно в кухні. Я думала, що це якийсь голуб. Але там нікого не було. Зате вікно було відчинене. Далі я лягла спати і … і… воно було на стелі , Владе, на стелі!! У нього не було очей, але я знала, що воно дивилося мені прямо в очі.

Влад відчув, як холодний пронизливий жах проймає його нутро. Аня продовжила крізь сльози:

— Я не могла поворухнутися, мене паралізувало. Я бачила як воно спустилося зі стелі, вхопило мене своїми огидними кігтями за голову і почало висмоктувати з мене життя… Я там помирала, Це тривало безкінечно… якби була така можливість, то вбила би себе, щоб це закінчилося швидше, але не могла поворухнути навіть повікою.

Хлопцю стало погано. Його знову почало трясти, як в ту ніч на дорозі.

— Я думала, що помру цієї ночі — плакала вона в трубку.

— Ми придумаємо щось, — пробуромотів Влад. Він розумів, що це не ті слова, які повинні були заспокоїти його подругу по телефону. Він не мав уявлення, що робити. — Я прийду до тебе сьогодні.

У школу Аня сьогодні не прийшла. Як вона пережила цю ніч? У цей день на уроках Владу був наче в іншому світі. Хлопець нічого не слухав. На перерві, одразу після першого уроку до нього підійшла Анжеліка.

— Чуєш, ти кілька днів тому розповідав про істоту, що зустрілася вам на дорозі . Як вона виглядала?

Хлопець відчув, що питання задалося не просто так. У горлі став ком.

— Ну, емм, дивна будова тіла ,якісь неприродньо довгі кінцівки,що стирчали з усіх сторін. — Влад хотів продовжити, але побачив, що очі дівчини наповнилися жахом

— Воно.. воно приснилося мені сьогодні. Це був страшний сон, але він був таким реальним…

— Що саме тобі снилося?

— Я... я не пам’ятаю добре. Снилося, наче щось моторошне, схоже на те, що ти описав, вилізло з каналізаційного люку і погнались за мною. Це було так страшно...

Влад думав розповісти їй про Аню і про те, що вона пережила сьогодні вночі, але завагався. Може вона дійсно собі щось надумала? Навіщо лякати її ? Анжеліка була з тих дуже емоційних дівчат. Такі люди, як вона , дуже ранимі, і їх легко нажахати.

— Напевно ти просто під враженнями того, що я розповів вчора.

Вона уважно глянула на нього своїми великими блакитними очима.

— Так, напевно так воно й є. — підбадьорила вона себе.— Завжди мені снилися жахи, коли наслухаюся страшилок на ніч.

Анжеліка легко поправила своє золотисте волосся, посміхнулася Владу і запитала:

— А де Аня?

— Вона, емм, погано себе сьогодні почуває.

— Жаль, а ми домовлялися сьогодні зустрітися, у неї дійсно якісні парфуми, хотіла б ще купити.

— Емм, ну, я буду сьогодні в неї, можу тобі взяти

— Оу, будеш у неї? То ви таки разом? Ви зустрічаєтеся?

— Ну, емм, ні, тобто не зовсім, ну ми дружимо, але не більше.

— А хотів би зустрічатися? — допитливо глянула вона на нього.

— Ну, я не знаю , е-е-е, я про це не думав, ми друзі, ну і .. ну таке. — хлопець миттю вкрився рум’янцем.

— Ясно, ясно — заусміхалася дівчина — Передавай їй привіт, хай одужує!

На уроках Влад не всидів. Просто не міг спокійно сидіти і слухати монотонні лекції вчителів. Квартира Ані була зовсім близько від школи. Дорога вела крізь старий, трохи занедбаний парк, який з приходом осені став виглядати ще більш похмурим. Сірі хмари повністю затягнули небо, а місто з самого ранку вкрив густий сивий туман. Подекуди, кутаючись від пронизливого вітру, йшли поодинокі пішоходи. У тумані, за парком, почали виднітись масиви житлових будинків.

— Такс-с, 24 квартира, — пробурмотів Влад, набираючи номер квартири в домофоні

— Хто там? — відповів знайомий голос.

— Це я, відчиняй.

