Відьма Людка

– Ні, ну ти її бачив. Не йде, а пливе.

– А ще б.

– Кажуть вчора з старшокласниками тусувалась.

– Невже взяли її з собою на кладовище?

– Угу, сторожу дяді Міші чвертку дали, а тому багато не треба, він ж синій вже з початку віків.


Відразу, як Людка почула декілька слів про Мішу та чвертку, то не змогла пройти повз і вставила таки свої п’ять копійок.

– Чого патякаєте, малявки. А ну роти на замок.

– Людко, та ти від нас не далеко втекла. В одному ж класі?!. Восьмий здається, чи то, може, ти вже в одинадцятий перейшла після бурної нічки?


Цей смачний кпин таки не на жарт роздратував дівчину. Вона остаточно змінила траєкторію свого руху й, підійшовши до хлопців, розвернулася і дала стусана водночас двом.

–Добре, що в мене дві руки, чи не так?

Буде вам на пару малі вилупки.

Сашко і Денис не стали її наздоганяти.

– Хай йде собі до біса. Не рухай її, Сашко. Дівчат ми не б'єм.

– Все-таки на математиці зустрінемось..

Там явка стовідсоткова, як не крути. Зінаїду Михайлівну ніхто не прогулює. Кера є кера.

До неї на урок навіть Ол прийде, хоча він ще той задрот.

Хто ж, як не Ол, вміло перед мамою корчить відмінника, а сам, лише відчувши свіже повітря, біжить в комп’ютерний клуб за рогом школи.

Можливо, про нього й була написана пісня гурту «Тартак»:


«Ми справжні тигри, ми справжні тигри –

Ми круто граємо в комп'ютерні ігри!»


II

Хлопці рушили по довгому шкільному коридору в західне крило, де й був розташований клас під номером шість.

Дорогою розмовляли про нове РПГ та заклятого монстра, якого ніяк не виходило вальнути.

Договорилися до того, що цей чудік для них, як кера. Бог його знає, як правильно підійти, щоб люлей не отримати.

Почувши дзвінок, вони зірвалися з місця й побігли навипередки до класу, немов ошпарені. Проте було вже запізно.

– Вибачте, Зінаїдо Михайлівно, ми цей, ну…

На фіз-рі затрималися – додав за Сашка, Денис.

– І що ж ви там так довго робили?

Із задніх парт почувся смішок.

– Ми цей, м’ячі помагали збирати.

– Ага шари катали, прошепотіла Людка до своєї сусідки по парті Ірини.

– А ну тихо там. Сідайте, і щоб в останній раз, а то ще раз двоє запізнитеся попересаджую по різних кутах класу до кінця семестру.

Денис, на відміну, від Сашка опустив голову й тихо підійшов до парти, в той час, як Сашко грізно подивився на Людку і стиснув кулаки.

Людка не боялася, що її будуть займати. У школі її боялися практично усі. Чорний колір додавав їй не тільки шарму, але й відповідного іміджу.

Звісно ніхто не знав, що це саме вона напоумила Ірку розповісти «по секрету» Олежику, що Людка по ночам чорні меси в честь Сатани відправляє.

Коли ж хлопець почав допитуватися, що то таке та меса, то Ірка просто без пафосу та викаблучування сказала, що її подруга – відьма.

Далі діло було за малим. Такий баламут, як Ол звісно ж розпатякав неіснуючий секрет усім кому не лінь, а на додачу й сам від себе декілька історій вліпив.

Людці було байдуже, що дофантазував Ол, головне, що подіяло.

Від того часу вона вже не боялася, що хтось розкаже кері, що вона курить за гаражами.

Металевий побитий від часу Анкх та потріпана чорна футболка з секонду із надписом «Reign in Blood», довершила її сатан-прикид.

Начитавшись в інтернеті езотеричних статей, Людка вирішила зробити виставу нічим не гіршу за трагедію Шекспіра, яку вони класом ставили два роки тому.

Змотавши маленьку лялечку, Людка продемонструвала справжню магію вуду перед своїми наївними однокласниками.

