Сліди від навчання

Слова Олександра Довженка: «О українська земле, як укривавилась ти! Ріки кров’ю поналивано, озера – слізьми та жалем. Байраки й переправи трупом запалися… Степи гнівом утоптано, та прокляттям, та тугою й жалем…» перегукуються зі ставленням до рідної землі автора твору.

– “Енеїда”..., ні, не “Енеїда”. Може “Модри Камень”?...

– За останньою партою, розмови на ЗНО заборонені.

“Це до мене”, – подумав Рома, зрозумівши, що його бурмотіння почули. Він стиснув губи й нахилився ще нижче над аркушем з тестовими завданнями, ледь не торкаючись носом парти. Наче така близькість допоможе згадати правильну відповідь. Ні, не допомогла. “Нехай, потім повернусь. Лишилася година і двадцять три запитання до кінця. Ні, не двадцять три. Я ж напропускав. Господи, скільки закритих?” Він порахував запитання з хрестиками в клітинках. Тридцять. Тільки тридцять. “Всього на два більше ніж половина”.

Пластикова ручка вислизала з пальців. Він гортав зморшкуваті від вологих долонь аркуші – взад-вперед, взад-вперед – і не знав, на якому запитанні зупинитися, на чому зосередитись. “Я не встигну… не встигну. Лише година, а мені ще есей писати, ще відповіді в бланк переносити. Я не встигну! Провалю ЗНО і тоді гаплик! Торба, білі капці.” Його охопила паніка, відчай.

Рома заплющує очі, глибоко вдихає, повільно видихає. Жене від себе всі думки. З м’язів спадає напруження, настає таке розслаблення, що запросто можна обмочитися. Як на вольфрамову нитку в лампочці подавати все більшу і більшу напругу. Нитка розжарюватиметься, яскравішатиме, пульсуватиме, натягуватиметься, а тоді – дзень – просто порветься, перегорить і настане тиша, і настане темрява. Спокій…

Так приємно сидіти з заплющеними очима. Рома чує паперове шарудіння з сусідніх парт, чує як спостерігачки перешіптуються за вчительським столом, а він десь далеко, він сторонній глядач і його нічого не хвилює. Перед очима в маслянистій темряві розтікаються візерунки, одні форми розпадаються, утворюючи нові. От чергова химерна істота почала свій метаморфозний танок і утворилась геть інша.

Обриси плями чіткішали, вимальовувався силует. З’явилась людська фігура, поруч зринула ще одна. Вони сидять. Силуети стали забарвлюватися і Рома впізнав їх. Це він, схилений над зошитом з підготовки до ЗНО, а поряд… мама?

“Так, це точно мама. Вона намагається слідкувати за тим, як я виконую завдання, а сама вказівними пальцями масує скроні. Ні, тільки не скроні!”

– Зразком усної народної творчості є рядки, – прочитав Ромин образ. – Думаю, відповідь “В”. Хоча “Б” також підходить.

– Гівно мале! В цьому завданні не може бути двох відповідей. Тупий недоумок! Відповідь “А”! Запам’ятай вже – “А”.

Її горло оперізують мережива судин. Від ключиці до вилиці випинається товста синя вена. Видно як по ній пульсує кров. Обличчя змінюється, стає чужим, диким, верхня губа задирається, оголюючи ясна і викривлений рот перетворюється у вишкір. Мама хапає грифельний олівець, гостро заточений мов голка, і вганяє його в Ромину потилицю. Грифель з хрускотом стиснутого крекеру кришиться, хлопець вибухає криком.

Все вмить зникає.

Рома в класі розплющує очі, різко вдихає, закусуючи нижню губу. Схопивши ручку, ставить в запитанні: “Зразком усної народної творчості є рядки” хрестик навпроти варіанту “А”. Озирається по сторонах, боячись, що закричав насправді, але всі в класі продовжують займатися своєю роботою.

Він торкнувся потилиці й скривився від болю. На пальцях залишилася цятка крові з сірим, грифельним відтінком. “Що ж буде, якщо не відповім правильно на всі запитання? Мама дуже розсердиться. Вона ж цілий рік готувала мене до ЗНО”. Він на мить спробував уявити реакцію матері: як вона тре скроні, як під правим оком пульсує тоненький капіляр, як вона починає голосно сопіти. Йому добряче прилітало за незначні провини, що ж буде за провалене ЗНО?

