Страховорот

Село Свиноїди, день напередодні Івана Купала

У повітрі вирувала напруга із присмаком страху. Не чутно було ані сміху, ані бесід сусідів. Жодних пліток тітки Софії, жодних анекдотів діда Карпа. Усі запроторилися від навколишнього світу і чекали приходу ночі.

У Свиноїдах давно вже не святкували Івана Купала. Ніхто не розкладав вогнищ, тим паче не стрибав через них. Дівчата не плели вінків; ворожіння із веселої забавки перетворились на те-чого-ми-ніколи-не-робимо, але найголовніше… ніхто в жодному разі не підходив до води.

Селом протікала Десна, чарівна і прекрасна, джерело радості й життя кожного дня, окрім Івана Купала. Бо сьогодні, в очах старожилів села, завжди така близька річка й справді ставала зачарованою. Ворожою. Проклятою.

І всіма силами наполохані бабусі й дідусі намагались втримати своїх онуків від води, попередити про небезпеку, вберегти від нечистої сили, застерегти від духу Мари, що з’являлась на Івана Купала та губила душі хлопців, але магічна сила води із року в рік вабила до себе.

***

   — Сашко, куди це ти намилився? – в голосі бабусі тривога.

   — Йду до друзів. Ба, і сто ж разів казав тобі, я Алекс, чуєш? А-л-е-к-с.

   — Горе ти моє, а не Алекс. Раз на рік приїздить на канікули до бабусі, і кожного разу з новими викрутасами! І нікуди ти не підеш, чи забув який сьогодні день?

   — Будеш знов вигадувати казочки про ваші сільські забобони? Ба, ну це ж не серйозно! – роздратовано Алекс переступає через поріг хати, де лежить чебрець, що його туди вклала бабуся «від нечистої сили».

   — Соромно має бути! Відхрещуватись від усього, чому тебе бабуся навчала!

   — Ага, ти ще мавку згадай, чорта і бабайку.

   — Рідненький, постій, постривай! Завтра підеш до друзів. Та й хто це такі, що йдуть на Івана Купала гуляти? – з розпачу вона хапає внука. Алекс із силою висмикує свою руку і люто кричить:

   — - Усі нормальні люди! Бо нормальним людям начхати на того недовикупаного! У мене зараз канікули, що хочу, те й робитиму!

Із цими словами йде геть. А в голові вирують думки, як же саме йому випала така прибацана бабуся, і з якого дива народилась ця казочка про нечисту силу на Івана Купала. Так, було кілька втоплених хлопців за всю історію села. Але ж таке відбувається скрізь… хтось вип’є лишку, хтось стрибне в Десну на мілині.

   — Ні, ну це ж ким треба бути, щоб таке навигадувати! – сердито вигукує Алекс, крокуючи лугом. Кому скажи, засміють. Добре, що його однокласники цього не бачили, ще одного приводу для глузувань тільки не вистачало. Ну нічого, ось в університеті все зміниться і його поважатимуть. 

   — З ким це ти говориш, поки сам тут бродиш?

Алекс розгублено озирнувся, аж доки не вихопив поглядом Марину. Вона загадково посміхалась, напівзахована в очереті, й мружилась від сонця, через що була схожа на кішку.

   — Привіт, просто лютую на свою долю, - пафосно мовив Алекс, знизавши плечима.

   — Бідолашний ти мій! – лукаво засміялась Марина глибоким тихим сміхом.

   — Глузуєш з мене? – закрадливо спитав Алекс, наближаючись до дівчини.

Вона голосно скрикнула і почала бігти, петляючи у високій траві. Світле волосся майоріло на сонці, виблискуючи кольором спілої пшениці. Дівчина бігла швидко, проте Алекс був швидший і скоро її наздогнав, ухопивши за руку. Задихані, вони дивились один одному у вічі, а потім зареготали і, хапаючись за боки, повалились на траву.

   — Оце так випадок курйозний, я й не думала, що ти такий серйозний! – весело проспівала Марина.

   — Знову ти сказала римою! Була б тут моя бабуся, кричала б, що ти зла русалка Мара, яка говорить віршами! – Алекс і сам розсміявся зі свого жарту, аж раптом запанувала тиша.

   — Ти ж не віриш у ці страшилки для малюків? – із цікавістю і прихованим викликом запитала Марина.

   — Звісно ж, що ні. За кого ти мене маєш? – буркнув Алекс.

   — Хто його знає. Я стільки всього наслухалась від місцевих. І гадки не мала, коли сюди переїжджала, що під Києвом досі збереглись такі забобонні люди.

   — Ага, ласкаво просимо до Свиноїдів! Населення 699 людей, а кількість байок незліченна, - театрально вимовив Алекс.

   — Точно не віриш у це все? А то ж ти тут виріс, було б цілком нормально, якби вірив, - з невинним виразом спитала Марина.

   — Я ж не бовдур якийсь! – люто крикнув Алекс. – Звісно не вірю! Скільки тобі разів повторювати? І любиш же ти мене дратувати при кожній нашій зустрічі!

   — Добре-добре, - Марина примирливо стиснула йому плече і зі сміхом додала: - А скупатися в Десні вночі слабо?

   — Що?

   — Якщо ти такий сміливий, то тобі нічого не варто піти купатись зі мною в Десні. Голяка.

   — Цієї ночі?

   — А є різниця якої ночі? – Марина повільно провела пальцем по його плечу, шиї і трішки полоскотала під підборіддям. – Слабо?

   — Не слабо! Але ти мені за це ще відповіси, - додав Алекс і солодко посміхнувся.

А тим часом насувалась ніч…

***

Наступного дня Свиноїди сколихнула жахаюча новина, якої всі боялись, але на яку, в найпотаємніших куточках душі, з острахом чекали. Прокляття Івана Купала знову забрало життя і душу підлітка, знову не змогли вберегти, попередити молодь триматись якнайдалі від води.

Зловісна атмосфера смерті ширилась вулицями села, залитими літнім сонцем. Мешканці тихо шепотілись між собою, хапались за голови, жаліли родичів, яким доведеться хоронити свою дитину. Але в думках кожного з них ховалась одна й та сама молитва: «Хвала Богу, це сталось не з нами!»

   — Горе, горе, що ж це робиться! – плакала бабуся, притискаючи руки до грудей.

   — Ба, що сталось?

Алекс зайшов до веранди, сонно потираючи очі, та приголубив бабусю. Від цієї ласки жінка ще більше заридала, але спромоглася відповісти:

   — Рибак сьогодні виловив у старому руслі…горе, яке горе…

   — Виловив? Що виловив? – тихо спитав Алекс.

   — Утопленицю. Доньку новеньких сусідів на селі. Ти певно її знаєш, тобто…знав. Мариною звали.

Алекс на мить задумався, а потім сказав:

   — Ні, жодної Марини я тут не знав. Але як шкода дівчину!

І коли бабуся сховала голову у нього на грудях, аби виплакатись, Алекс солодко посміхнувся.