Уявний друг

Кров стигла у жилах, а стукіт серця гучно відбивався у вухах дівчини, що зіщулилась у кутку кабінету літератури.

– Поговори зі мною, – знайомий голос супроводжувався різкими ударами у двері. – Аню, ти ж знаєш, я можу пройти крізь двері й без твоєї допомоги.

Боже, тільки не зараз, ні. Дівчина тяжко дихала й намагалась заспокоїтися, але слова колишнього друга лише посилювали її тривожність.

– Я ніколи не зрозумію людей, – цього разу голос лунав вже не з-за дверей, а десь поруч. – Ви не вмієте мислити послідовно. Сьогодні ви хочете собі друга й помічника – створюєте чи народжуєте. А вже наступного дня вам ніхто не потрібен. Аню, хіба ж я заслужив такого відношення? Я ще розумію, батьки не завжди готові до дітей, які всупереч вихованню можуть вирости будь-якими, але, Аню, ти ж створила мене таким, яким хотіла бачити та чути. Чого ж зараз сторонишся мене?

Аня давно намагалась осягнути, коли була зроблена найбільша помилка в її житті, але так і не знаходила чіткої відповіді. Ймовірно в день, коли вперше прочитала про тульп? Чи в день, коли вирішила створити свого уявного й надійного друга, який ніколи її не покине, бо бачити його зможе лише вона?

До випускного класу дівчина встигла зрозуміти, що люди – достатньо ненадійні створіння, які, на жаль, не можуть лишитися з тобою назавжди. Завжди знайдеться хтось інший – цікавіший, розумніший та привабливіший. Ніхто не може гарантувати вічної відданості, якщо тільки він повністю не залежить від тебе.

Аня почала створення Ела, коли однокласники й колишні друзі настільки обридли своєю неадекватною за її мірками поведінкою, що добровільна галюцинація вже не видавалась чимось небезпечним чи страшним. Зрештою, всі люди мріють і уявляють для себе краще життя, якого не мають.

– Я лише твоя фантазія, – насмішкувато відмічав симпатичний чорнявий хлопець, який вже за кілька тижнів став досяжним для звичайного зору Ані.

– Головне, що лише моя, – весело посміхалась дівчина і заварювала дві чашки чаю, коли нікого не було вдома. Так, Ел не міг торкнутись посуду чи випити напій, але безмежно полюбляв різні запахи. Принаймні, саме в цьому він запевняв дівчину й прохав частіше запалювати ароматичні свічки, користуватися певними духами та готувати йому чай чи каву.

Аня проводила зі своїм другом майже увесь вільний час. Вони разом дивилися її улюблені серіали, слухали музику, читали книжки. Щодня дівчина просиналась під бажання доброго ранку від Ела та засинала під казки, які він оповідав заспокійливим голосом. Аня тягала хлопця з собою навіть у школу, аби було з ким потеревенити на перерві чи дорогою додому.

– Невже він дійсно вважає, що його хтось слухає? – хлопець стояв на підвіконні й на мить скосив несмішливий погляд на молодого викладача, який вперто продовжував боятися школярів й монотонним голосом начитувати теоретичний матеріал.

– Не маю жодного уявлення, – тихо пробурмотіла сонна дівчина, позіхнула та зручніше вклала голову на синьому шарфі.

– Ти чуєш? – Ел опустився на вільний стілець поруч з Анею. – Дослідам, про які він говорить, вже років сорок. Шкода, у вас немає зарозумілих відмінників, які б наочно пояснили йому, що він читає застарілий матеріал.

– Не хочу тебе розчаровувати, але його слова долітають лише до твоїх вух.

– Але ж я – частина тебе, – вкрадливо помітив хлопець й торкнувся щокою холодної парти. – Значить, ти теж його слухаєш.

– Я навіть уявлення не маю, про які досліди ти ведеш розмову. Звідки ти взагалі знаєш роки проведення?

– Я іноді вештаюсь музеями, коли ти спиш, – Ел весело підігнув дівчині, яка скосила на нього зневажливий погляд. – А якщо серйозно, то я дійсно можу читати книги чи копирсатися в інтернеті, коли ти не бачиш.

– Якщо такий розумний, міг і допомогти мені з контрольною з математики, – ображено пробурмотіла Аня й озирнулась по сторонах, аби перевірити, чи ніхто не слідкує за її тихим шепотом. Вона не вірила у твердження хлопця, що він може щось робити за межами її уяви, адже він лишався видимим лише їй та не мав жодних здібностей, які б впливали на матеріальний світ. Дівчина вирішила не сперечатися з другом й проігнорувати його впевненість. Зрештою, чому б і йому не вигадати краще життя, яке може розслабити чи заспокоїти?