Домофон видав характерний звук, і двері відкрилися. Влад миттю забіг у ліфт, який піднявся на останній 9-ий поверх. Аня чекала його біля дверей. Побіліле обличчя і великі карі очі виражали тривогу і страх.

— Ти сама вдома?

— Так, заходь.

Аня швидко зачинила за ним двері.

— Як ти? — схвильовано запитав хлопець.

— Я весь день на заспокійливих.

— Я тобі дещо приніс, — сказав він, витягнувши з кишені шоколадку. — Знаю, що це не допоможе, але у “Гаррі Поттері” після зустрічі з всякою нечистю, шоколад допомагав.

Аня нарешті посміхнулася:

— Дякую тобі дуже, — дівчина обняла його. Влад зашарівся.

— Ти розмовляла з батьками?

— Мама не повірила звісно. Вона ще той скептик. Напевно треба, щоб мене знайшли мертвою й розтерзаною, щоб вона задумалась. Мама вирішила, що в мене був сонний параліч, і це все мені приснилося.

— Твоя мама медик, тому вона звикла всюди шукати логічне пояснення.

— Напевно так. Вона сьогодні працює в нічну зміну. Я залишуся вдома сама.

У її очах читався страх. Аня боязко глянула в сторону вікна в кухні, з якого вночі вилізла та істота.

— Давай в мене заночуємо. Батьки вдома будуть, і ліжко Макса вільне, тільки треба буде забрати з нього різних мотлох, — запропонував хлопець.

Аня подивилася на нього з вдячністю. Ще одну ніч на самоті вона би не пережила.

— Візьми сумку і все, що тобі треба на завтра.

— Так-так, дякую тобі дуже.

Аня заходилася згрібати все своє добро, а Влад тим часом думав, як йому делікатніше сказати батькам, що сьогодні в нього заночує його однокласниця.

За півгодини вони вже були у Влада в кімнаті.

Хлопцю давно подобалася Аня. Дивно, що у місті повинна початися творитися паранормальщина, щоб доля дала йому шанс вийти з френдзони.

Після занудного домашнього завдання вони весь вечір грали ігри, і навіть на короткий момент вдалося забути про усі проблеми. Уже була північ, як Влад згадав:

— До речі, є дещо, що ти маєш знати.

— Що саме? — насторожилася вона

— Анжеліка бачила ту істоту сьогодні уві сні

Їі очі широко розплющилися:

— О, Боже..ти серйозно?

— Що таке?

— Воно мені вчора теж снилося, а сьогодні воно прийшло до мене.

Неприємний холодок пройшов по його тілу.

— А що саме тобі снилося?

— Мені снилася та сама поїздка, коли ми побачили ту тварюку вперше…

— Ну гаразд, Їй снилося дещо трохи інше. Думаєш треба попередити Анжеліку?

— Не знаю. Сам факт, що їй щось наснилося не гарантує ж, що воно до неї прийде, так? Вона ж не була з нами в тій машині і взагалі ніяким боком не має відношення до нас. І що ти їй скажеш ? Щоб тікала? в 12 ночі? Ми не знаємо, як від нього захиститися.

Влад погодився. Аня була права. Вони могли суттєво нашкодити дівчині дзвінками пізньої ночі з такою шокуючою інформацією. Треба надіятися на краще.

На вулиці почався дощ. Важкі краплі води загуркотіли по вікнах. Діти затихли на хвилину, вдивляючись, як по склу струмками стікала вода. Тоді вони ще не знали, що сьогодні вночі у місті потечуть сльози...

… Влад йшов темним провулком додому з тренування. Він сьогодні досить вправно ловив м’ячі і заслужено отримав похвалу тренера. На вулиці вже було темно, хоч в око стрель. Краєм ока він побачив, як справа біля смітників за кущами щось заворушилося.

— Бродячі тварини, — подумав він і поспішив далі.

Несподівано смітник перевернувся. Хлопець застиг намертво на місці, вдивляючись в темряву. Витримавши кілька секунд паузи він вирішив накивати звідти п’ятами і повільно розвернувся назад в напрямку дороги. В грудях похололо. У тьмяному світлі нічних ліхтарів виднілася постать схожої на людину істоти. Це була та сама потвора,яку вони бачили на дорозі. Її кінцівки неприродно звисали а на місці обличчя було огидне сіре шкіряне місиво. Хлопець хотів бігти, та не міг зрушити з місця. Потвора здійснила кілька стрибків і опинилася прямо перед ним…. Пролунав звук будильника… Хлопцю наснився страшний сон...

