Лавкрафт народився!

Сьогодні, 20 серпня, одному з найвизначніших авторів горору виповнилося б 129 років – ніщо порівняно з віком Азатота, але як для людини дата визначна. Якби ми були книгарнею, влаштували б з цієї нагоди знижки на книжки ГФЛ. Але оскільки ми інформаційний портал – пропонуємо кілька цікавинок про творця міфів Ктулху. Чи знали ви, що Лавкрафт…

Мріяв стати астрономом

Наприкінці ХІХ сторіччя, коли майбутній батько літературних жахів був дитиною, не всі діти хотіли стати космонавтами, коли виростуть – тоді важко було повірити, що людина зможе колись опинитися у відкритому космосі. Але вид безмежного нічного неба причаровував Говарда. Слабке здоров’я завадило Лавкрафту отримати вищу освіту, проте це не обмежило його знань – користуючись родинними статками, він з 14 років самостійно купував собі необхідну літературу.

Першим твором, що вийшов друком, став лист до редакції

Захоплення космосом не лише підживлювало уявні світи Лавкрафта, але й привело його до друку як такого. Першою публікацією автора став лист, написаний до редакції газети «The Providence Sunday Journal» — випуск побачив світ 3 червня 1906, коли Говардові було шістнадцять. У тексті він ділився своїм захопленням астрономією та перспективами, що відкриваються людству через цю науку. Після того, як його лист потрапив до видання, майбутній письменник прийшов у захват і взявся вести астрономічні колонки для двох місцевих газет — «The Pawtuxet Valley Gleaner» і «The Providence Tribune». Того ж року він почав писати масштабну працю «Екскурс до астрономії: опис, практика та спостереження для початківців та широкого кола читачів» обсягом у 150 сторінок. На жаль, рукопис так і не дійшов до друку й наразі вважається втраченим.

Заробляв на життя літературою

Хоча й не дуже вдало. З листів Лавкрафта виходить, що єдиним більш-менш стабільним джерелом прибутку для нього були гонорари за оповідання, виплати за редагування та ґострайтинґ. Не дуже вдало – бо цього все одно не вистачало б на всі потреби автора. Втім, у важкі часи рятували гроші, отримані в спадок від батьків. Цікаво, що у 1917 чи то з патріотичних міркувань, чи то через бажання зробити кар’єру Говард спробував податися до армії, проте отримав відмову через стан здоров’я. Невдовзі виявилось, що призивна комісія мала рацію: наступного року Лавкрафт пережив нервовий розлад.

Вписував своїх героїв до чужих творів

Міти Ктулху як міжавторський феномен з’явилися не без невеличкого шахрайства. Будучи редактором «Weird Tales», саме Лавкрафт подавав до друку деякі оповідання інших авторів, у тому числі й написані ним самим на замовлення. Одним із таких авторів був Адольф де Кастро. Роберт Говард, творець Конана та ще десятку визначних персонажів, що пізніше став близьким другом Лавкрафта, був відданим читачем журналу й одним з перших запідозрив неладне. У листі до Лавкрафта він, вагаючись, зазначає, що «у де Кастро трапляються згадки про Ктултла та Йоґ Сотола» та вказує на очевидну схожість із Ктулху та Йоґ Сототом. Із цього збігу Роберт зробив висновок, що і де Кастро, і Лавкрафт читали якусь заборонену книжку – ймовірно, «Некрономікон» таки існує насправді! – й описали одних і тих саме створінь, кожний по-своєму. Й отримав відповідь: як виявилось, Лавкрафт навмисно вписував своїх богів до творів інших письменників на стадії редагування, аби створити містифікацію. Ідея заразила також Кларка Ештона Сміта, що вигадав свого бога-жабу для лавкрафтіянського пантеону, а тоді до бешкетного співавторства приєднався і сам Роберт Говард.

Його дружина, Соня Ґрін, походила з України

Соня Гафт Шафіркін народилася 1883 року в містечку Ічня, що зараз належить до Чернігівської області, та прожила там сім років, а потім еміґрувала разом з матір’ю до Великої Британії. Ґрін також писала вірші, прозу та п’єси, а також спробувала свої сили у видавничій справі. Крім того, Соня відзначилась вчинком, що пізніше суттєво розчарував дослідників творчості Лавкрафта: у 1933, вже після розлучення з письменником, вона спалила усі листи від нього – а їх, за словами Ґрін, була «повна валіза».

Обожнював листуватися

Хоч Лавкрафта і вважають відлюдником – він уникав виходити на вулицю удень, – але асоціяльним його назвати важко, адже його перу належить один з найгрубіших архівів особистих та публічних листів в історії американської літератури. За різними підрахунками, кількість епістолярію варіюється від 85 до 100 з гаком тисяч текстів. Говард відповідав на цікаві повідомлення від читачів, багато писав своїм колегам-авторам, сварився з критиками та висловлював свої думки з різноманітних приводів до редакцій газет. Особливо цікавим є те, що саме завдяки листуванню ми знаємо етимологію та підґрунтя багатьох богів, місцин та героїв, що їх створив у своїх оповідках Лавкрафт.

Перекладений українською!

І не раз. Першим книжковим виданням стала серія «Повне зібрання творів» від «Видавництва Жупанського», потім видавництво «Орієнтир» видало «Білу мавпу» обсягом у 32 сторінки, а тоді сталося «Фоліо» – вже традиційно переклали твори Лавкрафта з російської замість оригіналу. Останнім на сьогодні є «Поклик Ктулгу та інші історії жаху» від видавництва «Комубук». Також відомо, що подарункове видання Лавкрафта готує до друку видавництво «Видавництво».

А тому, якщо ви з якихось надприродних причин досі не знайомі з творчістю «найвідомішого серед незнаних», маєте чудову нагоду зануритися у моторошний світ Говарда Філіпса Лавкрафта.

Висловлюємо подяку науковій консультантці розвідки Наталії Байтеряковій.