Андрій Данкович: «Моє призначення в цьому світі — це творчість»

Бабай: Вітаю, Андрію. Перше питання банальне: як ти докотився до того, що взяв до рук олівці?

Андрій: Ну, як докотився — важко розказати. Бо котився я до малювання чотири роки свого життя, а до коміксів — приблизно сім. Тож, практично скільки себе пам’ятаю, я малюю, і поза малюванням себе не бачу. Єдине, що можу сказати — я сприймав малювання як хобі до восьмого класу. До того ким я тільки не хотів стати, остання професія була астроном, але одного дня я зрозумів, що математика і фізика — це не моє (а без цього астроном ніякий), я прийшов додому і сказав мамі: «ви були праві, я буду художником».

Б: Коли ти зрозумів, що хочеш створювати комікси? Звідки брав ідеї і чим надихався? Адже в нашій країні мальовані історії лише в недавні роки почали набирати деяку популярність.

А: Як я вже сказав, зрозумів я, що хочу малювати комікси, приблизно в сім років, ну можливо в вісім, точно пам’ятаю, що це був другий клас. У мене, в принципі, із самого початку малюнки були в формі якоїсь послідовно розказаної історії, і коли я в якомусь дитячому журналі (підозрюю, це був «Перець») вперше побачив комікс, то  зрозумів, що оце та форма творчості, яка саме мені підходить. Чим я надихався? В першу чергу — книги і фільми. До всяких коміксів Марвел і Ді Сі в мене доступу в прикарпатському селі в 90-х роках банально не було. В цьому був як мінус, так і плюс. Плюс втому, що завдяки саме цим обставинам вдалося сформувати авторський стиль малювання. Подобається він комусь чи ні, але він мій, і він самобутній.

Один з перших коміксів, створених Андрієм

Б: Ти — доволі відомий в Україні представник свого жанру. Який твій творчий доробок? Чим пишаєшся найбільше, і чи є речі, які, можливо, не хотів би показувати?

А: Чим найбільше пишаюся? Ну, напевно тим, що я продовжую бути самим собою і гнути свою лінію попри все. І що моя аудиторія збільшується. В моєму доробку графічний роман «Війна богів», першу частину якого я малював ще під час студентства, протягом трьох років. Завершив його в 2010-му. Потім були короткі науково-фантастичні історії «Сон», «Світ 912» і «Саркофаг», які я об’єднав у збірку «Саркофаг». Гроші на її видання я зібрав на краудфандинговій платформі Велика Ідея. Допомагав мені у виданні Дмитро Хмара. Зараз він з Богданом Кордобою створили видавництво UA Comics. Власне, воно і видало наступну мою книгу «Мор». Зараз працюю над продовженням «Війни богів» і другим томом «Мору». Так, звісно є такі речі, які я би не хотів би показувати. Я їх і не показую, і не скажу, що це за речі, бо на те вони такі і є, що я не хочу їх показувати.

Найпопулярніші комікси Андрія

Б: Як ти потрапив на фестиваль коміксів до Сан-Дієґо? Чому не інші наші співвітчизники? Чи багато вдалося продати власних робіт, і що купували найохочіше?

А: Потрапив я на Comic Con International в Сан-Дієґо дуже просто. Ми з Дмитром Хмарою допустили в свої голови таку думку, що чому би нам там і не побувати. Заповнили анкету, відіслали, нам сказали, що треба, як правило, чекати три-чотири роки в черзі, але попросили вислати роботи про всяк випадок. Через два місяці прислали лист, що наша заявка прийнята. Причин не вказали, мені хочеться вірити, що зіграли роль мій стиль малювання і взагалі мої комікси. На цьому фесті я брав участь вже два рази. Однаковою популярністю користувалися що науково-фантастичний «Саркофаг», що жахи «Мор». Аншлагу, звісно, не було, але як на малих видавців з України, нас сприймали досить тепло, краще, ніж перші рази в Україні:) Реалізували десь половину.

Андрій Данкович на Comic Con International в Сан-Дієґо. Автограф для Бетмена

Андрій Данкович на Київському Комік Коні

Б: Підходимо до того, що ближче нашій спільноті: комікс «Мор». Чистий горор. Як все почалося?

А: Ну, я кілька років виношував в собі ідею створити щось у жанрі жахів. І ось, в певний момент (точніше, восени 2016-го) я зрозумів, що цей час настав. Задумувалося це все зразу як коротенька історія, а виросло в том на 62 сторінки, і ще бог зна скільки планується намалювати.

