Однокласники хочуть мене вбити

Владу ніколи не подобалась школа. Хоча навчався він непогано, в основному на вісімки та дев’ятки. Десятий клас, у якому навчався Влад, вважався найгіршим у школі по дисципліні. Щотижня хтось з його однокласників відзначався якоюсь пригодою. То дівчата вночі нап’ються на території дитсадка і обблюють гірку, то хлопці десь когось поб’ють, або щось украдуть.

Клас був геть не дружнім і усі двадцять чотири учні об’єднувалися лише по п’ятницях, щоб утекти з останніх уроків. Однак Влад був хитрим і у такі дні, коли всі тікали, часто лишався, начебто за чергового ‒ підмести-помити підлогу, підлити вазони і т. д. В результаті усі, окрім нього, отримували наголовачів. Потім однокласники на нього з’їдались за таке, але вони й без причин завжди знаходили кого зробити у чомусь винним. Тому гірше від того Владу не ставало.

Влад жив у невеликому селі, але школа в там була чималою, тому що до неї возили іще дітей із сусідніх сіл.

Котрогось дня Влад усвідомив, що шкільні перерви перетворились для нього на справжнє виживання. Він почав чекати на кожну перерву з такою неприємною напругою, мов на плавання серед голодних піраній. Однокласники почали ставитись до нього гірше ніж зазвичай. Раніше хто завгодно міг стати жертвою в його класі, але тепер все частіше у центрі опинявся саме він.

У п’ятницю десятикласники вкотре об’єднались для втечі з останнього уроку. І абсолютно всі оточили Влада.

‒ Ну, а ти, Бондар? Тікаєш з нами чи лишаєшся «чергувати»? ‒ останнє слово Стрілецька промовила особливо зневажливо, мов облила його помиями.

‒ Теж тікаю, ‒ спробував якомога байдуже відповісти Влад.

‒ Ну, дивись мені, ‒ Стрілецька просвердлила його їдким поглядом.

І Влад чесно втік разом зі всіма в п’ятницю з останнього уроку, але в понеділок класний керівник, вкотре відчитуючи їх, зауважив, що лише один совісний учень зостався.

Хоча вчитель і не сказав хто саме зостався, але всі накинулись на Влада. Він заперечував і ревно запевняв, що також утік. Це було схоже на зграю диких собак, які цькують одного зі своїх. І один з тих собак його підставив.

Наступного дня, вранці, коли Влад увійшов до класу, то побачив, як усі однокласники згуртувались в кучу, схиливши голови, і щось ревно обговорювали, але як тільки-но з’явився Влад, то враз розійшлись, кидаючи на нього ненависні погляди.

«Знову щось задумали проти мене», ‒ гірко подумав Влад і побрів до своєї парти.

Загалом день у школі минув майже «нормально», якщо не зважати на підніжку, яку йому підставили, коли він виходив до дошки.

А от коли Влад повертався додому, то в невеличкому лісочку, через який він проходив щодня, помітив раптом хлопців зі свого класу. Всередині все стиснулось у тугий вузол. Серце шалено загупало. Ніхто з однокласників у цій частині села не жив. Влад першим помітив хлопців, ніж вони його. І він звернув праворуч до городів. Переліз через огорожу і крадькома оминув хлопців сусідськими дворами. Додому він таким шляхом не міг потрапити, тому йому довелось знову перелізти через огорожу, але вже на іншому кінці ліску.

Все вдалося. Хлопці не помітили Влада і він, полегшено зітхнувши, поспіхом направився додому. Але зненацька з-за дерев виступили хлопці. Усередині знову все стиснулось.

‒ Ну, що, Бондар? Поговоримо? ‒ зухвало процідив Гуменюк.

Влад позадкував. А однокласник дістав раптом з кишені розкладного ножа.

‒ Підійди, ‒ зверхньо наказав йому однокласник.

Влад перелякано чкурнув. Хлопці не встигли його оточити і він знову побіг до городів. Однокласники взялись його наздоганяти, але Влад виявився прудкішим. Врешті йому вдалося відірватись і опинитись вдома.

Вдома Влад не знаходив собі місця. Батьки не помітили його хвилювання. Та Влад його і не виказував й чомусь вирішив батькам про те не розповідати.

Наступного дня, вранці, Влад марно спробував вдати хворого, але матір, без проблем викривши синове симулянство, з криками відрядила його до школи.

