Поділитися

 ((Не) бійся женця)

Прийде смерть, і в неї будуть твої очі
Чезаре Павезе

Бувають книжки, що захоплюють сюжетом – коли жадібно ковтаєш сторінки, наче спраглий воду, і засинаєш на світанку. Бувають тексти потужними персонажами та вдало прописаною взаємодією між ними – таке зазвичай називають «глибоким психологізмом». Трапляються також твори з досконало прописаним світом – згадаймо того ж Толкіна чи «Гайнський цикл» Ле Ґуїн. А ще є книжки, що підкупають ідеєю. «Жнець» Ніла Шустермана – з останньої катеґорії.

Отже, майбутнє. Не надто далеке, не більш ніж п’ятсот-шістсот років від сучасності. Людство досягло вершини технологічного прогресу і внаслідок того підкорило смерть. Керування усіма процесами взяла на себе мережа, що еволюціонувала у Шторм – наділений свідомістю механізм підтримки людства, – усі соціальні та економічні проблеми зникли, нерівність подолано, працювати більше не треба — цілковита утопія. Люди продовжують займатися певними справами виключно аби не померти від нудьги… Хоч і це неможливо за умов безсмертя. Чи ні?

Серед усіх несподівано рівних людей виділяється одна каста химерників. Вони носять дивні кольорові мантії, не підвладні Шторму й здатні отримати будь-що будь-де будь-від-кого. Бо вони – Женці. Ті, хто приносять смерть.

image.png

Важлива деталь: ідея колонізації космосу провалилася. Усі місії, що відправлялися на Марс чи бодай на Місяць, закінчилися катастрофами. Принаймні, такою є офіційна версія подій. А тому людство, що втратило привілей загинути внаслідок хвороби чи нещасного випадку (в цьому разі потерпілого помістять до центру відродження й за кілька днів зареспавнять), мусило знайти спосіб контролювати свою популяцію. І зробило це, утворивши орден Женців. Кожний жнець має право вбивати будь-яку людину без можливості відродження – тут це називають «збиранням». Зібрати можуть як міністра, так і прибиральника; єдине, що важить – «квота», тобто норма збирань, яку має виконати кожний жнець. Існує лише один спосіб тимчасово уникнути смерті – отримати імунітет, поцілувавши перстень женця. Самі провісники смерті, ясна річ, мають довічний імунітет (хоча й можуть скоротити собі віку).

За таких умов очевидно, що всі намагатимуться догодити женцеві, улестити професійного вбивцю, аби відвести від себе рокову косу. Теоретично це марна справа, бо кожен жнець має бути неупередженим відлюдником. На практиці ж усе залежить від особистості кожного конкретного збирача. Є віддані справі монахи, що плачуть щовечора з жалю до своїх жертв, а є криваві маніякі, що влаштовують гучні вечірки після масових збирань.

Власне, на цьому задумі й зосереджується весь роман. Що відчуває людина, чиєю єдиною місією на Землі є вбивство ні в чому не винних громадян? Вічне життя – це дар чи прокляття? Чи перетворюються безсмертні на зомбі? Де межа між збиранням та вбивством? Наскільки вільно можна трактувати десять заповідей (і це не єдина біблійна алюзія, коли що) женців? Чи можлива неупередженість, коли йдеться про позбавлення життя?

image.png

Складається враження, що Шустерман по ходу розвитку сюжету намагався дати відповідь на всі питання, що виникатимуть у потенційного читача з приводу такої картини світу. Скажімо, не встиг подумати про спосіб покарання збирачів, що відійшли від правил (сьома заповідь забороняє женцям збирати одне одного), аж у наступному розділі з’являється відповідь. Такий спосіб розкриття функціонування заявленого механізму перетворює прочитання книжки на своєрідний квест, але навпаки: ти ставиш запитання, а текст намагається на них відповісти.

У центрі подій — підлітки, що дозволяє номінально віднести книжку до "young adult". До закритої спільноти женців мимоволі потрапляють Сітра і Рован – звичайні тінейджери, чиї шляхи перетнулися з женцем Фарадеєм. Той запропонував їм стати його учнями, а потім (спойлер!) певні зовнішні обставини примусили їх до суперництва.

Оповідь ведеться у двох форматах: основну інформацію подано у розділах, а додаткові відомості – в уривках зі щоденників женців поміж ними. На відміну від світу книжки, сюжет не намагається вразити оригінальністю, хоч деякі плот-твісти й притягнуті за вуха. Кінцівка дещо розчарувала, проте внутрішній логіці відповідає.

Персонажі скоріше розкривають загальний задум, ніж самих себе – в іншому випадку це могло б зійти за недолік, але «Женцеві», навпаки, йде на користь: Шустерман усвідомлює найсильніший бік свого твору і цілком справедливо зосереджує на ньому увагу. Яка різниця, який улюблений колір у Сітри чи коли день народження у Рована, коли можна більше дізнатись про особливості випробовувань учнів та різні способи збирання натомість? (Утім, заради справедливості варто відзначити, що всі закинуті сюжетні гачки щодо персональних триґерів героїв зрештою спрацьовують, і це добре).

Звісно, у видання є і недоліки. І якщо на наївність деяких постулатів можна (і хочеться) заплющити очі – сама ідея женців занадто приваблива – то про переклад таки доведеться сказати окремо. Складається враження, що книжку робили поспіхом, а на етапі редагування виловлювали лише технічні ляпи – хибодруку тут дійсно вкрай мало. Але особисто я в процесі читання бачив за українським текстом його дослівний англійський відповідник. Не лише у прямій мові, де часом справді важко знайти адекватні відповідники, а всюди. Порядок слів, калькований з оригіналу, пряме відтворення займенників там, де можна без них обійтися, і їхня відсутність у випадках, де їм саме місце – усе це трохи погіршило враження від цікавого тексту. Переклад не жахливий, але невдалий.

А от з оформленням пощастило більше: замість малювати власну обкладинку, «КМ-Букс» придбали права на оригінальну. А вона прекрасна у своєму мінімалізмі. Сподіваюся, другу частину, «Шторм», також випустять з оригінальним артом.

image.png

Тож якщо вам подобається обдумувати запропоновану автором ідею у книзі, де решта компонентів працює на задум – «Жнець» може стати годящим кандидатом на останні дні серпня. Даруйте за каламбур.

Подобається проєкт? Ви можете підтримати нас, всі кошти підуть виключно на розвиток «Бабая»

Бажаєте опублікувати свої матеріали? Пишіть нам на пошту: