Поклик Звіра

— Труп жіночий, років двадцять п’ять-двадцять вісім… На обличчі численні травми, нанесені гострим ріжучим предметом з нерівними краями…

        Валік правою рукою у резиновій рукавичці обережно помацав одну з глибоких борозн, що спотворювали обличчя. В іншій руці він тримав телефон, на який звично надиктовував текст, не помічаючи нікого довкола себе.

        Сергій спостерігав за роботою судмедексперта, як і десятки разів до цього. Скільки таких чикрижняків він бачив за часи служби! Однак цей видавався одним із найкривавіших.

        Він звичним рухом потер скроні – голову знову починав длубати клятий черв’як болю.

        — Голова повністю відділена від тіла… знову ж таки, за допомогою гострого ріжучого предмета з нерівним краями.

        Валік вже перейшов до тіла, обережно обмацуючи синю сукню, поплямовану темним.

— На тілі також численні різано-рвані травми. Розмір грудей – два з половиною, —  нащось додав він.

Двоє оперів діловито натягували навколо місця злочину огороджувальну стрічку.

— Права рука відділена від тіла, на ній не вистачає середнього і безіменного пальців… Пошукайте поблизу і знайдіть мені ці два пальці, —  сказав Валік операм, а сам нахилився над тілом і заходився ретельно його обнюхувати, ніби службова вівчарка. —  Тіло ще в стадії автолізу, смерть настала… не більше п’яти… ну семи годин тому. —  Валік знову повернувся до русявої голови на асфальті, обнюхав волосся. —  Мускус… троянда… жасмин. Цікавий аромат…

«GoodGirlGoneBad» – Сергій недоречно згадав назву парфумів.

Валік випростався.

— Що ж, тут я закінчив. Пакуйте все. Пальці знайшли?

Один з оперів заперечно похитав головою.

— Добре. Продовжу в прозекторській. Спробую зобразити портрет, щоб відновити риси обличчя. Однак точно можу сказати, що вродливиця. Аж цікаво  дізнатися, хто вона… була.

— Не треба, — Сергій нарешті зміг подати голос, що нагадував хрипке ричання. —  Її звали Діана. Діана Коляденко.

Повернувшись у відділок, він сидів у своєму кабінеті за комп’ютером, і замість того, щоб шукати убивцю, переглядав фото Діани. Живої Діани. Ось вона зі своїм улюбленим котом на руках. Тут п’є каву, тримаючи гарячу чашку руками, на які натягнула рукава светра. А ось докоряє йому, що знімав без дозволу.

У двері тихенько постукали, і зайшла Ліда. На відміну від Діани, красунею її назвати не виходило, але коли усміхалась, на її щічках з’являлися милі ямочки. А усміхалась Ліда часто, тому у відділку майже всі автоматично тягнули губи догори, коли дівчина з архіву йшла назустріч.

Але найбільше Ліда всміхалася саме Сергію. Пригощала смачними пиріжками, запрошувала пообідати разом, розповідала, які книжки прочитала на тижні.

Зараз на її обличчі не було ямочок.

— Сергію, я…

— Знаю. Співчуваєш і всіляке таке, —  перебив він її. — Ти щось хотіла?

— Я просто…

— Просто зайшла втішити. Бо сподіваєшся, що у тебе тепер з’явиться шанс.

Вона відсахнулась, зблідла, у виразних зелених очах спалахнула образа.

— Що ти таке кажеш?!

— Те що думаю, — він розумів, що його несе, та клятий головний біль вже захопив голову і говорив за нього. — Якби я сказав Діані, що кохаю її і не зможу без неї… Але не сказав. І більше не зможу сказати. Іди, дякую за підтримку.

Дівчина нічого не відповіла, прожогом вискочила у коридор. А Сергій відкинувся у кріслі, потираючи скроні.

У голові гупало, і він знав, що навіть декілька таблеток ібупрофену не допоможуть. «Енцифалопатія» - повідомив лікар, коли у нього почалися жахливі головні болі. «Функціональне порушення частини мозку».

