Чужі: Мертва Орбіта – Алієн на шатлі Бабая

Інтро свободи під передзвін кайданів

Цього разу заокеанські видавці вирішили добряче заощадити на виданні й тому скували довічним контрактом всього одну людину – канадця Джеймса Стокоу (1985 р. н.). Тож чуваку довелося самостійно гарувати за всіх: і за сценариста, і за художника, і за автора обкладинок, і за решту. Про якусь оплату, звісно ж, і не йшлося – хай подякує, що корпорати хоч не шмагали батогом.

І на цьому поневіряння James Stokoe не завершились: видавці ще й змусили його оформити обкладинку до іншого коміксу про чужих, а саме – «Чужий 3. Невтілений сценарій». І, поки злі боси викручували руки та інші кінцівки його автору – Вільяму Гібсону й художникам, щоб у такий спосіб уже вони добровільно підписали контракт – прудкий і талановитий канадець Джеймс встигнув накивати п’ятами і сп’яніти від морозного повітря свободи десь серед непрохідної хвої Альберти (про інші гасання серед хвої писано тут). Це єдиний гепіенд у цьому огляді, коли що.

Власне, все було десь так чи щось типу того, бо фактчекінг – це нудно до смерті. Але суть ви вловили. Сподіваю. Індустрія вбиває. (Тої ж співає і Гібсон у передмові до свого мальопису, де сюжетно стикаються лобами дві компанії-держави).

Загалом, у доробку Джеймса Стокоу нараховуються такі комікси як Orc Stain (2010–2012), Godzilla: The Half-Century War (2012–2013), Godzilla in Hell (#1 of 5, anthology, 2015), Aliens: Dead Orbit (2017), Sobek (2019), Orphan and the Five Beasts (2022) та ін.

Наші на Орбіті

Оригінальна назва – «Aliens: Dead Orbit Oversized» (збірка всіх 4-х випусків серії). Ліцензія Dark Horse Comics, видана в нас видавництвом TUOS Comics у 2020 році. Особливості: видання делюкс, крейдований папір, вибірковий лак обкладинки (елементи назви та бігун-космонавт).

Видання містить нову обкладинку, бонусні матеріали про створення коміксу та велику кількість оригінальних малюнків, зібраних у розкішному форматі з твердою обкладинкою. Жанр: графічний роман, екшн\пригоди, горор.

Посічені частки інтерв’ю з автором

Для Paul Montgomery, cbr.com, 2016:

ДЖЕЙМС: «Дія "Мертвої орбіти" здебільшого відбувається на космічній станції "Сфактерія" у досить забутій і відокремленій частині космосу. Це досить пошарпаний і потріпаний сетинг. [Ксеноморфи] точно не збираються допомагати екіпажу космічної станції, тому я б сказав, що вони настільки ж антагоністи, наскільки непізнаний монстр може бути. Я не вважаю їх настільки зловісними; вони просто мають дуже жорстокий, хижий життєвий цикл, який є відстійним, якщо ти людина і випадково опинився їхнім сусідом.

Коли я починав працювати над сюжетною ідеєю, то передивився перші два фільми і зробив купу нотаток, щоб зрозуміти, що мені дійсно сподобалося в серії та як розширити й дослідити ці ідеї у формі коміксів. Єдине, до чого я постійно повертався, було: «У коміксах немає звуку – це справді може бути відстійно», тому що ці фільми мають такий культовий звуковий дизайн, і немає жодного гідного способу передати це відчуття в коміксах без того, щоб це не виглядало трохи вульгарно.

Наприклад, холодний тон МАТЕРІ, що відраховує час до самознищення, дивне "брааап" імпульсної гвинтівки... не існує хорошого коміксного еквівалента цьому, а це така величезна і часто не помічена частина серії».

Як зазначає інтерв’юер, у цій ситуації автор обрав наступне рішення: подвоїти візуальну деталізацію, або потроїти її, враховуючи схильність художника до пишного, гіпердеталізованого фону.

ДЖЕЙМС: «Оповідь стрибає між періодами до і після нападу прибульців на станцію. Мені доводиться малювати одні й ті ж декорації в різних станах безладу, але при цьому зберігати їх впізнаваними, що було трохи складно з усіма мільйонами маленьких труб, терміналів і тому подібного. Це, безумовно, великий відхід від оточення «Orc Stain», але більш технічні науково-фантастичні речі завжди цікаво малювати.