IV

Увечері Влад боявся, що наступний день почнеться як попередній: дзвінком , у якому він дізнається, що та істота прийшла до ще однієї однокласниці. Але дзвінка не було. Принаймні йому. Влада з кошмару вирвав будильник. А в школі він дізнався, що класному керівнику подзвонила мама дівчини і ледь живим голосом сказала, що Анжеліку вранці забрала швидка, і що дівчинка зараз у лікарні...

Завжди веселий і сумний клас зараз нагадував кладовище. Нажахані діти не вірили в те, що чули. Перша красуня школи, яку всі любили, зараз лежала без свідомості в реанімації. Лікарі казали, що дівчину підвело слабке серце. Схоже на те, що її щось налякало до напівсмерті. І діти здогадувалися що саме, а особливо Влад і Аня.

Одразу після уроку, до них підійшов Денис

— Чуєте, ей, ви двоє. Що взагалі відбувається? — він виглядав знервовано. — Анжеліка мені розповіла вчора про свій сон. Про ту істоту. І тут з нею трапляється така біда.

— А мені воно сьогодні снилося, — перелякано обізвався Міша

— Мені теж, — додала Настя.

— І мені… — почали з усіх сторін доноситися схвильовані голоси.

Загалом 8 людей. А вчора була тільки одна Анжеліка.

— Ну, — вирішила зізнатися Аня. Голос її затремтів.. — Мені воно снилося кілька днів тому. А вчора вночі воно до мене прийшло.

— Що значить “прийшло”? — перепитала Настя.

— Ну, емм, мені здається, воно було в мене в кімнаті, і , емм, — дівчина була готова знову розплакатися, — воно.. воно наче висмоктувало з мене життя… і , так.. це було до божевілля страшно…

У класі настала гробова тиша. Першим заговорив Денис:

— То що , ми тоді всі приречені? Воно прийде сьогодні вночі до кожного з нас ?

Настя розгублено закліпала очима. Усі в класі перелякано перезирнулися.

— Ну тобі не снилося поки, отже не прийде. І якщо міняти місце ночівлі, то є вірогідність, що воно допоможе. Я сьогодні спала нормально.

Посеред школярів наростала паніка. Хтось вигукнув:

— Це через вас!!

Ці слова, як розпечений метал, обпекли серця дітей. Аня прикрила обличчя руками. Влад розгублено стояв посеред класу.

— Це ви привели зло в нашу школу! Тепер нам усім кінець!

— Чому ти не попередила Анжеліку? Чому!? Вона би врятувалася! — кинулася на неї Настя.

— Я.. я не знала.. я не хотіла лякати її без причини...

— Вона зараз у лікарні! Без свідомості! Через тебе! І я наступна! — Настя замахнулася рукою і вдарила долонею Аню по обличчю. Та відсахнулася назад , і відступила кілька кроків до вікна.

— Не займай її! — оскаженів Влад і рванув до Насті, ставши між ними двома.

Важка рука Дениса мітко влучила йому прямо в ніc, і Влад , втративши рівновагу, завалився на землю , заливаючи кров’ю з розбитого носа підлогу класу.

— Ти труп! Вали звідси! І бабу свою з собою візьми!. Не приходь більше в школу! На місці Анжеліки повинні були бути ви двоє! — Денис горою навис над ним.

Решту класу мовчки спостерігало за драмою, що розгорталася перед їхніми очима. Ніхто не втручався. Влад намацав у кишені серветку і витер нею носа. Мовчки встав і повернувся до Ані.

— Як ти ? Болить ?— перепитав він.

Їй теж було боляче. Але не так від ляпасу, як від розуміння, що тепер вони двоє вороги класу. Аня підвелася і тихо сказала хлопцю:

— Йдемо геть звідси.

V

Уже другий день йшла злива. Тонни холодної води без упину заливали вулички міста.

