Зубатий Маніяк
-Бефстроганов це, або насрано - мені якось пофігу. – декларував усім за столом Жорік, запихуючи до рота шматки якогось коричневого шулюму, бо на щось їстівне воно взагалі не було схоже.
Обидва його партнери по трапезі майже синхронно підвели свої очі зі смартфонів на завсідника цієї елітної, майже «мішленівської» їдальні із вишуканої назвою - «Жрі-Шо-Даллі» й мовчки зиркнули на хлопця.
-Шо? – не витримав першим Сашко, людина, яка знала Жоріка з першого класу, але не переставала дивуватися, наскільки іноді той буває…Жоріком.
-Я кажу, похріну, що та таке, якщо ж воно коштує копійки, а пузо набити можна до самої маківки, еге-ж? – розмахуючи виделкою із цим щось, хлопець продовжував просторікувати.
«Якби кавун був людиною, то точно був Жоріком.» - спіймала себе на думці Даринка, перестрибуючи поглядом з виделки на свого приятеля-центнера й назад.
-Який, блін, бефстроганов? То печінка тушена, ало.- Сашко скривив обличчя. –Тітка Катя, мабуть, і не знає, що воно таке й як пишеться.
-Нє, то бефстроганов.- майже закохано промовив Жора, споглядаючи на останній шматочок свого обіду.- Я у мастєршефє бачив, як то виглядає. А пишеться воно, через дві…ні, через три фе!
-Ну то що воно ще те фе, я бачу.- пирснула Дарина.- Жора, як воно ото все у тебе лізе?
-Усьо, за що сплачено- буде схом’ячено!- продекламував хлопець.- Запиши, вивчи, потім перевірю.
-Обжерливість – то є смертний гріх, дядьку.- Сашко відставив на тацю недопитий чай та продовжив: - Тому місце у пеклі тобі вже зарезервовано.
-Цілих два місця, Жора. – дівчина усім видом давала зрозуміти, як сильно вона пишається цим жартом.
-Пішли ви. – Жорік плюхнув на тацю дів брудні тарілки, потягнувся, хрускуючи пальцями та підвівся з-за столу.- Фетшеймери довбані.
-І ми тебе дуже любимо, пупсику!- крикнув йому услід Сашко, посміхаючись.
Жора попрямував у бік відстійника із брудним посудом, попутно ловлячи себе на думці, що одного разу, коли настане , наприклад, апокаліпсис і ті двоє приповзуть до нього у бункер, такі знесилені, худі і голодні- ось саме тоді він, максимально знущаючись, зможе показати, хто є господар цього світу, а хто, як то кажуть, хрін простий.
Ця думка настільки заволоділа розумом хлопця, що він й не помітив пильного погляду тітки Каті, повара цієї їдальні, що споглядала на нього начебто ховаючись за вивіскою із меню. Людина спостережлива неодмінно у тому погляді помітила якийсь дивний, навіть нездоровий, вогник. Доросла жінка дивилась на , нехай і старшокласника, але все ще дитину із… бажанням. І навряд чи то було бажання допомогти із домашнім завданням. Навряд чи.
Жінка дочекалася, поки Жорік порівнявся із меню й лагідно, наче турботлива й така рідна матуся гукнула його:
-Жора, хлопчику, сподобався обід?
Хлопець ледь не підстрибнув від несподіванки.
-Блін, тьоть Кать, так і всратись можна!- обурено засопів Жорик.
-Вибач, синку, я не хотіла.- тон жінки можна було порівняти із муркотінням кошеняти, але це аж ніяк не збентежило хлопця.- То гарний вийшов обід?
-Та ще б пак!-хлопець поставив тацю на стіл та повернувся до жінки.- Це був справжній бефстроганов, як ото у телику показують на шоу кулінарних всяких там!
-Як ти кажеш?- тьотя Катя зробила вигляд, наче не розуміє, про що йде мова.- Бів..Бєс..що?