Щоб відволіктися, Сергій продовжив роздивлятися фото, намагаючись розвіяти каламуть перед очима. Якби вчора вони не посварились… як завше, через якусь дрібницю. Вона вискочила з машини, майже на ходу, а на всі вмовляння лише презирливо кидала «Дай мені спокій», «Я не хочу тебе більше бачити», «Цього разу – назавжди!»

Вона звернула від дороги і пішла у двори. Він спробував подзвонити, однак з’єднання не відбувалось. Абонент заблокований.

«Назавжди!» Він тоді плюнув, натиснув на газ і помчав нічним містом. Здається, він безцільно ганяв порожніми вулицями аж допоки не закінчився бензин, бо прийшов до тями десь на околиці, вже схиливши голову на кермо заглушеної машини.

Нічого, завтра вони помиряться, і все буде як завжди.

Але завтра настало без неї.

Тенькнув звук вхідного повідомлення. Від Валіка. Сергій відкрив пошту.

Фото мертвої Діани. Подерте до невпізнанності обличчя. Оголене скрючене тіло на столі у прозекторській. Оцю ямочку під правою вилицею він особливо любив цілувати, здвигаючи в бік тоненький золотий ланцюжок. Тепер на ній не було ланцюжка з кулоном у вигляді золотої рибки, як не було перстня на правій руці, гаманця і мобільного телефона.

Сергій різко підхопився і побіг з кабінету.

Біля злощасного під’їзду вже ніщо не нагадувало про трагедію. Порвані загороджувальні стрічки дрижали на вітрі, а товстий двірник замивав асфальт від крові.

Сергій похитнувся і ледь не впав від чергового нападу болю. Відчував, що знов кудись провалюється, стояв, роздував ніздрі, а тоді пішов кудись, втягуючи носом повітря, ніби собака, який прямував по сліду.

Це почалося в дитинстві.Коли він відмовився іти в магазин за пивом для вітчима, і той взявся його «виховувати». Кулаки важезні мав, і так віддухопелив пасинка, що той втратив лік ударам по голові і отямився лише наступного дня.

Відтоді й почались напади жахливого головного болю, які часом супроводжувались провалами у пам’яті. А вітчим незабаром назавжди зник з його життя, бо в Сергієвих очах з’явилося щось таке, що лякало здоровенного дядька до усирачки.

Зараз Сергій знайшов себе перед обшарпаними дверима якоїсь квартири. Ногою гепнув у двері, і ті напрочуд легко розчахнулись.

Посеред кімнати прямо на підлозі лежав якийсь чоловік. Поруч –перевернутий стіл, вся підлога у ковбасі, салатах, пахло розлитою горілкою.

Сергій підійшов поближче, роздивляючись тіло. На пошматованих грудях лежали ланцюжок з кулоном у вигляді рибки, мобільний телефон і порожній гаманець. З кута рота майже відрізаної голови стікала, загусаючи, цівка крові…

***

— …Його вбили буквально за декілька хвилин перед твоїм приходом, —  сказав Валік, показуючи на тіло, що лежало на столі в прозекторській.

— Це він пограбував і убив її!

— Ні.

Сергій спробував втамувати гнів і подивився на Валіка.

— Відбитки не збігаються з тими, які залишились на тілі Діани. І кров на прикрасах вже запеклась, коли він їх зняв. З тіла, яке було мертвим вже пару годин.

— То він просто обібрав тіло?

— Так.

— Так, —  повторив Сергій. — Так! Так! Так! Як його вбили?

— Звичайним кухонним ножем. Але з неймовірною силою, таким лезом складно нанести подібні рани. Лезо зламалось, а вбивця продовжував його шматувати, немов знавіснілий.

— Нащо було так вбивати?

Валік лише пересмикнув плечима.

— Напевне щось побачив біля тіла, — проговорив Сергій. — І хтось дуже не хотів, щоб я про це дізнався.

— Тоді виходить, що Діану вбили не випадково, — долинув голос Валіка.

— Через мене?!

