Справжній готичний детектив

конкурс


Запах півників

 

 Березень в цьому році зустрів мене холодом та порученням від КДС. В Берганді, що у Східній Європі, вбили впливову людину. Мене, як народженого в цих краях, відправили розслідувати це діло. Не можу сказати, що сильно задоволений повертатися в ці місця, проте це краще, ніж займатися паперовою роботою у співпраці зі Столичним Органом Правопорядку.

 Берганд - старовинне місто, коріння якого йдуть ще в часи середньовіччя. Воно розташовано на одному з берегів озера Мілдлер, і наче не сильно хоче розширюватися далі. Раніше, це місце відзначалось своїми плантаціями півників, що приносило їм шалені гроші і розвиток парфумерії. Проте час дав про себе знати. Ще триста років тому Берганд квітнув в усіх сенсах цього слову, але корупція та загальний занепад цього регіону змусив Господа забути за його існування. Думаю, війна добила надію на відродження цього міста. Звичайно, що Іладрійська Імперія розкрала все, що тільки могла, лишивши місто майже порожнім. Мерзотники.

 Ось я і під’їжджаю, на своєму новому Benzі по старій, укладеною бруківкою дорозі, яка давно потребує рук майстрів. Мене зустрічає чорна, трохи погнута металева вивіска: “ЛАСКАВО ПРОСИМО У БЕРГАНДІ - МІСТІ АРОМАТІВ”. Як тільки, моя машина проходить крізь криву арку, мені видніються клуби різнокольорового диму, геометричних фігур та різних образів. Проте більш за все виділяється саме тусклява блакитна сфера. Через усе місто я можу відчути цей аромат сушених півників. Припаркувавсь біля місцевого відділу поліції, де мене вже має чекати Комісар Хольт, я жадібно вдихаю повітря. Запах сирої цегли і трохи гнилої деревини виглядає в моїх очах як краплі пота на стінах і даху.

-     Комісар Філіп Хольт, домн! - Вигукнув чоловік у сірій поліцейській уніформі, яка виглядала йому незв’язно малою, протягуючи мені руку у привітному жесті.

-     Спеціальний агент Віктор Костін. Радий з вами познайомитися. - Я потиснув його руку і він моментально підхопив її обома, точно зрадівши мене бачити.

-     Прошу, проходьте за мною, одразу ж візьмемось за справу.

Містер Хольт - вже людина у віці. Він одягнений у старий, сірий поліцейський кітель, який прали років двадцять, якщо не більше. Статурний, кремезний, проте трохи незграбний. Обличчя його мені важко розгледіти, через свою хворобу, але я детально можу описати його запах. Хольт пахне старою тканиною, каштаном, тютюном та легкими нотками пота. Трохи від схвильованості, і трохи від тих малопомітних плям, що вже в’їлися йому в одяг. Для мене ж, навколо його голови плаває сіро-бура хмара диму, видно, через дешеві цигарки, нікотин з яких вже в’ївся в його шкіру. По одягу пливе річка, кольору моря на півдні Королівства, а по обом долоням зелені квадрати - відлуння невідмитого мила.

 Коли ми проходимо у будівлю, Хольт знайомить мене зі старшим сержантом Андріасом. Трохи старший за мене хлопець. Він наніс на себе парфуми, які йому абсолютно не підходять - пачулі. Світло-зелені лінії на шиї та зап’ястях абсолютно не пасують йому. Пройшов трохи далі, я на момент зупиняюсь:

-     Комісаре, я б хотів дещо прояснити одразу.

-     Я вас уважно слухаю, агенте. - Зупинився прямо переді мною поліцейський.

-     Коли у справу втручається Королівський Департамент Справедливості, - я зробив невелику паузу і перейшов на більш серйозний тон голосу, дивлячись йому в обличчя, - це значить, що тепер він є у руля. Віднині і до кінця нашої справи - ви підкоряєтесь моїм наказам.

Хольт трохи почухав потилицю, посміхнувся і одразу ж зітхнув.

