Страхоліс

Минулого тижня Сергій вирушив в селище Страхоліс, він дізнався про нього в книзі про місцеві міфи та легенди, він завжди любив містику, він і мене кликав з собою, я відмовився, тому що мав багато справ, він не вернувся, поліція ніяких результатів не дала, я вирішив знайти його самого.

Взяв: ліхтарик, ніж, мотузку, свічку, запальничку, їжу, воду і запасний одяг, поклав у свій похідний рюкзак і вирушив у дорогу.

Добре що він розказав мені маршрут, не треба буде блукати лісом, зрадів цьому я, ліс зустрів мене ялинками, опалими голочками та запахом сирості, я йшов декілька годин, нічого цікавого окрім декількох грибів не побачив, вирушив далі, почало хмаритися і я почав думати де треба буде заночувати, в таку холодну погоду не найкраща ідея ночувати на сирій землі.

Пройшовши декілька кілометрів я побачив самотній будинок в лісі, вирішив зайти, мене зустрів старий дід.

- Добрий вечір, мене звати Володимир - привітався я.

- Добрий вечір, мене звати Прокоп, що ти робиш в таку пізню годину в лісі? - запитав Дід.

- Я шукаю друга свого, а зараз шукаю де можна переночувати.

- Тоді можеш в мене переночувати, я і так сам живу, заходь до хати - покликав він мене.

Ми обидва зайшли в його невеликий будинок, в ньому лише була одна кімната, зайшовши в неї, побачив одразу піч велику, яка займала четверть кімнати, біля єдиного вікна стояв стіл, і на ньому стояла свічка, іще було одне ліжко і пару стільців.

- Сідай на ліжко, я поки піч розпалю - промовив дід.

- А ви де будете спати? - запитав я.

- На печі посплю, кістки свої погрію.

Розпаливши вогонь, в будинку стало тепло і затишно, надворі зовсім стемніло.

- Володимире, ви казали що шукаєте свого друга, розкажіть детальніше про це - заговорив дід.

- Він пішов в ліс тиждень тому, сказав що хоче побачити село Страхоліс, він так і не вернувся.

- Ти сказав село Страхоліс? - запитав Дід.

- Так, а що таке - здивовано відповів я.

- Це пропаще місце, краще його обходити десятою дорогою.

- Чому, що з ним не так? - Запитав я.

- Зараз я тобі розповім давно легенду, мені її батьки розказували.

Колись в давні часи було село Страхоліс, жили там звичайні фермери, але через різні хвороби, помирали люди й врожай був маленький, але одного дня, в їх селище завітав темний маг Чорнолад, він пообіцяв їм допомогти, але натомість вони мають повністю підкорятися йому, селяни не мали іншого виходу тому і погодилися, Чорнолад зробив капище в лісі, і там робили жертво приношення, вони приносили в жертву овець і корів, їхнє життя покращилося, збільшився врожай, хвороба зникла і з'явилися різні дикі тварини в лісі, їхнє село почало розквітати та збільшуватися, через п'ять років в лісі з капища з'явився звір, і щоб прогодувати його, раз в декілька місяців йому приносили в жертву людей, селяни були проти, але після нападу звіра на село, люди погодилися на умови, вони віддавали в жертву чужинців які чули про їх село і хотіли з ними жити, інколи вони викрадали людей з сусідніх сіл, щоб не приносити в жертву своїх родичів і друзів, роки йшли й нові покоління робили те саме, не маючи права вибору - розказав історію дід.

- Оце так жахлива історія - сказав я.

Дійсно жахлива - відповів дід.

- А звідки вони брали людей для жертви, і чому не вбили монстра? - запитався я.

Ви сказали що вам цю історію розказали батьки, вони з цього селище? - запитав я.

- Так, і я народився в цьому селі - відповів дід.

- А як ви втекли з цього селища? - запитав я.

- Це довга історія, я її досі добре пам'ятаю, до дрібниць.

