Морозні ранки й вечори: як їх провести із задоволенням, радить Світлана Тараторіна

Книжки

1. “Терор” Ден Сіммонс. Найзимовіше читання. Один з найкращих романів американського фантаста. Оповідає про арктичну операцію Джона Франкліна. У 1845 році у пошуках Північно-Західного проходу з Англії вирушили два човни “Терор” та “Еребус”. Їх доля залишалася невідомою аж до 2014 року, коли спершу був знайдений “Еребус”, а двома роками пізніше – “Терор”. 168 років загадкове зникнення експедиція Франкліна бентежила розуми вчених та митців. У 2007 році Ден Сіммонс написав свою версію. Це моторошна історія про виживання у непридатних для людей умовах: про страх, голод, холод, канібалізм та безнадію, мужність та силу, про люте предвічне і зло і про не менш вічне питання – для чого людина лізе туди, де її не чекають і чи здатне щось цю людину зупинити?
   Кому читати: любителям атмосферності, натуралізму та великих романів (у “Терорі” біля 800 стор). І тим, хто не боїться усвідомити себе на думці: “Коли вони вже всі помруть, щоб нарешті припинили мучитися?” Це питання неодмінно виникне на якийсь зі сторінок.

2. “Крига” Яцек Дукай. У 1908 році у Сибір впав Тунгуський метеорит, разом з ним на землю спустилися загадкові “люті” – живі глиби льоду. З цього починається відгук художньої реальності у “Кризі”. Російська імперія “замерзла”, не тільки буквально, а й метафізично. Революція не відбулася. Столипін живий. Імператор досі керує. Революціонери ведуть перманентну боротьбу, але чим ближче до центру “лютих”, тим повільнішою і однозначнішою стає історія. “Крига” Дукая не для слабкодухих. Це 1500 сторінок перенасичених історичними алюзіями, рефлексіями і філософськими роздумами. Польський фантаст розмірковує про все на світі: квантовий час, варіанти логіки та свободу волі. Останнє, про що турбується автор – це читач. Поріг входження у текст – надзвичайно високий. І поза тим, “Крига” – неймовірне задоволення. Це тонкий інтелектуальний стьоб над загадковою російською душею, а ще захопливий і неординарний сюжет.
   Кому читати: тим, для кого 800 сторінок – “ні про що”, ковток алкоголю без продовження. “Крига” – для довгого вдумливого смакування. Бажано хоч трохи орієнтуватися в історії Російської імперії початку ХХ століття, хоч раз відкривати Достоєвського, і хоч щось прочитати з Дукая.

3. “Будинок листя” Марк Данілевський. Цю книгу обов’язково читати на папері. “Будинок листя” часто називають найкращим чи найважливішим романом 2000-х. Це моторошна, в’язка і неоднозначна подорож глибинами людського душі. Фабула доволі проста. Герой-лузер знаходить рукопис свого недавно померлого сусіда - Зампано. У записах йдеться про знаменитий фільм, що у свій час наробив чимало шуму. Такий собі Невідсон знімає на перший погляд знімає хоум-відео. Його родин у пошуках спокою та нового шансу для стосунків між подружжям оселяється у Будинку, який на їх очах починає змінюватися. У стінах виростають нові ходи, а під Будинком цілий всесвіт. У пошуках відповідей, озброєний камерою, Невідсон спускається у безкінечні, вічнозмінні коридори під Будинку… Революція Данілевського не тільки у майстерній передачі жаху і безнадії ситуації, він майстерно застосовує графічне письмо, яке діє на читача майже на підсвідомому рівні. Ось тому цю книгу ми просто мусимо отримати у перекладі українською.
   Кому читати: тим, кому здається, що вже все і по-всякому бачив на папері. І тим, хто не боїться у процесі читання шукати і знаходити у свої квартирі нові двері, дивні коридори і несподівані приміщення. Головне туди не лізти, щоб раптом не заблукати.

