Слизьке Око-покотунчик

Старигань лежить на підлозі у купі сміття - пакети чипсів, розбиті пляшки, консерви, уривки газет, електроприлади. Розплющує око і дивиться на своє відображення у зеленому уламці скла. Обличчю, яке він бачить років 90, воно поплямоване, в ямках і пухлинах. Дідо плює у відображення. “Хто я в біса такий?” - вигукує і ляскає свого лоба аби привести до тями. “А, згадав! Я - славетний детектив Порожниста Голова!”

Детектив Порожниста Голова неквапливо крутить пакунок у руках, намагаючись зібрати думки. Яскрава рожева стрічка, химерний візерунок із слоників, які граційно крокують веселкою,— усе це виглядає як щось безневинне, навіть святкове. Але інтуїція не зраджує досвідченого сищика: “Занадто гарно, щоб бути правдою,”— бормоче він, оглядаючи коробку. Уранці пакунок знайшовся біля порога детективного агентства “Розгадати все”. “Може, подарунок? Вдячний клієнт? Або ще гірше — хитромудра пастка!”— міркує він, згадуючи, як кілька місяців тому в подібному пакунку вибухнула банка з фарбою, пофарбувавши його у фіолетовий.

Цього разу в коробці не фарба, не цукерки і навіть не бомба. Відкривши пакунок, детектив стикається з видінням, яке навіть його загартована уява не могла передбачити: слизьке зелене око, схоже на пекельний плід дивного експерименту. Воно мерехтить, ніби живе, від нього тягнуться кровоносні судини до шматочка мозку, що нагадує покручене коріння. “Що за чортівня?”— тихо запитує себе Порожниста Голова, а уява вже малює моторошні сцени. Разом із оком була записка: “Око це вкаже шлях до злочинців. Повзіть ним. Знайдіть злочинців.”

Детектив замислено чухає лисину, мов той лісоруб, що шукає потрібну сокиру в купі інструментів. Він длубається в носі, вдихаючи повітря на повні легені,— адже відомо, що хороший приплив кисню допомагає мислити ясніше. І знову ловить себе на думці: а може, то жарт? Але запах слизу й чаю, що ледь чутно віддає жасмином, не лишає сумнівів: подарунок реальний.

Порожниста Голова майже сліпий і майже паралізований. Коробку він знайшов випадково, коли повзав уранці по підлозі, шукаючи свою вставну щелепу і шприц із героїном, необхідні для його ритуального пробудження. Повзання виявилося багатофункціональним: пошук, зарядка і, як з’ясувалося, спосіб натрапити на щось несподіване.

Знайшовши коробку, детектив сів, прислухався до шумів за стіною, після чого витягнув з кишені свисток і подув у нього. Звідкись з-під завалів почувся тупіт.

— Гав-гав! Я тут! — з’явився пес Пухир, дрібний і рухливий, із тонкою шерстю, яка нагадувала стару поролонову губку.

— Хороший пес Пухир. Знайди власника ока цього, — кинув детектив, вказуючи на уламок скла в коробці. — Або зелений чай, яким його мили.

Пухир обнюхав коробку, потім уламок скла і кілька разів глухо гавкнув.

— Гав.

— І ще одне… Приготуй каву й омлет із грибами, — додав Порожниста Голова, протираючи свої окуляри, в яких одне скло було розбите.

Пухир метнувся до кухні, обережно відкрив лапою стару скриню з продуктами, дістав банки з грибами, яйця і каву. Тим часом детектив намагався знайти свою вставну щелепу, яка, як виявилося, закотилася під холодильник. Після кількох хвилин безрезультатного намагання дістати її рукою, він спробував гак із дроту, що знайшов поруч із коробкою.

Невдовзі сніданок був готовий. Порожниста Голова і Пухир сіли біля вікна, поклавши тарілки на старий ящик із-під телевізора. Вони мовчки споживали омлет, дивлячись у вікно, де за склом плавно рухалися кольорові стрілки. З неба, як і раніше, падав дощ із блакитних жаб, одна з яких навіть приліпилася до віконного скла і поволі ковзала вниз.

Пухир бере слід. Спочатку ока. Він рухається обережно, раз у раз принюхуючись до землі, скалок скла і залишків якоїсь дивної рідини. Слід веде до дитячого садка, що стоїть на місці старовинного кладовища, де ще вчора вночі чувся спів зомбі-хору. Пухир затримується між похиленими хрестами та стертою плитою, де вже не видно жодного напису. Він обнюхує старі кістки, що визирають із-під землі, і навіть дозволяє собі трохи їх погризти, розсипаючи уламки, мов сухарики. На мить Пухир зупиняється, милуючись кам’яними пам’ятниками — деякі з них нагадують йому про заняття зі скульптури в Академії мистецтв, де песик колись навчався..

Аж раптом одна з могил — схожа на великий круглий пиріжок — починає ворушитися. Земля посипається донизу, й ось із могилки визирає блідий, потрісканий мрець. Його руки тягнуться до собаки з несподіваною швидкістю, схоплюють його за лапи і ривком затягують у темряву. Пухир скулить, огризається, але марно. Мрець працює без зайвих церемоній: роздирає свого полоненого і починає поїдати з ретельністю, що вказує на неабиякий апетит.

Тим часом у детектива Порожнистої Голови на поясі спалахує червона лампочка. Сигнал тривоги. Зв’язок із Пухирем обірвано.

Детектив, не гаючи часу, повзе до своєї шафи, де зберігається екзоскелет. Він натягує костюм, що всіяний липучками, присосками й магнітами, і ковзає до потаємного входу в каналізацію. Спустившись у темний тунель, освітлений слабкими зеленими лампами, він заходить до своєї лабораторії, обладнаної під старою хатою.

Тут, серед мерехтливих екранів і труб, де клекоче невідома рідина, стоїть великий прозорий контейнер із запасними версіями Пухиря. Порожниста Голова відкриває контейнер, дістає одну з копій і підключає її до мозкового імплантата. Завантаження проходить швидко: учорашній відбиток свідомості помічника доповнено шматочком його власної пам’яті — так, для покращення здібностей у дедукції.

Детектив кидає новому Пухиреві консерву, на якій маркером написано «Вегетаріанська».

— Їж, любий Пухирю, — промовляє він, — і бери слід.

Оновлений Пухир облизується, підхоплює консерву на ходу і, не втрачаючи ані хвилини, вискакує з лабораторії, готовий продовжити справу.

Новий Пухир біжить слідами Пухиря попереднього.

Цвинтар. Запах мерців, ознаки боротьби. Пухир іде в церкву (ПЦУ). Молиться молитвою проти злих духів. І просить священника, отця Кислія, допомогти у виправі на кладовище. Кислій одповідає, що зможе вирушити у пригоду лише, коли закінчить роботи з оздоблення храму. На щастя Пухир - випускник сакрального факультету Академії мистецтв, майстерний вітражист-іконописець, призер змагань іконопису. Береться теж прикрашати церкву. Вже за місяць вітраж готовий. Церква сяє мов писанка на Великдень і святі реліквії у ній стають удвічі потужнішими у своїх властивостях супроти всякого зла та на користь усього доброго. Собака Пухир і отець Кислій збираються на цвинтар. Вони озброюються часником, святою водою, реліквіями (сірка з вуха Висловуха Великомученика). Ставлять на коліщатка саркофаг іншого впокоєного святого - їхатимуть на ньому як на танку, кріплять угорі великий дзвін з церкви. Мерці лізуть звідусіль, гарчать, свищать. Демони вилітають з пащ пекла, розривів у землі. Скреготять іклами, дряпають кігтями тарілки, що несуть у ратицях. Кажани-боксери намагаються дістати згори аперкотами й хуками. Комарі зі свердлами замість голок прагнуть просвердлити праведні черепи. Собака Пухир і отець Кислій заряджають рогатки, стріляють у поганців святими мощами, кроплять благословенними рідинами, пиляють іконнооздобленими христологічними бензопилами, на кавалки рублять освяченими сокирами. На підмогу почварам летять у домовинах і на пилосмоках відьми та темні чаклуни. Начакловують мару та пропасницю на героїв. Сутінки брехливої імли застеляють чуття та тягнуть у трясовиння. Кінцівки песика Пухиря та отця Кислія гниють множинними гангренами. Тіла вкриваються виразками та чумними бубонами. Носи відпадають миттєвими сифілісами, як і зуби, нігті, волосся. Кишки й легені набрякають і візерунчасто плямистішають у снідораках. Помічник детектива та священник б'ються в конвульсіях, хриплять-гарчать у пекучій агонії, криваву піну з вуст вивергають і смерти жаскої чекають. Та в останню хвилину згадують Господа нашого - Пухир прогавкує Отченаш і молитву від мари облудної, фейків і пропаганди зловорожої. Отець Кислій дзинь-дзинь дзвоном дзвонить, заглушує гомін пекельний. Темні хмариська розчиняються. Поріддя диявольські на гівно діарейне рідішають, мерці розпадаються на запчастини, зариваються у надра ґрунтові глибокі, у нафти тонуть. Хвороби й страхи линуть геть од звитяжців. Собака й отець радісно сміються, плескають у лапи та долоні. Катаються на роликах кладовищем. Грають у хованки. І співають веселих співанок, славлять світло Господнє. Випадкові перехожі підспівують і підтанцьовують, підносять руки у повітря, записують концерт, який очолить хіт-парад альбомів екзорцистської музики.