Плечі здригнулися, він швидко відігнав ці думки. “Краще мені не помилятися, або взагалі не повертатися додому.” Але стрілки годинника – бездушні стрілки – продовжували невблаганно зжирати хвилину за хвилиною й ось зі ста вісімдесяти відведених залишилося п’ятдесят п’ять.

Знову долоні зробилися мокрими, а в роті пересохло. Знову біла футболка прилипла до тіла і він низько схилився над аркушами. “Щоб встигнути, потрібно витрачати не більше як хвилину на тестове завдання”, вирішує Рома.

“Засудження загарбницької політики Російської імперії – ідея твору”, і варіанти відповіді. Проте, варіанти не допомагають, він дивиться на них і ніби вперше бачить. Минуло двадцять секунд, з відведеної собі хвилини. Рома заплющує очі, пальці стискають ручку і рука тягнеться ставити відповідь навмання, та перед очима знову спливає образ мами.

Вона щойно прийшла з роботи, усміхнена.

– Як справи? – питає невимушеним голосом.

– Готуюсь до ЗНО.

– Ммм, молодчина. – Мама стає за спиною і зазирає Ромі через плече. Куйовдить пряме хлопчаче волосся. Такою він її бачить тільки в школі. Його маму – вчительку української мови та літератури й класну керівницю – всі люблять. Вона як старша сестра, як подруга для учнів свого класу. Дружня, весела вчителька. І такою вона направду була колись давно, коли Рома ще не ходив до школи. Усміхнена, лагідна з теплими долонями, на які він любив класти голову. А потім зник тато і відтоді щось у мамі змінилося, щось засіло в її голові. Якийсь черв точив її мозок зсередини.

Тепер вдома вона майже ніколи не опускає пальців від скронь. Тре й тре їх без перестанку.

– І як успіхи?

– Добре, добре, – поспішає відповісти хлопець.

– Угу, а це що? Що ти за відповідь поставив на це запитання? – жіночий голос різко змінився і Рома напружується, його м’язи дерев’яніють.

– “В”, “Захар Беркут”.

Нігті впиваються в шию сина.

– Тупий недоумок! – вибухає мама і з силою б’є його лобом об стіл.

– Ідіот, – ще один удар об стіл. – Бовдур! Весь твій клас бовдурів. Вчиш вас вчиш, а воно в одне вухо влетіло, з іншого вилетіло. Сил моїх на вас не вистачає.

Мама хапає зі столу циркуль і всаджує синові у праве плече.

– “Кавказ”!

Рома в класі розплющує очі, сичить і бачить, як із сусідніх парт повертаються до нього здивовані погляди. Правою рукою від плеча і до пальців розтікаються струмки болю. Він ставить хрестик навпроти відповіді: “Кавказ”. На плечі проступає цяточка крові й всотується в рукав білої футболки, залишаючи багряний слід.

Встиг, вклався в одну хвилину.

Так він зможе на всі запитання відповісти, досить тільки пригадати як мама готувала його до ЗНО. Пригадати кожен зламаний об його голову грифель, кожний укол циркулем, кожен удар лінійкою по пальцях. Вона вміла вчити. Кожне запитання і відповідь він зможе пригадати, адже кожна відповідь це окрема дірка на тілі від гострих канцелярських предметів.

Рома читав запитання і заплющував очі. В темряві виринала мама, без упину терла пальцями скроні – що в той час творилося в її голові? – хапала якесь вістря і вганяла в сина. Кричала, била його, але врешті говорила правильну відповідь.

“Виходить! Я здам, устигну!”

Ромі залишалося тільки розплющувати очі й проставляти хрестики. Залишалося лише зціплювати зуби, щоб не закричати і втирати обличчя, щоб краплі поту і сліз не скрапували на аркуші.

– До закінчення зовнішнього незалежного оцінювання з української мови та літератури залишилося п’ять хвилин, – сухим голосом повідомила одна зі спостерігачок. Дві дівчини і хлопець поклали бланки з відповідями, вийшли з класу. В кабінеті майже нікого не залишилося.

За останньою партою сидів порцелянового кольору Рома.

– Хлопче, ти закінчив? – запитала спостерігачка, але хлопець не відповідав. Двоє жінок підійшли до нього й обидві зойкнули, затуливши роти долонями.