Багатство дивовижних фізичних конструкцій у цих фільмах – це щось інше. Практично неможливо застрягти, малюючи елемент дизайну для цієї історії, тому що в ній вже закладено стільки натхнення».

Джеймс особливо відзначає дизайн Рона Кобба, який розробив оригінальні інтер'єри Ностромо ще під час підготовки до знімання фільму Рідлі Скотта «Чужий» у 1979 році: «Цей хлопець може намалювати коридор, як ніхто інший».

Та з усією повагою до Кобба, Стокоу і багатьох інших, все повертається до однієї людини, коли ми розглядаємо тривалу привабливість серії. Так багато в індустріальних декораціях, як і в безпомилковому профілі самого Ксеноморфа XX121, сходить до одного тихого художника зі Швейцарії.

ДЖЕЙМС: «Це картина Гігера, яка рухається. Відсутність очей також є моїм улюбленим моментом. Уявіть, як би змінилася франшиза, якби вони дали Чужому дурнуваті випуклі очі кіно-монстра? Він був би схожий на божевільний хот-дог!

На практиці я просто хочу, щоб це виглядало добре! Я виявив, що найкращі історії «Чужих» – це завжди дуже прості сюжети з гарним оформленням, тож я прагну до цього. По суті, «Мертва орбіта» – це просто про тихого хлопця, який не хоче вмирати і викурює сигарету».

Для Oliver Sava, vice.com, 2017:

Блискучий розум, що стоїть за захопливою фентезійною серією Orc Stain, Стокоу довів, що може взяти франшизу й оживити її своєю вдумливою розповіддю та динамічними, ретельно промальованими роботами. Його комікси про Ґодзіллу для IDW були такими ж епічними та емоційними, а його короткі вилазки у всесвіт Marvel стали одними з найфантастичніших коміксів, що вийшли з-під пера видавництва за останні п'ять років. Повний творчий контроль Стокоу над «Чужими: Мертва орбіта» дозволяє йому привнести той особистий підхід, якого не вистачало франшизі, а його пристрасть до проєкту простежується в кожній любовно зробленій сторінці.

Тон «Мертвої орбіти» відрізняється від попередніх робіт Стокоу, відходячи від пишного екшену, щоб розповісти напружену історію жахів у дусі першого фільму «Чужий».

Чим вас привабила франшиза «Чужого»?

ДЖЕЙМС: Я побачив другий фільм в ідеальному віці – десь у 12 років – і мені миттєво сподобалося все, що в ньому було. Потім я побачив перший фільм і сиквели, і перетворився на фаната «Чужого» на все життя. Вони залишаються дуже важливими для мене, навіть коли я подорослішав. У ці перші фільми було вкладено неймовірну майстерність, до якої я ставлюся з таким трепетом і повагою. Мені розбиває серце те, що вони розібрали декорації «Ностромо». Вони повинні були перетворити його на музей або щось подібне. Це відчувається як культурна втрата.

Спершу ви хотіли зробити цю книгу більш екшн-орієнтованою. Чому ви перемикнулися на більш атмосферний режим жахів?

ДЖЕЙМС: Моя перша ідея була значно більше схожа на «Чужих», але у Dark Horse вже було кілька серій у цьому ключі, тож вони попросили мене спробувати дещо інше. Я надіслав своєму редактору, Деніелу Чабону, кілька абзацних пітчингів, і маю публічно подякувати йому за те, що він обрав саме той, який зрештою став «Мертвою орбітою». Наскільки я пам'ятаю, інші були не дуже добре продумані.

Як ви змінили свою розповідь, щоб підкреслити напругу та страх?

ДЖЕЙМС: Я ніколи раніше не робив коміксів у жанрі жахів, тому темп зовсім інший, ніж той, до якого я звик. Гадаю, історія про Годзіллу в пеклі, яку я зробив, була дещо схожою, але ця справа з Чужими все ще відчувається як незвідана територія для мене. Мені довелося перемалювати чимало сторінок, щоб зробити їх правильними, чого я ніколи раніше не робив у жодному проєкті, і за що мій добрий редактор потайки хоче мене задушити, тож крива навчання, безумовно, крутіша, ніж та, до якої я звик.

Гадаю, я намагався бути більш стриманим у сценах, які я, звичайно, намагався зробити більш кінетичними та рухливими. Ви повинні більш економно розподіляти темп у гостросюжетних частинах, але коли він знижується, я вважаю, що це робить ці моменти набагато більш вражаючими.

Чи пробуєте ви щось змінити стилістично для «Мертвої орбіти»?