-     Зрозуміло, як ціни за лярву на годину, домн Костін.

-     Чудово! - Я постарався дружньо посміхнутися, але не впевнений, що в мене вийшло.

Ми продовжили наш шлях до його кабінету. Ця кімната була зроблена по всім стандартам минулого століття: стіни з червоної цегли, яка вже поблідла; масивний дубовий стіл з хаотично розкладеними паперами і охайно складеними книгами; невелика соснова шафа, яка абсолютно не вписується в інтер’єр, через свій комічний розмір, на якій розкладені папки. Перше, що я відчув, як тільки зайшов - гидкий сморід цигарок. Через деякий час я почав помічати інші запахи: чорнила, ладан та джин. Це створювало химерну картину - чорні стовбури, що ніби росли зі стола; певна церковна присутність, що відчувається скорше десь на потилиці; та дивний синій сніг, що змішався з сіро-бурим туманом. Комісар присів у своє шкіряне крісло, яке було покрите подряпинами по весь підлокітник. Мені ж дісталося місце з іншої сторони столу - на дерев’яному, і буду чесним, не дуже зручному стільці.

-     Що ж, Агенте Костін, - почав свою розмову Хольт, перебираючи папери - з чого почнемо?

-     Розкажіть мені про жертву. - Я дістав свій записник та олівець.

-     Домн Матіаз... хорошою він був людиною, поважною. Дворянин, старий род. Його сім’я, вважайте, побудувала Берганд. - схрестивши руки і трохи зажурившись розповідає поліцейський. - Майже половина плантацій півників була його власністю, на його плечах тримався експорт парфумів в інші провінції. Тепер ж, це все перейшло на бідолашну дуамне... - Хольт опустив голову на декілька секунд, після чого підняв погляд на мене, - Уявляєте, син загинув років у 1919, трохи не дожив до кінця війни. А потім таке...

-     Ви сказали, що містер Матіаз мав частину плантацій. Хто ж володіє іншою?

-     Дві десятих - моя, а інші чотири частини - сім’ї Фері. Також аристократи. - Комісар закурив цигарку і прискорив свій темп -, Я розумію ваш хід думок, агенте. Повірте мені, вони в нас на мушці.

-     І чим же займається містер Фері?

-     Він так само зацікавлений у парфумерії, проте більшу частину його доходів йде з дистилерії. Домн Фері виготовляє джин. - струшуючі попіл, відповів мені Хольт.

-     Добре, Хольте, я б хотів побачити тіло жертви. - Я закрив свій записник, піднявся зі стільця і почав накидавати на себе пальто. - Можете провести мене?

-     Звичайно, поїдемо! - Комісар так само встав зі свого крісла, загасив цигарку і почав одягатися. - Я відвезу вас до моргу.

Ми вийшли з відділу, направляючись до машини комісара. Це новітній Dodge, що є гарним вибором для таких доріг.

-     Гарна машина. - сказав я, відкриваючі двері в автомобіль.

-     Дякую, Костін, я пишаюсь своєю ластівкою. - Посміхнувшись, відповів Хольт, похлопав по даху.

-     Особиста чи службова?

-     В мене вже давно ці два поняття суміжні, Костіне... - чоловік почав вставляти ключі і заводити двигун, що вдалося лише з третього разу. - Але, якщо ви питаєте - чи куплена вони на мої гроші чи міста, то я скажу - що за мої...

-     Розкажіть мені де сталося вбивство. - Я знов був готовий записувати.

-     Це сталося два дні тому. Матіази влаштували вечірку в своєму домі. - Комісар почав виїжджати з території відділу. - Не рідке явище, після війни. Вони їх проводили рази два-три на рік. Туди запрошують всіх персон, які так чи інакше працюють над містом.

-     І ви там також були, комісаре?

-     Так. - Хольт повернув на мене голову та трохи понизив свій голос. - Якщо бути відвертим, то я був тим, хто знайшов тіло.

-     Як це сталося?