На блідому обличчі Роми кольором виділялися тільки дві сині смужки губ і чорні брови, а саме обличчя вкривали рясні краплини поту. Вони набухали, зливалися воєдино і струмками збігали по щоках, на горло і далі під комір. Дихання хлопця коротке, уривчасте хрипко виривалося з рота. Білу футболку на спині, грудях та плечах вкривали червоні цятки наче від шрапнелі. Деякі більші, інші – дрібніші. Від особливо великих стигм вниз стікали криваві патьоки.

Рома повільно повернув голову до жінок. Безмовний жах застиг у його погляді. Вірусний жах, який передається зоровим шляхом. Жах миттю перекинувся на жінок, вразивши їхні тіла до кісткового мозку.

– Що сталося? – витиснула одна з них.

Виснаженим, приреченим голосом Рома відповів:

– Я встиг… правильно відповів на всі запитання, але потім… я дуже поспішав і не ті клітинки відмітив у бланку відповідей.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Клас фізики
Півфінал: Учительська
Історія статусів

05/10/20 00:47: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
16/10/20 20:22: Грає в конкурсі • Перший етап
20/11/20 10:26: Грає в конкурсі • Півфінал
10/12/20 00:30: Фіналіст • Фінал

Коментарі 30

Працьовитий Наркоман
Песиголовцю, хочу Вам потиснути руку й подякувати за твір! Мабуть, чи не єдиний, до якого в мене немає зауважень. Шукав, та не знайшов. Моторошна реальність, демонізування образу матері й передвістя лиха після заповнення бланку - усе це створюють сильне й цікаве оповідання. Ось це речення особливо сподобалось: "Кожне запитання і відповідь він зможе пригадати, адже кожна відповідь це окрема дірка на тілі від гострих канцелярських предметів".
Бажаю Вам успіхів!
Цнотливий Песиголовець Працьовитий Наркоман
О, дякую вам. Надзвичайно приємно отримувати такі відгуки)
Сонливий Термінатор
Завжди лячно, коли реальність жорстокіша за вигадку. Кінцівка мені не сподобалась. Якась занадто вкорочена, з'їдена. Але загалом твір непоганий. Успіхів!
Закоханий Фюрер
Коли тільки почав читати , то здивувався. Мовляв, ЗНО? горор? серйозно?
Але вам вдалося приємно мене здивувати. Твір має свою специфічну атмосферу. Він лякає не привидами чи монстрами, а реальними людьми та ідеально підходить під задану конкурсом шкільну тематику. Ви описали домашнє насильство під новим кутом і зробили це досить вдало.
Стиль доволі хороший, читається легко.
Фінал мені не зовсім зайшов, але то дуже суб'єктивне.
Хороша робота! Успіхів!
Хворий Тарантул
Поповзав тарантул своїми хворими, волохатими лапками по вашому оповіданню і готовий надати свою вкрай суб’єктивну оцінку.
Назва. 8/10. Вдало передає сенс оповідання. Не дуже яскраво виглядає. Особисто мене вона не приваблювала і не зацікавила з усіх інших.
Ідея. 6/10. Я не люблю твори з такою вузькою тематикою, як ЗНО. Зрозуміло, що реальний акцент на знущаннях матері, а ЗНО це просто обставина. Але це якось звужує інтерес до оповідання. На мою суб’єктивну думку звичайно.
Сюжет. 7/10. Складно оцінювати через малий розмір, але я спробую. Статичний кадр, якщо використати кінематографічну термінологію. Але його структура доволі різка. Вступ, основна частина (знущання та заповнення), фінал. Вступ мене не зачепив, але це певно через особистий досвід. От частина знущань і плюс кровотечі, що відкрилися під час переживання подій, це круто. А от фінал мені не до вподоби. Виявилося, що всі знущання даремні.
Персонажі.6/10. Матері, хоч і не було в кадрі, але вона вийшла краще головного героя, адже мала історію і особливі риси, такі як тертя скронь і любов до циркуля.
Стиль автора. 8/10. Дуже добре. Тест читається плавно і легко. Були описи, які не дуже сподобалися, але це так – на рівні причепитися.
Хороші/погані моменти.
«– Тупий недоумок! – вибухає мама і з силою б’є його лобом об стіл.» - круто і далі круто, коли мати знущається над сином.