-Ну бефстроганов.- хлопець так «соковито» вимовив це слово, що той вогник у очах жіночки ,здається, запалав із новою силою.- Така вишукана страва, у ресторанах крутих її багатії жеруть, мабуть, із таким же задоволенням, як і я.
-Йой, ну ти теж вигадав, дурненький.- усмішка жінки ледь не зірвалася на якийсь звіриний оскал, благо їй вдалося у останній момент опанувати себе.- До ресторану нашій їдальні ще дуже далеко, але ми стараємось.
-Так як ви готуєте, тьоть Кать, усі ресторани можуть позаздрити.- хлопець не переставав сипати компліментами. –Блін, та я б багато чого віддав за те, щоб моя мама готувала такі смачні штуки.
У цей момент вогник перетворився у справжнє багаття, що поглинуло жінку із голови до п’ят, прорвався глибоко у мозок, і почав витанцьовувати пристрасний танець, рухи якого створювали таку божественну симфонію, що мабуть і була справжньою Мелодією Всесвіту.
Вона вже знала, ЩО робити. Вона навіть знала як ЦЕ робити. Невидима сила наче допомагала їй, привівши сюди цього хлопчика, та вклавши йому до рота ті слова. Це не вона, це Сила хоче, щоб усе відбулося. Сьогодні.
-Хочеш, я навчу тебе, як готувати цей бефстроганов?- випалила жінка, досі знаходячись під владою того вогника-багаття.
Хлопець завагався.
-Е-е-ем, а, може, просто рецепта дасте?
Ні, хлопче. Не так просто.
-Ну, по-перше, рецепта й загубити можна.- жіночка посміхнулася, майже повністю опанувавши себе. –А, по- друге, краще ж одного разу побачити, аніж тричі почути, еге-ж?
-Ну, в принципі, так. –хлопець задумався. –Готувати мені інколи й самому подобається, й було б круто навчитись робити таку смачнятину, як ви. От я одного разу такого бутерброда…
-Приходь о четвертій.- різко обірвала декларування хлопцем рецепту ковбасно-майонезного дива кулінарії. –Можеш одразу на кухню зайти, я там буду.
-Ок, тьотя Катя.- Жорик не звернув уваги на те, що його ось так от перебили. – Тоді о четвертій я у вас. Будемо робити з вами справжній мастєршеф.
-Так, хлопчику, обов’язково. - ці слова тьотя Катя казала вже потилиці Жорика. – Обов’язково…
Провівши поглядом хлопця до самісінького виходу, жінка повернулася на своє робоче місце, зупинившись поряд із дошкою для нарізання, бо дещо там привернуло її увагу. Не зводячи очей із своєї знахідки, жінка простягнула до неї руку. Приємна важкість топорику для м*яса відкрила багаттю у її голові усі потаємні двері, про існування яких тітка Катя до останнього навіть не уявляла. Цей Вогонь проникнув усюди. Цей Вогонь і став Нею…
***
-Ля, а Жора-обжора був правий.- сказав Сашко своїй подрузі, тицяючи пальцем у меню-вивіску.- І справді Бефстроганов. Ще і тьотя Катя написала правильно, нічосі.
-Прикольно.- Дарина озирнулася навкруги- Але ж де сам той дурко? Щоб на обід не з*явитись у нього повинна бути якась офігено серйозна причина.
-Я зрозумів.- хлопець зробив максимально серйозне обличчя та вимовив: - Він. Нарешті. Наївся.
Парочка гучно розсміялася на усю чергу, у Дарини навіть покотилося по обличчю декілька сльозинок.
-Ф-ф-фух, ну ти видав, звісно.- дівчина зазирнула у сумку, шукаючи носовичка.
-Я такий.-резюмував Сашко, повертаючись до повара.- Доброго дня, тьоть Катю. А дайте мені отого вашого бефстоганова, Жора учора нахвалював, що я , все ж таки, ризикну спробувати ото-от.
-Добре, хлопчику.- посміхнулася жінка.- Добре.
