Колись Дмитра кинула дівчина, тож він вирішив помститися у короткій прозі [фіть_ха.mp3]. Вибачте, тут мав бути цей жарт.

Насправді знайомити вас із цим автором немає жодного сенсу. Якщо ви читаєте цей допис, то вже знаєте, хто такий Дімка, чому він Ужасний і чому без нього не було б ані "Крамнички", ні "Бабая" (з "Першим кошмаром" включно). Дімка – це той, хто пояснить вам у коментах, чому жахи можна називати горором і навпаки, хто слідкує за новинками світових та українських проектів темного спрямування, хто пише, редагує та всіляко підтримує становлення української літератури жахів. Як стверджує він сам, така діяльність втілює "принципове бажання відійти від усталеної думки, що немає суто українських жахів, а все, що пишуть автори колишнього СНД – це частина «великоросійського» ареалу. Так, росіяни трошки перескакали нас в плані перекладів, власних романів та збірок, але я в цьому бачу лише плюси. Маємо неоране поле, і можемо самі впливати безпосередньо на те, що на ньому виросте". Щоправда, Дмитра-письменника цікавить не тільки лячний бік літератури – серед іншого він публікувався в РБЖ "Азимут", а також потай мріє написати підлітковий роман.

Утім, до збірки Бабая потрапило цілком характерне для загального макабричного напряму книжки оповідання під назвою "Колишня". Чекаєте на романтичну історію сопливого підлітка, що намагається викликати духів, аби повернути собі дівчину, що пішла до третьокурсника місцевого ПТУ коледжу? Вам в інший бік. Це оповідання просякнуте сексом, наркотиками, важким металом і навіженою прив'язаністю до різьбленої статуетки розміром із сигаретну пачку.

І, ясна річ, ніхто не розповість про твір краще за самого автора, тож слово Ужасному:

Оповідання «Колишня» - це невеличкий експеримент. Я інколи люблю пускати фантазію у вільне плавання, і пишу часом абсурдні тексти. Так з’явилися «Пописульки», аналогічно – «Ми були мужиками» для збірки «Львів. Доза. Порно», що, сподіваюся, все ж побачить світ. Я просто одного разу придумав історію про підстаркуватого металіста, який має певні сексуальні вподобання. Додав дрібку чорнухи, потойбічної атмосфери, ложку біблійських алюзій, закинув прошиту білими нитками феміністичну лінію, закруглив це, як годиться, старим-добрим насильством, і все. Одразу попереджаю, в оповіданні не підіймаються проблеми рок-музики, фемінізму, ЛГБТ тощо. Це просто фон для доволі банальної історії, тому тримайте своїх хортів у будці. «Колишню» було написано кілька років тому, і я згадав про неї, коли почалася робота над конкурсом «СК70». Запропонував, всім зайшло. Авжеж, друкуй своїх, щоб чужі боялися.
Сподіваюся, твір вас розважить.