Після уроків втомлена старшокласниця пішла незвичним звивистим шляхом, аби довше поблукати районом.

– Обережніше! – хлопець вчасно помітив малого велосипедиста, який не міг впоратися з керуванням й летів прямо на Аню. Ел на мить й забув, що не має фізичного тіла й спробував відштовхнути дівчину в бік. Подруга похитнулась й відхилилась від траєкторії, якою повз неї на великій швидкості проїхав велосипед. Перелякана Аня дивилась на друга розширеними від страху очима. Вона не могла б впевнено відповісти, чого вона більше злякалась – велосипеда чи слабкого поштовху?

– Ти, – приголомшений Ел також боявся поворухнутися, – відчула це? Але ж цього не може бути?

– Я читала, – нейрони в голові заворушилися з надзвичайною швидкістю у спробі логічно обґрунтувати подію, що викликала мороз по шкірі, – тульпи можуть викликати фізичні галюцинації. Нейромедіатори надсилають сигнали до клітин й… Коротше, це все у межах норми, – Аня заспокоювала у першу чергу саму себе.

Дівчина вперто хотіла забути про можливість фізичного впливу з боку Ела. А якщо раптом вона зробить щось не так чи образить його, він може відірвати їй тромб чи стиснути серце?

Від початку створення друга Аня спілкувалась з ним лише через думки й лише пізніше, коли почала його чітко бачити, перейшла на шепіт. Але вона завжди йому довіряла й не закривала від нього своїх думок та доступу до них.

– Аню, що відбувається? – за тиждень дивної відстороненої поведінки дівчини Ел вирішив з нею поговорити. Зрештою, неможливо знаходитись постійно поруч з людиною, яка дивиться на тебе, як на ворога. – Ти мене боїшся?

– Ні, звісно, ні, – дівчина занадто часто відчувала мимовільні доторки хлопця, тепло його дихання біля шиї та необережні зсуви предметів, до яких її уява чи тіло не мали жодного стосунку.

– Чому тоді забороняєш торкатись твоїх думок? Ти мені не довіряєш? – Ел щиро не розумів, чому подруга стала настільки холодною та неприязною. Невже він зробив щось не так? Вона більше не хоче його присутності?

– Не вигадуй, – Аня намагалась приховати ноти страху за роздратуванням. – Чи я не можу мати жодної приватності? Не можу думати про що схочу наодинці?

– Я не розумію. Ти ж сама хотіла ділити зі мною все, – хлопцем заволодів неосяжний страх бути покинутим. Він не хоче лишитися на самоті чи взагалі зникнути за бажання дівчини, яка створила його силою власної уяви. – Що змінилося?

– Я хочу більше власного простору. От і все, – Аня направилась до ванної кімнати, у якій замкнулась й ледь чутно видихнула. Вона намагалась останні дні не думати про Ела, не згадувати його, навіть навпаки – намагалась уявити його зникнення. Але нічого не змінювалось й хлопець продовжував метушитися перед її очима, наче нічого агресивного й не відчував на ментальному рівні. Якщо раніше дівчиною керував страх бути покинутою, то тепер вона пристрасно цього жадала.

Ел не міг не помічати, як Аня здригається щоразу, коли він опинявся поруч. Перший час хлопець звинувачував себе у небажанні дівчини спілкуватися з ним. Він здогадувався, що ймовірно вже наближається завершення його недовгого існування. Але він так і не знаходив відповіді на звичайне питання – чому? Чому вона так з ним вчиняє, якщо він завжди слухняно виконував все, чого тільки бажала її душа?

Довгий час Ел вірив, що Аня дозволяє йому існувати через почуття боргу чи провини за власну обіцянку не кидати його ніколи та за жодних умов. Він був впевнений, що його існування припиняється за межами досяжності чуттів дівчини, тому однієї ночі вирішив піти й скоїти таким чином самогубство, аби більше не заважати їй жити. Але на превеликий подив, хлопець відчув не лише полегшення вдалині від подруги, а й відкрив у собі нові сили. Він навчився вмикати й вимикати світло в будь-якому ліхтарі та пересувати дрібні предмети на невеликі відстані. Наступного ж ранку радісний Ел вирішив поділитися своїми новими навичками з Анею. Він був щиро впевнений, що вразить її здібностями, за які вона пробачить його минулі огріхи, через які стала такою відлюдною. Їй буде, за що любити його!

