ПОБАЧИТИ ҐРИМА І НЕ ВМЕРТИ

У тон тематиці про демонічних собак: (РОДИЧІ ПСА БАСКЕРВІЛІВ, БАРҐЕСТ - ВЕЛИКИЙ І ЖАХЛИВИЙ) хотілося б поговорити про не менш харизматичних тварин, які реальні та ірреальні водночас. Продовжуймо бестіарій, великий і жахливий.

«Побратим», а може, кревний родич іншим собакам-поторочам – ґрим або ґримм (англійською Grim, Grimm). Як і деякі інші демонічні персонажі, він може показуватися то чорним псом, то чорним телям. Але у чому ґрим – індивідуальність?

Збираючи про нього факти, я побачила, що їх не так багато, як про інших прототипів баскервільського пса. Точніше, джерел багато, але інформації про ґрима – не густо. У Катарін Бріґґс, Кирила Корольова та інших енциклопедистів – буквально по кілька фраз або просто стисло. Але спробуймо намалювати портрет.

Раніше я вважала, що ґрим – порівняно з іншими хортами-хортицями і вовками-вервольфами – не такий небезпечний і скоріше просто картинка, філософськи-відсторонений. Виявляється, він різноманітний, і жартувати з ним не слід.

Про ґрима знають в Англії та Скандинавії. Може, вірування в нього занесені на Туманний Альбіон іще вікінґами? А може, саксами чи іншими германськими племенами? Як би не було, але ґрим – цікава постать.

Його відносять до ґоблінів. У нього є й інші імена. Наприклад, Чорний Пес із Ньюґейта.

Чи пес, чи не пес? Не завжди. Може ухати пугачем, віщуючи під вікном… правильно, смерть. А може прийняти й іншу подобу. Перевертень?

В Англії він найчастіше являється чорним псом. Побачити його реально опівночі, узагалі в темряві, а ще… при світлі свіч. Та не аби якому, а синьому.
Синій вогник викликає асоціації зі смертю (згадаймо німецькі казки про синю свічку). Якщо раптом свічка загориться синім… чекайте на ґрима. Може, звісно, зміна кольору полум’я – це просто явище фізики чи хімії, але хтозна. У Йоркширі та інших графствах до цього ставилися серйозно. Тому, гадаю, не треба жартувати: «Гори все синім полум’ям!», а то ще явиться ґрим, а ми будемо не готові.

Знову ж таки – який він? В Англії – найчастіше чорний пес (а подекуди – маленькі темні чоловічки), у Швеції – чорне теля… Вірять у ґрима і в Шотландії. У Данії ґрим – це «могильна свиня», у Швеції подекуди – ягня. Уважають, що це пов’язано з офірою: залежно від того, яку тварину заживо заривали під олтарем або на цвинтарі замість людини.

Але важко знайти картинку, де ґрим виглядав би адекватно. Або ж пес намальований харизматичним, страшним, але… чи ґрим це? Ще одна загадка.

А предок цього персонажа – сам Одін. Верховний ас. Бо Ґрім(м) було одним із його імен. Одразу згадую: Ґрімнір… І недарма вовка у поемі Ґете «Райнеке-лис» (і у фольклорі) звуть Ізеґрим. Пізніше, коли із християнізацією язичницьких богів записали у демонів, Одін-Вотан почав сприйматись як диявол (звідси коріння Воланда у «Майстрі і Маргариті» Михайла Булгакова, адже Волюнд, Віланд тощо – це імена ще одного германо-скандинавського бога). Чи не родич ґрим вовкам Одіна – Ґері та Фрекі?

Функція таких псів – завивати. Ґрим попереджає завиванням про те, що комусь роковано скору смерть. Узагалі собаче виття, яке віщує чиюсь смерть, – дуже поширений забобон. Але ґрим виявляється і родичем… ірландської банші чи бенші, що оплакує кінець одного з домочадців. Тобто кельтське коріння, може, у нього теж є.

Ґрими бувають різні. То підкрадаються до хат і виють, а то побачити цих чудо-тварин можна лише на цвинтарі чи біля церкви. (Імовірно, що в таких ґримів вірили ще до Реформації, а сьогодні цей дух – герой вірувань протестантського населення). Цей привид (чи матеріальна істота?) не просто лякає, а й стежить за порядком у церкві, на церковному подвір’ї, на цвинтарі. Чим не вовкулака Хреб (Василь Королів-Старий, «Нечиста сила») – із цим героєм я вже порівнювала барґеста?

Скандинавський ґрим саме такий. Його навіть звуть церковним ґримом. (Є цікаві оповідки про нього у «Нордичній міфології» англійця Бенджаміна Торпа). Іноді просто транслітерують це слово як «кіркеґрим». Є він і у фінському фольклорі – під шведським впливом? Чи це окремий ґрим? До багатьох речей нам іще слід докопатися.

Церковний ґрим такий розумний, що може навіть опівночі почати бити у дзвін – якщо комусь суджено невдовзі піти на той світ. А священик може побачити ґрима о цій порі й визначити, куди полинула душа вмерлого – до раю чи пекла. Певно, визначає за виглядом церковної примари. Але простим людям ліпше поночі до церкви не навідуватися, бо зухвальця можуть схопити навіть не один ґрим, а кілька чи багато кіркеґримів (як у згаданій праці Бенджаміна Торпа). Порядок є порядок. Вони не дозволяють грабунку та блюзнірства у церкві, бешкету і взагалі порушень. Такий дух-черговий – просто знахідка.

Отже, ґрим – і церковний привид. Схожий на дзвонного мана у слов’ян.

Звідки взявся ґрим?

Скільки людей – стільки версій. Нащадок Одіна чи сам Одін. Ельф, ґоблін… тобто фейрі. Або – привид першої людини, яка вмерла і похована на конкретному кладовищі у конкретній парафії (чим не бретонський Анкý?)

А ще раніше на кладовищах заривали як жертву чисто чорного собаку. Отже, відгомін офіри.

Хоча ґрима й ототожнювали з дияволом (не завжди і не скрізь), одна з функцій цього пса-чи-не-пса – якраз оберігати кладовище від диявола. Проте була потрібна офіра. Щоб не звести нанівець увесь людський рід, вирішили жертвувати тварин. Інакше перша (у Шотландії – остання) людина, похована у певній парафії, мусила вічно обороняти цвинтар від нечистого духа. Доки на зміну сторожу не прийде ще один небіжчик.

Приносити в жертву тварину – обряд, який водився і під час будування собору, церкви, мосту тощо. Є легенди про те, як диявол будував ці величезні споруди, непідсильні людям, але натомість вимагав першого, хто ступить до церкви (на міст…). Тоді з мішка випускали вовка, собаку чи іншого звіра. Певна, що багато хто пригадає такі оповідки.

Отже, ґрим – цвинтарний пес. Або цвинтарне теля. Чи ягня, свиня… чоловічок… Кому більше до смаку. Коротше кажучи, привид, примара. Але його мета не налякати чи обморочити, а… яка?

Попередити. Не наслати смерть, а підготувати до неї. Дослідники стверджують, що ґрими не злі й не добрі. Отже, вони нейтральні – як архетипи (за Карлом Ґуставом Юнґом). А ще їхня функція – стерегти.

Що віщує поява ґрима? І його завивання? Не лише смерть, а й, певно, те, що треба замислитися над деякими речами. Якщо буде сумно, то хай і печаль вийде на користь.