-     Я був вже підвипивший, агенте, кінець заходу як ніяк. - Він знов перевів погляд на дорогу. - Вирішив знайти Артура, бо як вже годину ми з ним не опускали келих Білої Леді. Я подумав: “Може він в своєму кабінеті, перебрав троха і захтів відпочити”. Заходжу і бачу його... На шиї діра, сорочка в крові...

-     Ви були добре знайомі, як я бачу. - Я зробив невелику паузу та легко зітхнув. - Мені прикро.

-     Ми не були близькі, проте друзями нас можна було назвати. - Хольт тихо цокнув. - Під час війни він переховував мене від Іладрійських військ. Я партизанив в той час... Після, я орендував йому частину своїх плантацій, мені то ті квіти ні до чого.

-     Треба буде отримати списки всіх, хто був на вечірці. - Подумав в голос, одночасно записуючі цю ідею.

Я закрив записник і всім своїм видом показав, що бажаю провести залишок дороги в тиші.

 Будівля моргу була в сорока метрах від лікарні. Як мені пояснив Хольт: медичний заклад тут вперше побудувала церква, тільки років сорок чи п’ятдесят тому її муніципалізували. Не дивно, що на будівлі досі лишилися хрести. Тут тхне ліками. Все небо над лікарнею виглядає ніби запліснявілий шмат риса. Куди ми йдемо - це мало примітна будова, перший поверх якої використовують як сховище для ліків. А підвал облаштований під покійницьку. Окрім вже знайомих шматків пліснявого рису в повітрі, тут ще присутній єдиний запах, який я не бачу. Це запах мерця. Гниль та свіжі тіла в мене не викликають жодних галюцинацій чи аналогій. Думаю, все це завдяки війні. Як ми спустилися вниз, Комісар познайомив мене з Доктором Лорантом. Пристарілий чолов’яга, з парочкою сивих волосів на голові і чудовою білою бородою. Він одягнений в класичний, для його професії, білий халат а по його рукам я бачу дуже багато та чітких зелених квадратів. Він дійсно турбується за гігієну. В додаток до цього, на руках чітко прослідковуються сині плями від гіпотермії. Лиш ледве помітно, з кінчиків його пальців та раковини поруч я бачу, як росте червоний виноград - кров. Колись, я міг десятки хвилин стояти в окопі як дерево, спостерігаючи за цими заростами червоного винограду. Після того, як доктор зі мною привітався, він одразу ж повів мене до металевої шафи, глибоко в середині якої лежить величезна глиба льоду. Декілька секунд, і переді мною лежить голе тіло містера Матіаза.

-     Ось і мій пацієнт, хєхє, домн Костін. - Доктор видав най нещиріший сміх, який я чув за останні декілька років і швиденько оглянув свої пальці.

Я дістав збільшувальне скло з кишені і почав оглядати шию аристократа. На ній був отвір, розміром з невеликий цвях. Біля рани була вже застигла і малопомітний струмок крові. Прямо посеред неї, я бачу маленький паросток червоного винограду, що вже темніє і ледь помітну тусклу блакитну сферу.

-     Його шию проткнули шилом. Знайшли поруч з місцем злочину. - Лікар не помітивши нічого на руках, почав чухати свою бороду. -  Проте, саме цікаво, що згідно з моїм розтином - смерть наступила не через втрату крові, а через газо..

-     Газову емболію? - Склав я свій інструмент.

-     Так... Саме так... - Док опустив погляд, ніби засмучений тим, що не зміг похизуватися своєю знахідкою.

-     Що таке газова емболія, док? - Комісар трохи розвів руки у сторони і перекидав свій погляд то на мене, то на Лоранта.

-     Ви знайшли шприц, який використовував Матіаз для переливання моно-ароматів. - Почав пояснювати доктор, вирівняв спину. - Вбивця ж, вставив пустий інструмент йому у рану, і ввів повітря, що призвело до смерті.

-     Як ви це зрозуміли, домн Костін? - Не ховаючи свого подиву запитав Хольт.

