Люта Дияволиця
Останній слід Мавки
Ще трохи і вона вийде з замку Чахлика. Відтоді як вона переступила поріг замку, відчуття загрози міцно тримається у душі. Височенні стіни, чорні вітражі, холодний вітер, що грався у втраченому світлі, — усе тут говорило про смерть. Це місце жило вічністю і пахло загибеллю.
Квіти у її вінку зів’яли за годину в замку Невмирущого. Її краса контрастувала з похмурістю місця. Кроки впевнені, швидкі, а що найголовніше - безшумні, ритм ходьби розбивав тишу тільки в її уяві. Мавка прямувала до виходу, мріяла, щоб ворота зачинились за нею, так само як відкрились до цього. Справи, по яким вона прийшла сюди, закінчились і тепер вона мріяла про свої болота.
За кутом почулось чиєсь шурхотіння, Мавка спинилась у кількох кроках до повороту і у кроці від минулого. Чорні стіни давили на неї, вона боялась. В оселі сина Чорнобога не варто втрачати пильність.
Шурхотіння припинились разом із тим, як вона завмерла, потім почало віддалятись. Дівчина зробила гучний видих, вперше за довгий час. У цю ж мить ззаду вона відчула як шию щось проколює. Біль була холодна, холодніша за дотик Чахлика. Вона розлилась по тілу швидше ніж думка і з такою ж швидкістю перетворилась на опік. Мавка встигла подумати, що так, напевно, відчувається дотик бога темряви.
Тіло впало на кам’яну підлогу з гуркотом, який при житті Мавка ніколи не здіймала. Краса, яку вона несла у собі, залишилася, але життя – зникло. Слід у вигляді малесенької дірочки-опіку у шиї - подарунок від невідомого.
1,5 години до смерті Мавки
Чахлик сидів на троні, обрамленому кістками, закутими в чорне залізо. Його тонкі пальці гралися з павутинкою і павуком, який намагався втекти. Так само він планував погратись із гостею, яку от-от приведуть.
Позаду трону почулося гуркотіння — відкривали люк до підвалу. Невмирущому подобалося тримати полонених поруч. Їх стогін молодив його думки і давав сили існувати. Зараз по коридорах підвалу його слуги вели одну з них. Ідея про те, що стара знайома знову блискотітиме перед його старечими очима, змусила завмерти пальці Чахлика. Павук втік.
Двері відкрились і двоє служнів вивели з темряви дівчину. Її чорна коса, розпатлана й заляпана пилом, спадала на плече. На ній була сукня, ошатна, ще кілька діб тому, зараз така ж пильна як і волосся. Попри жалюгідний вигляд, дівчина трималася прямо.
Одразу, як її ноги переступили межу сходів, служні хлопнули люком, цей звук змусив її тіло пригнути разом із серцем. Чахликова сторожа підвели дівчину до свого господаря і стали попід кам’яними стовпами зали.
– Радий знову тебе бачити, Василино, – прохрипів володар замку у зловтішній усмішці. – Чи не вважаєш, що сама доля полює на тебе, щоб подарувати мені? - Дівчина почула голос схожий на шурхіт листя
Дівчина не відповіла, лише більше насупилася. Про себе подумала: “‘Не доля, а твої нахабні війська”. Волосся на її шкірі встало дибки від холоду, що блукав залою. Невдоволений такою відповіддю Чахлик встав із трону. Він повільно наблизився до полонянки, обладунки горою заліза гриміли впродовж всієї ходи. Чахлик схилив над полонянкою голову, його чорні, мов вуглини, очі дивились з очікуванням.
Серце Василини стислося, але вона не могла дозволити йому побачити це: “Якщо він відчує мою слабкість – це буде кінець” - подумала вона, намагаючись приборкати тремтіння в колінах. Холод, що дув від Чахлика, був нестерпним. Вона відвела погляд і відступила крок назад трошки похитуючись. Це його потішило.
– Як тобі тут цього разу? - Ненаситне до чужих страждань обличчя і такий же голос. – Чи прийде Івасик і зараз спасати тебе?
При спогаді чоловіка вона підняла очі, губи випрямились у пряму лінію. Невмирущий мовчав поки вона не відповіла:
– Він мертвий.
– Я чував щось таке. Чи знаєш ти, хто його забрав? Чула її пісню? Як болісно вона плакала обіймаючи його… утопляючи в болоті.