Пухир залазить у могилку мертв'яка, поглинача свого попередника. Допитує хробаків у голові мерця. Вдає роздвоєння особистости на поганого та хорошого поліцейського. Погрожує пташками та підкуповує запашним мертвяком'ясалом. Хробаки йдуть на угоду зі слідством. Мрець не просто так із'їв старого Пухиря. Покійника звати 썩은 해파리는 피를 마신다, прибув він із Північної Кореї і є агентом вісі зла.

Песик рацією доповідає детективу Порожниста Голова про нові факти.

- Дуже добре, Пухире. Тим часом я дослідив, яким чаєм мили вирване око. Рушай на Шрі-Ланку. Цей чай продають лише там.

- Стривай, Порожниста Голово. Я досі не відвідав дитячій садок, до якого веде запах ока.

- Добре-добре. Мені подобається, що ти згадав про це.

Пухир забігає у дитячий садок. Діти, саджені там, раді собачці:

- О, собачка! Ура! 

Носять Пухиря на руках. Вичухують бліх. Кидають палку - протез своєї виховательки. Наряджають у костюми і будують песику хатинку з дерев’яних кубиків зі словами. Пухир помічає: кубики злі, на кубиках злі картинки і образливі слова написані злим шрифтом.

 І діти злі: точать леза і перемовляються, як зніматимуть із собаки шкуру, лапки й голівку відрізатимуть і тортурам радітимуть. На додачу з ший у них звисають червоні галстуки.

Гнівається Пухир. Гавкає. Кусає дітей і стріляє по них з травматичного пістолета. Згадує пісню "Пі-сто-лет! - Вирішить питання. Як з цим бути, що з цим всім робить. Він не буде заперечувати тому, Що я хочу з вами зробить! Палець вже на гачку, Магазин повен, рука на готові!…".

Діти розбігаються в різні боки, наче перелякані мурахи, кричачи щосили. Пухир обирає собі мішенню двох малюків-близнюків, які помітно відрізняються від інших — їхні очі блищать якимось зловісним блиском, а рухи синхронні, ніби в маріонеток. Вони мчать довгим-довгим коридором, що здається нескінченним. На підлозі розстелено червоний килим, а по обидва боки виставлено дивні експонати: свіжі опудала тварин і людей, які стоять в химерних позах. Поруч видніються знаряддя, які могли б належати до арсеналу середньовічного ката.