Влад і Аня сиділи в кімнаті і дивилися, як дощове місто покривалося темрявою ночі. Вони знали, що з приходом ночі, зло, яке ховається десь поміж брудних стічних каналів прийде по них. Воно десь там, ховається в темряві, сновигає між будинками, невловиме і незбагненне.

Цей вечір діти знову вирішили пересидіти у Влада вдома. У сусідній кімнаті були батьки, які дивилися якесь вечірнє телешоу, тому на душі було трохи спокійніше.

Час від часу комп’ютер хлопця видавав характерний звук: приходили сповіщення в загальному чаті їхнього класу. Він час від часу перечитував їх, вихоплюючи по крупинках інформацію про стан Анжеліки в лікарні і про настрої однокласників. Хтось писав, що планує не спати всю ніч і сидітиме з батьковою рушницею. Хтось писав, що обсипле своє ліжко сіллю. Нижче хтось додав, що треба використати рушницю проти “тих двох, що привели біду до них”. Чат однокласників перетворився на тусовку екзорцистів і борців з нечистю. Та хлопець знав, що всі боялися. Усіх лякала невідомість, бо ніхто знав, до кого зло прийде цього разу.

Влад і Аня вирішили не спати цієї ночі. Можливо воно не прийде в дім, де 2-оє дорослих і 2—оє підлітків. Було вже по опівночі. Вогники з сусідніх будинків навпроти один за одним почали гаснути. Урешті-решт вимкнулось світло в останньому вікні, і висотка розчинилася в обіймах темряви. У їхній кімнаті світло продовжувало горіти. Може пощастить? Може йому достатньо годуватися раз у ніч? А може нечисть піде геть і залишить їх у спокої? Так хочеться вірити, що все буде добре. Аня лежала на ліжку Макса і дивилася в стелю. На її обличчі читалася тривога.

У кімнаті замиготіла лампочка. Влад з Анею перезирнулися. Ще мить — і вона згасла, потягнувши все в бепроглядну пітьму. Серце забилося в дикому страху, а тіло паралізувало. Влад міг рухати тільки очима.

Вікно в кімнаті відчинилося…

Аня теж лежала паралізована. Вона відчайдушно старалася щось сказати, але збоку це було схоже на якесь гудіння божевільного. Паніка. Безсила паніка. До квартири заповзло воно. Влад не міг побачити що саме, бо в той момент істота була саме за його спиною. Але він прекрасно чув, як істота, перебираючи свої недолугі кінцівки, йшла до нього по паркету. У кімнаті повіяло холодом, і почало смердіти багнюкою і гниллю. Чудовисько взялося двома руками за спинку ліжка і нависло над хлопцем. На обличчя капнуло щось мокре. Чи то були краплі дощу з вулиці, чи слина — він не знав. Серце билося в божевільному ритмі, а затуманений мозок відмовлявся розуміти реальність того, що відбувається. Хлопець чув глибоке, схоже на передсмертний хрип, дихання чудовиська.

Пара холодних, як у мерця, рук та ще й слизьких і кігтистих вхопила його за голову і Влад закричав не пустивши жодного звуку. Тіло перестало слухатися його. Усе злилося в якийсь суцільний безмежний жах, від якого можна збожеволіти. У цей момент Влад відчув як з нього в прямому значенні цього слова висмоктують життя. Перед очима вихором неслися видіння, різні символи та знаки. Невідомо, скільки часу це все тривало, але кожна секунда тривала, наче вічність. І коли він вже гадав, що розум покинув його, істота нарешті забрала руки з його голови і почала лізти в сторону ліжка, на якому лежала Аня. Пройшов деякий час, перш ніж до хлопця повернулася здатність раціонально мислити. Краєм ока він бачив, як паралізовану дівчину трясе в конвульсіях в обіймах монстра. Влад зібрав усі свої сили, щоб поворушити бодай рукою, та дарма: параліч був надто сильним. Урешті-решт істота, закінчивши свою вечерю, повільно, наче прогулюючись, посунула назад до вікна, і в один момент розчинилася в темряві ночі. Тієї ж миті параліч їх відпустив. Влада знудило. Аня почала, наче риба, хапати ротом повітря і тихо-тихо заплакала.