Василина знову замовчала, відвела погляд і нервово схопилась за тканину колишньої сукні, стискаючи її, щоб не заплакати. Вона нізащо не дозволить собі показати слабкість коли поруч цей монстр. Мовчазна реакція не вдовольнила Чахлика, він хотів страждань. Зробивши один велетенський крок його тінь накрила дівчину з головою.
– Дивись на мене, Василино! – Його пальці, мов сухі корені, стиснули підборіддя здобичі. Василина відчула, як тонка цівка крові стікає по її шиї, але не дала своїм очам намокнути. Вона знала: сльози лише потішать його.
Тіло напружилося, було боляче, нігті впилися так сильно як не впиваються ікла собак. Василина зробила ривок намагаючись звільнитись. Їй це вдалося, але лише тому, що Чорнобожий син послабив хапку.
– Я знаю, – сказала вона крізь стиснуті зуби. – Я знаю, хто його вбив!
– Сміливість… З нею ти дійсно гарніша. Але не забувай свого місця, Василино. – Її ім’я пролунало мов грім посеред інших слів. Чахлик поклав руку на пояс, де висів прикрашений дорогоцінностями меч і на мить повисла в’язка тиша. – Мені потрібен тільки твій час. – Він помовчав видивляючись реакцію. – І твої страждання… Одного дня ти зрозумієш, що приречена на них.
З-за дверей постукали. Невмирущий відвів погляд від дівчини, її серце шалено закалатало, коли Чахлик обернувся до дверей. Вперше за весь час вона відчула, що його увага розсіялась — і це подарувало їй крихітку спокою. Її утримувач обернувся до дверей.
– Увійдіть.
Двері у залу були зроблені з чорного каміння і оздоблені коштовностями. Вони трохи привідкрились і у щілину протиснувся один зі сторож. Одразу зайшовши, він впав на коліна перед Чахликом.
– До вас прийшла Мавка, мій господарю. Вона каже, що принесла послання від Лісового.
– Гаразд. Ведіть її сюди. І пам’ятайте: до неї – повага.
Сторожа зник так само швидко, як і з’явився. Невмирущий знов розвернувся до Василини. Та дивилась на нього із жахом: ‘Час на обдумування розмови пішов на краще для її розуміння свого становища”, – подумав Чахлик.
– Поверніть її до інших! – велів Чахлик стоячим пообабіч від трону слугам. Вони швидко рушили з місця і поки кістяний гримів обладунками до свого місця, за його троном встигла відкритись і закритись в’язниця із гарними дівчатами.
1 година до смерті Мавки
Дівчина ступила в залу неспішними кроками. Білі руки, чорне довге волосся, сорочка, облямована мохом, спадала до підлоги. Двері зачинились за спиною, але її постать залишилась непорушною.
Вона повільно пройшла до трону Чахлика і стримано вклонила голову. Мавка була як привид, з мертвою красою із живих квітів.
– Вітаю, Мавко. – На обличчі жодного натяку на людяність. – За яких обставин я маю честь бачити тебе тут?
– У мене послання від Лісового. – Голос рівний, не виражає жодної пристрасті до чого-небудь. – Він не задоволений тим, що ти порушив угоду, повівши війська через ліс.
Обличчя Чахлика скривилось, оголивши зуби. Він підвівся з крісла і його тінь накрила Мавку.
– Чим думав твій старик, коли укладав угоду з вічністю! - Голос відбився від стін і розповзся по залі. Невмирущий хотів одразу встановити грань між гостею, її минулим і тим, де вона зараз.
– Чахлику, не забувай, хто мій господар. Ліс стає могутнішим з кожним роком, коли твоя темрява не змінюється. - Її очі зустрілись з його хижими вогниками.
– Не твої це слова, Мавко. – Шепіт голосу уп’явся в повітря, залишаючись шуміти всюди. – Хоча… люблю відчайдушних. Чи не Лісовий заздалегідь передбачив таку відповідь. – Відповідь Мавки загострила його думку. Лісовий не роняє зайвих слів і якщо старикан вдався до погроз, то ця посланниця лише найменша з чахликових бід.
Гостя подивилась йому в очі, вони горіли чорними вогнем. В середині Чахлика був той самий вогонь, він відчувався довкола.