На великій перерві за допомогою подруг було розіграно дію номер один – перевірка, дію номер два – магічна лялька та зрештою фінішній закріплений етап, в якій нова кличка таки прижилася, а саме третя дія– голкотерапія.


III


Підмовити Кривеньку підіграти Людці не було проблематично.

Розплатилася за послугу Людка ефемерною «свободою» та пачкою цукерок «Стожари».

Насмішки однокласників вже давно сиділи в печінках Каті, тому останній раз в житті побути дурненькою вона була не проти. Головне, щоб це допомогло.

Якщо нічого не вийде, у неї буде пачка цукерок, а це таки нічогенький подарунок. Особливо тепер, коли через надмірну вагу її предки посадили на дієту та не дають кишенькових грошей.


Коли продзвенів дзвінок Людка крикнула, що вона знає, що в її класі є ті, хто не вірить, що вона справжня відьма й готова продемонструвати це будь-кому.

Усі однокласники перевели здивовані погляди на Людку, в той час, як Катя сказала, що вона не проти, щоб шарлатанка Людка показала, на що здатна.

– Ну якщо так тобі кортить, то готуйся.

Витягнувши із сумки ляльку, Людка з криком запхала голку в ногу маленькій плюшевій іграшці.

Застрибавши на одній нозі Катя примудрилася впасти на підлогу й корчитися від болю.

– Ну що? Хто наступний?

Звісно охочих не було.

Можливо, як би не ця історія Людка й була б сірою мишкою, як її ровесники. Завдяки цій історії її запримітили та навіть запропонували потусити разом.

Тепер вона була в курсі всього: до кого потрібно ходити на уроки, як правильно підійти до вчителя за семестровою оцінкою, кого заслати, щоб вирішив питання, якщо їй не вийде договоритися. Усе в неї було чітко.

От і зараз Людка чудово розуміла, як поступити.

Вона витягнула лялечку із сумки й змахнула нею в бік Сашка та спитала:

– Ну, що зробити з тобою, як з Кривенькою?

Сашко втихомирився та посміхнувся. Бій так бій.


IV


Коли Зінаїда Михайлівна сказала, що урок закінчено, всі діти зірвалися із-за парт і побігли до дверей на вихід.

– Юху, по уроках на сьогодні.

– Не для всіх.

– Тобто?

– Треба ще один урок Людці провести.

– Та заспокійся ти, лиши ту відьму в спокої.

– Її відьомський час не за горами. Та ні Денисе, ти чув, що вона там підговорювала? Я влаштую їй солодке життя. Не буде вона мені під ніс ляльку тикати.

– Ми самі про неї на перерві говорили. Ще старшаків натравить, нам хіба того треба.

– Не бійся прорвемся. У мене є ідея.

Підійшовши до Людки, Сашко нахилився до неї і сказав, що йому зовсім не страшна її лялька. Мовляв, має таку ж вдома. На наступний тиждень принесе і покаже всім в школі.

– У мене вдома також багато є. Жаби, змії – усе, що хочеш.

– Ну-ну, ми ще побачимо, хто кого.

V


Через тиждень Сашко на перерві показав Денису ляльку, яку зробив на трудовому.

Диви, що з глини зліпив. Хоч раз трудове пройшло з користю.

Думав весь час про Людку, як в інеті писало.

Волосся її в мене було. Тиждень тому на математиці з стільця підібрав.

Фотку з Інстаграму здер, ото вона в мене потанцює.

– Та лади тобі. Для чого тобі це?

– Це вже не мої проблеми, а її.

– Ти ж навіть не знаєш чи подіє.

– Зуб даю.

– Ну-ну.

– Я спеціально Зульфії з «Битви Екстрасенсів» писав. Скинув їй заначку, яку ще із зими тримаю.

– Може не треба, Сашко?

– Вічно боягузом був. Ех, а ще другом звешся. Ти зі мною чи як?

– Звісно з тобою.

На уроці української мови Сашко жбурнув Людці записку, що про неї запитував Сатана. Мовляв, чекатиме її після уроку на вулиці.

