Музичний лавкрафтопанк: дебютний жахоальбом гурту Zaton

Коли ми говоримо про горор, то недооцінюємо не лише можливе його піджанрове різноманіття (від вірду до сплаттеру), але й відкритість чи не для всіх видів мистецтва. Зосереджуючись на літературі та кіно, де успіхи й популярність жанру очевидні, можна легко забути про інші медіуми: комікси, живопис, фото, скульптуру, хореографію тощо. Чи не в останню чергу згадують про музику, яка не обмежується саундтреками до горорних серіалів на Нетфліксі, а й цілком здатна працювати самостійно: у світі не бракує піратських, стімпанкових чи гоблінських гуртів, то чому б не звертатися й до жахів?

Київський метал-панковий гурт Zaton подумав так само й відтак повністю присвятив свій дебютний альбом "Жахи з інших світів" лячним витворам людської фантазії. Надихалися музиканти, звісно, незмінним батьком усього жаского, Говардом Лавкрафтом — на це недвозначно натякає пісня “Сяйво з інших світів”, що оповідає про пустку й “у Аркгемі морок з початку часів”. Від загального альбом одразу ж робить крок до конкретики — загрозлива пісенна галерея складається з “Дідька”, “Пого”, “Крампуса” й “Дивного створіння”.

Більшість пісень дотримується русла важкої “панкухи” з бадьорими темпами, шумними аранжуваннями й чергуванням чистого та екстремального вокалів. Якби треба було обрати з цих композицій потенційний концертний хіт, ми поставили б на рядки “Дідько дідько дідько лютий/Дідько дідько дідько злий”: якраз той випадок, коли простота — гарантія мемності (у позитивному сенсі).

Трек “Крампус” також зрештою розганяється у щільну звукову стіну, але починається цілком у дусі саундтреків до класичних горорів — характерні дзвінкі тембри синтезаторів раніше були невід’ємною складовою музичної теми ледь не кожної культової стрічки, від “Суспірії” до “Фантазму”. Це цілком свідоме наслідування традиції, звісно, грає не на оригінальність, а на впізнаваність, бо “Жахи з інших світів” у цілому промовляють до яскравих, майже плакатних образів, що пасували б радше чесним малобюджетним слешерам, а не високочолішим експериментальним сюжетам.

Відпочити ж від гаєромахальних бойовиків можна на фінальному треці “Ніхто”, що приємно нагадує звучанням пісенну традицію українського темного фолк-року і цілком може припасти до душі поціновувачам менш важких, мелодійніших жанрів. Чудовий варіант для подальшого стильового розширення, чого Zaton’у на майбутнє щиро й побажаємо.