ДЖЕЙМС: Я намагаюся тримати все в невеликих просторах, щоб максимально посилити клаустрофобію. Це, мабуть, перша моя книга, в якій немає великих пейзажів на задньому плані, лише труби, решітки та чорний простір.

Крім того, я відсканував фарби не так, як зазвичай. Я намагався залишити на сторінках трохи крихти від олівців – не настільки, щоб це було легко помітити, але деякі брудні олівцеві лінії проступають, якщо придивитися уважніше. Це своєрідний натяк на «Чужих», які мають цей дивний, майже як у камерах відеоспостереження, фільтр CCTV. Я хотів, щоб у «Мертвій орбіті» з'явилося трохи цієї зернистості.

Що є найбільшим викликом у роботі з ліцензійною власністю? Вам із нею легше чи важче працювати, ніж над власним твором?

ДЖЕЙМС: Це зовсім інша історія, коли ти відчуваєш, що маєш щось додати до чогось, а не просто взяти і придумати щось абсолютно нове. Але мені дуже пощастило працювати над ліцензійними матеріалами, настільки близькими і дорогими моєму серцю, що я відчуваю, що здійснюю особливо глибокий вплив, а не просто працюю на замовлення, виконуючи роботу на концерті. Зрештою, я багато дізнаюся про те, що змушує мої улюблені речі працювати, і чому вони так багато важать для мене протягом багатьох років, що я завжди виходжу з кожного проєкту трохи мудрішим і більш усвідомленим у своєму мистецтві. Тож це не важче і не легше, я думаю, просто по-іншому.

Орбітальний розтин ксеноморфа: сірчані бризки в операційній

Спойлер: враженням від «Мертвої орбіти» присвоєно статус «переважно позитивні».

МАЛЮНОК дуже деталізований. Водночас коли стартує екшн, то деталей меншає, бо герої метушаться, читач швидко слідує за ними та відстежує їхні дії, тож автору немає сенсу витрачатися на деталізацію в подібних сценах.

А там, де деталі є, їх удосталь і це добряче занурює в антураж космічного корабля. За рівнем деталізації є певна схожість із «Круто звареним» Френка Міллера.

Автор виправдано й м’ясисто обігрує й користає з подібності анатомії чужих до стін/перегородок/елементів космічного корабля. Особливо на обкладинках. Власне, малюнок отримує більше балів, ніж сюжет, бо останній типовий. У випадку цього коміксу це не мінус. Всі необхідні класичні сцени з чужими в наявності. Є навіть кілька розворотів, де то шикарно подається з розмахом на дві сторінки.

Автор не вдає, що він вперше являє світові ксеноморфа, тому продумано й виправдано показує їх, коли та скільки треба. Без пафосу, передозу чи затягування. Ціль коміксу не так налякати, хоча тут є відповідні сцени й малюнки, як передати знайому атмосферу косможаху й безвиході з лискучими інфернальними Чужими, які ласують екіпажем і плавлять обшивку.

Тут 120 сторінок, але дійство охоплює десь 104, бо в кінці є обкладинки та додаткові матеріали. Ці всі бонуси дійсно класні. Проте по першому прочитанні малося гостре враження, що не додали 5-10 сторінок.

Водночас сюжетно все завершено, і це плюс. Сюжет не надто вигадливий, немає чогось карколомного чи переосмислення – це стандартний О2, а не дикі струмені озону О3. Але людина не здатна довго дихати озоном і не померти. А от Чужий – може все.

Історія має певні цікавинки, яких не чекаєш. Згадується Вейланд Ютані, але мальопис стоїть собі осібно, не збагачуючи канон. Хоча дехто й наважується висувати теорії про дрібні взаємозв’язки чи натяки на «Чужого 3».

ПЕРСОНАЖІ. Тут не йдеться про розкриття героїв чи їхні арки. Хоча деякі штрихи до портрета головного героя все ж є, один не проговорюється, а натякається, інший – красномовно демонструється. А так, ще є перший, на початку – шокуючий.

Також можна було б причепитися, що смерть одного з персонажів не показали, але вона слугує сюжетній цілі, та й власне є природною, адже один з екіпажу міг собі десь забрести та зникнути, ніхто б цього й не зауважив у тих обставинах і розмірах корабля. Характери кожного героя й героїні з шестірки хоч і куцо, зате зрозуміло окреслені, а для цілей і обсягу сюжету більшого й не вимагається. Тож і тут автор впорався.