У школі Влад постійно відчував щемке напруження. Двоє з тих хлопців, котрі перестріли його вчора, сиділи позаду нього. Владу здавалось, що щосекунди у його спину встряне ніж. Або що його схоплять з чуба і проведуть гострим лезом по шиї.

Усю перерву Влад простирчав у бібліотеці. Визираючи з-за полиць чи не шукають його однокласники.

На наступний урок не явилось семеро учнів. Таке було не вперше. Математику ніхто не любив. Найбільше через стару чванливу вчительку, яка всім серцем ненавиділа учнів десятого класу, аніскілечки цього не приховуючи.

Влад теж був би радий хоч на декілька хвилин не бачити математичку, а тому попросився вийти в туалет.

‒ Шуруй, ‒ байдуже кинула йому вчителька.

Влад вийшов з класу і неспішним кроком попрямував коридором.

«Чому я не покинув школу після дев’ятого? ‒ картав він себе. ‒ Чого не втік з цієї божевільні?»

Насправді було у школі і чимало хорошого. Різні гуртки, хороші нормальні вчителі, нормальні діти. Але все те наче обходило Влада стороною, і йому діставалось лише все погане, що є у школі.

Він спустився на перший поверх, де помітив однокласників, які саме заходили досередини. Влад швидко побіг далі в сторону туалету, але однокласники його помітили і кинулись за ним.

Влад заскочив до туалету й заховався в останню кабінку. Через секунду двері туалету гримнули, увійшли однокласники і по черзі почали відкривати кабінки. Влад піднявся ногами на унітаз.

Однокласники перевірили усі кабінки, окрім останньої.

‒ Бондар, виходь, ‒ прозвучав жовчний голос Пінчучки.

«Що? Але ж це хлопчачий туалет!» ‒ мимоволі обурився собі Влад.

Раптом ручка дверей ворухнулась.

‒ Зачинено, ‒ прозвучав голос Шпака.

Через секунду двері кабінки гримнули ‒ хлопці висадили їх ногами. Вони схопили Влада і повалили на підлогу. Четверо притиснули його, не даючи підвестися, а Шпак дістав з-за пазухи ножа.

Влад перелякано заверещав, наче його вже почали різати. Однокласники почали злісно сміятись з нього, а Шпак підніс над головою ножа і…

‒ Що тут робиться?! ‒ увірвався до туалету вчитель історії. ‒ Що за галас?!

«Спасіння! Спасіння!» ‒ полегшено видихнув Влад.

‒ Бондарю раптом стало погано і ми… ‒ безневинно було почала Пінчучка, але Влад її перебив.

‒ Ні, вони хотіли мене зарізати! ‒ загорлав він. ‒ У них ніж! Подивіться! Будь ласка, перевірте. Я клянусь, у них ніж!

За виразом учителя було зрозуміло, що він начебто й повірив, та все ж із певним скепсисом. Бо ніякого ножа він ні в кого не помітив.

‒ Не думаю, що вони хотіли тебе зарізати, але налякати… ‒ вчитель пальцем поманив до себе десятикласників. Ті відступили Влада і повільно підійшли.

Вчитель історії обшукав усіх сімох, але ножа не знайшов.

‒ У нього був якийсь припадок, ‒ неголосно залепетав Шпак. ‒ Він кричав і його трусило, ніби він лежав на розпеченій пательні. Ми не хотіли його… нічого такого. Він це вигадав, або йому примарилось.

Цей випадок розсьорбували не один день. Влад розповів усе, як було. І розповів, як хлопці із ножем раніше підстерегли його у ліску, по дорозі додому, теж. Але однокласники все заперечували. Ніяких доказів не було. Ножа не знайшли. Вчитель історії одразу ж оглянув учнів, а потім і туалет. Дверцята останньої кабінки були не ушкодженими ‒ жодних слідів того, що їх вибили. Влада питали, як той ніж виглядає і запитували у батьків, чи не бачили вони у своїх дітей подібного ножа. Однак, безрезультатно.

Владу і тим сімом однокласникам довелось відвідати шкільного психолога, де вони навішали цілі гірлянди «лапші» про те, як їм нормально в школі, які хороші вчителі й тому подібне.