– Ось, що я тобі скажу. – Продовжив він. – Не будь така горда, коли твої слова несуть погибель іншим. Лісовий для мене не загроза, цей стариган не покине своїх дерев. А от якщо його нечисть піде на мене, то загине багато з обох боків.
Володар замку знов сів на своє місце. Він провів рукою по трону зірвавши кілька павутинок. Знудженим поглядом він окинув гостю, але поки що не розслабленим. Позаду почулись стогони полонянок, вони доносились з-за підвального люка. Чахлик вдихнув цю мелодію, наче дівоче волосся в його руках.
– Це відповідь, яку повертати моєму господину? – Голос гості повернув його до справи. Невмирущий згадав про дуб, що хоч і на обриві, але причетний до лісу більше ніж до його скали. – Нагадаю, що…
– Передай Лісовому, що наступного разу, я поведу військо в обхід лісу.
Він сидів на троні сперши голову на руку. Одним оком дивився, як пальці розривають павутинку, іншим поглядував на гостю. Весь цей час вона стояла мов статуя в очікуванні дощу, не ворухнулась жодного зайвого разу. Чахлик подумав, що якби ця дівчина була при житті, то точно залишив би її у себе.
– Іди, передай мою відповідь своєму господарю. – Він обвів поглядом її обличчя, за всю розмову, воно не змінило свого виразу. – Не бійся, тебе у цьому замку ніхто не чіпатиме, у нас мир із Лісовим. – Додав Чахлик, помітивши, що Мавка не поспішає до виходу.
Вона коротко вклонилась і не розвертаючись до Невмирущого спиною, рушила до дверей.
0.2 години до смерті Мавки
Він дивився у слід Мавці. Голова розслаблено лежала на руці, яка оперлася об поручень трону.
– Не зачиняйте! – Гукнув Чахлик своїй сторожі, коли ті рушили до дверей. – Я відчуваю його. Сьогодні ще будуть гості.
Тіло повелителя Наві злилось із троном, його кістки стали подібними до оббитих костей крісла. А кістки трону пульсували, мов жили, впиваючись у тіло Чахлика. Через вітражні вікна почало проникати світло, це було знаком того, що Чахлик послабив густовину своєї тіні. Чорні, сірі та зрідка червоні відтінки світла пробивались у кімнату. Чахлик очікував.
Невдовзі по коридору почулися кроки. Нечисть так не ходить, то була людина. Невідомий біг до тронної зали. Метал, у який був одягнутий “герой” бився сам о себе, видаючи наближення хазяїна. Нарешті він показався, той чию присутність господар замку відчував.
– Чахлик, виходь на бій! Відпусти Марічку, і я подарую тобі життя.
– А якщо вона вже мертва, хлопче? Ти ризикуєш собою за мрію. – відповів Невмирущий, повільно встаючи з трону, слова проходили наскрізь усе живе.
Обличчя парубка побліднуло, коли груда кісток, що секунду назад розвалювалась на очах, піднялась, разом із цим кімната потемніла. Серце упало в груди, ноги не стояли так упевнено, а голос почав віддавати тремтінням трави на вітру.
Він не уявляв Марічку мертвою, у серці він знав, що вона жива, сподівався на це: Вона допомагала мені, коли ніхто не хотів. Я не здамся, навіть, якщо доведеться піти до пекла”.
– Цей меч, – він підняв зброю. – На шляху до тебе я зустрів ворожку. Вона наклала чари на нього, сказавши, що ним можна вбивати нечисту силу. Я змушу тебе повернути її до життя, якщо ти хочеш сам залишитись при ньому.
– Як тебе звати, хлопче? – Чахлик стояв на тому ж місті, його погляд врізався в нового гостя відмічаючи кожну дрібницю в його тілі.
– Єгор.
– Єгоре, – Голос Чахлика пішов блудити по нескінченних коридорах палацу. – Марічка знаходиться у підземеллі. – Він показав рукою у бік люка, не відриваючи погляд від парубка. – Ти можеш кинутися на мене прямо зараз і помреш швидко, а можеш запропонувати мені свій меч як подарунок, і тоді я відведу тебе до неї.
Хлопець випрямився і підійшов до Чахлика на кілька кроків. Його русяве волосся було заплетене у хвіст, ззаду була маленька кіска, видно що дівчина плела. Чахлик помітив, як багато подряпин було на шкірі парубка: “Йому вже дісталось на шляху сюди” – подумав Невмирущий.
– Звідки мені знати що ти не брешеш? – запропонований варіант був безпечнішим за те, що віщувала ворожка: “Я не можу втратити Марічку, не після того, як вона допомагала мені” – він боявся обрати невірно: “‘А що, як розлючений Чахлик випустить свій гнів на ній у разі моєї поразки?”.
– Вирішуй сам. – Чахлик спустився до Єгора, його кістляві пальці вклались парубку на плече. – Якби брехав, чи підійшов би так близько, знаючи що у твоїх руках зачарований меч.
Хлопець змахнув кісті Чахлика, його розум хотів встановити огорожу від ворога, а тіло невільно знову підняло меча.
Володар нечистих знову стояв нерухомо, вдивляючись у захожого. Нарешті, він помітив свою перемогу, вона кігтями впилась у думки хлопця. Вірогідність поразки на мить пролетіла птахом жаху в очах Єгора. Тепер можна починати.
Звинячі обладунками Чахлик направився до в’язниці, він відкрив люк, запрошуючи туди прибульця. Щойно двері відчинились стогін дівчат став сильнішим, тепер і Єгор чув його, пробираючі до кісток спалахи.
Хлопець боявся, відверто боявся, але повторював собі що Марічка боїться ще більше. Він невпевнено рушив за Чахликом. Біля самого входу кістяна рука Невмирущого зупинила його за крок від підземелля, стискаючи плече так, що хлопець відчув, як холод проникає в тіло.
– Єгоре!!! – Почувся дівочий голос з підземелля. – Тікай. Ні за що не вір йому. Будь ласка, живи далі.
“Марічка”, – подумав Єгор, – Ще трохи і все буде як раніше, зачекай будь ласка”. Рука Чахлика потягнулася за мечем — пальці нагадували сухі гілки, готові впитися в здобич. Хлопець вагався, нерішучість відображалась на його постаті.
– Ти, напевно, знаєш Василину та Івасика, вони з того ж села що і ви з Марічкою. Гадаєш, багатьом вдається втекти з мого замку? – Голос був схожим на шурхіт піску, по якому повзе змія. – Я відпускаю лише тих, хто уклав зі мною угоду. Хочеш бути одним із тих хто визволив дівчину з полону Чахлика Невмирущого?
Єгор подивився у темряву, там на нього чекала Марічка. Перевів погляд на вогняні очі, що звишались над ним. З видихом він протягнув меча Чахликові, нічого не відбулося. Відчував він себе, мов він підписав договір зі смертю.
Кістяна рука відкрила прохід до підземелля. Чорний коридор гіпнозувати своєю глибиною. Єгор зробив кілька кроків, спускаючись униз. В повітрі витав запах тліну, а з кожним кроком коридором ставало холодніше, наче сам палац висмоктував тепло з тіла. Хлопець трохи похитувався від напруги, яка княжила навколо.
Ще кілька кроків. Єгор чув її голос, на мить йому здалося, що він бачив тінь, а може це сама Марічка чекає на нього у низу. Серце парубка наповнилось вірою, можливо, він стане тим самим, хто врятував кохану від смерті в руках короля темряви.
Чахлик ударив зі спини, уразив Єгоровим мечем. Кров просочилась по тканині й обладункам. Невдовзі хлопець впав на кам’яні сходи, гуркіт його обладунків перекрив стогін полонянок.
Відпустивши двері підвалу Невмирущий увійшов у свою тронну залу, люк невмолимо впав на конаючого парубка. Вага дверей зробила великі вм'ятини в залізі обладунків і склеїла хлопця із землею.
Невмирущий підійшов до свого місця, сподіваючись цього разу відчути вічність перебування в залі. Він навіть не глянув на тіло хлопця, його думки вже були далеко. Рука зневажливо кинула меч: “Ще один невдалий фокус ворожок”. Чобіт ступив на першу сходинку трону і відлуння пробігло по повітрю.
– Ваша величносте, – за кута вигулькнув забіганий Домовий. – Мавку знайшли мертвою.