                               ***

Настала ніч і всі жителі села зібралися з двох сторін центральної вулиці, жертва вже була підвішена за руки, вийшов маг, на імя Астарен, він є нащадком Чорноладу, він дістав книгу із пазухи та почав читати молитви своїм темним божествам, нам було заборонено його переривати, через пів години вийшов з лісу звір, він повільно прийшов до села і почав йди вулицею, Астарен почав посміхатися і казати, прийди та з'їж нашу жертву, звір проходив по коридору з людей, від нього віяло холодом, мене трусило від страху, так кожного разу було коли приносили жертву, він підійшов до жертви, це була якась жінка, приблизно років тридцяти, мені стало її шкода, і я не міг нічого зробити, він розпрямив свою руку з довгими кігтями, і я закрив очі щоб цього не бачити, звір пробив її кігтями та відірвав її з мотузками від шибениці, і поніс її в ліс, Астарен почав читати іще молитви, і через пів години завершив.

- Можете вже розходитися по домівках - промовив він.

Я пішов в будинок і зразу ліг спати, щоб забути цю ніч, зранку як і всі інші пішов на город, бур'яни рвати.

- Прокопе, щось сталося? - запитав сусід.

- Шкода тієї жінки що вчора - відповів я.

- Ти мав вже привикнути до цього, не перший рік це відбувається - промовив він.

- В тому то і справа, що відбувається воно занадто довго і треба це зупинити - сказав рішуче я дивлячись сусідові в очі.

- І як ми це зробимо? - запитав він.

- Зберемо селян, вб'ємо звіра і все.

- А як ми це зробимо? нам точно завадить цей клятий маг - відповів мені сусід з сумним виразом обличчя.

- А ми дочекаємося коли він піде за травами далеко в ліс і все, він нам не завадить.

- Це хороша ідея, треба розповісти нашим - радісно промовив він.

Коли маг вирушив в ліс на тиждень за травами, ми всі зібралися в центрі села.

- Мені надоїло це терпіти, я більше не хочу приносити жертву, сьогодні приносимо чужинців, а завтра когось з нас віддадуть як жертву - промовив голосно я.

- Правильно, це має закінчитися, кінчимо з цим - почали кричати люди.

- В нас на всіх не вистачить рушниць, підуть не всі - сказав я.

Нас зібралося людей п'яднатцять, і всі пішли в ліс.

- Тримаємося разом, в нас так більше шансів буде вишити - скомандував я.

Ми наблизилися до вівтаря і побачили печеру.

- Там, мабуть, і живе звір - сказав один з групи.

На вівтар вийшов Астарен.

- Вирішили вбити звіра, я більше вам не потрібен, ви будете покаранні - сказав грізно він, махнув рукою і з'явився густий туман.

- Звіре, час їсти - сказав маг.

Ми побачили як з печери виліз великий силует, схопив одного з наших і побіг в ліс.

- Допоможіть - закричав чоловік і його голос віддалявся.

- Стріляйте - скомандував я.

Почалася стрілянина, я повернув голову до вівтаря, там вже не було мага, ми не бачили звіра і постріли затихли, через хвилину почувся іще один крик, почалися знову постріли, він вбивав нас один за одним.

- Ми всі помремо - крикнув один.

- Втікаємо - крикнув інший.

Почалася паніка, що робити, як перемогти звіра, мені страшно я не знаю що робити, почувся шурхіт заду в кущах, я швидко стрибнув в бік і звір схопив мого сусіда і друга

- Допоможи Прокопе, я не хочу вмирати - крикнув він наостанок.

- Пробач мені - промовив я.

І втік від страху, я біг дуже довго, ноги боліли від втоми, я не збирався повертатися в село, тому я боягуз, і втік не допомігши другові, я вирішив вибратися з лісу, я блукав колами, бачив кінець лісу, йшов і не міг вийти ніяк, я зрозумів що лишуся тут до кінця свого життя, помру десь під деревом і мої кістки розтягнуть тварини, так і треба такому боягузові, пройшовши іще пів години, я був знесилений і вийшов на поляну і бачу старий дерев'яний будинок.