Відразу згадалися слова Скорпіона. «Я тебе знищу, ментяра! Я зроблю тобі так боляче, як ніхто не робив. Ти не раз пошкодуєш, що почав полювання на мене!»

— Можна… на неї подивитись?

Валік мовчки висунув комірку в холодильнику.

Голову вже прикріпили до тіла. Він вдивлявся у спотворене обличчя, ніби намагаючись розгледіти свою Діану. Господи, як же вона страждала перед смертю…

— Ти так і не встиг мене з нею познайомити…

Валік поклав руку Сергію на плече.

Експерт лише пару місяців працював у відділку, однак вони обоє любили Hoegaarden і поговорити про всіляке, про що не погуториш з іншим колегами, тому швидко заприятелювали. Він був дивним, цей новий експерт, здавалося, що він отримує справжнє задоволення від своєї брудної роботи.

Сергій мав своїх тарганів у голові, тож вони не могли не зійтися.

Тому Валік не здивувався, коли його товариш заходився терти скроні, завмер, а тоді не прощаючись побіг геть.

***

Сильний аромат свіжої стружки наповнював ніздрі.

Чіткість зору повернулася до Сергія, і він здивовано оглядався навколо. Лісопилка. Знову цей клятий провал у пам’яті.

Побачивши, хто завітав до його сховку, Скорпіон спробував вихопити ствол, але не встиг – Сергій тінню метнувся до нього, заломив руку, причому відразу так, щоб зловісно хруснуло. Скорпіон зарепетував і випустив пістолет, а Сергій вдарив його лобом у обличчя, ламаючи ніс.

Коли Скорпіон опритомнів, то виявив, що прикутий кайданками до транспортера, який подавав колоди до стрічкової пили. Ноги його були розведеними в сторони, а перед ними рухалась туди-сюди велика моторошна пилка.

— Ти що твориш, менятра?! — заволав він,

Сергій не зважав на лемент злодія, а натиснув на важіль, і стрічка транспортера поповзла до зловісного леза пили.

— Стій, зупинись! СУКАААА! Я нічого не зробив! Я все розкажу! ААААА!

Колесо пили зупинилось прямо поміж ніг Скорпіона.

— Ти її вбив.

—  Кого?!

— Діану!

— Це не я! Я нікого не вбивав.

— Я зруйнував твою наркоімперію. Посадив усіх твоїх посіпак. Лише тебе ніяк не міг знайти, бо ти ховався мов пацюк. Тому ти присягнувся, що зробиш мені боляче. От і треба було робити боляче мені, а не Діані. Вона ні в чому не винна, — зловісно прошепотів Сергій, видаючись геть спокійним назовні, та всередині його розривала лють.

— Кажу ж, я нікого не вбивав! Так, я хотів тобі помститись, але ніякої дівчини не вбивав.

— Ну не вбивав то не вбивав.

Сергій неспішно клацнув важелем, і стрічка поповзла до пили, яка поміж ніг невпинно наближалась до причинного місця Скорпіона.

— Та я ж нікого не вбивав! Правда! ААААА! Зупини! ААААА! Так, це я її вбив!

Пила зупинилась, ледве встигши зачепити тканину джинсів Скорпіона.

— Ти навіть не уявляєш, як я хочу зробити з тебе двох Скорпіонів. Я так би і зробив, якби був ментом, як ти мене називаєш. Але я поліцейський, і ти отримаєш покарання по закону. За цей, і за інші свої злочини.

***

— Багато я бачив, однак не думав, що таке можна зробити з людиною монтувальним ломиком, — пробурмотів Валік, роздивляючись тіло Скорпіона.

— Я залишив машину буквально на декілька хвилин, — проказав Сергій.

Він все ще тримав у руці букет гербер, улюблених квітів Ліди. Він мав вибачитись за те, що наговорив їй зопалу. Вискочив з машини купити квіти, залишивши Скорпіона прикутим до сидіння.

Зараз весь салон Сергієвої машини заляпала кров.