– Ні, ти не можеш. Тебе не існує, ти лише моя фантазія, – вперто продовжувала стверджувати заклякла перед вікном дівчина, яка жодної секунди не розділяла піднесений настрій хлопця.

– Але якщо мене не існує, – вперше голос Ела прозвучав з погрозливою вкрадливістю. Він нахилився до самого вуха дівчини й опалив його теплом свого дихання: – Чому ти бачиш моє відображення у склі? – дівчина перелякано торкнулась долонею вуст. – Я все зрозумів. Ти боїшся мене, не довіряєш мені. Ти брехала, намагалась змусити мене придушити здібності. Нині кожен творець боїться свого творіння?

– Зникни, зникни, зникни, – тихо шепотіла собі під ніс Аня. Вона замружила очі й стиснула долоні в кулаки. – Будь ласка, зникни…

Кілька секунд хлопець приголомшено спостерігав за тихою молитвою дівчини, яка вже встигнула навіть звернутися до небесних сил, аби позбутись власного бажання.

– Ти обіцяла, що ніколи не покинеш, – Ел не міг повірити власним очам та вухам. Йому миттєво захотілося осліпнути та оглухнути. – Ти ж сама казала, як боляче бути покинутим! Розповідала, які люди ненадійні!

– Благаю, зникни, – по щоках стікали солоні краплі.

– Добре, – хлопець примружив очі, до яких підступили такі ж непотрібні сльози. – Добре, – він зробив впевнений крок за вікно та залишив дівчину у тиші, яку порушувало лише божевільне калатання серця.

Аня була впевнена, що забуде про колишнього друга, як про страшний сон. Іноді вона ще здригалась від різких звуків, але вже за кілька тижнів майже не згадувала провалений експеримент. Аж до появи новенького посеред навчального семестру.

– Мене звати Леонід. Але я надаю перевагу скороченому прізвиську – Ел, – від своєї появи в кабінеті хлопець не зводив свого пронизливого погляду з Ані, яка ледь не впала зі стільця після озвучених слів.

– Що ти робиш? Звідки у тебе тіло? – без зайвих вступів дівчина непривітно зашипіла на нового однокласника, який нахабно сів за одну з нею парту.

– Ти не уявляєш, як багато здатні зробити батьки, коли воскресає їх єдиний син. Навіть перевести до іншої школи посеред навчального року.

– Навіщо це тобі?

– Ти дійсно не розумієш? Не хвилюйся, за слушної нагоди я все поясню. Зроблю те, чого не змогла зробити ти.

Майже тиждень дівчині вдавалось триматися компаній та бути серед людей. Але у понеділок вчителька математики затримала її для написання контрольної роботи, яку дівчина пропустила через запізнення на минулому тижні. Варто було Ані вийти з кабінету математики, як посеред порожнього коридору вона помітила знайому фігуру, яка перекривала шлях до виходу. Дівчина розвернулась й швидко побігла у протилежному напрямку у спробі зробити гак й вискочити через інші двері. Але хлопець виявився швидшим, тому старшокласниці довелось ховатися у першому ліпшому відкритому кабінеті літератури.

Коли хлопець вже потрапив до кабінету і виказав своє невдоволення, він стримано додав:

– Мені здається, я дав тобі чимало часу оговтатися та сформулювати власні думки. Я хотів від тебе лише відповідей. Поясни, чого тобі не вистачало? – варто було Елу підійти до столу, як він побачив дівчину, якій не вистачало повітря. – От же ж, – він стиснув зуби, підскочив до переляканої Ані й міцно стиснув її долоні. – Дивись на мене. Дивись на мене! Дихай. Вдих. Видих. Вдих. Видих. Молодець. Все добре, не треба нервувати. Продовжуй дихати, – він скинув на підлогу свій рюкзак й витягнув з нього пляшку води, яку відразу відкрив. – Тримай. Пий.

За кілька хвилин панічна атака вже минула, й хлопець допоміг дівчині вибратися з-під столу.

– Чому? Чому ти мене заспокоїв? – Аня щиро не розуміла, чому Ел за слушної нагоди не лише не нашкодив їй, а ще й допоміг.

– Невже це не очевидно? Я ніколи не хотів тебе лишати. Я завжди хотів бути з тобою, оберігати й підтримувати тебе. Шкода, що ви, люди, не вмієте цього цінувати. Я не людина, й бачив трохи більше. Не існує нічого страшнішого за ваші бажання, добровільні рішення та помилки.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Спортзал
Історія статусів

13/10/20 18:18: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
16/10/20 20:22: Грає в конкурсі • Перший етап
20/11/20 10:26: Вибув з конкурсу • Перший етап