- Дякую тобі Боже - промовив в голос я.

                                ***

Збирав гриби і ягоди, так і жив перший тиждень, потім зустрів туристів, сказав що вирішив усамітнитися від світу, почав продавати їм гриби і ягоди, міські жителі не дуже хочуть лазити по кущах, а я й так не маю що робити і збираю, і треба якось виживати, вони мені привозять продукти, ось так і живу тут.

- Оце так історія - захоплено відповів я.

- Є таке - зітхнув він.

- Як думаєте мій друг іще живий? - запитав я.

- Я думаю він іще живий, є певні дні місяця коли приносять жертву, завтра увечері якраз такий день - промовив дід, тяжко зітхаючи.

- А що мені робити? - схвильовано запитав я.

- Ти маєш сам врятувати його, я вже старий і нічого не можу.

- І як мені це зробити, сам проти цілого селища.

- Жителі не будуть тебе чіпати, обряд проходить так, увечері вони одягають чорні мішки на голову, і стоять з двох сторін головної вулиці, і їм заборонено будь що робити це символ їх підкорення і що вони одне ціле, в цей час жертва вже висить на зв'язаних руках, маг читає молитву, пізніше приходить звір, забирає і йде в ліс його їсти, під час молитви він дуже зосереджений і тоді ти можеш підкрастися і врятувати свого друга.

- Думаю в мене вийде.

- А зараз лягай спати, тобі на завтра сили іще будуть потрібні - дід відвернувся до стіни й ліг спати.

Я довго не міг заснути, маги, монстри, і різна дичина, ну і вляпався він, надіюсь він живий, а що якщо мені не вдасться його врятувати, не треба про це думати, я сильний, я все зможу, заснув нічого не снилося.

Зранку встав, випив з дідом трав'янистого чаю.

- Як спалося?

- Нормально - відповів я.

- Я підготував тобі мішок, в ньому раніше зберігалася картопля, не переживай він чистий - засміявся він.

- Дякую вам, я вже піду, краще там почекати чим запізнитися.

- Давай я тебе проведу, відмов не приймаю

Мішок поставив в рюкзак і вийшли на вулицю, ліс зустрів нас ялинками й чистим небом, я зрадів що не буде дощу, і можна буде нормально ходити по лісу, і він не завадить нашому плану, ми йшли не розмовляючи, лише вітер трохи гудів погойдуючи ялинки, до обіду ми були біля селища, воно було не дуже велике, центральна вулиця і двох боків неї в декілька рядів стояли старі будинки з каменю, які трохи заросли мохом, на краю села стояла дерев'яна церква, за селищем виднілася ферма та городи, оглянувши місцевість ми сіли обідати, я дістав суху ковбасу, а дід запечену картоплю, я дав половинку ковбаси діду, а він мені трохи своєї картоплі, по обідавши ми лишилися чекати ночі.

Коли було геть темно, жителі запалили на вулиці смолоскипи, вони почали збиратися в центральній вулиці, стали з двох боків, вийшов темний маг, він був одягнений в чорну рясу з капюшоном і я не бачив його лиця, він став по середині дороги, махнув рукою і йому принесли стіл, він поклав книгу на неї.

- Принесіть жертву - вимовив він.

З одного з будинків винесли мого друга на руках, він був без свідомості, в нього були зв'язані руки й ноги, його віднесли до шибениці, руки його підв'язали до мотузки й він був у висячому стані, маг почав читати молитви, незрозумілою мовою.

- Час діяти, ти маєш знешкодити зараз мага, поки не прийшов звір, а я тут тебе почекаю, я вже старий - сказав мені Прокоп.

- Добре, я пішов.