0.5 години після смерті Мавки
Четверо упирів обережно несли тіло Мавки на ноші. Її поклали на дошку точнісінько так само, як знайшли. Її губи стиснулись у тонку лінію, що нагадувала про застиглий подих перед смертю. Волосся лежало в різні боки. Сукня змістилася, оголивши бліді, як місячне світло, ноги. Ношу обережно поклали по центру зали, перед Невмирущим.
Багато з нечистих палацу зібрались у залі, щоб подивитись на труп. Хоча до когось зі служнів ця новина ще не дійшла. Нежить притулилась до темних кутів кімнати, ховаючись від погляду Чахлика, але так, щоб бачити мертву. Вищі за статусом створіння роздивлялись Мавку зблизька, неначе намагаючись вгадати причину її смерті.
Домовий стояв біля мертвої дівчини, знявши з голови капелюх. І хоч він звик до жорстокості та смерті в цьому палаці, його серце калатало від суму.
Чахлик мовчав, наче вбили його. Він не очікував ще подій на сьогодні. Обличчя його нічого не виражало, але мовчання виражало більше за слова. Він боявся того, що може трапитись далі. Лісовий не залише його голку прямою.
В залі всі мовчали, ніхто не наважувався проронити звук коли мовчав їх господар. Стогін полонянок, заглушений камінням, здавався похоронним співом, що розвивався по коридорах старовинної споруди
Йому потрібно знайти вбивцю до того, як Лісовий прийде просити відповідь. Чахлик знав, що старик не простить смерті своєї підлеглої. Потрібно швидко знайти винного, а найголовніше, покарати його від себе перш, ніж передати в руки охоронця лісу.
Він махнув рукою наказуючи всім вийти. Залізний покрив руки ехом відбився, даючи зрозуміти, що час виходити, навіть тим, хто здалеку не бачив знаку.
Домовий відчув на своїй спині недобрий погляд і зупинився. Він знав кому той належав, тому не хотів дивитись у відповідь. Знервовано кліпаючи очима, він відчував, які тіні оминають і лишають його наодинці з господарем. Залишившись з Чахликом наодинці стареча сива борода торкнулася підлоги у довгому поклоні.
– Встань і дивись на мене.
Головою Домовий розумів, що він не зрушить з місця ані на крок, допоки Чахлик того не забажає. Але не міг перестати думати, як щезнути, рахувати скільки кроків до виходу треба дійти і як довго протриває розмова. Не рухаючи рештою тіла, він підняв голову і одразу поморщився, коли в очі вдарила іскра від того, як Невмирущий запалював факел.
Домовий мовчав, він відчував, як все його тіло хотіло б уникнути теперішньої ситуації.
– Відправлено гінця до Лісового із цією новиною? – Шуркотячий голос, не добрий і не злий, на що сподіватись Домовому – невідомо.
– Так, Ваша Високосте.
– Відомо хто вбивця?
– Ні.
– Як ти гадаєш, чому тіло було в кінці чорного виходу?
– Не знаю.
“Мавка прямувала до головних воріт. Вона навіть не знала про чорний хід”, – міркував Чахлик, підіймаючи погляд до вітражів:“То чому її тіло там знайшли? Хтось із моїх… або чужі…”
– Чи було знайдено зброю вбивства? – запитав він сухим голосом.
– Ні, мій повелителю. Відтоді, як я Вам у перше доніс інформацію, нових зачіпок не знайшли.
Чахлик встав із трону і підійшов до мертвої, все ще тримаючи факел у руці. Він постояв біля Мавки, жалкуючи, що не відправив сторожу з нею до виходу скількох проблем можна було б уникнути.
Рука з факелом повільно опустилась, палаюча вуглина впала біля ноги загиблої. Тіло не загорілось. Вуглинка повільно погасла від холоду, і лише тоді голос Чахлика порушив тишу:
– Батько вчив, що тіло нечисті після смерті вмирає як людське. Але Мавка не горить. Це означає, що її тіло погасили раніше, ніж смерть змогла закарбувати душу. – Чахлик витримав паузу дочекавшись, поки полум’я у факелі погасне. – Ніяка нежить не може доторкнутись до заліза, воно є смертельною зброєю проти них. Вбивцею можуть бути або старші нечисті, або люди.
Чахлик обернувся до Домового спиною. Його плащ трохи зачепив волосся Мавки. В обличчя йому світили чорні вітражі, тінь від постаті хижо повзла до Домового. Поблизу вигорілого факела розлітався гіркий запах диму у суміші з неспокоєм.