Людка пом’яла писульку й кинула її в наплічник.

Ну й дістанеш ти в мене, хлопче.

Обернувшись дівчина побачила, як Сашко вимахував лялькою, до якої прикріпив її вчорашнє фото з Інстаграму. З фото залишилася лише голова, вирізана Людчина голова, ніякої великої туси на цвинтарі. Лише її обличчя.

Оце так дурень малий, я йому помахаю на перерві сповна.

VI


Як тільки задзвенів дзвінок дівчина побігла за Сашком і вирвала в нього з рук лялечку. Після цього вона добряче надавала йому стусанів і сама не зчулася, як перейшла на крик.

– У цій школі я головна відьма. Ти мене зрозумів?

З цими словами вона жбурнула лялькою об паркет. Глиняна лялечка враз розлетілася на друзки.

І саме тоді, в той злощасний момент, коли лялька стукнулась об підлогу. Дівчина впала, як підкошена. Саме тоді вона відчула надзвичайно сильний біль в голові, який плавно перейшов на все тіло.

Усе відбулося настільки швидко, що не було ніякого сенсу в швидкій допомозі. Зрештою, так звана «швидка» приїхала, коли вже минуло більше п’ятнадцяти хвилин.

Людка не подавала ознак життя.

Все на, що спромоглися медики, так це лиш констатувати просту істину –

«зупинка серця».

Дмитро вперто доводив іншим, що це зовсім не нещасний випадок, але йому ніхто не повірив. Єдиним, на що він опирався, були його сни.

Він бачив в них Людку, яка сидить на кладовищі та слухала по колу одну й ту саму пісні. Зрештою він запам’ятав ті рядки:

Trapped in purgatory

A lifeless object, alive

Awaiting reprisal

І знайшов в інтернеті пісню гурту Slayer – Reign of Blood.

Переклад одразу ж вразив хлопця:

Захоплений у чистилищі

Неживий предмет, живий

Чекає розправи.


13.10.2020

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Клас хімії
Історія статусів

15/10/20 02:47: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
16/10/20 21:22: Грає в конкурсі • Перший етап
20/11/20 11:26: Вибув з конкурсу • Перший етап

Коментарі 11

0
Читалося легко, але це не те, що я люблю. Успіхів!
0
Розділи коротенькі, здебільшого діалоги - читати було не складно. Непоганий твір, але більше, як комедія. Наче Людка і брехала, що відьма, але пісня у фіналі натякає, що дівчина ще помститься.
0
"чорні меси в честь Сатани": як солома солом'яна. Бо чорна меса і є на його честь, і так усе зрозуміло. Тому вислів - просто "чорна меса". Хоча якщо герой не знає, що воно таке, йому могли пояснити.
0
Найбільше у даному оповіданні мені сподобалися діалоги. Вони живі. Прочитав і ніби в шкільні часи вернувся.
Сюжет простенький, але доволі цікавий.
Дещо "рваний" стиль. Місцями читати було складно, особливо в 2-му розділі, де кожне речення окремий абзац.
Ну і жаху тут геть малувато.Було не страшно. Але дівчину жаль.
Загалом непогано, але, думаю, ви можете ще краще)
Успіхів!
0
Персонажі прописані слабко, діалоги варто було б оформити краще. Мораль ясна: хочеш результату - пиши Зухрі з битви екстрасенсів. Загалом скидається на те що сюжет існує для персонажів а не персонажі для сюжету. Потенціал є, але попрактикуватися варто.
0
Дуже сподобалося оповідання. Трохи нерівна розповідь, трохи нерівний стиль. але саме оповідання цікаве. Герої реалістичині, наче з реального життя
0
Поповзав тарантул своїми хворими, волохатими лапками по вашому оповіданню і готовий надати свою вкрай суб’єктивну оцінку.
Назва. 6/10. Нормальна назва. Підходить під стилістику оповідання.
Ідея. 5/10. Нічого особливого. Мораль «не вимахуйся, що ти відьма, коли насправді ні.».
Сюжет. 5/10. Оцінювати тут складно, бо весь сюжет це пара діалогів та сцен. От момент, про те, як однокласники повірили у магічні вміння Людки, такий дитячий. Та і все оповідання для молодшої групи.
Персонажі. 8/10. Ось тут все добре. Витягують круті діалоги. Читаєш і відчуваєш себе знову школярем. Автору тут оплески.
Стиль автора. У вас є моменти де ніби слова автора, а ніби і далі діалог. Всі частини, де слова автора виглядають не дуже добре, кострубато. А от діалоги і особливо гумор в них топ.
Хороші/погані моменти.
«Міші чвертку дали, а тому багато не треба, він ж синій вже з початку віків.» - смішний момент, але не логічний. Якщо синій, отже хронічний алкоголік, а тоді чвертки мало, треба нуль п’ять мінімум.
«– Я спеціально Зульфії з «Битви Екстрасенсів» писав. Скинув їй заначку, яку ще із зими тримаю.» - неперевершено. Як то кажуть, орнув.