Обкладинка «Мору» англійською мовою

Б: Ти взагалі любиш такий жанр як жахи? Назви кілька улюблених фільмів, книг тощо. Чимось, може, надихався, створюючи «Мор»?

А: Люблю горор. Улюблені фільми — «Ван Хелсінг», «Імла», «Пила» (всі частини), «Час відьом», «Руїни». З книг — «Протистояння», «Темна вежа» і «Під куполом» Стівена Кінґа. Це не чисті жахи, але тим не менше. Одного чи взагалі чіткого джерела натхнення я не можу назвати відносно «Мора» (як у випадку «Саркофага»), це були перелічені вище твори, і взагалі багато чого ще, включно зі своїми внутрішніми переживаннями і поглядами, які я вклав  у цю графічну новелу, немало насправді.

Б: Як нам відомо, «Мор» матиме продовження, і саме зараз ти над ним працюєш. Ти в ньому відкриєш завісу таємниці і розкажеш читачам, звідки взялися зловісні вершники? Що нового ти внесеш у сиквел, чи врахуєш побажання та зауваження, отримані після виходу першого тому? В мережі доволі активно обговорювали «Мор», і не завжди відгуки були схвальними. Люди акцентують на «специфічному стилі» і сюжетних дірах. Ти болісно сприймаєш критику? Може, було бажання натовкти комусь пику?

А: Ну, це буде насправді не сиквел, а приквел. Розкажу я в цій книзі, як власне з’явився Мор, які причини, події та умови (соціальні, психологічні, магічні) сприяли його виникненню. Буде розказано, в тій чи іншій мірі, про світ, в якому він зародився, також буде, як і в першій книзі, закладений певний підтекст в цій історії. Також буде збережений настрій та атмосфера, і взагалі певний посил. «Мор» я старався і буду старатися надалі зробити чимось глибшим, ніж просто жахастиком. Основна моя задача — не налякати читача, а спонукати задуматися про певні речі. Атмосферу жаху, кровопролиття і смерті в даному випадку я застосовую як декорації і підсилення, підкреслення основної суті твору.

Обкладинка прийдешнього другого тому «Мору»

Сторінки другого тому «Мору»

Те, що «Мор» обговорювали чи обговорюють — це вже дуже добре. Що неоднозначна реакція — теж. Чи болісно я сприймаю критику? Спочатку, звичайно, сприймав дуже болісно, а потім зрозумів, що всім ніколи не вгодиш, і з кожним днем все більше в тому переконуюся. Треба просто робити свою справу, а критика неминуча, як гілки під ногами, якщо ти йдеш по лісі. Не подобаються гілки — не ходи в ліс. У тебе є вибір. Я свій вибір зробив, і навіть коли мене ці гілки боляче б’ють по пиці, треба розуміти, що їх треба прийняти і пройти, як неминуче зло, чи не зло, то вже як сприймати. Але вони є і будуть, що б ти не робив. До конструктивної критики я прислухаюся, всіляку жовч — не сприймаю. Для чого мені чиясь жовч? Яку користь вона мені принесе? Ну, хтось захотів вилити свої нечистоти, я тут при чому? Це найпримітивніше, що може людина зробити. Фахово критикувати теж не кожен вміє і може. Хоча кожен має право на свою думку, навіть коли це переходить якісь межі пристойності, чи переходить на особистості, а таке бувало. Я, відповідно, маю право на це реагувати, чи не реагувати. Чи хотів я натовкти комусь пику? Звісно. Я досить емоційна і жорстка людина. Людей не дуже люблю, в цілому. Сильно не панькаюся і не корчу толерантність з тими, хто мене ображає. Тільки в тому й суть, що не кожен може сказати в лице те, що пише в Інтернеті. Крім того, я колись займався змішаними єдиноборствами. Ха-ха!
Хоча, варто зазначити, адекватних відгуків і загалом позитиву було значно більше, тому я розумію, що дію правильно.

Б: Окрім роботи над коміксами ти також ілюструєш прозу, зокрема збірки оповідань. В мережі анонсуються твої обкладинка й ілюстрації до збірки «Ліс» та сольного проекту Романа Онищенка. Чи приносить тобі ця робота таке ж задоволення, як процес створення коміксу, а чи це просто ремесло? Є інші схожі проекти? Чи дорого найняти Андрія Данковича?

А: Мені було не те, що цікаво, мені було надзвичайно цікаво працювати як з Романом Онищенком над його проектом, так і з Олександром Дмитровським над ілюструванням збірки «Ліс». Це не те, що робота над коміксами, це інше, але в цьому і її особливість. Я можу реалізовуватися в іншому напрямку, який є моїм також, адже за освітою я — ілюстратор. Чи дорого мене найняти? Якщо проект мені цікавий, зі мною дуже легко домовитися. Повірте. Крім того, я зацікавлений у розвитку української літератури, зокрема — науково-фантастичної та жахів, та й взагалі мистецтва, і завжди радий зробити в цю справу свій внесок.