Близнюки спритно вислизають за масивні високі двері в кінці коридору. Пухир прискорюється, стрибає і, вдарившись усім тілом, вибиває двері, які гучно розлітаються. Усередині кімнати — хаос, але він структурований і зловісний. По стінах розвішано комуністично-москальську символіку: прапори, мапа СРСР, а в центрі на столі — бюст Леніна, розфарбований у яскраво-червоний колір. На підлозі валяються недопалки й розбиті пляшки з-під горілки, запах якої стоїть у повітрі.

У кутках кімнати близнюки виструнчуються, мов солдати на параді, їхні руки завмерли вздовж тіла. Пухир, утримуючи їх на прицілі своїх вбудованих у нашийник лазерних гармат, повільно наближається до центру кімнати. Його увагу привертає високе крісло, що стоїть спиною до нього. З-за нього долинає тихий, але зловісний сміх, від якого шерсть на спині собаки стає дибки.

— Гав! — різко командує Пухир, спрямовуючи зброю на близнюків.

— Розвертайте крісло! — наполягає він гучним гавкотом.

Близнюки, не зронивши ні слова, синхронно підходять до крісла й повільно повертають його. У ньому сидить вихователька дитячого садка — жінка середнього віку у синтетичній сукні з недбалим кроєм. Але щось у ній одразу кидається в очі. Її обличчя — це мозаїка з клаптиків шкіри різного кольору, зшитих грубими швами. Воно здається чужим, ніби навмисне сконструйованим, але в той же час викликає якесь дивне відчуття знайомості.

Пухир, підійшовши ближче, повільно вдихає повітря, щоб розпізнати запах. Його нюховий аналізатор видає тривожний результат. Собака раптом розуміє, що це обличчя йому знайоме. Усі клаптики й шви зливаються в одне ціле, і пазл складається в обличчя, яке він бачив не раз у голограмах та архівах.

Це обличчя… Володимира Путіна.

Пухир сердито гавкає, поглядаючи на виховательку, яка мовчки спостерігає за ним. Він знову піднімає голову, втягуючи носом повітря, ніби намагається зрозуміти, чи це лише маска, чи щось значно гірше.

Вихователька дитсадка каже:

-        Доброго вечора, я Антоніна Георгіївна. Як вам у нас подобається? Хочете віддати на навчання своїх діточок? Ви не вийдете звідси живим! Ха-ха-ха.

-        Гав.

-        Так, я пришила собі обличчя Путіна. Зшила його з дітей, які мене дратували. Може, й вам таке обличчя пришию, перед тим як вас випатрати.

-        Гав.

-        Повелитель вже близько. Всі будуть мати мордочку як у нього. І всюди буде влада його.

-        Гав.

Георгіївна-Путін кидається на Пухиря з гострим циркулем і зашморгом.

Собака кусає лиходійку за ніс і стріляє у вухо. Бійка. Супротивники вилітають у вікно. На щастя унизу є батут. Собака безпечно стрибає на травичку на чотири лапи. А лиха вихователька падає на дорогу де її чавить вантажівка, розмазуючи кров’яку за виднокрай кілометрами швидкісних доріг.

З документів у кабінеті лиходійки Пухир встановлює, що вона працювала на москальське ФСБ і причетна до отруєння та цькування Віктора Ющенка - старої справи детективного агентства “Розгадати все”. Гіпнозом і брехнею вихователька змусила дитсадкових дітей вбити батьків і зробитися сиротами.

Є якийсь зв’язок між Антоніною Георгієвною й азійським мерцем 썩은 해파리는 피를 마신다.

Але який?..

Тим часом детектив Порожниста Голова нудиться вдома, чекаючи звісток від чотирилапого заступника.

-        Треба й собі щось робити, треба й собі…

Старий викидає меблі з вікон, підстрибує, розсипає вміст ящиків і коробок, підкидає у повітря. Набирає випадкові телефонні номери і ставить їм випадкові питання.

Попри сліпоту та майже паралізованість (а також хворобу Альцгеймера та інші негаразди) Порожниста Голова вибирається у виправу. Сідає у гелікоптер летіти до Шрі-Ланки. А коли закінчується паливо, пливе надувною качечкою річками, морями й океанами. На Шрі-Ланці він шукає докази у піску, слухає мушлі та гойдається на вітрі вдаючи дерево. Повз проходить стадо слонів. Слони знайомляться зі старим, розпитують його.