-     Мені вже доводилось стикатися з таким, комісар. - Я перевів свій погляд в бік його туману, довкола голови. - Колись, на півдні Королівства, розслідував одну справу, де жертву було вбито схожим чином. Тільки злочинцем виявився лікар.

-     Південь? - Комісар ледь помітно стримав своє дихання.

Я застиг. Тяжко видихнув. Не люблю ці спогади.

-     Так. Саме в часи прийняття там сухого закону. Жахливий закон.

-     Але це доволі нетипова причина смерті, агенте. - Доктор Лорант зацікавлено глянув на мене. - Якщо ви з одного погляду на рану змогли це визначити - я знімаю свій халат і віддаю вам!

-     Проникливо, док. В мене є особлива хвороба - синестезія, я можу бачити аромати. - Сумно посміхаючись відповів я. - Я помітив довкола рани ледь помітний аромат півників. Склав два плюс два і дійшов до висновку.

-     О... - Лорант піджав губу. - Я про таке читав тільки в книгах. Дуже цікаве порушення роботи мозку. Думаю, вам бачяться чудові картини!

-     В більшості - не дуже приємні. - Відповів я, без сильного ентузіазму.

-     Я... Я навіть ніколи не чув за таке...- Хольт трохи припустив погляд. - Що ж, думаю, не просто так вас відправили у місто ароматів.

Комісар нервово посміявся. Я накрив тіло Матіаза і повернувся до поліцейського.

-     Хольт, ми зможемо сьогодні поговорити з місіс Матіаз?

-     Ще навіть обід не наступив. - Комісар стверджувально кивну. - Варто зайти тоді в лікарню, подзвонити в поліцейський відділ, щоб дуамну попередили.

-     Док, - я підійшов ближче до нього і протягнув руку, - дякую вам за співпрацю.

-     Служу Королю, домн Костін, служу Королю.

Ми з Хольтом вийшли на поверхню. І хоч, нагорі були набагато гірші образи, все-таки, навіть в холодний ранок березня було тепліше, ніж поруч з мертвими тілами та глибами, які тримали їх в кращому стані. У комісара зайняло менше десяти хвилин, щоб вирішити всі телефонні формальності, поки я чекав його в машині. “Ну що, агенте, поїхали” - промовив комісар викидаючи недопалок перед тим, як сісти в авто. В цей раз нам пощастило багато більше, і ластівка завелась з першого разу. Ми вирушили до будинку Матіазів.

-     Ви не курите в машині? - Я дістав свій записник, додав пару записів і періодично дивився на комісара.

-     Ні, дружина проти. - Хольт покачав головою. - Каже, що онуки скаржились на неприємний запах в машині, тому й припинив.

-     А що до одягу?

-     Тц! Агенте, ну маєш бути у чоловіка хоч якась свобода, аха-ха-ха. - Хольт розразився гучним сміхом, поки я вперше за день щиро посміхнувся.

За хвилин п’ятнадцять ми доїхали до межі Берганда, ближче до озера. Там знаходиться маєток Матіазів. Старовинна будівля, що була побудована з міцного граніту. Дах оздоблював сланець, а будинок оточував кований, металевий паркан чорного кольору. Було видно, що декілька років тому тут робили реновацію. Дах та паркан були зовсім новими, а декілька кімнат виглядали дуже свіжими, ніби їх побудували нещодавно. Проте, буквально в десяти метрах від території будинку була досі не присипана воронка від артилерійського снаряду. Двояка картина. Навіть, якщо б я не знав, чим займався містер Матіаз, думаю, я б одразу здогадався, як тільки підійшов до його домівки. В очі одразу кидаються різнобарвні фігури, символи та образи. Світло-зелені лінії; помаранчеві коти без обличь; візерунки, які схожі на спіраль, що розкручується; навіть те, що я зовсім не міг очікувати в таких краях - малесенький синій кит, хоч і трохи блідуватий, пливе по повітрю. І вся та же тускла блакитна сфера, що мені вже приїлась. Ми з комісаром проїжджаємо крізь ворота, які для нас люб’язно відкрили заздалегідь та зупиняємося біля будинку. Одразу ж двері маєтка відчиняються, і у проході стоїть старенька жінка - прислуга. Зморщені руки на яких - темно-зелені голки та трохи білого осадку. Схоже, стара жінка дуже марновірна, і прибирала нещодавно будинок з розмарином та сіллю. Вона одягнена у бавовняну чорну сукню та невеликий білий фартушок.