Окрім повсюдної та смертельної небезпеки від Чужих, героям також загрожує і саме оточення: з розвитком сюжету орбітальна станція з певних причин починає руйнуватися. Автор продумано підіймає ставки ближче до фіналу, вправно нагнітає до максимуму та створює екіпажу карколомні умови на повну й з усіх боків. Молодець, канадець.

ЩОДО ЗВУКІВ. Специфічні, але в наявності. Герої рухаються, бігають, у тому числі у важезному скафандрі. Оточення руйнується, двері, відсіки й люки закриваються, а монітори горять і голосять, блимають тривожним червоним світлом.

Тож на сторінках є різні звуконаслідування. Одним зі знакових для горорного вайбу мальопису є звуки серцебиття героя. Завдяки цьому в напружену й небезпечну мить створюється драматичний слоу-мо ефект. І читач подумки відтворює те звуконаслідування, коли в героя гамселить серце, ледь не вистрибуючи з грудей.

ІЗ ЦІКАВОГО: в мальописі вперше помічено практику додавання опису, точніше деяких бльорбів на внутрішній бік обкладинки – форзац. Зазвичай таке друкують на знімній суперобкладинці. На форзацах ще й додали розкішні арти, а не просто темний фон.

На жаль, гепіенду не завезли, а тому всім вершникам і вершницям на рожевому поні явно не сюди.

ДРУГЕ ВРАЖЕННЯ. Окрім остаточного розслідування-з’ясовування для себе всіх сюжетних і візуальних речей при перечитуванні, сам мальопис вкрай приємно розглядати, навіть вдруге, чи й особливо вдруге, коли вже зчитав весь текст і можеш пороздивлятися напрочуд деталізовані зображення й шикарні обкладинки.

Примітно, що за кілька днів при повторному перегортуванні перше враження про замалий об'єм вже не видається такою гострою вадою, як то було при першому ознайомленні. Так, більше сторінок було б краще. Проте зараз ще більше зауважуєш наскільки ж великі та якісні тут малюнки. Тож друге враження також буде важливим.

В додатках є трохи артів із первинної чернетки: космодесант вештається на станції-лабіринті, разом з ордами Чужих. Тобто, це ближче до творіння Кемерона. І хоч воно виглядає екшоново, але про Чужих не бракує коміксів зі стрілялками. Тому камерно-горорна історія видається вдалим рішенням.

Ц.А. Це не комікс виключно для фанів, тому прицільна аудиторія тут універсальна й обмежується тільки смаками. Крім фанатів франшизи на вечірку може цілком зазирнути і поціновувач мальописів, і любителька косможахів, і шукачі нових читацьких вражень. А для когось це видання й взагалі може стати першим і якісним знайомством зі світом Чужих. Тож, як пишуть у шкільних анотаціях, «Орбіта» розрахована «для широкого кола осіб». І на будь-якій стадії ембріонального розвитку. Чи метаморфози. Приєднуйтесь.

Зрештою, ви отримуєте великий делюксовий мальопис (20*30 см) і свій артефакт зі світу Чужих. І при цьому ще й залишаєтеся живими. Хіба це замало? Та алієнів на вас немає!

Генні експерименти біолаби Goodreads

Roman Vynohradov:

«Сюжет вийшов доволі передбачуваний та коротенький, але це зовсім не проблема, бо тут багато уваги приділено саме художній складовій. Персонажі небагатослівні, але навіть з тієї невеликої кількості діалогів, яка присутня, чудово розумієш характер кожного. Невелика кількість тексту і шикарні декорації спонукають сидіти за сторінками цього мальопису розглядуючи деталі.

На кожній сторінці, в кожній сцені, в кожному фреймі є стільки цікавих дрібниць, що на розглядування малюнків ти витрачаєш більше часу, ніж на читання текстів у бульбашках. Це вдало створює атмосферу дуже близьку до тієї, яка була в оригінальному фільмі.

Стиль малюнку можна охарактеризувати як кіберпанковий. Вкупі з прекрасними кольорами, такий стиль якнайкраще підходить під космооперу-жахастик, де велика увага до деталей. Фраза «Диявол криється в деталях» ідеально підходить до цього коміксу. У фільмі теж багато уваги до деталей навколишнього середовища, саме тому він і став культовим».