– На її шиї рана. Виглядає як родима крапка, але її не було коли Мавка приходила до мене вранці. Її вбили тонким залізним предметом, одним влучним пострілом чи ударом. – Його голос, хоч і тихий, лунав у залі, як шурхіт холодного вітру, від якого стигла кров.
Старик помовчав втупившись у тінь Чахлика. Він боявся господаря за його силу - рідко давалася нагода лякатись чогось іншого у володареві Наві. Але щойно, за хвилину він відкинув більшу частину підозрюваних. Домовий, побачивши, що Невмирущий розвертає до нього голову, відчув, як сухий клубок підкотився до горла, змушуючи його нервово сковтнути.
– Я хочу, щоб ти слідкував за кожним зі старшої нечисті. Не давай їм покинути палац до приїзду Лісового. Якщо хтось із них винний, то я дізнаюсь, а як ні, то підуть у бій проти старика. Він прийде. Не для розмови точно, а щоб отримати кров за кров… А я відвідаю місце, де знайшли труп, особисто.
1,5 години після смерті Мавки
Він стояв посеред темного земляного коридору, стіни якого були вологими й порослими мохом, пахнуло затхлістю. Тунель здавався живим — відлуння кроків Чахлика тремтіло, неначе шепіт привидів у цій пастці для приречених. За його спиною залишився тунель, по якому він прийшов з заплутаних замкових коридорів. Попереду розходилися два шляхи: один вів на вулицю, інший — у темні глибини в’язниць.
Ці місця кожен зі служнів знав напам’ять. Коли Невмирущий хотів розваг, він перетворював коридори на арену страждань. Він дозволяв витязеві дійти до нареченої, а коли закохані, схопившись за руки, бігли, сподіваючись на порятунок, починалась розвага. На півдорозі завжди з’являлися упирі або перевертні, і крики болю й відчаю розбивалися об стіни, стаючи музикою для володаря Наві.
Його кістяні пальці торкнулись стіни коридору і маленькі грудки землі попадали вниз. Підлога коридорів була обкладена камінням, в деяких тріщинах поріс мох.
“Мох пом’ятий, тут не ходить натовп, тож чому деякі шмаття видерто з коренем?“ – думав Чахлик, втупившись поглядом в облицьовану зеленню підлогу. – “Мавчине тіло протягнули з коридорів до виходу на вулицю мов мотлох, може хотіли сховати у місці де рідко ходять”.
Він пішов далі по коридору у напрямку виходу з палацу. Чахлик ненавидів безлад. Усе в його палаці, навіть смерть, мало відбуватися за правилами. Цей злочин був образою, яку він не міг стерпіти.
Очі, не відриваючись, дивились на слід від пом’ятого моху, він вів до виходу немов нитка. Там, де мох був вирваний із корінням, залишалися подряпини від тривалих дотиків, неначе хтось тягнув тіло, не намагаючись, замаскувати свій злочин.
Тунель із чорної пащі виходив на світлу галявину, і контраст лише підкреслював те, наскільки чужим було це місце для Чахлика. Хід виходив із великої груди каміння, на світі сонця він виглядав як звіряче лігво.
Галявина, що відкривалася перед тунелем була пом’ята від численності нечисті, яка ходила навколо трупу. Чахлик нахилився, оглядаючи бруд, де колись лежала Мавка, і його обличчя скривилося від зневаги до тих, хто насмілився так її спаплюжити.
Поодаль було ще дві смужки кроків. Перша мала більші кроки, вони прямували до палацу. ‘Єгор’ – Подумав Невмирущий і щось всередині нього по зміїному зашипіло. Він згадав звук бринчання заліза на хлопцеві, коли той наближався до його зали. Труп досі лежав причавлений до землі тяжелем люка.
Інші сліди були меншими, вони прямували від коридору і рухалися доволі швидко. Кому вони належали Чахлик не знав, і йому запекло це з’ясувати.
2,5 години після смерті Мавки
Плащ Чахлика, мов тінь, шурхотів у темряві, а кожен стук його каблуків лунав, як удари годинника, що відраховував час до чужої загибелі. Його очі, порожні й холодні, поглинали темряву навколо. Невмирущий швидко крокував до в’язниці. Золоті ланцюги на його шиї хитались у різні боки, як маятник, який відбивав північ.