Висновки. Оповідання хороше. Має свою атмосферу. Не здивуюся, якщо воно виграє номінацію від журналу Однокласник.
Цнотливий Песиголовець Хворий Тарантул
Завжди приємно, коли оповідання оцінюється не на рівні сподобалось/не сподобалось, а з аргументованими висновками і детальним розбором. Круто, дякую вам за пророблену роботу!
Харизматичний Петро
Твір прийшовся до смаку. ЗНО - то жахіття...стільки сил та нервів і все невідомо куди. Вміло зробили, що от наче і лише один персонаж, а історія не нудна, цілісна. Сподобалась психосоматика головного героя, тема жорстокості батьків (на моменті коли головою об стіл - аж підскочив/ла). Співчуваєш герою. Емоцій вистачає, як і описів (чудово). Ціна незнання змушує задуматись. Дякую, гарно.
Цнотливий Песиголовець Харизматичний Петро
Спасибі за відгук і, найголовніше, що звернули увагу на момент з психосоматикою, я справді закладав цю ідею)
Харизматичний Петро Цнотливий Песиголовець
Oh yeah, я радий, що Ваша цікава загадка мені піддалась. Психосоматика справді вартісна річ для творів! Ви молодець)
Банькатий Хижак
Оповідання мені сподобалося. Єдине що мені трохи не сподобалося - власне стиль оповідання. Все інше - на висоті. Герої. почуття, сприйняття прописані добре. Мама - монстр. навряд чи такі бувають у реальному житті. хіба що коли глибокі психопатичні розлади. але як кошмар школяра - згодиться. навіть мої власні дитячі кошмари трохи нагадало коли моя мати мене заставляла вчитися - теж боявся що вона від люті чимось важким вдарить або циркуля в мене встромить. наче знову все це пережив
Цнотливий Песиголовець Банькатий Хижак
Дякую. А якщо детальніше, можете описати, що у стилі не сподобалося? Цікаво, над чим можна буде попрацювати.
Банькатий Хижак Цнотливий Песиголовець
на жаль, я сам тут не профі, сам часто грішу на "рваний" та нерівний стиль. це як ви їсте борщ та відчуваєте що там додано щось трохи незвичне. але пояснити важко. тобто, коли читав - то трохи "спотикався", хоча цікаво було читати, й саме оповідання мені сподобалося.
Кривавий Людожер
Цей твір нагадує мої паронаїдальні сни на тему "що може піти не так" перед будь-якими важливими подіями.
Це особливий підвид жаху - побутовий кошмар, повен реальної безнадії. І в оцьому жанрі ваше оповідання мені сподобалось. Емоцію безнадії відчула)
Текст закороткий як для сюжетного оповідання, але його достатньо, щоб передати цю емоцію.
Цнотливий Песиголовець Кривавий Людожер
Дякую! Так, лінійний сюжет не хотілося, а для нелінійного -- обмеження в сорок тисяч знаків. Власне, тому вирішив зосередитися саме на емоції в статиці.
Слабохарактерний Гермафродит
Побачив, що мало коментарів, текст не великий і вирішив підкинути трохи дьогтю. Досить непогано. Надто буденно, але знаю, що комусь таке може зайти. Хороші описи відчуттів персонажа. Напруга у творі є, хоч і на пустому місці. У власних стражданнях винен сам хлопець, а точніше його лякливість, тому не дуже проникся ним. Мало люблю твори без певних нових ідей, змістів чи філософії, тому над таким наповненням радив би попрацювати. Вердикт: написано добре, але ні про що.
Цнотливий Песиголовець Слабохарактерний Гермафродит
Дякую за відгук і, судячи з нього, мені вдалося втілити задумане. Я хотів саме на напрузі й закцентувати, щоб картинка в тексті, по суті, залишалася статичною. І, так, хотілось описати саме щось буденне, звичне, й показати, що воно може бути лякаючим. Щодо інших ваших зауважень, то, дійсно, справа смаку, комусь може зайти, а комусь - ні. Страх у кожного свій. Думаю, одинадцятикласники, у яких попереду ЗНО, по іншому сприймуть оповідку.
Слабохарактерний Гермафродит Цнотливий Песиголовець
"...хотілось описати саме щось буденне, звичне, й показати, що воно може бути лякаючим." Почитайте мій "Крик тіні". Такст маленький і побудований на тій самій ідеї, однак замість напруги якраз філософія та гумор від нереальності реальної страшної ситуації. Можливо контраст допоможе краще зрозуміти власну роботу та вдосконалити її. Бажаю успіхів!)