Трохи англомовних ендопаразитичних відгуків:

• «Я люблю закриті в маленькому просторі жахи, і цей комікс безумовно задовольняє цю потребу».
• «Історія не має нічого особливого. Але малюнки видатні».
• «Приголомшливо деталізоване мистецтво Джеймса Стокоу не для всіх, але для мене. Я був занурений у сторінки і перечитував їх, щоб просто ввібрати все це і розглянути кожну намальовану лінію. Для мене мистецтво ДІЙСНО доповнило історію, а отже, зробило її фантастичною».
• «Ми всі знаємо, чим закінчується ця історія. Стокоу розкошує в суворих умовах всесвіту «Чужого», створюючи жорсткий, живий світ, який бере коротку історію та підносить її до рівня стислої, напруженої фантастики».
• «У історії наче просто немає другого акту. Просто не має. Другий акт в історії про прибульців – це коли прибулець повільно вибирає жертв і спричиняє паніку до того, як його загроза стає по-справжньому відомою, але ця частина історії просто відбувається в проміжку між випусками».

Розберемося з основними зауваженнями:

1) Історія стандартна для жанру. Ви не отримаєте чогось нового, але отримаєте необхідну жахо-темну атмосферу.

2) Декому бракує розкриття персонажів – це вже проговорено. Зустрічаються зауваги щодо подібності облич героїв (що декого заплутує), дивності їхніх облич (питання смаку?), та наявності часо-стрибків і через це – заплутаної подачі сюжету, непослідовності.

Якщо перші два пункти доволі суб’єктивні, то подані тут різні хроно-лінії з аскетичними натяками щодо їхнього розмежування – це об’єктивно. Проте це не тягне на недолік. Поглянемо структурно: це типова історія. Якщо її ще й традиційно розповісти – хронологічно від А до Я – то це вже була б посередня історія. Тому такий авторський прийом – необхідність. Ігри з часовими лініями можна сприйняти і як своєрідну загадку від автора: а, спробуйте-но, розібратися та скласти пазл, що тут і як було, та де пролягають межі між двома лініями (а межі візуально наявні). Суть у тому, що вперше про це (ігри з часом) повідомляють написом, а вже надалі мовчазно символізують переходом – космічною вставкою.

Правда, із таймером, який невпинно тік-тачить і часом видніється на сторінці, все одно доведеться опісля додатково розібратися, щоб з'ясувати що, як та коли. Як, можливо, і зі ще однією спойлерною річчю. Зрештою, якщо ви заплуталися, то є ж відгуки, де люди вказують, що це не баг, а просто дві лінії часу. Коли про це знаєш, вже не перечіпатимешся і враження не зіпсуєш, а спойлером це не є, бо стосується не сюжету, а механіки подачі.

Примітно, що спершу часові лінії відокремлені та чергуються, а потім екшн та безум сягають апогею, кислотні бризки летять навсібіч і художник сплавляє їх паралельно вже на одній сторінці.

3) Закиди про «паніку екіпажу, яку винесли за кадр». Автор зробив ставку на динамічну подачу й екшн, тому для істерик персонажів місця забракло. А хоча, стривайте… Тут таки є сцена з істериками щодо витівок монстра, й окремо щодо роздумів про його природу. А щодо зникнення та закадрової смерті шостого, тобто першого з екіпажу – вже розписано вище і це зроблено через ліміт обсягу. А ще, якби автор подав усе так, як від нього чекають, «за схемою», то мальопис втратив би індивідуальність і просів би до «банального».

4) Іноді вказують на занадто швидке, прям шалене розгортання подій. Це правда, тут екшн домінує, і тому сцени читаються блискавично. Але й захопливо. Бо з біса цікаво, що буде далі, й при цьому читача нічого штучно не затримує.

Саме тому автор викинув геть із коміксу крізь ілюмінатор всі «narration boxes», на кшталт «Трохи згодом» або «Тим часом у лазареті». Залишивши тільки один – на початку: «Раніше». І усьо. Далі – орієнтуйтеся візуально, якщо хочете вижити до останньої сторінки.

І це правильний хід. Трошки дискомфорту для читача, що вештається і сахається разом із героями коридорами продірявленої космічної станції. І якщо читач обізнаний про природу монстра, то герої налякані, знервовані та в стресі намагаються хоч щось збагнути про нього. Водночас екіпаж обізнаний та орієнтується на власній станції, і тепер вже читачу доводиться докладати зусиль, щоб збагнути що тут та як, а головне – коли. Цікава авторська фішка.

Окремо ще на першій сторінці маємо коротку навігаційну довідку: рік, вантажність, галакто-локація, чисельність екіпажу і т. д. Тобто це дані бортового комп’ютера (стартовий міні-інфодамп) – цілком антуражна штука.