4. “Воно” Стівена Кінга. І не тільки тому, що восени 2019 має вийти продовження екранізації, а до цього ви якраз встигнете дочитати 1400 сторінок. Коли, як не у новорічні свята знову згадати себе підлітком, залізти під ковдру з ліхтариком і добряче налякатися. Розказувати про що “Воно” – даремна справа. Страх у кожного свій, а Пенівайз вміє дивувати і знаходити саме те, що здатне саме тебе довести до гіпотермії. Хочеться побажати лише одного – проходячи вулицею, у темні холодні сутінки, коли дорогами повзе січнева хурделиця, порожніми дорогами їздять лише випадкові авто, а перехожих злизала непогода, не забудьте обернутися і краєм ока в кінці вулиці вихопити самотню фігуру у подертому костюмі з яскравими помпонами-гудзиками. Обов’язково зауважте, в який бік хиляться кольорові кульки у його руці. І, якщо, всупереч вітру і негоді, вони ЗЛІТАЮТЬ у ваш бік, то краще тікайте!
   Кому читати: тим, хто не боїться великих обсягів, але взявся за “Кригу” і вирішив трохи відпочити на 1400-сторінках одного з найкращих романів Кінга. Будьте готові в процесі читання зрозуміти, наскільки страшно спати самому. Тож заздалегідь потурбуйтеся про компанію. А ще готуйтеся до неймовірної пригоди, після якої вам хоч ненадовго захочеться впасти у дитинство.

Фільми

1. “Виживуть тільки коханці” (2013) – культовий фільм Джима Джармуша. Неймовірно красиве кіно з неймовірно красивими вампірами - Євою та Адамом: завмерлою у часі Тільдою Суінтон та підкорювачем Голлівуду і за сумісництвом непоганим актором Томом Хідделстоном. Адам колекціонує гітари, Єва живе у Танжері і вечорами розмовляє зі справжнім автором Шекспіровських п’єс – Кристофером Марло. Адам і Єва століттями люблять один одного, але обирають шляхи самотності, допоки у їх життя не вдирається сестра Єви Ава (Міа Васиковська) і перед вампірами-веганами постає непростий вибір. Якщо вам ліньки дивитися, то “Виживуть лише коханці” той варіант, коли можна просто слухати. Завдяки цьому фільму я дізналася про дивовижну співачку з Лівану – Ясмін Хамдан і закохалася у ліванські колискові.
   Кому дивитися. Всім поціновувачам вампірської естетики, східної музики і романтики на межі з жахом. Любителям “Сутінок” теж може зайти

2. Суспірія (2018) – Знову Тільда Суінтон (аж 3 рази) і знову неймовірна атмосфера, помножена на моторошну красу та музику. "Суспірія" 2018 є переспівом "Суспірії" 1977, яку у свій час зняв італійський режисер Даріо Адженто - класик так званого жанру джалло. Це своєрідний різновид горору. Його називають предвісником слешеру, хоча кровіща тут знайчно естетичніша, еротики більше, а нотки абсурду - відчутніші.
   "Суспірія" 1977-го стала культовою. Режисер "Суспірії-2" Лукой Гуаданьїно подивився фільм Адженто у свої 11 і все життя виношував ідею повтор враження.
   Дія у фільмі 2018-го відбувається у Берлині, розділеному стіною. До Західного приїздить молода американка, щоб почати працювати у балетній компанії, що насправді є ковеном відьом, які чекають на відродження однією з трьох прадавніх матерів. Трьох матерів звати: Mater Lachrymarum, Mater Suspiriorum, Mater Tenebrarum. Дівчина потрапляє у прекрасне, а місцями доволі огидне, кубло і робить свій вибір. Музика, танці, операторська робота і атмосфера - на висоті.
   Кому дивитися. Любителям артхаузного горору, Тільди Суінтон та балету - однозначно.

3. Менді (2018) - Цей фільм зняв Панос Косматос (його батько - Джордж Косматос автор «Рембо: перша кров» та «Кобри»). Видно, що Панос виріс на знімальному майданчику батька - «Менді» у всьому - данина 80-м.
   Події відбуваються у глухих лісах. Лісоруб (Ніколас Кейдж) і продавчиня у місцевому магазинчику, а за сумісництвом художниця моторошних картинок, щасливо живуть у самотній хатинці. Але одного дня Менді помічає лідер секти, що теж ховається у темних лісах. Менді важко не помітити - просто божевільна краса Андреа Розборо зшибає з першого погляду. Жінку викрадають і герой Кейджа вступає на шлях війни. Сюжет доволі тривіальний. Але і з нього Косматосу вдалося вичавити максимум. З перших кадрів вражає картинка, галюциногенні ефекти, помножені на дивовижну музику Йогана Йоганнссона. Це остання робота композитора. І це його реквієм. Другий успіх - каст. Це найкраща роль Ніколаса Кейджа. Місцями мені здавалося, що він тролить самого себе у “Примарному вершнику”. Але у «Менді» Кейдж грає! Він реально хороший актор:) Кровіщі - багато. Реально багато. Бойовки - класні, що вкрай рідко у горорах. Битва на бензопилах назавжди залишиться у моєму серці:)
   І фінал...Останні кадри заслуговують на Оскар. Добре, горор-Оскар.
   Кому дивитися: поціновувачам слешерів, артхаузних горорів і галюциногенних ефектів.