Я надягнув мішок і вийшов з лісу, тихо підкрався до будинків, я був заду мага, взяв один зі смолоскипів, підійшов ближче і вдарив ним по голові мага, він впав і крикнув, я вдарив іще два рази, він втратив свідомість, вогонь на смолоскипі погас, жителі мовчки за цим дивилися і нічого не робили, я дістав з кишені ніж і пішов знімати свого друга, порізавши мотузку хвилини дві я зміг зняти свого друга, поклав його на землю, взявши мотузку, зв'язав руки мага, він був важким і я не зміг його підняти та лишив його біля шибениці.

- Нехай тебе з'їсть звір, будеш знати як чіпати моїх друзів.

Я відніс свого друга в ліс, звідти ми дивилися за селищем, що буде там робитися, через п'ять хвилин вийшов з лісу звір і завив протяжним голосом, він був великим і страшним, мав худе і довге тіло, іще мав великі кігті, я дивився із завмерлим серцем, закривши рот руками, щоб не видати випадково зайвого звуку, звір повільно пройшов по центру вулиці, став біля шибениці замахнувся рукою пробив мага своїми кігтями, з нього закапала кров, я закрив очі щоб цього не бачити, звір пішов в ліс зі своєю здобиччю.

- Так йому і треба.

- А куди він його поніс? - Запитав я.

- До вівтаря, він там його і з'їсть.

- Нехай їсть, мені його не шкода.

- А зараз пішли в селище, вони нас не скривдять - скомандував дід.

Ми пішли в селище, я ніс свого друга назад, мої руки вже втомилися, дід ніс мій рюкзак, жителі досі нерухомо стояли.

- Ви тепер вільні, знімайте ці кляті маски - вигукнув дід.

Всі почали знімати маски й радіти.

- Дякую вам, ви нас врятували, ми вас безмежно вдячні, ми тепер вільні - почали кричати люди.

- Ми були зачаровані та не могли рухатися, а що тепер далі буде, звір пізніше іще прийде за жертвою - запитав ближній до нас житель.

- Треба його якось вбити, зробити пастку якусь - відповів я.

- Давайте всі сюди, треба придумати план як знищити монстра - промовив дід.

Всі люди згрупувалися і почали пропонувати свої ідеї.

- Давайте викопаймо яму, на дно поставимо якісь шипи.

- А якщо він вилізе, він великий і має кігті великі.

- А ми зробимо яму у вигляді конуса, внизу ширше, а у верху вужче і будемо копати до самого дня принесення жертви, щоб яма була максимально глибока - промовив дід.

- Хороша ідея - радісно вигукнули люди.

- А що далі будемо з ним робити? - запитав я.

- А якщо вугілля засипати на дно і спалити його - сказав один з мешканців.

- Його довго запалювати, треба його швидко вбити - відповів серйозно дід.

- Можна вугілля полити бензином, і потім кинути смолоскип і швидко загориться - запропонував один з мешканців.

- Це хороша ідея - відповів дід.

- Але треба якийсь план Б, для надійності - промовив я.

- Так треба якийсь запасний план, це не просто якась тварина, це справжнє чудовисько, яке знищило багато життів, моїх друзів і багато інших - промовив дід.

- А якщо знищити вівтар? Поки звір буде в ямі - запропонував я.

- Його гніздо думаю можна легко спалити, налити бензину і кинути невелику каністру туди, а щодо вівтаря тут буде складніше - задумливо промовив дід.

- А якщо зробити вибухівку, можна зробити з ящика де зберігали зброю, зробити дірку, змішати селітру і вугілля, на край дірки насипати трохи пороху з патрона, і зробити стежку бензину - запропонував я.

- Це хороша ідея, так і зробимо, а звідки ти скільки знаєш про вибухівку?- запитав дід.

- Ну ми з друзями в дитинстві гралися - відповів я

- А як ми дізнаємося коли треба йти до його гнізда, щоб він нас не з'їв - запитав один з мешканців.