-     Домн Хольт, честь бачити вас. - Старушка нахилила свої коліна в знак вітання.

-     Ох, Хільда, я також радий вас бачити, - комісар взяв тремтячу руку покоївки, щоб поцілувати, - хоч і не при таких обставинах...

-     Прошу, пройдемо, дуамна чекає вас в залі. - Жінка трохи змахнула руку у жесті сором’язливості, закрила за нами двері та почала проводити нас всередину будинка.

Всередині будівля виглядало дуже гарно. Світло-рожеві стіни, висока стеля, дубові меблі. Повсюди була проведена електроенергія, а це не у кожному будинку цього регіону побачиш. Картина була б чудова, якщо не одне але - пахощі. По всьому будинку були розставлені аромадифузори з ароматом ванілі. Це, звичайно, чудовий запах і мені він дуже подобається, але незлічена кількість помаранчевих котів викликає в мене певне відчуття дискомфорту. Ми проходимо в зал - велику кімнату з каміном, книжними шафами, сірими диванами і кріслами та низьким столиком. На одному з крісел сидить жінка. По ній дуже добре видно, що останній час в неї був не з кращих. По вигляду, їй немає п'ятдесяти, але по червоним очам та зморшкам можна дати більше шістдесяти. В неї розпущене, трохи кудряве світле волосся та пронизливі зелені очі. Одягнена у домашніх шовках бордового кольору, які прекрасно обтягують її фігуру пісочних годинників, а в руках тримає мундштук з цигаркою. Явно, кращої якості, ніж у Хольта, проте усе одно доволі не дорога марка. Але парфуми в неї - неймовірні. Робота справжнього майстра. Певно, це поєднання півників, чайного дерева та ванілі, що створюють цікаву атмосферу. Я бачу її як іграшку-головоломку, іншого порівняння я не знайду. Щось середнє між кубиком-рубика та сферою лабіринтом.

-     Комісаре. - Вона на секунду підняла погляд на Хольта, а потім перевела його на мене, оцінюючи деякий час.

-     Дуамна. - Він ледве нахилився в привітанні. - Прошу познайомитися, це - Віктор Костін, агент Королівського Департаменту Справедливості. Він тут для того, щоб допомогти нам в розслідуванні вбивства вашого чоловіка.

Жінка ніяково посміхнулась та протягнула мені руку. Я обережно обхопив її пальці і поцілував тильну сторону її долоні.

-     Буду робити все, що в моїх силах, місіс Матіаз.

-     Дуамна Матіаз, - Хольт поміняв свій тон на суворий та серйозний, що не було притаманно йому з нашого знайомства, - агент Костін хотів б задати вам декілька запитань.

-     Я це й так зрозуміла, Філіпе. - Вона перевела свій погляд на мене, зробила глибокий затяг цигарки і продовжила. - Прошу, агенте, я готова відповісти на всі ваші питання. Можливо бажаєте чаю, кави чи джину?

Ми з комісаром присіли на диван на проти, та відмовились від пропозиції. Я дістав свій записник та спитав:

-     Місіс Матіаз, яке ваше повне ім’я?

-     Анетт Брігітта Матіаз.

-     Як довго ви були разом з містером Матіазом?

-     Двадцять один рік. - Після декількох секунд підрахунків відповіла вдова.

-     Містер Хольт вже розповів мені, що ви часто проводили вечірки у вашому будинку після війни.

-     Так, це правда. - Жінка енергійно помахала головою.

-     Хто приходив на них?

-     Ми запрошували всіх високопоставлених членів Берганда. - Місіс Матіаз пустила невеликі клуби диму. - Також всіх ветеранів війни в нашому окрузі.

