Синдром самогубці

"Тримайся подалі від нас, бо ми втягнемо в ці тенета.

Вічно ваші: Вісники Смерті"


    Привіт, дорогенькі. Я дуже хочу розповісти вам це, цю історію, тоді ви зрозумієте чому не можна так необдумано закохуватись. О, ну от чого ти зараз скривився? Так-так, саме ти, людина, яка не любить "сопливо-ванільних" історій про кохання. Припини, я не для цього звусь Дияволицею, аби робити на цьому акцент. 

     Розповім тобі про наш потаємний світ. Мене давно це турбувало. Ну як турбувало… Просто я надто балакуча. Плюс дуже вже мені подобається солоденька пика Амбі (той,що безсмертний). Він зіпсував цю дівчинку, на яку я зараз дивлюся, беземоційно закусюючи губу. Ні, я не Анастейша. Взагалі хто я? Залишу свою персону в таємниці, вам взагалі не рекомендовано знати про наше товариство, тому якщо ти вічний боягуз, краще не читай. Повернемося до предмета мого споглядання.

     - Ні! Чуєш?! Ні! Це не я!- її руки трясуться, по ніжно-молочній шкірі, яка б мала пахнути лавандами, стікає червона з багряним відтінком кров. Я посміхаюся. Мої пухкі губи прилипають до яблука, відкушую шматочок, починаючи жувати, за тим розвертаюся і йду. Ти нічого не зрозумів, але не біда. З цього моменту я поверну тебе в минуле. Рівно на чотири місяці назад, у п’ятницю тринадцятого. Приготуйся, подорож буде захоплюючою. Один. Два. Три.

     Ось ми у звичайному американському будиночку. Перед нами мрійлива дівчина, яка навчається в 10 класі. Зараз мав би висвітлитись банальний сценарій її життя: трагедія з батьками, вона - сіра мишка, яка кохає найпопулярнішого хлопця школи, що не звертає на неї уваги. Ні! Героїня моєї розповіді – Еббі – спортсменка з шикарною фігурою (прекрасними грудьми й сідницями). З батьками чудові стосунки, вони у неї "новітні". Мама популярна ведуча, блогер. Батько коментатор футбольних команд, що часто зависає в твіттері. Еб - товариська, до того ж доволі популярна, але далеко не стерва. Вона надто добра. Люблю таких. Вони всі такі ніжні, такі комунікабельні, їх обожнюють, а насправді в них ховаються ще ті звірі. Та зараз не про це. 

     Темне чорне волосся Еббі гарно розвіялося вітром, коли вона зняла з себе шлем, а за тим спритно зістрибнула з байку. Зараз її мав підхопити якийсь красунчик, але щодо цього є прикрий нюанс. Вона ще не вирішила якій статі надає перевагу. Еб – бі. Правда майстерно все підійшло? Ні, це не її ім’я по складах, а констатація факту. Вона ще не до кінця впевнилася в тому, хто ж їй подобається більше: неймовірні хлопці, від парфумів яких полягло сотні молодиць, а чи енергійні дівчатка, які своїми присіданнями "вбили" сотні парубків. 

    Худенькі ніжки швидко направилася до школи, білі кросівки раз у раз ступали довгим, до ідеалу вимитим коридором. Вона зайшла до класу й одразу продзвенів дзвінок. Тож Еббі навіть не невдаха, а доволі таки спритна та хорошої вдачі дівчина. 

    Еб сідає біля своєї подруги - Челсі. Вони одразу починають розмовляти. Як не дивно, темою їх розмови став футбол. Звісно, вони не були його фанатками, проте, Челс хотіла сподобатися однокласнику, що від нього шаленів. 

     - Діти, хвилинку увагу,- грубий голос, який легко можна сплутати з чоловічим, пронісся в голові кожного. Зайшла директриса. Еббі не мала бажання слухати, але все ж "втупила" на неї свій байдужий погляд.

    - Хочу прорекламувати вам хлопців з організації "Смерть краще за життя"- на цих словах вона запнулася, важко зітхнувши. Складалося враження, що жінку примусили говорити. Гарантую, ця оптимістична назва здивувала кожного учня класу! Я її обожнюю. 

    Отже, за мить зустріч стала ще більш феєричною. У відчинені двері впевнено пройшло п’ять молодиків і одна сексуальна дівчина (здогадались, що це я про себе зараз?). Одяг ми носили переважно темний, але головний атрибут - це темно-чорна накидка, з капюшоном на голові (як у Смерті з косою). 

    Настала тиша, відчувався навіть чийсь переляк. Я б хотіла познущатися над ними, але не могла перечити правилам. Говорити має головний, у нашому випадку – Бастер (той, що любить розруху). Він високий і надто худий, проте, його силі може позаздрити навіть найсильніша людина у світі. 

     - Ми принесли шоколад, усього три центи,- солодощі. Дивно, що вісники Смерті продавали якісь льодяники. Хтось пирснув від сміху, а я лиш закотила очі. Терплю. Ми не порушуємо правил. Принаймні через цих невдах. Хлопці йдуть в хід, тримаючи невеличкі таці. Розібрали швидко, але зацікавила нас лише Еб. Вона «прокинулась» останньою, тож її викрик: "Ще мені", - ми пропустили повз вуха. Просто, навіть не прощаючись, покинули кабінет і шокованих учнів. Чорнявка побігла за нами, але в коридорі вона впіймала лиш Амбі. З цього все і почалось....