-        Чай Зелений равлик? Так, дуже смачний. Ще й для очей корисний.

-        О, так цей чай у мене вдома є… - раптом згадує детектив.

Порожниста Голова наймається боцманом на корабель. Плаває кілька місяців. Дивиться на воду. Перегукується із дельфінами та китами. Знаходить скарби і листи у пляшках - кидає у воду видповіді. Мешкає на острові де плем’я місцевих мешканців пропонує йому роботу шамана. Уві сні йому сниться пес Пухир. Пухир розпитує в Порожнистої Голови, які сузір’я видно у небі над островом. Так визначає його розташування. І припливає пароплавом рятувати свого керівника

Дорогою додому корабель зупиняється у кожному місті на березі. Друзі торгують чаєм, кавою, какао, прянощами та смарагдами. Та під кінець мандрівки нападають пірати. Піратські сили переважають - їм допомагають морські чудовиська кракени. Мацаки розміром хмарочосів мов пірʼїнку підкидають пароплав і жонглюють ним. Розбійники відбирають у купців усі нажиті багатства, а приятелів сповивають мотузками та кидають у воду як харчі хижакам. Але потопельників рятують дельфіни з якими раніше подружився Порожниста Голова. Детектив встиг вивчити основи дельфінячої мови. І на голодний шлунок уміє гуркотіти черевом слова зрозумілі дельфінам і чутні за милі. На спинах у дельфінів Порожниста Голова та Пухир мчать крізь хвилі у Чорне море. Дніпро, кручі - ось і вдома. На березі подорожніх пробують занапастити мавки. Але Пухир розповідає вірш Т. Шевченка “Мавка” - і лісові мешканки відпускають друзів.

Детектив Порожниста Голова й собака Пухир ідуть уздовж річки. Милуються краєвидами. Збирають ягоди, гриби, яблука, буряки й кукурудзу. Аж раптом чують: земля тікає з-під ніг. Хтось вимкнув гравітацію і летять вони поміж хмарами. (А то таємничі злі сили - москалі-помийоїди на китайських супутниках - намагаються завадити слідству). Товаришам холодно, бракне кисню і надії. У розрідженому повітрі їхні тіла огидно роздуваються.

Друзі співають Space Oddity:

Ground control to major Tom

Ground control to major Tom

Take your protein pills and put your helmet on

(Ten) Ground control (Nine) to major Tom (Eight)

(Seven, six) Commencing countdown (Five), engines on (Four)

(Three, two) Check ignition (One) and may gods (Blastoff) love be with you

This is ground control to major Tom, you've really made the grade

And the papers want to know whose shirts you wear

Now it's time to leave the capsule if you dare

This is major Tom to ground control, I'm stepping through the door

And I'm floating in a most peculiar way

And the stars look very different today

Here am I sitting in a tin can far above the world

Planet Earth is blue and there's nothing I can do

Though I'm past one hundred thousand miles, I'm feeling very still

And I think my spaceship knows which way to go

Tell my wife I love her very much, she knows

Ground control to major Tom, your circuits dead, there's something wrong

Can you hear me, major Tom?

Can you hear me, major Tom?

Can you hear me, major Tom?

Can you...

Here am I sitting in my tin can far above the Moon

Planet Earth is blue and there's nothing I can do

А тоді думають, як порятуватися. Майструють з рибальських вудочок, пташиного пір’я та сонячних променів фунікулер донизу від неба. За мить вони знову на землі.

Порожниста Голова гойдається у кріслі гойдалці та записує розумні думки. До кабінету саме вбігає пес Пухир - вигавкувати робочий звіт:

- Гав, гав-гав, гав-гав-гав, гав-гав-гав-гав, гав-гав-гав-гав-гав, гав-гав-гав-гав-гав-гав, гав-гав-гав-гав-гав-гав-гав, гав-гав-гав-гав-гав-гав-гав-гав.