VI

Цієї ночі чудовисько прийшло до половини однокласників. Аню вранці забрала швидка: у неї відбувся нервовий зрив, і її накололи транквілізаторами. Беземоційну і наче постарілу на багато років дівчину забрали в лікарню. Крім неї, швидка проїхала ще до Насті, Міші та Саші.

Біда стала спільною. Влад розумів, що ще одну ніч не витримає, і завтра його знайдуть або мертвим, або божевільним. Анжеліка впала в кому. Лікарі розводили руками, а батьки хворих дітей не розуміли, що відбувається. Батько Влада казав, що вночі він спав, як убитий , міцніше ніж зазвичай , хоч його постійно мучить безсоння.

У Влада не залишилося людей, яким він би міг довіряти, крім брата, який був далеко за кордоном. Після того, як швидка забрала Аню, хлопець подзвонив до Макса і все йому розповів. Він був єдиний, хто міг йому допомогти, і хто міг йому повністю повірити.

— Що робити? — запитав він у кінці розповіді з відчаєм.

Брат мовчав. Він відчував свою вину. Це ж Макс натрапив на ту потвору в лісі. І йому якимось чином вдалося оминути того пекла, яке зазнав його молодший брат з подругою.

— Давай думати разом. Отже, що ми знаємо? Ми знаємо, що Аня була перша, до кого прийшла та істота. Ще відомо, що воно прийшло до всіх однокласників. Отже, істота якось обирає їх. Є такі, до кого не прийшло взагалі?

Влад задумався.

— Денису пощастило. Він хоч і дуже переживав , але воно його поки не внюхало.

— Що спільного у всіх постраждалих?

— Хмм, ну, найчастіше воно приходить до дівчат. Я б сказав вдвічі частіше. Може на то є якась причина?

— Вірогідно, що так. Можливо є щось, що ми упускаємо. Ти пробував знайти інформацію про нього?

Звісно, що Влад багато шукав. Та нічого корисного не знайшов. Він останні кілька днів шукав щось про монстра, та безуспішно. Обривки інформації про масові дивні хвороби різних років у різних містах, які приписувалися нечистим силам. У переважній більшості всіх випадків фінал був один і той самий: усі помирали.

Раптом у Влада з'явилася зачіпка.

— Коли воно тримало мене за голову, я бачив видіння, і там були якісь символи та знаки.

— Можеш їх згадати?

— Дуже туманно пригадую, але спробую.

Хлопець узяв ручку і почав малювати. Спочатку образи губилися, але поступово з закутків пам’яті почали спливати картинки.

— Отже, так… Емм, там було червоне коло, і в ньому щось на кшталт людини.. Перевернута головою вниз червона людина, точно.

Він сфотографував малюнок і відправив його Максу.

— Це вже щось. Я знаю одну толкову людину, яка розбирається в окультизмі і тому подібних речах. Спробую щось з неї витягнути. Тримайся! Я тобі передзвоню, як тільки щось дізнаюся.

— Дякую, братику!

На вулиці вже три дні йшов дощ. Дренажна система працювала на межі можливостей і місто було на порозі апокаліпсису. Здавалося небо просто вирішило змити це місце з лиця землі разом зі злом , що в ньому причаїлося. По вулиці текли каламутні багнисті ріки, та ще швидше спливав час.

Нарешті пролунав дзвінок від брата.

— Алло, ну що там?

— Ти не повіриш, що мені вдалося нарити.

— Невже є новини?

— Отже, слухай мене. Символи, що ти бачив у видіннях є не що інше, як знаки древнього зла. Є легенда про якусь істоту, що в давнину називали не інакше як “проклятий”. Ніхто не знає його істинного походження. Він зустрічається випадковим подорожуючим на дорозі, і якщо йому сподобається їхній запах йде за ними поки вони не приведуть його в поселення людей. Тому якщо його зустріли на дорозі, ні в якому разі не можна тікати в місто. “Проклятий” сліпий, але він знайде вас за запахом. Потрібно зробити коло і повернутися в місце, де його зустріли, щоб збити його зі шляху. Це єдиний спосіб уникнути смерті. Його не зупинять двері чи стіни. Якщо “проклятий” внюхав когось і прийшов за ним у місто — від нього не сховатися. Він йде повільно, але завжди приходить до своєї жертви. Разом з ним приходить негода — сильні дощі або снігопади. Потвора буде приходити до жертви щоночі й висмоктувати з неї життя, поки вона не помре. Найбільше воно любить молодих людей і дітей. Якщо зима буде холодною, йому треба більше і більше гарячих молодих сердець, щоб жити самому. Як тільки проклятий потрапляє в місто — усі під загрозою. Разом з ним туди прийдуть прокляття, горе, хвороби й смерть.