"Вибирайте з розумом. Вічно ваші: Вісники Смерті"

    З цього все і почалось... Амбі не встиг зникнути разом з нами, а чи не хотів. Ми всі шукаємо жертву, яку принесемо нашому Богу. Можна сказати, що забираючи чиюсь душу - ми даруємо спокій іншим. Взагалі Смерть - це і є вічний спокій, адже мертві війн не влаштують, боляче не роблять. Можливо, духи здатні лякати, але не більше. Наша розруха - урок для кожного. Під феєричним заголовком «безсмертні тварюки» можна зустріти нас у давній міфології. Не скажу, що це мене якось засмучує. Навпаки, обожнюю бути жахливою, нести страх. Подібне сприймаю за енергетичну їжу, так я приношу собі задоволення. І що ти мене зробиш, смертний дурню? 

    Повернемося до Еббі й Амбі, які залишилися у коридорі. Чорнявка хапає хлопця за рукав. Невже їй настільки припекло солодкого? Проте, той зупиняється, оглядаючи дівчину... Вона легко стане нашою наступною жертвою. Весело, що вони самі знаходять нас. Впиваються пальцями у довгі свити. Дарма перевели солодощі!  

    - Я не встигла купити,- тиша, а їх погляди спрямовані один на одного. Він гіпнотизував, тож це не вияв неочікуваної любові. У цю мить вона назавжди втратить себе. Світ зустріне нову Еб. Нашу маріонетку й зірку ранкових кримінальних новин.

    - Ти не мала бачити мене,- нарешті говорить хлопець, наче тільки зрозумів, що тут сталось. Він кладе їй в руки цукерку, а за тим швидко йде, буквально зникає. Обриси його тіла блякнуть, залишаючи порожнечу. 

    - Еб, Еббі,- лунає голос Челсі, яка кликала дівчину назад, до класу. Проте, та навіть не розуміла, що діється. Чому її так захопив незнайомий хлопець? Як його взагалі знайти? На цій затуманеній ноті, вона повернулась за свою парту.

    Година була вже досить пізня. Еббі затрималася на тренуванні. Загалом, її ніколи не лякала дорога додому, хоч у скільки не доводилось повертатись. Сьогодні усе по-іншому. За нею йшли ми. Наші свити шурхотіли під ногами, розганяючи осінні листочки з землі. Місяць набирався кривавого відтінку. Хелловін. Сміхотливе свято жахів! Посміємося з вами, котики. 

    - Невже вона нам допоможе? Це має бути особлива жертва. Що в цій дівці особливого? - затараторив Дейв, який від початку не був схильний до жертвоприношення. Йому не подобалась Еббі, але повноцінно заперечити він не міг. 

     - Амбі сказав, що вона підійде. Треба зачекати,- мій погляд не змінюється. Я все спостерігаю за рухом цієї вельми спортивної особи. Різко наші плани набрали тривожності. Зірвався вітер, але погода не віщувала нічого поганого. Я відчула присутність ще когось. З нами слідував чужинець. Його запах різнився. 

    - Я не бачу тебе! Чорт! Я не бачу тебе! Мої очі! Мої очі!- кричить мій друг... Різко повертаюся до нього. Зрозуміло, що мене не проймає жах, але його очі починають кровоточити, ніби мають самостійно випасти з свого законного місця... Я знову повертаюся до споглядання Еббі, адже не можу по-іншому. Мій обов’язок її не втратити. Вистачило секунди, аби з нею опинився той самий чужак. Чоловіка в чорних шатах. Він підіймає пальцями підборіддя, щось шепоче і зникає.... Тільки після цього я змогла відірватися на Дейва, якого довелось підіймати. Хто той чоловік? Невже хтось також захопився нашою жертвою? У ній ж не було нічого особливого!  Вона така, як усі, але невже це порушить баланс нашого світу? 

    - Дейв, стій тут, я маю знайти цю дівчину,- смерть - краща за життя, а справа - важливіша за друга. Тому я мерщій рушаю на пошуки тієї загадкової дівчини...

Декілька годин потому.

    Отже, мій дорогий співрозмовник (чи німий слухач) - це війна, тепер це війна. З телепередач тепер чутимуть:"Знайдено молодика, якого по-звірські було вбито. У трупа виколоті очі. Час смерті і мотиви вбивства – невідомі. Вбивцю шукають". У нас неспокійно. Це Еббі. Тоді я так і не знайшла її. Вона вбила Дейва. Ми воїни, чию честь спаплюжено і ми вб’ємо її в найстрашнішому і в найгіршому жертвоприношенні. Треба бути обережним з вибором. Він зможе змінити все, як вона далі продовжила змінювати наш звичний устрій.

Декілька років потому.

      Мої очі блукали по темряві. Я смакувала власну металеву кров, яка струменіла з рани на губі. Амбі тягнув мене за руку, здіймаючи догори душі школярів, які забрали химерні солодощі. Він маневрував між ними, обираючи потрібну. 

    - Жодної! Жодна з цих жертв тільки притримає її, але не знищить,- він лютував. Ми втратили баланс, коли обрали ту кляту спортсменку. Хто ж знав, що вона вже давно продала свою душу, а ми тільки приблизили темні сили до людства! «Прокляття Еббі»,- тепер так ми називаємо це в нашій організації: «Смерть краще за життя». 

     - Ще один самогубця,- я провела рукою по голові парубка, якого завтра визнають самогубцею, що вкоротив собі віку. Ніхто ніколи не дізнається, що це ми шепотіли йому у вухо, коли він ковтав пігулки. Безмовний герой, про якого ніколи не дізнаються.

     - 2020 рік. Хелловін. Вони вийдуть нишпорити вулицями, лізтимуть з надр землі,- Амбі важко опустився на крісло,- вона не зупиниться.

    - Ми теж, Амбі. Наша війна продовжується. 


Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Клас хімії
Історія статусів

12/10/20 20:51: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
16/10/20 20:22: Грає в конкурсі • Перший етап
20/11/20 10:26: Вибув з конкурсу • Перший етап