Безрукий Джек
Горор починається з першого рядка – ЗНО, що є найбільшим страхом старшокласників. Жартую, звісно. Однак вчительський окрик і подальший опис тесту відразу занурив у атмосферу напруженості.
Взагалі у тексті вдалі образи, вони чіткі, правдиві і влучні, з гострими акцентами, як то потирання скронь, вени на шиї. Як такої інтриги у історії небагато, все стає зрозумілим вже на початку. Але в тому і є задум автора, бо самий нерв він приберіг на потім. Час сплив, пора здати роботи. В моїх думках оселилося припущення, що хлопець просто помер від перенавантаження чи ж ран. Однак все страшніше! Бо дуже життєво і зрозуміло – хто від хвилювання не робив щось не так?
У підсумку: історія гарно написана, автору вдалося створити густу, тривожну атмосферу, у історії міцний соціальний елемент. Однак мені чогось не вистачило в цій історії, якогось останнього штриха. Слова хлопця зависли в повітрі, і от хотілося влучної крапки, яка спрямує думки читача у певне русло.
Однак, авторе, пам’ятайте, що я описую свої суб’єктивні відчуття від тексту, а у кожного читача вони різні. Бажаю успіху і вдячних читачів.
Цнотливий Песиголовець Безрукий Джек
Красно дякую за такий розлогий коментар!
Замурзаний Ляшко
Шкода героя - і через оте катування, і через кінцівку. Написано як виявлення дитячих страхів. Випускний клас - завжди стрес. І шкода, що Рома хвилюється саме на українській літературі. "Второй год на бритвах учишься, кретин!":) ("Похороните меня за плинтусом"). Вдало помічено, що тести - така штука, що доводиться крутити різні варіанти, бо начебто і А, і Б, й інше годяться. У тексті й почуття провини у хлопчика, і агресія близьких, і стрес на ЗНО... Твір сподобався. Вислови "Торба, білі капці" та про недоумка сподобалися, хоча те, що ненька криє матом (знаю, що буває й таке - від інших чулося), дещо відвернуло.
Цнотливий Песиголовець Замурзаний Ляшко
дякую за відгук)
А те, що ненька криє матом, то не зовсім мат, а більше лайка. До того ж, коли у людини постійні мігрені і мозок випікає, то ще й не так висловишся. А у матері Роми саме такий недуг був.
Замурзаний Ляшко Цнотливий Песиголовець
Дякую за пояснення щодо мігренів! І, безперечно, під час такого болю ще й не так висловишся:) Мама, певно, нажила таку недугу через "тупість" синочка, що не міг опанувати предмет?
Замурзаний Ляшко Замурзаний Ляшко
Ще згадався фільм Анджея Вайди "Дантон", де столярова дочка змушує заучувати свого меншого братика (у реальності він був уже дорослим як на той час) закони, сформульовані Робесп'єром, а якщо хлопчик забуває щось під час відповіді, - б'є його по руках.
Простий Зубастик
Круто поєднані два підліткових страхи: страх "не скласти" і неспроможність зробити що небудь самостійно. Написано вкрай добре, але фінал... хз, дещо анекдотичний чи що. Не сварю, фінал - найскладніша частина оповідання. Попрактикуйся, щасти)
Цнотливий Песиголовець Простий Зубастик
дякую.
А щодо анекдотичності, то Ромі, наприклад, було не до сміху, коли він стільки натерпівся, а тоді у фіналі налажав, відмітивши не ті клітинки))) Хоча я розумію про що ви. Можливо, не варто було закінчувати оповідання прямою мовою, во це дійсно розповсюджене закінчення в анекдотах. Певно, треба було ще пару речень дописати після слів головного героя.
Богомільний Маніяк
Коли тільки побачила назву - згадала Поттера і перо, що вирізало написане на шкірі. Ваша інформація правильна з психологічної точки зору, бо людина гарно запам'ятовує погане. Це потрібно мозку для того, щоб в майбутньому уникнути небезпечних ситуацій. Тому я не дивуюся, що хлопець запам'ятав відповіді після таких тортур. В вашому тексті зображена страшна реальність
Рогатий Кабак
Гарно написано, і ніби елементи горору є (особливо останнє речення), але чогось не вистачило.
7/10