На сидінні ззаду ще бовталась рука, пристебнута до підголівника кайданками. Голову підозрюваного хтось розтрощив на друзки, мізки разом з кров’ю щедро вимастили сидіння і скло.

В холодильнику прозекторської тепер покоїлися три трупи.

— Він зізнався мені, що убив Діану.

— Але ти його катував, — спокійно зауважив Валік.

Сергій здивовано звів брови.

— Тіло, звісно, дуже покоцане. Але ліва рука зламана трохи раніше. І сліди пилки на нозі трохи давніші, ніж пошкодження, які призвели до смерті, — Валік пильно дивився на товариша. — Але звісно, я цього у рапорті не зазначу.

— Він у всьому зізнався, і я віз підозрюваного у відділок. Хто міг знати, що я його везу?

— Хтось, хто вбиває всіх навколо тебе.

— Нащо він це робить?

Валік постукав себе по скроні.

— Хтось дуже сильно хоче, щоб ти страждав. Бу ще хтось, кому ти так допік? Ну, окрім цього Скорпвона.

— Ну багато кому. Ти ж знаєш, робота така.

— В будь-якому випадку цей хтось дуже близько коло тебе. І все про тебе знає.

— Тому він завжди на крок попереду. Нічого, я його все одно дістану!

Він порився у кишені, дістаючи карту пам’яті.

— Я тут пройшовся по магазинах… ось запис вулиці в той момент, коли мене не було біля машини. Але ракурс і якість запису дуже погані. Видно, що хтось підходить, але я не можу розібрати хто.

— Давай, я спробую деталізувати, — протягнув руку Валік.

***

Квіти не вразили Ліду.

Вона покрутила букет у руках і кинула на свій стіл.

— Вони мерзенно пахнуть.

— Ти ж любиш гебери…

— Не гербери, а жоржини.

— Вибач. І за квіти, і за те, що наговорив.

— Ти дійсно подумав, що я відразу кинуся тобі на шию, коли так жорстоко вбили твою дівчину?! Ти дійсно так подумав? — вона підскочила до нього і почала молотити кулачками по грудях. — Я лише хотіла висловити звичайне людське співчуття! Ти дійсно мені подобався, але я зрозуміла, що ти самозакоханий мудак!

Вона тарабанила його по грудях, а він мовчки терпів. А тоді пригорнув до себе, вона заридала, уткнувши носа у Сергієвий светр.

Він підвіз її додому на таксі, вони попрощались і Ліда пішла до під’їзду. Зупинилась перед темною проймою дверей, обернулась, ніби сподіваючись, що він піде слідом. Сергій наказав водієві чекати, вискочив з машини і провів її до самих дверей квартири на п’ятому поверсі. Виявилось, що це було зайвою пересторогою, в напівтемному під’їзді ніхто не чигав на дівчину.

— Зараз поставлю чай, – сказала Ліда, відмикаючи квартиру.

Але Сергій попрощався і побіг до таксі.

Удома він відразу пішов до ванної кімнати, щоб змити з себе кров і піт, якими бруднився увесь день. Побачив у дзеркало своє неголене обличчя, червоні очі, а потім краєм ока помітив, що у раковині щось лежить.

Це був палець з перстнем, який він подарував Діані на їхню річницю.

Розірвавши заціпенілу тишу, у передпокої зателенькав телефон.

— Слухаю! — ледве вимовив Сергій.

— Мені страшно! — долинув зі слухавки тремтячий Лідин голос. — Мені здається, що хтось за мною стежить!

Сергій вибіг із квартири, навіть не прихопивши куртку і не зачиняючи дверей.

Поки він мчав на таксі по нічному місту, в голові поміж моторошних згадок про відрізаний палець роїлися думки, що це можуть бути звичайні жіночі хитрощі, щоб нарешті заманити його у свої обійми. Однак коли Ліда відчинила двері, вона була напрочуд бліда і дрібно тремтіла. Не могла вона грати роль, просто не могла б так вдавати переляк.

Ніч він провів на розкладачці, вона - поруч на ліжку. Але обоє не спали. Говорили і говорили, про різне, про роботу, про батьків, про Діану.

