До мами

«Мам, якщо ти це читаєш, знай: зі мною щось трапилося. Я не збираюся втікати з дому, або чинити самогубство. Я люблю тебе і тата, хоча ви мені зовсім не вірите. Думаєте, я все вигадую, тому що лінуюся і не хочу йти до школи… це правда: не хочу. Знаєш, мам, я вже місяців шість не можу спати. Кожної ночі хтось наполегливо шкрябає у вікно моєї кімнати. Я ніколи не бачу нічого там, у нічній темряві за шибкою – лише власне злякане відображення у чорному склі. Якби я розповіла тобі, ти сказала б, що мені здалося. Я й сама розумію: ми живемо на сьомому поверсі, хто може дертися у вікно на такій висоті? І все‑таки, хтось не дає мені спати. Інколи я чую, як на вулиці кричать коти, і це зовсім не весняні «концерти». В такі моменти я зриваюся з ліжка і біжу до нашого Вусика. Мені робиться тривожно за нього. Я обіймаю його всю ніч, а він не намагається видертися з рук, хоча ти знаєш, наскільки наш котик не любить обіймів…

Мені страшно. Вчора у на уроці англійської я побачила ЙОГО у підручнику. Ти знаєш, мені вже давно мариться хтось за шкільними вікнами. Я бачу цю істоту тільки боковим зором, варто озирнутися на вікно – і він зникає, ніби розчиняючись у повітрі. Він знає, коли я на нього дивлюся – і не дозволяє себе побачити, але вчора серед яскравих малюнків у моєму Opportunities*, я побачила те, що змусило мене сахнутися. Він схожий на людину и на павука водночас, хоча добре маскується під звичайного перехожого. Ти, мабуть, не впізнала б його на вулиці, але я бачу те, що ховається за маскою людського обличчя. Образ монстра, загорнутого в ретельно сплетений з павутиння кокон у формі людського тіла. Вчителька нагримала на мене за неуважність. Однокласники думають, що я здуріла, і вже відкрито крутять пальцями коло скронь.

Я не знаю, коли це почалося, але маю відчуття якоїсь незворотності. Він побачив мене і прийшов за мною, тепер це тільки питання часу. Зважаючи на його вигляд, я думаю, може, це все через мою куртку в метеликах? Пам’ятаєш, ми купили її цієї осені? Я перестала носити її, але було вже запізно, бо ВІН мене помітив. Я сама стала для нього метеликом. Тепер вже не має значення, як я поводжуся і як одягаюся. Павук плете павутиння спеціально для мене, а може, я вже заплуталася і зараз він просто чекає, коли у мене забракне сили борсатися? Я читала, що павуки душать своїх жертв у павутинні, а тоді їдять їх – вже мертвими… але це ще залежить від виду павука. Думаю, що «мій» павук все-таки хоче впіймати мене живою, інакше мене б вже тут не було. Йому подобається мій страх. Я тільки не знаю, чому він не боїться, що я про нього розповім? Настільки впевнений, що мені ніхто не повірить?

Щоразу пишу тобі нові записки. Вони всі складені по порядку в правій нижній шухляді мого столу. Я залишаю записку на столі, коли йду до школи. Мабуть, я хочу сподіватися, що ти колись випадково знайдеш їх і повіриш мені, поки ще не буде пізно. Знаю, що насправді ти зазирнеш до моєї кімнати тільки після роботи, якщо помітиш, що я не вдома. Якщо сьогодні я повернуся з уроків, то заховаю цю записку до інших і напишу нову. У школі кожного дня відбувається щось нове. Я часто бачу дивне павутиння по кутках школи, але ніхто більше його не помічає… Мені б хотілося, щоб у разі мого зникнення, ти змогла якось відстежити події, що відбувалися від початку цього навчального року, тому я стараюся пригадувати в записках усі деталі.

Мені здається, я – не перша і не остання. Намагалася погуглити історію нашої школи. Колись тут вже зникали дівчатка мого віку, але це було настільки давно, що пов’язати мене з ними немає жодної можливості.

Він гуляє під вікнами мого класу. Я ніяк не можу впіймати його поглядом, але точно знаю, що в нього кремезна статура. Він одягається (якщо у нього в принципі може бути одяг) у темних тонах: сіре або чорне пальто і завжди –чорні рукавиці. Один раз я бачила, як його постать майнула за рогом, коли я в черговий раз відчула на собі погляд і озирнулася занадто неочікувано для нього. Він високий і, мабуть, довгоногий, тому може так швидко рухатися…

Я стільки разів намагалася розповісти тобі про нього, але ти завжди відмахувалася. Ти кажеш, що це маячня, а мені треба менше грати в комп’ютерні ігри з усілякими монстрами, та більше зосередитись на навчанні, тому я більше не намагаюся поговорити. Вчора на зупинці він прошепотів мені чітке і виразне: «Завтра». Тобто вже сьогодні. Зараз мені час виходити, інакше я запізнюся на перший урок, якщо, звісно, взагалі встигну на нього потрапити.

Мам, будь ласка, спробуйте знайти мене, коли це станеться. Я – чесно – не збираюся втікати з дому».

Григорій Садченко – слідчий-криміналіст похитав головою. Усім відомо, що шанси знайти зниклу неповнолітню живою знижуються з кожною годиною її відсутності, а Настя Королюк не з’явилася на уроках вчора зранку. Стосик записок від дівчинки був єдиним свідком усього, що коїлося останні шість місяців. Безумовно, слідчі обшукували територію шостої школи та опитували місцевих, проте камери нічого підозрілого не зафіксували, а свідків дивної поведінки когось із перехожих поки не знайшлося.

Заява про зникнення поступила вчора, о десятій вечора. І от, двадцять хвилин тому, в кабінеті знову пролунав телефонний дзвінок: до школи номер шість цього ранку не прийшла ще одна дівчинка.

ⁱ

i^* Opportunities – серія підручників з англійської мови від видавництва Longman