Висновок: оповідання для молодшої групи, а не для старших класів. Жаху, взагалі, немає. Хороша комедія з класними жартами та яскравими персонажами. Фінал в такому випадку трохи жорстокий, але інший був би нудним. Після прочитання, враження позитивні. Посміявся. Мені сподобалося.
Автору натхнення та успіхів! Принагідно запрошую оцінити і мої оповідання.
0
Люблю я відьомську тему, та не зашло. Не вистачало тої атмосфери містичної та відьомської. Оповідь жвава, тільки те як оформлені діалоги збивало. Не розумієш хто і що і коли говорить. Хороше закінчення, тільки була надія, що не все так трагічно.
0
Читач в інтризі: чи справжня відьма Людка, чи про неї вигадують, а вона потім підтримує цей імідж. Написано жваво, вдало - з лялькою і тим: хто підняв меча... (далі знаємо).
Мені теж здається, що про чорну месу змалечку знають - через інформаційний бум. Інтернет це взагалі спрощує. Навіть ми, які Мережі дітьми ще не відали, знали про таке з книг і телевізора - навіть ті, хто не дуже полюбляв друковане слово. Інше питання - як правильно поводитися з відьмами.
Це як в Акуніна: "Садический кружок..." - "Какой-какой? Садоводческий?":)
0
Ох вже ці доморощені відьми – поначитуються різного, а через них люди гинуть)
Історія цього протистояння мене зацікавила. Читав із задоволенням. Закінчення виявилось досить передбачуваним, але від того не менш цікавим. Акваріумний Зять зробив досить цікаві зауваження. Особисто я тих проблем одразу не помітив. Але їх однозначно слід уникати в майбутньому
0
Автор нещадно видає, як давно закінчив школу іще навіть до згадки про комп'ютерний клуб і гурт Тартак :D
А якщо серйозно, то хлопчина, який бігає до того клубу, справді не знає, що таке "чорні меси в честь Сатани"? Типу, коли я була мала, відеоігри були тільки православні й про янголів? А ще неймовірно просто, скільки фрази штибу "Ех, а ще другом звешся" можуть нести культурного коду.
Плюс до всього — багато крінжових деталей, у моєму топі "сатан-прикид" і момент із заначкою екстрасенсисі (так, ця хрінота з екстрасенсами — і мій одвічний дитячий спогад, але от якось непереконливо вийшло).
Від усього цього згадка про фотку в Інстаграмі зовсім не клеїться до купи. Типу, варто вже писати або про школу свого часу, або про нашого. Хоча умови конкурсу говорять, що цільова аудиторія — сучасні старшокласники, я не бачу нічого поганого в тому, щоби події творів відбувалися навіть у радянський період, аби лиш проблематика чи горорна основа вийшли "універсальними".
В цілому, атмосфери для мене не збудувалося і в горор не повірилося.
Також є помилки у оформленні діалогів.
Із позитивних моментів, мені певною мірою подобається, як передана динаміка ієрархії в школі, хоча якоїсь миті мене знітило, бо повіяло тюремною культурою. Але, справді, одне від другого ніколи не було далеке, чи не так?)