4. “Відьма” (2015) – неоднозначний фільм. Кожного року у прокат виходить щонайменше одна картина з назвою «Відьма». Найчастіше – це трешовий горор, не вартий грошей і часу. Але дебют Роберта Еггерса однозначно заслуговує на увагу. Фільм розказує про пурітанську родину у 17 столітті, яку виживають із селища і вона змушена оселитися на межі з лісом. І, як водиться, з цього моменту з родиною починають відбуватися жахливі речі. Це можна «прочитати» з першого погляду. Але з другого знайдеться чимало «на подумати», як то розпад традиційної родини, дорослішання дівчини, вибір, який роблять за нас. Або ж знову - відкласти оте все і спостерігати за меланхолійною і моторошно-захопливою картинкою.
   Кому дивитися: любителям повільного атмосферного горору і неоднозначного сюжету.

5. Листопад (2017) – Такого ви ще не бачили. Чорно-білий фільм, зроблений у колаборації авторів з Естонії, Польщі та Голландії, навіть висували на Оскар, як фільм іноземною мовою. Від початку це було невдалою ідеєю. Кіно на межі фолу, артхаузу та жорсткої сатири не те, що перемагає в Оскарах. Проте однозначно заслуговує на глядацьку увагу. Перші двадцять хвилин майже у всіх виникає одне питання – «що це?» Фільм занурює в атмосферу глухого естонського села, де нечисть живе поруч з людьми (привіт мій «Лазарусе»), де селяни у боротьбі з Чумою одягають штани на голову, частують мертвих хлібом та печуть пироги з фекаліями, щоб приворожити. Але наприкінці у вас неодмінно виникне бажання почати з початку. Чому? Бо деякі світи занадто химерні, щоб осягнути їх з першого погляду.
   Кому дивитися: любителям артхаузу з гарним почуттям гумору.

6. "Дім, який побудував Джек" (2018) – найсвіжіша робота данського режисера Ларса фон Трієра. Фабула, як завжди у Трієра, доволі проста – є Джек, інженер за спеціальністю і архітектор у душі. Джек любить прекрасне і шаленіє від мистецтва. Все життя він прагне побудувати ідеальний дім. Але є те, що відрізняє Джека від інших. Він соціопат і серійний маніяк. 2,5 години данський режисер мучить глядача сценами тортур і вбивств. Але це не сплеттре. Я би сказала, що це високопарний омаж жанру Бо фільм не про це, не не про маніяка, і навіть не про вбивства. Весь фільм Ларс фон Трієр дико (у його розумінні) рже з сучасного мистецтва, жінок, суспільних цінностей, всього на світі і себе коханого. Для мене це ціно стало приводом серйозно подумати про сучасні суспільні цінності. Про байдужість і здатність до опору. Після виходу з кінозалу залишився неприємний осад. Якщо завтра до нас завітає черговий масовий вбивця, як то Гітлер чи Сталін, чи зможемо ми його зупинити? Ларс фон Трієр посіяв сумнів.
   Кому дивитися: всім фанатам Ларса фон Трієра. Людям з міцними нервами і витривалим шлунком.

7. «Санта на продаж» (Rare Exports – 2010) – нарешті новорічне кіно, у створенні якого взяли участь Фінляндія, Норвегія, Швеція і Франція. Як і “Листопад” – кіно доволі несподіване. У Лапландії розривають сопку – ведуться комерційні бурильні роботи. На глибині знаходять щось давно поховане. Керівник американської компанії –ініціатора досліджень – наказує вирити це “давно заховане”. А далі починається справжнє різдвяне божевілля: перебивають зграю оленів, зникають діти, а селищем лазить дивний старигань. І Санта, як годиться, зовсім не те, чим здається. Не знаю, як ви, а я передивляюся це кіно кожних різдвяно-новорічних свят.
   Кому дивитися: всім. “Санта на продаж” - жахи для всієї родини а ля “Гремліни”. Єдине застереження – бажано, щоб ваші діти вже перейшли підліткову межу.