- Я вистрелю і це буде знак, ось і план придумали, як кажуть: одна голова добре, а дві краще - засміявся дід.

Всі розійшлися по будинках, ми з дідом лишилися ночувати в одному з пустих будинків.

Цікаво, цих власників з'їв звір? Подумав я, але краще не питатиму, переживши скільки пригод за один день я швидко заснув.

Прокинувшись вранці, я побачив що і мій друг також прокинувся, ми посмажили яйця які принесли жителі, і пізніше я розказав Сергійові все що вчора сталося.

- Я знайшов це селище, прийшов привітатися з місцевими, запитати як вони живуть тут, зайшов в селище і всі на мене скоса дивилися і не хотіли говорити зі мною, потім хтось заду мене підійшов і вдарив по голові і я знепритомнів, потім лежав в якомусь сараї, мені приносили їсти та пити, потім в останній день прийшов чоловік в рясі, сказав що треба вибити чай, інакше він мене вб'є, я випив і зразу заснув, прокинувся вже в цьому будинку - розказав свою історію Сергій.

- Ну і пригода сталася - сказав я.

- Дякую тобі друже що врятував мене, і вам Прокопе дякую - подякував Сергій.

- Немає за що синку, це твій друг впорався з тим магом, справжній сміливець, не те що я - промовив дід.

Наступні дні я з Сергієм і Прокопом збирали гриби і ягоди, обмінювали їх в туристів на бензин, дід сказав що купив котел на зиму, який працює на бензині, йому легко повірили й ми отримували необхідний нам бензин.

Іншим туристам розказав що хоче посадити великий город і йому треба селітра, і вони привозили її нам.

Наступив цей самий день, я дуже хвилювався, чи все вийде у нас правильно, засипали яму вугіллям, вилили бензин і яму накрили зверху гіллям і мохом, щоб звір нічого не запідозрив.

- Надіюсь він не побачить пастку - сказав схвильовано я.

- Буде темрява, і він нічого не побачить, і він не очікує пастки - відповів мені дід.

- Здається все готово - сказав один з мешканців.

- Давайте зробімо опудала, щоб точно звір нічого не запідозрив - промовив дід.

На центральну вулицю винесли сіно і почали зв'язувати.

- А тепер треба їм одягнути мішки на голову - скомандував дід.

Мішки надягнули, виставили опудала з двох сторін вулиці, зробили й опудало мага, в нього в будинку була запасна ряса і принесли стіл з книгою.

- Тепер жінки й діти мають піти в ліс заховатися, якомога далі від цього місця, якщо щось піде не так - сказав дід.

І всі погодилися, вони все одно не зможуть битися зі звіром, частина чоловіків яким не вистачило зброї, пішли з ними та повели їх в ліс.

- А зараз беріть зброю, все необхідне і йдіть займайте позицію, знищимо звіра - промовив дід.

- Так - вигукнули всі.

- Я залишуся тут сам - сказав дід.

- Можливо хтось з нас з вами залишиться, і допоможе вам - сказав один з мешканців.

- Я повинен це сам зробити - відповів дід.

                                  ***

Наступила ніч, почув вий звіра, заховався за одним із з будинків, звір повільно йшов вулицею, наступив на гілки й провалився, я вийшов зі смолоскипом і кинув його в яму.

- Згори до тла - крикнув я.

Я вистрелив в повітря, дав знак.

                                   ***

Ми заховалися на початку лісу, полягали за кущами, щоб нас не було видно, наступила темрява, звір вийшов з лісу і попрямував до селища, всі тихо завмерли, щоб не почув звір, ми чекали сигнал, почули постріл і побігли в ліс, в місце звідки вийшов звір, за хвилину знайшли гніздо і вівтар.

- Спочатку гніздо потім вівтар - скомандував я.

