Якщо в нас починається розмова про жахи українською, то фендом зазвичай згадує або переклади західних авторів, або збірки оповідань — як авторські, так і міжавторські, яких, насправді, протягом останніх п’яти років вийшло чимало. І вже хто-хто, а підписники Бабая точно мають знати, що то за збірки, хто їх видає і чим вони круті. А як раптом ні, то, користаючись нагодою, нагадую шановній спільноті, що вже активно готується перший випуск друкованого фензіну «Бабай», у якому буде, зокрема, й розлога стаття, присвячена сучасній малій формі в українському горорі.

А поки фензін друкується, маю до вас невеличкий, але цікавий книжковий топчик. Сьогодні хочу вам розповісти вам про свій топ-5 романів жахів українських авторів – тих, що з’явилися на світ вже в новому тисячолітті.

Одразу хочу попередити – це топ саме горор-романів. Тут не буде містичних детективів (вибач, Ліценціат Голота, ми тебе любимо, але сьогодні не твій день), трилерів (хай омине мене гнів відданих фанів Макса Кідрука та поціновувачів творчості Поліни Кулакової); також не буде в цьому топі химерної прози та магічного реалізму (вже відчуваю потилицею хижий погляд Хассари).

Тільки жахи. Тільки гардкор та жанровий пуризм. Наскільки він, цей пуризм, взагалі можливий в нашу епоху розмитих жанрових меж.

Одразу хочу зазначити, що місця в топі не є мірилом якості. Тут зібрані дійсно різноманітні твори, кожен з яких має власну цінність та унікальність, а розстановка їх у топі – цілком рандомна.

Тож, пані та панове жахомани – поїхали!

Борис Левандовський, «Бабай», Зелений Пес, 2005

Роблячи матеріал для порталу «Бабай», напевне, було б смертним гріхом оминути увагою цей роман. Втім, роман львівського автора вартує уваги перш за все тому, що це, мабуть, найперший чистий, жанровий горор від українського автора, який ви можете прочитати. Трохи наївний, втім щирий, написаний на початку нульових, але просяклий тим духом дев’яностих, який наразі ми починаємо сприймати з тонкою ноткою ностальжі та легким вінтажним напиленням. Сам роман в оригіналі був написаний російською, втім був перекладений українською і вперше дістався читача саме нею. 

Сашко Завара «Гелтер Скелтер», Фабула, 2018

Студенський горор з багатьма арками персонажів, збудований на людських бажаннях та вадах — рівно як і намаганнях розібратися з собою та своїми внутрішніми демонами, «Гелтер Скелтер» — то вже четвертий роман Сашка Завари і другий – у царині жахів. Історія вийшла міцною, різнобарвною, та водночас — суцільною, а творча еволюція автора створює надію, що наступний роман Завари буде ще кращим. Звісно, лишившись жахами.

Вікторія Гранецька «Тіло», КСД, 2013

Ще до того, як стати королевою Химер, Вікторія вже була сталою майстринею темного (насправді не тільки) цеху. Вже сім років тому вийшов її другий на той момент роман «Тіло» — похмурий, напружений та сповнений гострої проблематики. Чудова робота з персонажами, нетривіальне фантастичне припущення, навколо якого будуються як філософські питання, так і фактор жаху — все це робить роман Гранецької непересічним явищем в українських жахах зокрема, і в темній українській літературі загалом. 

Олексій Жупанський «Лахмітник», Видавництво Жупанського, 2012 

Поряд із декількома іншими, саме «Лахмітник» — це той фундамент серії «Альтернатива», який згодом зробив її одним з помітних явищ в счасній українській літературі. Сама серія ніколи не позиціонувалася як виключно горорна чи навіть темна («Транс» Остапа Українця та «Прогулюючись пустелею» Макса Гаха — тому підтвердження). Втім, так сталося, що завдяки основній масі творів, що потрапляли туди, «Альтернативу» сприймають саме як темну серію. «Лахмітник» тому яскраве підтвердження: химерність та брутальність поєднані тут із ескапізмом та шкільним булінгом (біфор іт воз кул). Непередбачуваний і моторошний, цей роман відправить вас у глибокий, незатишний тріп буквально з перших сторінок. 

Ксенія Циганчук «По той бік пам’яті», Дім Химер, 2019

Українська готика, моторошний реалізм народних казок та стискаючий горло саспенс. Це вже третій роман Ксенії Циганчук, втім, попередні — то були гостросюжетні поліцейські детективи. Детективна складова присутня і в «По той бік пам’яті», але жахи в цій книжці вочевидь домінують, до того ж подані дуже яскраво та нетривіально. «Дім Химер», у 2019-му увірвавшись на український літературний простір, подарував читачам чимало похмурої літератури, втім, не фокусуючись на якомусь певному жанрі. Горор отримав свою частку уваги, а в цьому конкретному випадку читачі отримали ще й квиток у мандрівку темною стороною української народної спадщини.

Тож, ось на ваш розсуд мій топ-5 українських романів жахів. Чи я когось оминув увагою? Чи є твори, що більше гідні з’явитися у цьому топі? Або, може, ви маєте власну думку щодо книжок, які тут згадані? Буду радий обговорити це із вами — тож пишіть свої коментарі!