«Вони всі хочуть мене вбити, ‒ тривожно думав собі Влад на уроці фізики, через тиждень. ‒ Усі вони мене ненавидять. Усі вони ‒ нелюди! Хочуть мене зарізати».

Однак після того випадку у туалеті все наче як вляглося. До Влада припинили так сильно чіплятись, і ніхто йому більше не влаштовував засад по дорозі додому.

Але згодом однокласники знову почали дивно перешіптуватись і кидати на Влада незрозумілі лихі погляди. Йому навіть здалося, що хтось прошепотів: «вбити його».

А одразу після тих слів Влад дізнався, що їхній клас завтра, на день туризму, відправляється в похід із ночівлею. І тут у Влада аж запаморочилось у голові.

«Все, там вони мене і порішать!» ‒ страдно стрельнуло йому в голові.

Як би Влад не старався відкосити, та все ж у похід він пішов. Крокуючи лісовою стежкою, він безвідривно слідкував за своїми однокласниками. Влад старався постійно перебувати поряд із вчителем фізкультури з яким вони вирушили у похід, і йому це вдавалося, але лише до вечора.

Настала ніч. Майже усі розійшлись по своїх наметах. Лише Влад лишився сидіти біля майже згаслого вогнища, не наважуючись піти до намету, у якому йому припало спати разом з іще двома однокласниками. Влад простягнув до вогню долоні, потираючи їх одна об одну, коли раптом почув, як позаду хруснула суха гілка. Влад закляк. Не наважився обернутись, бо тієї ж миті відчув на собі безліч крижаних поглядів. Серце взялось вибивати чечітку, тіло охопив жар. Він виряченими очима втупився у вогонь. Усі думки по зрадницьки полинули кудись геть від нього.

За якусь мить Влад все ж наважився обернутись. І, на його превеликий страх, йому явилась та картина, яку він очікував, але безмежно боявся побачити ‒ усі однокласники обступили його позаду щільним півколом. Слабкий вогонь освітлював їх лише до плечей, а обличчя їхні були приховані нічною темрявою. Безликі застиглі фігури поволі почали оточувати Влада. Неспішними короткими кроками однокласники обступили Влада колом. Світло від багаття скакало на його перекошеному від жаху обличчі. Він чекав цього. Вони надто довго його мучили.

Враз усі однокласники дістали ножі й завмерли. Стискаючи холодну зброю в руках, вони лишались все такими ж незворушними. Ніхто ні на кого не озирався. Нікого не брали якісь сумніви щодо того, що вони зараз роблять.

Влад шумно вдихнув через ніс і тремтливим голосом промовив:

‒ П-пожартували і д-д-досить.

Ніхто йому нічого не відповів. Однокласники одночасно кинулись на нього, замахуючись ножами. Влад упав долілиць, скрутився й голосно заверещав. Його крик прорізав нічну тишу й відлунням пішов лісом.

Влада схопили за плечі. Він почав пручатись і відбиватись. Кричати, щоб його не вбивали.

‒ Це я, Владе! Заспокойся! Це я ‒ Богдан Михайлович! Учитель фізкультури. Владе! Та заспокойся ж ти!

Влад розплющив мокрі від сліз очі, сповнені жаху і відчаю. Минуло секунд п’ять, поки Влад зрозумів, хто перед ним. А потім він озирнувся ‒ довкола нікого не було. Однокласники лиш нашорошено визирали з наметів.

‒ Богдане Михайловичу, що з ним? ‒ занепокоєно запитала одна з однокласниць.

‒ Не знаю, ‒ відказав не менш занепокоєний фізрук. ‒ Владе, що трапилось?

Влад глитнув слини. Скривився і, озираючись на голови однокласників, що визирали з наметів, проскиглив:

‒ Вони всі хотіли мене вбити. Вони оточили мене. У них були ножі…

‒ Я ще не спав і не чув, щоб хтось виходив з наметів. Ти напевне тут заснув і тобі привиділось, ‒ промовив фізрук.

Проте Влад наполягав на своєму. Він вимагав, аби учитель перевірив усіх його однокласників на наявність ножів. Але той цього не виконав. В решті вчитель ледве зумів заспокоїти Влада і переконати його у тому, що все те йому лише примарилось. А потім переніс речі Влада до свого намету і спав поряд із ним.