Взяв каністру і почав виливати в гніздо, бензин тік струмком, вниз глиб гнізда, дна його не бачив, вилив всю каністру я запалив бензин і він миттєво спалахнув і освітив місцевість.

- А тепер вівтар - скомандував я.

Поклали ящик біля вівтаря з каменів, насипав пороху біля дірки й зробив стежку з бензину.

- Відійдіть і заховайтеся за дерева - крикнув я.

Підпалив стежку з бензину і заховався за ближнє дерево, пролунав вибух і вівтар розвалився, гніздо іще досі горіло, всі раділи.

- Тепер треба вертатися, раптом треба буде допомога Прокопу - сказав і повів всіх назад в селище.

                                  ***

Яма горіла, а звір кричав і вив.

- Так тобі й треба тварюко - крикнув я.

Звір почав бити своїми кігтями по землі й земля осипалася, я зрозумів що земля не була укріплена і конструкція завалилася, я побачив що звір вистромив свою лапу з землі, мене охопив страх, руки почали тремтіти.

- Я не зможу його сам вбити, треба втікати - промовив я до себе переляканим голосом.

І заховався за будинками та спостерігав за звіром, він почав ламати все навколо, я почав перебігати далі між будинками, щоб сховатися, я почув вибух це, мабуть, зруйнували вівтар, і побачив що звір обернувся в бік лісу і завив, я зрозумів що він зараз побіжить в ліс і вб'є всіх, і історія повторитися, треба зупинити це, я зможу, вибігаю на вулицю і стріляю у звіра.

- Йди сюди звіре, давай закінчимо нашу справу - крикнув я.

Я побіг в церкву і закрився, став в центрі й бачу над собою металеву люстру з металевими підсвічниками, діаметром приблизно п'ять метрів

- В мене є план - зрадівши промовив я.

Звір вдарився всім тілом у двері, і потім почав бити лапами по дверях, дошки почали ламатися і летіти всередину, звір почав кричати й проламав двері, я підняв рушницю вгору.

- Я помщуся за тебе друже - і вистрелив в мотузку.

Звір пробив мене своїми кігтями, і я відчув гострий біль в животі.

- Помри - крикнув я.

Люстра впала на нас і роздавила нас двох.

                                 ***

Ми йдемо в селище і я чую другий постріл, і зрозумів що щось сталося.

- Другий постріл, біжимо швидше, там щось сталося - крикнув я і всі ми побігли.

Я дуже хвилювався, Прокоп він там сам на сам зі звіром, не треба було його самого лишати, прибігши до селища я побачив провалену землю і зруйновані будинки.

- О господи що тут сталося - крикнув один з групи.

- Де звір і Прокоп? - запитав другий.

- Там церква зруйнована, можливо вони там - крикнув інший.

Ми всі побігли до церкви, зайшовши ми побачили звіра і діда під люстрою, звір іще трохи махав головою, не міг вилізти, бо був придавлений, я підійшов ближче.

- Це тобі за Прокопа і за всіх інших - промовив я і вистрелив звіру в голову.

Пізніше ми відрубали голову звіру для надійності, наступив ранок всі жителі зібралися в селище.

- Що тепер будемо робити? Наші будинки зруйновані - сказав один із жителів.

- Можливо давайте відбудуймо наше село, мага немає, звіра немає, ніхто не завадить - сказав інший житель.

- Краще покинути це місце, воно прокляте і тут пролилося занадто багато крові, почнемо повністю нове життя - промовив я.

І всі погодилися без суперечень, мабуть, тому що вони довго жили під контролем і їм потрібна людина яка буде ними керувати та направляти.

- Пішли за мною, я виведу вас з лісу, ніяких речей не беріть з собою, нехай все залишається тут - сказав я.

І всі пішли за мною, ми йшли майже без зупинок, хотіли якомога швидше покинути це місце і вже увечері ми вийшли з цього лісу, пізніше ми заселилися в нове село і почали життя по новому, не згадуючи про старе життя.