Нескінченні дев'яності, вогкий морок та мідвест емо

І так відбудеться Свято!

Вступна книга Колеса року вийшла дуже ностальгійною, просоченою почуттям химерного, поетичного суму за дитинством, що давно минуло та водночас лячно-реалістичного погляду на їхню милу брутальність. Як сон Гермеса, епоха у цій книзі заклякла, але ми, хоча й постаємо її героями, не можемо впізнати самі себе і тому потай плачемо, майже так само, як під час прослуховувань American Football, хоча й ніколи не були школярами в маленьких містечках Середнього Заходу США, щоб згадувати звуки останнього літа перед дорослим життям. Так і з Заціпенінням - ти відчуваєш на смак іржаво-землистий вайб тієї епохи, навіть якщо народився у 2000-х і застав радше відгоміння тих дивних часів міжсезоння, яке в світі Колеса року перетворилося на безкінечну низхідну спіраль, стиснуту лещатами забобонів, рігідної бюрократичної машини та байдужості пересічників.

Та попри все, Осіннє заціпеніння - це не просто мінливий калейдоскоп химер та реалій. Це цілісний світ, який неспішно, але послідовно відкриває читачеві свій устрій та закони. Таким би міг бути Південний округ Вандермеєра, сталося б йому зробити Зоною Х Київ на зламі століть, ще й запросивши в співавтори дідугана Кінґа з його ностальгією за дитячими пригодами. Але тут замість Вандермєра Жупанський, а замість Кінґа напівпрозорим джерелом натхнення – Дністровий, а музика, що звучить на тлі – старі касети з білим кружальцем Moon Records і велемовними описами стилів в охайних квадратиках поверх обкладинки.

Впевнено, але не нав'язливо, книга знайомить наз з тими, хто мешкає в її світі, їхніми звичками, традиціями та взаєминами. на коротких 134 сторінках відкривається світ набагато глибший та різноманітніший, ніж можна було очікувати, і кожен аспект його, най недосказаний, виглядає виразно, і дає обіцянку чогось більшого, а не лише образ заради образу. Сюжетна лінія, попри прямолінійність, також під час робить несподівані оберти, а окремі її відгалуження, схожі на пісні у концептуальному альбомі, що раптом відступають від загальної канви, наче й залишаючись у загальному русі. Дрібні, начебто, деталі, відгукуються в подальшому, замикаючі довгі арки, існування яких стає зрозумілим лише наприкінці. І тому ті гачки, що наче залишилися закинутими, виглядають обіцянками, які "Колесо року" виконає в майбутніх томах.

Книга не дарма була в моєму списку очікування ще з перших її анонсів. Вона одночасно відновлює підзабутий вже жанр New Weird, але робить це в дуже характерній, резонуючий з українським читачем манері. Вона одночасно сюрреалістична й просякнута залізною логікою, і всі, здавалося, максимально дивні події в ній згодом стають у стрункі послідовності, а питання не лишаються без відповідей. Це прозвучить доволі дивно, але Колесо року демонструє засади ворлд-білдінгу, яким вартувало б повчитися багатьом авторам фентезі – бо в цьому плані Осіннє заціпеніння демонструє неабияку елегантність, водночас пояснюючи закони свого світу, лишає простір для відчуття щирого захвату від нових відкриттів, і недосказує рівно стільки, щоб довести, що світ цей значно глибший та ширший, ніж винесено на сторінки.