І найважливіше! Дуже важлива підказка. Легенди кажуть, що проклятий завжди приходив у місто за купцями, які везли в місто прянощі й ефірні олії. За хімічною складовою олія схожа на людську кров. Вона використовується людьми з незапам’ятних часів.

Влада осінило:

— Коли ми їхали в місто, Аня взяла з собою величезну сумку з дорогою сировиною для парфумів. Вона ж продає парфуми в місті, а ще продавала їх у класі. Анжеліка! Вона першою купила їх в неї! А до мене додому воно прийшло, бо там було купа її речей і парфумів.

— От ми й знайшли причину. Але є ще дві новини. Погана новина полягає в тому, що оці всі ігри з запахом — це тільки початок. Можна знищити всі запаси олії, але коли проклятий закріплюється в місті, то починає тероризувати всіх, а в першу чергу дітей. Можна довго тікати, але не зможеш цього зробити. Він все одно знаходить усіх, до кого хоч раз прийшов уві сні. Як його вбити — ніхто не знає. Та й напевно, якби знали, то вбили б уже давно. Зброя цього світу не завдасть йому шкоди. І ще воно вміє ставати невидимим. Але є й хороша новина: існує захист від нього. Кров допоможе вберегтися на деякий час. Для цього треба накреслити знак з твого сну на стіні свіжою кров’ю. Істота не зможе до самого світанку увійти в кімнату, де є такий знак. Це єдиний відомий спосіб врятувати своє життя.

— Боже, це чудова новина, дякую тобі! Треба максимально скористатися цим

— Успіху, братику!

У серці хлопця вперше зажевріла надія. Він поділився знайденою інформацією з однокласниками в чаті. Відповідь не забарилася:

Яна: Чому ми маємо в це вірити?

Влад: Ну я минулого разу не збрехав.

Денис: Через тебе та Аню зараз частина класу в лікарні, у декого їде дах, а решта не знає чого чекати.

Катя: Він пише правду. Мені приснився той сон одразу після того, як я скористалася парфумами Ані.

Настя: я сьогодні вночі ледь розуму не позбулася. І так, я теж брала її парфум. І знаю точно, що Міша для дівчини купляв. І навіть знаки ті самі бачила. Усе сходиться.

Денис: то що робити? тепер до кінця життя малювати кров’ю знаки на стінах з надією, що воно не прийде?

Влад: у мене є одна ідея, але мені потрібна буде ваша допомога, щоб її реалізувати…

VII

Уперше в житті Влад скористався жіночими парфумами , та ще й в такій кількості. Здавалося, від нього несе за кілометр – на це він і розраховував. Одягнувши старий батьків риболовецький плащ, хлопець вирушив під зливою до старого тунелю під школою. Вітер не на жарт розбушувався. Відчуття було таке, що в місті лютує ураган. Батькам хлопець збрехав, що йде ночувати до друзів. У той же час Катя і Марк поїхали в лікарню до однокласників малювати їм символи в палаті. Влад на мить уявив шоковані обличчя лікарів уранці, коли вони побачать криваві малюнки на стінах і посміхнувся. Головне, щоб задумка спрацювала.

Від постійних злив старий тунель частково затопило. Востаннє Влад тут був уже давненько, але місце як було, так і залишилося жахливим. Якщо помирати, то епічно, від лап монстра в темному, закинутому, холодному тунелі, що колись слугував бомбосховищем, а зараз більше схожий на склеп. Хлопець пройшовся від його початку і до кінця, від першої його секції і до останньої, вмостився на якомусь розбитому ящику і подзвонив до Дениса:

— Я на місці, далі вся надія на вас.

— Зробимо як домовлялися. Тримайся.