Щодо дилеми розгортання й подачі сюжету зацитуємо один із відгуків:

«Продовження "Чужого" може піти в одному з двох напрямків. Або творець пробує щось абсолютно нове, як "Прометей", і "фанати" ненавидять це (а потім, зрештою, люблять приблизно через десять років), або ви реміксуєте тропи та архетипи в нових медіа та структурах, і "фанати" називають це нудним.

"Мертва орбіта", безумовно, належить до останньої категорії. Однак, я отримав величезне задоволення. Мистецтво Стокоу фантастичне, і він досконало володіє технікою оповіді коміксів. "Чужий" Рідлі Скотта не вийшов би як графічний роман, але цей структурний ремікс було дуже цікаво читати. "Мертва орбіта" не говорить нічого нового, але вона має крижаний комфорт вашої улюбленої горорної історії, розказаної кимось, хто любить її навіть більше, ніж ви. Крім того, не псуючи нічого, кінцівка була абсолютно ідеальною».

ЦІКАВИЙ ФАКТ: Сфактерія – невеликий острів біля входу в затоку Пілос на Пелопоннесі, Греція. Аналогічно, і станція Сфактерія в «Aliens: Dead Orbit» – це аванпост на високій орбіті над газовим гігантом Пілосом.

Грецька історія та міфологія є постійною точкою відліку у франшизі Alien; інші помітні приклади включають місяць Ахерон, комікс «Aliens: Rogue» (який містить численні згадки), кораблі Archimedes і Anesidora, романи «Alien: River of Pain» і «Alien: Into Charybdis», а також посилання на титана Прометея в «Prometheus Tech» і фільм «Прометей». А відтепер і римська з її Ремом і Ромулом – «Alien: Romulus» (2024).

BABAI VEReDICTUM: мінімум тексту, максимум екшену, камерність дійства на обширах космостанції, стильний візуал і чимало ксеноморфів у всій своїй красі – все це разом працює на створення саме того ефекту. Того, який і чекають від Чужих. І він тут є. Графічна складова перевершує сюжетну, що нормально, адже це – МАЛЬОПИС. Тому ні, це не варто купувати задля небувалого сюжету. І тому так, це варто придбати заради суперового візуала – серцевини видання.

Цифровий survival-епілог

А ще ви можете особисто долучитися до чергового, цього разу реального протистояння Чужого проти Хижака. Останніх українські видавці випустили із кліток на волю в 2021 році: «Хижак: Мисливці». Тобто туди, де вже й так гасали й зачаїлися на прилавках книгарень ще з 2020-го «Чужий: Мертва орбіта», «Чужі: Спасіння» та «Чужий 3. Невтілений сценарій».

Кажуть, що Хижаки, з огляду на свій товстий об’єм – 316 сторінок!, дали Чужим фору. Але якщо вивести з бортового компа дані про вантаж косморейсу, то виявимо, що «Орбіта» – 120 стор., «Спасіння» від М. Міньйоли – 60 стор. та «Чужий 3» від В. Гібсона – 136 стор. = ті ж самі 316 «хижакових» сторінок. МІСТИКА! Але й бій за правилами, як і годиться для AvP.

І переможе той, чий наклад першим зникне з видавничих сайтів. Хто ж візьме гору?

Джерела:

https://tuoscomics.com/chuzhi-mertva-orbita-vidannya-delyuks
https://www.darkhorse.com/Books/3003-577/Aliens-Dead-Orbit-Oversized-HC#prettyPhoto
https://avp.fandom.com/wiki/Aliens:_Dead_Orbit
https://www.goodreads.com/book/show/53916619?from_search=true&from_srp=true&qid=DO4RHuRE9G&rank=1
https://www.cuartomundo.cl/wp-content/uploads/2018/06/Aliens-Dead-Orbit-004.jpg
https://i.ytimg.com/vi/BEBy6IambM4/maxresdefault.jpg
https://www.previewsworld.com/SiteImage/MainImage/STL104855
https://d2lzb5v10mb0lj.cloudfront.net/darkhorse/downloads/desktops/aldo1/desktop.jpg
https://neighborhoodcomics.com/cdn/shop/files/image\_3d4150f4-0a11-478a-814a-87b8246b0f23.heic?v=1683844899&width=1946
https://www.cbr.com/exclusive-james-stokoe-is-eager-to-giger-with-aliens-dead-orbit/
https://www.vice.com/en/article/bme5xd/dead-orbit-reinvigorates-the-alien-franchise-in-comic-book-form
https://www.roncobb.net/05-Alien.html