***

— Це хтось із мого близького оточення. Із дуже близького, — тремтячим голосом розмірковував вранці Сергій, коли поки Валік роздивлявся палець під лупою. — Він все знає про мене, абсолютно все. І тепер небезпека загрожує Ліді. Хоч у нас із нею нічого немає.

Валік закінчив розглядати палець, ретельно помив руки і дістав з робочого холодильника дві пляшки  Hoegaarden. Спритно розлив по бокалах, які завжди були на підхваті.

Один бокал протягнув Сергію.

— Валіку, ти що? Не до пива мені зараз. Та і з самого ранку.

— Випий. І в голові трохи проясниться.

 Сергій неохоче взяв бокал, зробив ковток і відразу поставив. Улюблений напій видавався кислим і мерзенним.

 Увечері він знову проводив Ліду додому. Вони вже прийшли до її квартири, коли йому зателефонував Валік.

 — Друже, приїзди терміново. Я знаю, хто вбивця! —  голос Валіка заплітався, той був добряче п’яний.

Коли Сергій увірвався до прозекторської, він одразу відчув запах перегару. І металу.

Кров.

Валік лежав обличчям униз, скривавлена рука простягнута убік, у ній затиснутий зім’ятий аркуш паперу. Сергій кинувся до нього, перевертаючи тіло.

— Валік! — крикнув він, хоча розумів, що марно.

У руці Валік стискав клапоть паперу. Сергій знав, що не можна нічого чіпати на місці вбивства, однак обережно розтиснув пальці товариша і взяв аркуш. Там малорозбірливим почерком Валіка, до якого Сергій вже звик, була написана всього одна фраза.

«Убивця той, хто дивиться із дзеркала».

Із дзеркала на стіні прозекторської на Сергія дивилось його вкрите щетиною обличчя.

Ні, не може такого бути!

Він похапцем оглянув робочий стіл Валіка, схопив його телефон.

Пароль… Здається… рік народження… 1994.

Телефон відмовився показувати вміст екрану.

Так, стоп. Валіку ж тридцять один!

1993.

Цього разу екран засвітився, і Сергій похапцем заходився шукати записи диктофону. Нарешті знайшов останній запис, ввімкнув на прослуховування. В прозекторській залунав голос Валіка, який зараз лежав на підлозі мертвим.

«Відбитки з тіла убитої Діани Коляденко збігаються з відбитками, які я зняв з пивного бокалу…»

В очах потемніло, Сергій впав на підлогу, простягнувшись поруч із тілом товариша.

Він важко дихав, витираючи піт із лоба. От все і склалося.

Стільки разів він прокидався уночі, весь у холодному поту, і не розумів, чому йому снилися сцени вбивств. Скільки разів відчував запах парфумів Діани, навіть коли був упевнений, що її у кімнаті немає. Списував усе на провали у пам’яті й головний біль.

До тями його привів телефонний дзвінок. Він заледве дістав з кишені свій телефон і подивився на екран. Ліда.

— Сергію, я чекаю на тебе! Мені страшно…

Він важко підвівся, обпершись руками об стіл.

«Той, хто дивиться із дзеркала»

Знову вгледівся у дзеркало.

В очах відображалося щось чужорідне, щось, чого він більше не впізнавав. Бачив себе, але водночас відчував, як хтось інший дивиться на нього зі скляної поверхні.

Відображення посміхнулося:

— Вони всі заслуговували цього. Ти ж знаєш.

— Сергію, коли ти будеш?! — продовжував долинати зі слухавки Лідин голос.

Зображення у дзеркалі зловісно посміхнулось.

— Скоро, — відповів він.

Знову накотив біль, темрява нарешті майже  повністю охопила його. Однак останніми крихтами свідомості він змусив руку дістати пістолет і вистрілити собі у скроню.

***

 Ліда не знаходила собі місця, аж допоки не пролунав дзвінок у двері. Вона радісно кинулась відчиняти, нарешті дочекавшись повернення Сергія.