Обкладинка до збірки оповідань жахів «Ліс» від проекту «Фензін «Підвал»

Ілюстрація до збірки оповідань жахів Романа Онищенка

Б: Чи плануєш далі творити комікси в жанрі горор? Є якісь ідеї, що змалюють нам інші світи, аніж той, що ми побачили в «Морі»?

А: Так, планую творити в жанрі жахів. Конкретних ідей поки сказати не можу, крім «Мора», але вони будуть. Стосовно інших робіт, зараз на столі в мене стоїть, читаю «The z factor» Giovanni Gualdoni/Marco Bhancaini. Це комікс про зомбі, який я купив у Сан-Дієґо.

Андрій Данкович на Comic Con International в Сан-Дієґо

Б: Світова комікс-культура може похвалитися доволі серйозним доробком, що стосується жахів. Чи знайомий ти з такими роботами?

Зокрема, Азія породила абсолютно самобутній вид мальованих історій і вони там не менш популярні, аніж рисова лапша. Як ставишся до манґи, манхви, маньхуа?

Я особисто читав дещо з манґи жахів, це доволі моторошні речі, часом до абсурду страшні. Чому в нас таке досі не перекладають, як гадаєш? Чи це щабель вищий, ніж мейнстримні європейські та американські речі?

А: Із західних коміксів, якщо брати американські, мені подобається адаптація «Протистояння», «Темної вежі» Стівена Кінґа, «Чорна Наука» (Рік Ремендер, Маттео Скалера, Дін Вайт). З європейських обожнюю «Метабарони» (Ходоровський, Гіменез), «Орли Риму» (Маріні). Європейські комікси мені подобаються більше, бо в них краще розмаїття авторських стилів художників, якщо брати графіку, та тем, жанрів, якщо брати сюжет. Сподіваюся, скоро їх також почнуть видавати українською.

Про мангу нічого не скажу, не цікавлюся. Чому не перекладають? Економічно невигідно, напевно. Нема ринку поки. Не знаю. З часом, думаю, процес зрушить з мертвої точки.

Б: Українських коміксів у «темних» жанрах не так вже й багато, ти знайомий з ними, з їх авторами? Наприклад, «Максим Оса», «В землю»? Хтось ще?

А: З автором «Максима Оси» Бараньком знайомий тільки по Інтернету. Спілкувалися, переписувалися. З автором «В землю» Ігорем Штаньком знайомий, пили ром разом на його презентації. Знаю про комікс «Відлюдники» від письменника Володимира Кузнєцова і художниці Катерини Пархоменко, який очікується у 2019 році. Кого ще назвати з жахів в коміксах українських… Навіть не знаю. Перепрошую, якщо когось не помітив, але щось важко мені це зробити. Хіба комікс «Вій» по однойменному твору, який я колись брав у шкільній бібліотеці в селі. Гадки не маю, як він туди потрапив. Тому що індустрія коміксів у нас тільки почала розвиватися, і з часом, якщо все буде йти таким темпом, ставатиме все більше творів на будь-який смак.

Б: Яким бачиш жанр горор через п’ять-десять років, і чи буде симбіоз із графічними історіями успішним та популярним? Яке місце плануєш зайняти в цій сфері?

А: Знову ж таки, якщо все буде йти так, як воно йде, то через п’ять-десять років український горор просто буде не впізнати. Він зросте як кількісно, так і якісно. Те ж саме стосується й графічної прози. І буде симбіоз, безумовно, це неминуче. Популярність зростатиме також, головне працювати. Не зупинятися. Місце своє в цій сфері я вже зайняв, завдяки своїй праці. Його в мене вже не забрати. Буду його тільки розширювати. І мене не зупинить ніщо, крім смерті і, не дай Бог, важкої хвороби чи негараздів з рідними. Або, якщо я сам захочу зупинитися, в чому я сумніваюся. Моє призначення в цьому світі — це творчість, малювання, створення коміксів, і я його виконую. Я його виконуватиму, наскільки мені вистачить часу, уяви, сили, наснаги, терпіння і здоров’я.

Б: Це дуже щирі й сильні слова. Дякуємо за бесіду, бажаємо стабільних замовлень та достойної оплати. Хай працюється від душі!

А: Дякую. Також щиро вдячний за інтерес до мене, і головне — до моєї творчості.