Влад не знав чого чекати. Можливо, коли істота зрозуміє його план , то вона вб’є його. Імовірно поламає йому кістки, розіб’є череп або просто розірве на шмаття. А можливо нічого не спрацює взагалі. Але Влад точно знав, що він мусить спробувати. У будь-якому випадку йому кінець. У нього був тільки один шанс. Це місце могло стати його могилою.

Час тягнувся нескінченно довго. А від концентрованого запаху парфумів паморочилось у голові. На ратуші годинник вибив першу ночі. Ліхтарик почав блимати.

— Ну нарешті…

За мить ліхтар згас – і все навколо опинилося в непроглядній, холодній, мокрій темряві.

Хлопець відчув, що він не сам. Десь у темряві було чути як щось підкрадається нього. Щось рухалось по воді прямо до нього. Усе ближче і ближче. Ось уже залишилося кілька кроків. Він чув характерне, уже знайоме дихання тварюки. По тілу пройшла знайома хвиля паралічу. Але на цей раз все було по-іншому. Тіло не паралізувало. План спрацював.

Влад посміхнувся. Істота зупинилася.

— Є-е-е-е! — пролунав з темряви голос Дениса.

Влад зірвався з місця і побіг у пітьму навмання, в обхід монстра на голос однокласника. Істота рвонула за ним, але не встигла. На стіні передостаннього сектора тунелю кров’ю Дениса був намальований знак захисту. Такий же знак Влад вирізав ножем собі на плечі. Це і врятувало його від паралічу. Сергій намалював про всяк випадок той самий символ у першій секції. Істота опинилася в пастці. Вона не може зайти в кімнату зі знаком. І не може прорити кігтями 2 метри залізобетону.

Розлючена потвора заметалася зі сторони в сторону. Скажений розлючений рев, від якого здригнулися стіни, прокотився відлунням по тунелю. Тварюка з легкістю підняла своїми кістлявими кінцівками здоровенну каменюку і жбурнула її в стіну. Від удару посипалися рештки штукатурки, але старе бомбосховище не випускало в’язня зі своєї утроби. Проклятий біснувався, неприродно викручувався, стрибав зі стелі на землю, громив старезні ящики та кидав у дітей каміння, намагаючись розчавити їм голови. Та вони тихо засіли за перегородкою, і його лють тепер була їм не страшна. Древнє зло, яке століттями ніхто не міг спинити, загнала в пастку купка школярів.

Урешті-решт усе затихло. Ліхтарик знову запрацював. Ззаду підбіг Сергій і боязко посвітив в кінець тунелю. Істота не рухалася. І хоч у неї не було очей, але вони знали, що вона дивиться прямо їм у душі. За мить вона розчинилася в пітьмі. Але потвора все ще була там, невидима для людського ока.

— Ну що ж, виходить ти все-таки не тюхтій, — Денис протягнув йому руку. На ній при світлі ліхтарика були видні свіжі порізи, що їх зробив собі школяр. — Вибач, що вдарив тебе тоді.

— І що робити тепер? — запитав Сергій.

— Ну ми точно знаємо, що працює тільки свіжа кров. Прийдеться тоді постійно її поновлювати. Напевно, треба буде скласти графік чергування, — розмірковував Влад.

— Може просто залити все бетоном чи покликати дорослих ? — пролунала пропозиція від Дениса.

— Дорослі завжди все псують. Вони зроблять тільки гірше. Ми не знаємо точно чи зупинить його цей бетон, а якщо зупинить, то чи надовго. Можливо, символи — це замок з двох сторін. І поки вони є в тунелі — воно звідси точно не вибереться. У будь-якому випадку я не хочу ризикувати.

Влад видихнув. На плечі їхнього класу впала серйозна відповідальність. Проклятий якийсь клас.

— І скільки часу це триватиме?

— Поки не знайдемо спосіб вбити його, — невпевнено сказав Влад.

— А якщо не знайдемо?

— Тоді прийдеться це робити все життя…

Світало … У місті вперше за довгий час припинився дощ. Сонце освітило вершечки дерев і пробігло промінням по школі та обличчях дітей, які сиділи всю ніч на варті, а потім знову оновили знаки захисту на стінах своєю кров’ю.

Сьогодні на криваве чергування заступає Влад…

У чат прийшло повідомлення від когось з однокласників:

“Усі наші в лікарні прийшли до тями. У вас все вийшло”.