Нарешті земляні мури тунелю почали змінюватись на кам’яну кладку каземату, а крики нещасних доносились все чіткіше. Невмирущий відкрив двері сильним поштовхом і увійшов всередину.
Крики та стогони полонених лунали в підземеллі, переплітаючись із дзенькотом ланцюгів, це все огорнуло вуха Чахлика. Повітря було густим і насиченим запахом розпачу. Кам’яні стіни, вкриті вологим грибком, здавалися живими, мовби слухали й зберігали всі жахи цього місця.
Крок Невмирущого не змінився, він йшов так само швидко, прямуючи в іншу частину в’язниці. Коли він проходив повз камери, полонені відсахувалися від ґрат, немовби його погляд міг вразити їх до смерті. Але один сміливець, зневірений і ослаблений, таки потягнувся до його плаща, вигукуючи:
– Краще смерть, ніж твої катування! – Чахлик навіть не зупинився, лише злегка здригнувся від огиди.
Зупинився володар Наві тільки біля входу у другу половину тюрми. Її відділяла коштовна брама без дверей, всередині все блищало дорогоцінностями.
Тепер вже розміряні кроки повільно пересували Чахлика всередину головної зали в’язниці. У своїх камерах сиділи полонянки, кожну з них окутувала непроглядна темрява і плач сусідок. Господар обвів поглядом кожну дівчину.
В кутку було місце Марічки, вона лежала на підлозі своєї клітки, притискаючи до грудей браслет – подарунок Єгора – єдине, що залишилося від її коханого. Її очі були червоні від сліз, але вона продовжувала ридати, як розбите серце, що не могло знайти спокою.
Поруч із нею була камера Ждани, коханий за нею не прийшов і вона страждала більше за інших, бо за її час на волі дівчина так і не знайшла любов.
Середню камеру він звільнив для Василини, коли впіймав її. Як тільки Чахлик підійшов до порожньої клітки, його брови зійшлися в глибокій зморшці. Клітка була порожня. Василина зникла. Його пальці судомно зімкнулися на плащі, ніби намагаючись задушити лють, що розривала зсередини. “Її втеча занадто зухвала і виглядає так, ніби є частиною чогось більшого”, – подумав він, його зуби скрипіли від стримуваного гніву. Він не любив припущень - краще дізнатись істину.
Темрява в кімнаті стала глибшою, мовби сама Нав ховалася від його люті. Повітря навколо нього наповнилося неприємним металевим запахом. Каблуки різко стукали по плитці, по сходах, по кістках Єгора, який все ще валявся під люком. Чахлик не ставив сторожу у палаці, вона була йому не потрібна. Але цього разу він про це пошкодував, двоє служнів на виході стали б у нагоді.
– Заберіть хлопця. І щоб жодної краплі крові не залишилося на підлозі, – холодно кинув він двом служням. Потім його погляд зупинився на Перевертні, що стояв мовчазним спостерігачем біля колони. – А ти, – його голос став низьким, мов грім перед бурею, – знайди ту, що втекла. Чорна коса, порвана сукня. Її запах ще тримається біля виходу. У тебе година. – Якщо повернешся без неї, – тихо, але зловісно додав він, – я навчу тебе, що таке справжній біль.
Перевертень кивнув і зник у тіні, що наче ковтнула його постать, він тихо направився до виходу не ставлячи зайвих питань. Перетнувши поріг зали він зупинився, хижий голос повелителя знов окликнув його:
– Приведи її до мене, коли прийде Лісовий.
4 години після смерті Мавки
Чахлик сидів на своєму троні очікуючи на Лісового. Домовий вже доклав йому, що лісник прийшов до воріт. Найближчі і найсильніші з нечистих сина Чорнобога вже стояли у тронній залі не знаючи, що буде далі.
Тіло Мавки лежало поряд із чахликовим місцем. Її завмерла у часі краса змушувала кожного з присутніх хоч раз затримати свій погляд.
Двері розчинились і в залу увійшов Лісовий з великою свитою болотяниць, русалок, боровиків та шишиг. Всі вони злісно дивились по сторонах розглядаючи нечисть Невмирущого і його володіння.
Стеля зали здіймалась високо, затягнута чорною павутиною, яка мерехтіла під тьмяним світлом, немов сітка, що чекала на свою жертву. Стіни, вкриті різьбленими зображеннями сцен катувань, здавались живими – здавалося, що з каменю витікала густа чорна рідина.
