Ната Гриценко, «Тінь на порозі»

Про що книга:

На загал Томаш страждає від головних болів та дивних видив, але насправді він здатен впливати на людей і зазирати за лаштунки того, що заведено називати реальністю. Здібності його можуть (і хочуть) бути убивчими, але чи зможе (і захоче) Томаш опанувати ці сили?

Звісно, він має неочікуваного помічника — Соню, відданого друга — Адася, запеклого ворога (кільканадцять), але є межа, за якою неважлива кількість друзів та ворогів. До найстрашніших безодень завжди ступаєш сам.
І не все є чорним або білим, навіть якщо це гра з полями-квадратиками.

Підводні камені

Є поділ на світлих і темних, зазвичай ненависний мені, як троянди Пілатові, проте тут клясичне протистояння та суперництво за умовну одиницю душі — лише причина і тло, але ніяк не основний елемент побудови.

Є сюжет, і він може бути клясичним, але крім сюжету, завжди є історія, для вираження якої існує все решта.
Багаторівневість тексту або відчитаєш і сподобається, або не відчитаєш. Вже сам епіґраф з Кровлі натякає, що на позір зрозуміле буде не тим, чим здається.

Плюси

🖤 Атмосфера та описи закреслюють усі мої попередні застороги настільки, що клясичність сюжету я зрозуміла аж на третій день. Це магія, і я нею обурена (не вірте, в лютому захваті від такого вміння в слова).
Шанувальники похмурого, моторошного, непояснюваного — я щиро не розумію, чому ця книга досі не у вас.

🖤 Пропрацьованість деталей історії в усі сторони часової лінії. Тобто знайомство зі світом, персонажами та їхніми вміннями відбувається поступово та протягом усього тексту, при чому чітко і дозовано пояснюється: це є, це є, і так у нас теж можна. Після численних книг, де на тебе або вивалюють все на початку, або наприкінці з’являються непояснені персонажі з непоясненими попереднім викладом вміннями/сутністю тощо, це просто бальзам на зболене серце.

🖤 Так само герої вмотивовані своїм життєвим досвідом, попереднім і набутим, що унеможливлює визначення з однією стороною в усіх ситуаціях.

🖤 Те, що стається лейтмотивом книги — усвідомлення і прийняття себе, запаковано в таку оболонку, що весь текст перетворюється на ритуал — для героя і для читача, якого люб’язно запрошено скласти компанію.

🖤 Трансцедентного досвіду всім і ніхто не піде ображений!

🖤 Це багаторівневий текст, де перше враження лише тонкий лід, крізь який провалюєшся, щоби усвідомити всі закладені алюзії, архетипи та метанаратив.

Мінуси

— мало! Там, де у інших авторів герої ще б марудились подорожами у пошуках істини, у «Тіні на порозі» ти щойно почнеш прозрівати з елегантності завернутого сюжету, як все вже закінчилось. «Напівлихий» із тим же сюжетом (первинним сюжетом, належним до чотирьох літературних циклів за Борхесом, не за розказаною історією) розкручувався на три книги. Тінь могла би зайняти одну вгодовану — в такій атмосфері хочеться залишатись довше.

— спойлер, що стосується кінцівки.

Я люто жалкую, що у 2018-тому не було Дому Химер, щоби видати Тінь, бо у темну гілку химерокниг вона вписується, як рідна сестра Степового і кузина Аркану вовків.