Параноїдна шизофренія, або щось типу того. Влад погано розчув розмову батьків із лікарем. Після декількох тижнів різних медичних оглядів, тестів, аналізів було вирішено, що Влад хворий. Надто вже часто йому почало ввижатись, що однокласники хочуть його вбити. Але жодних доказів у тому не було.

Хлопець не міг у це повірити ‒ його визнали божевільним. Він псих.

Влад врешті змирився з діагнозом і пройшов курс лікування. До школи він повернувся через декілька місяців. Начебто здоровий. Хоча й досі мусив відвідувати шкільного психолога. Однокласники взагалі з ним ніяк не контактували. Вчителі також. До дошки викликали зрідка, від чергувань звільнили.

Спочатку Влад почувався некомфортно. Учні інших класів на перерві, здавалось, лише те й роблять, що позирають на нього і перешіптуються. Проте згодом він проаналізував усе те, що з ним відбувається і зрозумів, що життя у школі, та й взагалі, стало якимось легшим. Ніхто до нього не чіплявся. Ніхто не обзивав психом, або що. Його тримались осторонь і йому це подобалось.

Повертаючись якось зі школи, Влад, роздумував: а чи не продовжити йому симулювати хворобу, яка, здавалось, вже давно його полишила? Можливо, якщо він вдаватиме, то все ставатиме іще легшим?

Влад, усміхаючись своїм ідеям, проходив через невеличкий лісок, за яким знаходиться його дім, як раптом його привернули чиїсь кроки. Влад зупинився і озирнувся. Усмішка сповзла з його обличчя, натомість виріс вираз страху і відчаю. Влад завертів головою, скривився і з розпачу заплакав.

‒ Не треба. Ви не реальні. Ви лише марення, ‒ заскиглив Влад, нажахано озираючись довкола…


Тіло Влада знайшли у ліску того ж дня. Повністю залитим кров’ю. Висновок ‒ самогубство. Біля Влада лежав закривавлений ніж, на якому виявили лише його відбитки пальців. Звідки він узяв того ножа, ніхто не знав, і слідство не змогло це вияснити. Батьки Влада ніколи не бачили того ножа у свого сина. Жодних слідів, які спонукали б до підозр того, що це вбивство, не було. Хоча всі ‒ і поліція, і медексперти дивувались, як хлопець спромігся сам собі нанести двадцять три ножових рани.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Клас фізики
Півфінал: Учительська
Історія статусів

15/10/20 01:48: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
16/10/20 20:22: Грає в конкурсі • Перший етап
20/11/20 10:26: Грає в конкурсі • Півфінал
10/12/20 00:30: Вибув з конкурсу • Півфінал

