"СУХОТИ" - детективна історія про епідемію вампіризму в Карпатах

Письменник і перекладач Остап Українець на своїй сторінці у Фейсбук поділився тизером прийдешнього горору "Сухоти".
Ми розпитали Остапа про деякі деталі роботи над книгою, що прямує до завершення.

Чому ти вирішив написати роман саме у цьому жанрі? Маючи ідею, ти зрозумів, що вона найкраще буде виражена у вигляді горору?

Це почалося з того, що я дуже близько в часі дізнався про гадану епідемію вампіризму (справжня була, здається, в Боснії), занурився в корпус етнографічних і фольклорних записів з Буковини, Покуття і Гуцульщини, а ще дізнався про одну реальну медичну практику дев'ятнадцятого століття. Я не мав на меті писати власне горор, просто деякий матеріал тягне за собою певну жанрову природу. Первинно це детектив і трилер, але страшне і взаємини зі страшним є важливою частиною оповіді.

За якими критеріями ти визначаєш "Сухоти" як горор?

Власне, страшне і взаємини зі страшним. Це занурення в певний простір таємниці, яка стає тим ґротескнішою, що гірше ти розумієш, що насправді відбувається. Є метод дослідження надприродного крізь призму реального, критичний аналіз страшного. В мене з огляду на час постає інше питання - наскільки неправильна наукова концепція може допомогти критичному сприйняттю ситуації? Головний герой учень лікаря-магнетиста, проте вважає себе критично мислячим. Як спрацює критичне мислення, якщо надприродне підтверджує засади твоєї наукової доктрини? Мені був цікавий оцей аспект. Також в українського народу дуже кривавий і трешовий фольклор, і якщо глянути далі на літературу - абсолютної чорноти не бракує (читайте Стефаника!) Як нібито критичний розум переживає занурення в невідомість, де кожен інший абсолютно переконаний в тому, що надприродне існує?

З твоєї сторінки в ФБ ми приблизно розуміємо, про що буде ця книга, проте непогано було б прочитати більш детальну анотацію. Це епістолярний роман?

Щоденниковий роман. І то радше щоденникова повість. Мої поточні два тексти - це отакі збудовані на щоденниках/особистих записах невеликі історії. Тут це просто персональні нотатки іноземця, що за цісарським мандатом їде як помічник столичного доктора на нещодавно приєднану Буковину, в ізольований гірський регіон. Звідти чути про епідемію не до кінця зрозуміло чого, а зрештою кілька вояків дезертирують з гарнізону і вже від австрійців у столицю доходять звістки про мерців, які ночами п'ють кров живих. Це починається як подорожні записи і намагання з'ясувати, в чому там проблема, а закінчується так, як закінчується. Спойлер - проблема не в сухотах, хоч вони важливі.

Що можеш сказати про майбутнє видання: хто видає, коли вийде, чи будуть ілюстрації, якесь цікаве оформлення?

Обидві ці щоденникові повісті вийдуть у "Видавництві". "Сухоти" спершу мали бути мальописом, але через повномасштабку не склалось, а тоді через різні пропозиції, зокрема зробити оповідання, прийшов до такого формату. Зрештою, оригінальний "Дракула", якому я тут великою мірою віддаю шану - якраз епістолярний роман. Вийдуть - точно не знаю коли, бо просто зараз дописую кульмінацію, а перший в роботі "Алхімічний діарій Зенона Броваря", більш експериментальний твір. Тут будуть ілюстрації олівцем, більше поки що не скажу, але вже бачив перші ескізи і мені подобається. Ідея в тому, щоб це були дієгетичні замальовки, оскільки за текстом їх робить конкретний персонаж у конкретних ситуаціях.

Це буде наближено до класичного історичного горору? На кшталт "Кармілли"/"Дракули"? Чи жахи у книзі – лише форма для чогось іншого (більшого)?

"Дракула" тут важливе джерело натхнення і я багато в чому віддаю шану Стокеру, але з іншого боку тут багато "Серця пітьми", яке я перечитував ще коли планував мальопис. Якби Джонатан Гаркер їхав не в замок Дракули напряму, а спробував з'ясувати, чому саме місцеві бояться Дракули - може й вийшло б щось віддалено схоже, але я не уявляю собі англійський текст із подібним патосом. Взагалі пригодницькі історії люблять цей троп про освіченого хлопця з метрополії, котрий відважно (або безм'ятежно, як Гаркер) торує страшне невідоме, яке для місцевих мешканців є все ще страшним, але відомим. Тут цікаво не так обернути ситуацію і показати героя, що послухав місцевих мешканців, як показати, що місцеві мешканці власне також не розуміють, в чому загроза і чим є небезпека - наративне страшне є лише способом очуднити незбагненне реальне страшне. Забути страшне, зробити його табуйованим і невідомим. Кожен хороший горор (якщо це не зумисна експлуатація) є тим, що залишається, коли прибрати горор. Тут, якщо прибрати горор, залишаються пошуки деструктивної таємниці, яку насправді ніхто не хоче розкривати, особливо ті, кому вона шкодить.

Яким чином ти працюєш із матеріальною базою? Чи лежать в основні реальні події, люди? Сухоти у назві розуміти як епідемію туберкульозу?

Дещо про реальність я вже казав. Більшість етнографічних деталей, елементів побуту, а також анатомка - реальні. Щодо медичної бази планка не настільки жорстка, хоч я безумовно дам цей текст на вичитку комусь із досвідом у хірургії/патанатомії. Люди - дуже умовно. Тут це скоріше просто задля прив'язки до географії, ніж для історичного коментаря. Що ж до сухот - сухоти слід розуміти як метафору. Вони присутні в тексті як хвороба, але їхня присутність тісно пов'язана з есеєм Сюзен Зонтаґ "Хвороба як метафора" і романтичною теорією літератури, а все що за межами цього - то вже спойлер. Англійська назва сухот, до речі, дає навіть ширше смислове поле - consumption означає також "споживання" і "виснажування". Це одні з ключових тем. Я намагаюсь не відходити від фактажу і того, що потенційно було б можливо, але оце буде текст, в якому теми значно важливіші за факти.