Вони не знають, що стелею щось повзе, наближається… Це слизьке око-покотунчик, яке детектив був знайшов у коробці одного ранку. Око спускається на плече Порожнистої Голови і подає йому вже раніше читану записку. Детектив Порожниста Голова уважніше приглядається до неї. Звіряє почерк записки з власним почерком. Перевіряє відбитки.

- Йой, та це ж я писав…

- Гав.

- А що я цим хотів сказати…

- Гав.

- Що?!..

- Гав-гав!

- А, ну тоді… Звісно!

- Гав.

- Дякую, Пухире. Хай там як, справу розкрито. Відсвяткуймо.

Порожниста Голова і собака Пухир ідуть їсти деруни і кататися на ковзанах. На ковзанці їх помічають рекрутери IT-фірми і пропонують роботу тестувальників програмного забезпечення. Детективи радо погоджуються. Забувають про свої пригоди. Та працюють рік натискаючи кінцівками і носами кнопки, щоб запалювались відповідні кольорові лампочки.

Криза в галузі - колег скорочують без виплати компенсацій. Без грошей колишні детективи опиняються на вулиці. Оселяються на смітнику з пацючками та поганими запахами. Вони плачуть, шукають у кишенях хустинки витерти сльози. Замість хустинки Порожниста Голова дістає слизьке око:

-        Ого! Пригадую загадку цього ока.

Детектив розуміє, що слизьке око належить йому. Вставляє орган до однієї з численних порожнин на своїй голові. Та бачить деякі цікаві речі, такі як: бублики, пірамідки, мерехтливі риски, схему злочинної мережі москальських і китайських агентів, колір dbc85e, Гільбертів простір. Порожниста Голова розповідає заступнику Пухирю про свої видива. Той гавкає:

- Гав-гав-гав.

- Так, Пухирю, почнімо з бубликів. Далі Гільбертів простір. Третьою розглянемо схему мережі ворожих агентів.

Колеги так довго досліджують питання бубликів і Гільбертового простору, що не доходять до схеми, що має викрити шпигунів супротивника.

Зате у Гільбертовому просторі на нескінченності його автоморфізмів друзі помічають метафору деякої характеристики спіралі равликоподібного чаю. Вона може відкрити шлях до повалення тоталітарного комуністичного уряду у Китаї, де бере початок історія вживання чаю. Порожниста Голова й Пухир п’ють чай і медитують - так зв’язуються із Тибетом, Уйгурією, Гонконгом… А також Тайванем, котрий комуністичний Китай прагне захопити. Чайно-медитативна енергія вилазить крізь вуха і пори причетних і є альтернативною до комунізму формою відчуження суб’єктності байдужою до власності і тим конкурентно-небезпечною. Комуністи шлють каральні експропріаційні загони, однак не експропріювати дух єдиний із каменем і травою. Від заздрості червоніють і лускають комуністичні макітри. А допомагають їм у тому нейтрально-споглядальні удари просвітлених і озброєних будистів. Як каже Далай лама XIV, найбільшою чеснотою є не особисте досягнення просвітлення, а допомога ближнім досягнути його, хоча б через єднання з ніщо.

Увесь світ святкує звільнення Китаю від комуністів-тоталітаристів! Феєрверки й вечірки, об’їдання, танці і співи. Вітання наших героїв, тепер надвідомих! Звідусіль у детективне агентство приходять листи подякі з вкладеними пачками купюр, кошенятами, немовлятами названими на їхню честь, рецептурними вітамінами і пробниками парфумів.

Детектив Порожниста Голова і вірний помічник пес Пухир засинають. І сплять так міцно, що не чують повітряну тривогу. Москалі скидають атомну бомбу на місто, де живуть герої. Чи загинуть вони? - Ні! Їх рятують іншопланетяни на летючій тарілці. Так само беруть на борт інших істот у біді. На борту й Ісус - це він попросив прибульців врятувати мешканців міста від спопеління. Отже й далі все буде добре: Україна й добро переможе - самі побачите як, не дописую.

Ура Порожнистій Голові! Ура собаці Пухирю! Ура слизькому оку-покотунчику!

Побачило око справи свої і подумало: добре це є.

Алелуя!