Коментарі 31

Працьовитий Наркоман
Ох Ви й позаплутували, Стівене, залишаючи читача опісля розплутувати сюжет)
Є як хороші моменти, так і не дуже. Почну з хороших.
Непогано Вам вдалися описи, влучно використовували порівняння. Твір балансує на межі реального та містичного, здорового та параноїдального, що змушує читача подумати, розглядаючи різні точки зору.
Тепер щодо "не дуже". Його, на жаль, дещо більше. Але пам'ятайте, що це лише суб'єктивна думка. І якщо щось Вам з цього здасться доцільним, то буду лише радий)
Тож, твору, як на мене, критично бракує мотивації. Ви нас лише повідомляєте, що Влад ненавидів школу. Або що математичка ненавиділа десятий клас. Але чому? Про це читача не повідомляєте, а через те й повірити у персонажів важко. Так само втрачається причинність на початку твору. Влад ненавидить школу, але замість того, щоб втікати з іншими з уроків, чомусь у ній залишається. Знову ж таки, без пояснень.
Від прямої мови учителів інколи хотілося лупити себе по чолу 😄. Чомусь мені здається, що Ви тут просто полінувались. Бо вони дуже швидко робили власні логічні висновки, не розібравшись у ситуації: "Не думаю, що вони хотіли тебе зарізати", "Ти напевне тут заснув і тобі привиділось". Одразу видно, що Ви хотіли розгорнути сюжет і авторські пояснення втиснути в ці діалоги. Але виглядає воно дуже невлучно.
Попрацюйте над цим, і твір значно зміцниться)
Успіхів!
Кривавий Стівен Працьовитий Наркоман
Дуже дякую за такий конструктивний коментар. Тут більшість саме за подібним і прийшли)
Хворий Тарантул Працьовитий Наркоман
Ох ці Стівени. Люблять іноді заплутати)
Богомільний Маніяк
Зустрічаються невдало побудовані реченні і повтори, але це перекрив сюжет, бо є бажання дочитати до фіналу. Шизофренія проти реальності - це страшно, бо є таким собі сном наяву. Ідея не нова, але з тих, що не набридає
Цнотливий Черч
Мені сподобався опис стану головного героя. Коли він доведений до відчаю, просить з разу в раз - обшукати однокласників. Проте елемент з параноїдною шизофренією - видався надто наївним. Тут вже імхо. Сподобалось ще й те, що батьки й вчителі - не змогли нічого вдіяти. Саме оповідання читається легко. В цілому - зайшло. Дякую!
Слабохарактерний Куджо
Цікаво, мені сподобалося, крута штука. Добре обіграно все, і легко читається, успіхів вам.
Сонливий Термінатор
Мені сподобалася ця історія попри те, що досить таки простенька й написана так само просто, без "завіхрєній" ;) Але читалося легко (хоч і були певні мовні ляпи) і хотілося взнати, що там далі. Успіхів!
Хворий Тарантул
Поповзав тарантул своїми хворими, волохатими лапками по вашому оповіданню і готовий надати свою вкрай суб’єктивну оцінку.
Назва. 6/10. Я не люблю такі назви, бо вони виглядають несерйозно. Але за стилем вона підходить для вашого оповідання, тому тут все органічно.
Ідея.6/10. Шиза чи криваве вбивство? Простенько, але має право на життя. Думаю для віку 10-14 років це прикольне оповідання.
Сюжет. 6/10. Все відбувається швидко і немає нудних моментів. Кінцевий твіст грається з читачем, що все могло бути реальним вбивством. Все-таки я дуже сумніваюся, що можна собі нанести 23 ножових поранення.
Персонажі. 4/10. Напевно, головна проблема оповідання. Немає образів, які б чіпляли. Грубо кажучи, є тільки головний герой, якого ми особливо й не бачимо. Його дії обмеженні реагуванням на певні моменти, що вже неможливо було ігнорувати. Тобто пасивний трохи персонаж вийшов.
Стиль автора. 5/10. Мені здався дуже простим. Багатенько банальних конструкцій, що не йдуть на користь оповіданню. Але відзначу, що і дурні якоїсь не було. Читалося легко та зручно.
Хороші/погані моменти.
Перші речення дуже банальні. Вони відлякують від оповідання.
«То дівчата вночі нап’ються на території дитсадка і обблюють гірку» - класика)))
«І один з тих собак» - «одна з» краще звучить.
«Влад жив у невеликому селі, але школа в там була чималою, тому що до неї возили іще дітей із сусідніх сіл.» - дуже банальне речення, що просто і прямо вкидає певну інформацію.
Використовуйте частіше займенники і слова типу хлопець, парубок, юнак, хлопчина тощо. Бо є місце, де тричі підряд ви написали Влад.
«Абощо» разом. Є ще декілька дрібних помилок, але то таке. Буває)