 Вона швидко розчахнула двері - і завмерла.

На порозі стояв їхній експерт Валентин Григорович.

— А… Валентине Григоровичу? А ви чого тут? А де Сергій?

— А Сергій вбив тебе, повернувся до дільниці, і там пустив собі кулю в голову.

Експерт злісно посміхнувся.

Ліда збиралась закричати, коли Валік коротко вдарив її кістянками пальців у гортань, відразу зламавши хрящ. Так, щоб вона не змогла кричати, але так, щоб вона могла дихати. Ліда захрипіла, хапаючись за шию, а він штовхнув її усередину, зачинив двері і поволік до дивану.

— У нас попереду багато часу, — сказав він, ставлячи на тумбочку свій робочий саквояж і розкладаючи навколо інструменти для розтину.

Узяв до рук скальпель, подивився на себе у спотворене відображення на гострому лезі. А тоді перевів погляд на її сповнені жахом зелені очі.

— Ти будеш довго жити… ну як довго… ще декілька годин. В протоколі напишуть, що все скоїв твій Сергій.

Валік легенько провів лезом скальпеля по щоці дівчини, залишаючи на ній глибокий поріз. Ліда здригнулась і захрипіла, беззвучно кричала, тіпаючись мов пташка у сільці.

— Ти думаєш, що я лиходій? Не звинувачуй мене, бо не я це з тобою роблю, — він залишив ще один поріз на її лобі, а тоді облизав кров з леза. — Це все Анку. Ти питаєш, хто такий Анку? Не знаю. Схоже, він давно живе всередині мене. Здебільшого спить. І я про нього забуваю. А от коли він прокидається, я починаю чути його голос. І  він вимагає приносити жертви.

Лідині очі бігали туди-сюди, тіло мляво пручалося, коли він відрізав їй ліве вухо.

— От ти думаєш – за що це тобі? За що ти страждаєш? Може тому, що мріяла відбити Сергія у його дівчини? А може тому, що була занадто чемною з усіма? Чи за щось інше? Неважливо. Ти страждаєш, бо так наказав Анку.

Валік дістав пилу для кісток і примірився до пальців. Напевне почне з лівої руки.

— Одне тільки прикро – коли Анку прокидається, мені невдовзі доводиться переїздити і змінювати місце роботи.  А це дуже некомфортно,повір. Нове житло, нові колеги, нові друзі. Так, ми з Сергієм були друзями. Допоки не прокинувся Анку.

Він взяв шприц і спритно зробив їй укол.

— Вибач, це не полегшить твої страждання, але не дозволить померти прямо зараз. Ну, не закочуй очі, ще треба трохи потерпіти.

Коли він закінчив з правою рукою, Ліда все ще була у свідомості і могла його розуміти.

— От не повіриш, я дійсно не знав, що коїться.  До останнього думав, що в твого Сергія остаточно відлетіла зозулька і він заходився різати усіх навколо себе. Ти не уявляєш, як мені було важко підозрювати єдиного друга!

Пальці з ніг він виклав навколо її голови, ніби намагаючись створити німб.

— Знаєш, які у мене були моральні страждання, коли я вирішив узяти його відбитки пальців з бокалу? І як зітхнув з полегшенням, коли вони не збіглися з тими, хто вбив його дівчину.

Тепер можна зняти скальп, але так, щоб кров не залила остаточно очі, щоб вона його бачила.

— А тоді я подивився відеозапис з магазину. І впізнав на відео себе. Сергій не розпізнав, а я то себе точно упізнаю. Я був там, біля Сергієвої машини, коли вбили підозрюваного. Але я цього не пам’ятав, от яка прикрість. Довелось взяти відбитки з власного бокалу і звірити їх. Так, це були мої відбитки.

Він відрізав груди і назовні тіла вже не залишилось частин для відтинання.

—  Сподіваюся, Анку буде задоволений. Що ж, а тепер подивимось, чи здорові у тебе органи.

Він встромив скальпель у грудину Ліди і почав робити розтин.