Лісовий дивився тільки прямо, він помітив свою мертву опікунку.
Його тіло було сплетене з корінь дерев, що сплелись так міцно, що сокира не прорубає. Поміж побічних корінчиків поріс мох і стікали крапельки води. З голови у всі боки розходились гілки, мов ліс сам його нагородив короною, маківка була покрита маленькими пагінцями папороті.
– Мою посланницю вбито під твоїм дахом, Чахлику. У нас з тобою договір, а твої дії говорять за тебе – ти хочеш його розірвати?
– Її вбито залізом, старче. Придивись і сам це побачиш. – Відповів володар Наві. – Ми обоє знаємо, що не найкращим рішенням буде для наших військ сходитися у битві, тож дай розповісти, що трапилось.
Лісовий кивнув дозволяючи Чахлику продовжити. Його очі, зелені й суворі, наче діброва перед бурею, зустрілись із порожніми очницями Невмирущого. Рука сильніше стисла жезл, на випадок, як почнеться атака зі спини.
Чахлик махнув рукою Перевертню, щоб той привів дівку. Його кістляві руки вклались одна на одну перед лицем.
– Її знайшли біля другого входу у палац. Туди вбивця волочив її від головного коридору, де скоріш за все і відбулося вбивство. Її шию пройшла голка наскрізь, це можна побачити, але нічого схожого на предмет вбивства поруч не знайшли, отже вбивця забрав його. Навіщо? Може вона ще могла знадобиться йому?
Перевертень скрипнув люком і вийшов з підвалу разом з Василиною. Обличчя дівчини було в синцях і запеченій крові. Сукня розідрана на клаптики оголюючи її плечі, груди та живіт. Вона намагалась прикритись рукою і залишками тканини.
Домовий, що стояв по праву руку від Чахлика жахнувся від того, як нещадно повелися з молодою. Йому хотілось допомогти їй, але тіло судомо стискалось від однієї думки про те, що доведеться піти проти волі господаря.
– Як відомо, залізо вбиває нежить, а що може бути кращим за зброю, яку можна сховати будь-де? – Продовжив Чахлик колючи Василину своїм поглядом. – Моя полонянка, якій одного разу вже вдалося втекти, настільки боялась знову потрапити до мене, що відтоді як вона визволилась, завжди носила з собою залізні дрібнички.
Невмирущий замовк і запросив Василину вийти на середину зали. Та промовчала, навіть не подумала зрушити з місця. Дівчина відчувала, як всі погляди впиваються в її синці й порвану сукню. Але вона не дозволила собі похитнутись. 'Якщо це кінець, то я буду триматися, поки не впаду' – думала вона, піднімаючи голову. Тоді Перевертень схопив її за передпліччя і витягнув туди, куди повелитель показав пальцем.
Він так сильно потяг її за руку, що тканина вислизнула з пальців. Перед усіма дівчина стояла вже майже гола.
– Цю дівчину звати Василина. Її коханий був вбитий Мавкою, тому, дізнавшись, що вона буде в палаці, Василина вирішила не просто втекти, а й відімстити за чоловіка. Тікала вона тим самим шляхом, як і минулого разу, інших не знає. Мавку тягла за собою, аби сховати труп якомога далі від наших очей. До речі, з клітки вона вибралась завдяки тій же самій голці, розладивши замок і зачинивши його за собою. А голку ховала у волоссі, чи не так, Василино?
Вона не відповіла, її похилена голова говорила за неї. Постать була все така ж рівна, навіть після того, як відірваний клаптик плаття перестав закривати тіло, вона навіть не подумала за ним нахилитися. Дівчина стояла рівно, сміливо, проте голова дивилась у низ, цього разу вона програла. Якщо наступний раз взагалі буде.
– Лісовику, я дарую тобі цю дівчину у знак вибачення за ситуацію, яка відбулась. На твоєму місці, я б добряче познущався з неї перед тим, як вбити. – Це було останнє, що Василина колись чула від Чахлика.
– Дякую, я сам вирішу, що робитиму із нею. А ти задумайся перш ніж вдиратися до мене, виконуй договір і все буде тихо. – Лісовий взяв дівчину за руку і пішов до виходу. За ним покрокувала вся лісова свита.