Висновки. Як горор оповідання для молодшої групи має право на життя. Негативних вражень твір за собою не залишив. Відчуття, що прочитав непогану коротеньку історію в якій є певна загадка. Хоча все може бути просто і герой насправді зарізався сам. Тоді це вже жорсткий фінал, але від того він поганим не стає)
Удачі і натхнення Вам!
Кривавий Стівен Хворий Тарантул
Велике дякую за Ваш відгук! Нарешті його дочекався! Все слушно і не буду нічого заперечувати чи виправдовувати.
Вам також успіхів і натхнення!
Пишіть довго і процвітайте! 🖖
Простий Зубастик
Написано наче й добротно, але особливих передумов до виникнення шизи в гг нема. Крім того слово "Влад" вживається надто часто, згадується однойменний відос. Не дуже лякає, бо нема ніякого різноманіття, та й усе більше схиляється до психічного розладу ніж фантастики. Щасти)
Заспиртований Дракула
Одна з найкращих назв у цьому конкурсі (на мій погляд:), люблю такі назви-спойлери. Розповідь тримає, тема чудова, але страшенно не вистачило подій з точки зору котрогось з однокласників. Дякую за вашу роботу!
Слабохарактерний Гермафродит
Рекомендую попрацювати з подачею. Коли три речення підряд у кожному читаєш слово "Влад", то починає тіпати. Іноді таке повторюється і з іншими: " Хлопці не помітили Влада і він, полегшено зітхнувши, поспіхом направився додому. Але зненацька з-за дерев виступили хлопці". Це ті самі, чи інші "хлопці" були? Ідея не погана, але не знайшов чогось, що зачепило б особисто мене. Кінцівка сподобалася.
Закоханий Фюрер
Хороша робота!
Після прочитаного про 23 ножові поранення поранення вернувся назад і перевірив кількість учнів у класі)
Цікавий сюжет, так тримати)
Порівнюючи з вашим іншим твором, то "Поїзка у незвідане" здалася мені більш моторошною, але й тематика творів різна)
Успіхів!
Замурзаний Ляшко
Правдиво про аутсайдера, про те, як проти нього об'днуються і врешті зариваються у своїй безкарності. Показано, як інші воліють не помічати цього. Дотепно і, на жаль, реалістично про відвідини психолога, стандартну "локшину" на вуха тощо. І ґезлайтинґ: "тобі привиділося". Справді, незрозуміло (на це, певно, і ефект): чи однокласники хочуть убити, чи це параноя, чи вони взагалі демони чи примари. Тонко: адже могли і довести до психічної хвороби, а інші бачать наслідок, а не причину. "Параноїдна шизофренія" - залік:) Як і те, що буцімто сам собі завдав 23 ножові рани. А-ля царевич Димитрій. І так само - "розслідування", нібито самогубство.
Кривавий Стівен Замурзаний Ляшко
Дякую за коментар і за нове слово для мене. Вперше почув про "гезлайтинг" )
Замурзаний Ляшко Кривавий Стівен
Це така лиха маніпулятивна тактика: людину переконують, нібито вона божевільна - чи (м'якше) буцімто їй усе здається. Тобто брешуть в очі. Назва - від фільму з Інґрід Берґман "Gas light" (1944), про вікторіанську Англію. Чоловік вирішив позбутися дружини та звести її з розуму (тобто, як розумію, за тодішніми законами дали б розлучення). І він прикручує газове освітлення вдома - а дружину запевняє, що їй тільки ввижаються зміни зі світлом. Потім назва фільму стала терміном. А кіно за п'єсою - от би почитати.
Кривавий Стівен Замурзаний Ляшко
Дякую, я вже був загуглив цей термін. ))
Замурзаний Ляшко Кривавий Стівен
Прошу:) зараз термін на слуху. Якщо гумор, то мені пригадалося нібито анекдотичне реченне, яка вибісить співрозмовника: щоб точно зробити співбесідника скаженим, треба після кожної його фрази казати: "Це тобі тільки здається":) (речення - одне з улюблених тими, хто ґезлайтить).
Слабохарактерний Гермафродит Замурзаний Ляшко
Більшість ран це не миттєва смерть. Чув купу історій, як бійця на фронті кулею наскрізь пробило, а він помітив лише через 20 хвилин біганини. У стані неадеквату від адреналіну чи психічних розладів людина і не таке може встигнути. Якщо бив собі в живіт, то мав хвилин 10, доки кровотеча не вирубить.
Замурзаний Ляшко Слабохарактерний Гермафродит
Під час неадекватного стану справді буває все - як вистрибнути з вікна (не з першого поверху) і лишитися неушкодженим. Можна справді не помітити крові, болю... Є також шизофреніки та взагалі ненормальні, які можуть спеціально різати себе до крові. Хоча тут у живіт - вразлива зона, випадок цього героя не дервішівський, але читається все одно не банально. Певно, ті герої, які вирішили списати 23 рани на самогубство, вирішили не вдаватись у подробиці - чи не знали тонкощів про неадекватну поведінку.
Банькатий Хижак
дуже добре реалістичне описання шкільних стосунків. правда так й не зрозумів що то було -марення, чи насправді однокласники психи? закічнення досить очікуване
Кривавий Стівен Банькатий Хижак
Що то було насправді так і лишиться не виясненим) Кінець і справді очікуваний.
Дякую за коментар.
Кривавий Куджо
Шановний Кривавий Стівене! Дякую за жах - це нормальний такий трилер за всіма законами трилерського жанру :)
Успіхів!
Щиро ваш