«NOS4A2». Джо Гілл

Можливо, ви все ще сприймаєте Джо Гілла як молодого письменника, який тільки-но розпочинає свою кар’єру, намагаючись вийти з тіні батька. Але насправді, це не зовсім (зовсім не) так. Джо публікується вже п’ятнадцять років і має повне право вважатися сталою фігурою в царині темної літератури. Чотири романи, дві збірки оповідань, збірка повістей і більше десяти коміксів – коротше, достатньо, щоб робити якісь висновки.

Сам Джо каже, що зростаючи в родині письменників, повертаючись зі школи, постійно заставав батьків, кожного у своєму кабінеті, за клавіатурами – тож то було лише питання часу, коли він і сам долучиться до подібного дозвілля. І долучився він десь у шостому класі. Тому не дивно, що в далекому (вже) 2005-му, на момент виходу збірки «Привіди 20-го сторіччя» у свої тридцять три Джо нормально собі тямив на письменницькій темі. Зараз йому сорок сім, і досвіду він має більш, ніж достатньо. Але що ще є в його митецькій криївці?

NOS4A2 (адаптований український переклад назви «Різдвокрай», щоправда, серіялу, не книги) – це третій роман пана Гілла. Українською, щоправда, виходив лише його наступний роман, «Пожежник», і, забігаючи наперед, я не вважаю, що цю лакуну конче треба заповнювати. І справа тут не в тому, що Джо погано пише. Навпаки – саме пише він просто чудово. Це приклад дуже майстерної письменницької роботи, яка враховує і стилістичну виваженість, і продуману роботу з персонажами і відбалансовану динаміку тексту, і гарні композиційні рішення. Все це в NOS4A2 є, рівно як і в інших роботах автора. Більш за те, цей роман має перевидання з додатковою оповіддю, вилученою з оригінального рукопису та альтернативним фіналом основної книги, а також спін-офф у вигляді коміксу від видавництва IDW – WRA1TH: Wellcome to Christmasland і вже згадану серіальну адаптацію. Звісно, не така розгалужена й потужна франшиза як той же Hellraiser Баркера, втім, більше ніж просто роман.

За ідеєю NOS4A2 – це нетривіальна вампірська історія, де знайомий до болю кровосос постає в дещо іншій іпостасі. «Інша» не означає «нова» чи «оригінальна», але погодьтеся, вигадати дійсно оригінального вампіра в наші часи – геть не просто. Наш вампір, Чарлі Менкс, краде дітей і за їхній рахунок живе довго і щасливо. Діти ж потрапляють в його «карманний вимір», Різдвокрай (звідти й адаптована назва), де й самі стають вампірами. Або чимось середнім між вампірами та загубленими хлопчиками з «Пітера Пена». До речі, «Викрадач дітей» Джеральда Брома підіймає ту ж саму тему в рази оригінальніше, стильніше та глибше. Протагоністка роману, Вікторія МакКвін, також наділена суперздібностями, вступає в протистояння з Менксом і, зрештою, перемагає. Якщо не вдаватися в спойлери, то це, фактично, все.

Чудовий приклад того, як працює здорова індустрія розваг економічно здорової країни.
Логічний наголос у реченні стоїть саме на «економічно».
NOS4A2 – це файний комерційний продукт, створений, щоб приносити задоволення. Такий, що займає свою нішу серед безлічі інших франшиз, на не надто високому щаблі, і без претензій на щось більше. І саме це його основна проблема. Він хороший. Використовуючи термінологію самого роману, він радше fun ніж good, а є велика різниця між тими двома поняттями. NOS4A2 просто розважає тебе – напруженням, відразою та страхом, забезпечуючи хай маленький, але викид адреналіну в безпечних домашніх умовах. Це проста історія, побудована на простій проблематиці, з простими та зрозумілими персонажами, які, хай і створені достатньо об’ємними та деталізованими, насправді нагадують ті кристали, які ти купуєш дитині, щоб вона вирощувала екзотичні дерева та шпичастих динозаврів на картонних основах. І ті картонні основи – то кліше, які затаскані настільки, що вже є відполірованими до ідеальної, дзеркальної чистоти. Та й взагалі, персонажів у книзі вкрай мало, навіть не десяток, якщо не рахувати декількох зовсім епізодичних, які з’являються на парі сторінок і зникають назавжди. Сюжет від самого початку є одночасно захопливим – і цілковито передбачуваним. Тобто саспенс створений майстерно, він тримає тебе, але дійсно здивувати не може – і навіть не намагається. Події розгортаються у виваженому ритмі, але текст цілком позбавлений невизначеності в «довгостроковому» плані. Всі герої зрозумілі ледь не від самого початку, їх мотивація проста і прозора і не змінюється протягом роману жодного разу. Навіть невеличкий плот-твіст в кінці служить лише, щоб трошки понервувати читача, і за декілька секунд вже закінчується геппі-ендом. І навіть кліф-генгер, який автор вкидує нам в останніх рядках не викликає ані цікавості, ані бажання залишатися з цим твором та героями далі.

І це є одночасно важливою перевагою та критичним недоліком роману. Різдвокрай – це проста книжка для простих, невибагливих читачів. Які читають, щоб вбити трохи часу, трошки полоскотати нерви, але, жодним чином не «перевантажувати» себе інтелектуально або емоційно. І, таке відчуття, що автор і сам розуміє це, тому щедрою рукою досипає в текст відсилок на інші твори, здебільшого – на роботи батька, як би натякаючи, що його книга існує «в одному всесвіті» з творами Стівена. Насправді, в наші часи наявність відсилок на іншу масову культуру не є недоліком, навіть навпаки. Але, знов-таки, це дуже залежить від того, як і на якому рівні закладені ті відсилки. У випадку NOS4A2 – це дуже поверхневий рівень, такий, що кидається в очі, просто кричить тобі «Ось я! Дивись! Бачиш? Бачиш?!» Це той момент, коли вони перетягують на себе увагу і при тому не дають нічого більшого, ніж себе самих, тоді як гідний авторський омаж потребує уваги читача і несе під собою якийсь додатковий шар сприйняття тексту. Ні, тут є і такі, але їх значно менше, ніж хотілося б.
Тож ось маємо дві сторони однієї роботи. Вічний конфлікт ремісника та митця, в цьому випадку, вирішений вочевидь на користь ремісника. Джо Гілл працює за канонами, створеними його батьком, але має очевидний брак дійсно цікавих та нетривіальних ідей, на які був спроможній (хай і не в кожній книзі) Стівен Кінґ. За великим рахунком NOS4A2 – це мікс ідей «Сяйва», «Крістіни» та «Воно», тільки в кожному випадку – далеко не так потужно та яскраво, як в оригіналі. Бо, перш за все – це це добротна розважальна література, яка подарує вам декілька приємних вечорів, а потім піде, не полишивши по собі навіть спогадів.