-     На останній вашій вечірці були ті ж самі люди?

-     З нових гостей - тільки домн Рафаїл від Фері. - Вона легко посміялась. - В наших краях не часто бувають незнайомі обличчя.

-     Не було нікого, хто поводив себе підозріло в останній раз?

-     Буду чесною, агенте Костін, - вдова трохи нахилилась і доторкнулась мого коліна, - під кінець вечора я була вже не в стані пам’ятати щось. Насправді, я лише на ранок усвідомила, що сталось.

Вона прибрала руку та швиденько глянула на Хольта.

-     Скажіть, а з прислуг ніхто новий не з’явився?

-     Ні. - Вона покачала головою і потім вчепилась в мене поглядом. - У нас давно не було нікого нового, більшість чоловіків так і не повернулися з війни, тому ми просили допомоги у Фері.

-     Місіс Матіаз, у вашого чоловіка були вороги? - Спитав я, поправляючи свою краватку-метелик і прийняв цей виклик, дивившись їй прямо в очі.

-     Якщо й були, - вдова струсила попіл та вигнула осанку, - я про них точно не знала.

-     Скажіть, чи є у вас списки працівників та гостей вашого заходу? - Все таки, іноді мені не вдавалось втримати свій погляд на її очах.

-     Так, звичайно, Хільда завжди документує все. - Жінка махнула головою в сторону коридора, де проходила покоївка. - Я можу попросити її, щоб вона надала вам списки. Єдине що, прислуги Фері там не буде.

-     Останнє питання. Що ви збираєтесь робити з наслідством?

-     Еее... - На жінці проблиснув ступор. Вона явно не очікувала такого різкого закінчення. Її погляд перебігав то на Хольта, то на мене. - Я... Я ще не сильно про це думала... Скоріш за все, інгредієнти, та більшість товару я буду продавати. А щодо плантацій... мені ще треба буде порадитися з юристом.

-     Зрозуміло. - Я закрив свій записник. І піднявся. Слідом за мною це зробив Хольт, який весь цей час сидів тихо. - Дуже вдячні за вашу гостинність, місіс Матіаз. Також, хотів би вас попросити надати ці списки.

Вона також обережно піднялась, затушив цигарку, і відповіла:

-     Звичайно, домн Костін, я буду рада допомогти вам з розслідуванням.

Ми з Хольтом по черзі легко потиснули їй руку та вона провела нас до виходу, попросив почекати, поки покоївка принесе папери.

-     Комісаре, треба сьогодні з’їздити до Фері.

-     Тоді треба буде їм набрати. - Хольт вже збирався робити перший кров, як я зупинив його, висунув руку.

-     Ні. Вони наші головні підозрювані, не забувай. Можуть встигнуть підготуватися до нашого приїзду.

Хольт трохи помовчав, почухав своє підборіддя і вимовив:

-     Так, згоден, агенте.

Через декілька хвилин старушка принесла нам два листа обережно обернутих в папці, і ми одразу відправилися до машини.

-     Хольте, які стосунки були між містером та місіс Матіаз? - Оглядаючи будинок, перед тим як сісти в авто, запитав я.

-     В плані, Костін? - Комісар також зупинився, обмірковуючи моє питання.

-     В плані які в них взаємовідносини були? - Я повернувся в його сторону. - Ідеальна подружня пара? Втомилися один від іншого і трималися тільки тому, що більше нікого в них нема? Чи було видно, що вони ось-ось і розійдуться?

-     Цікаве питання, Костін, чому ти не запитав це в дуамни? - Хольт трохи сперся на дах машини.

-     Я вже знаю з її відповідь, комісар. - На моєму обличчі з’явилась хитра посмішка. - Хотів почути думку зі сторони.

-     Ну... - Чоловік дав собі на роздуми секунд десять, швидко стукаючи пальцями по даху. - Начебто звичайна пара. Звичайно, їм важко було після смерті сина, але я не чув та не помічав нічого такого. А що зрозуміли ви, агенте?

-     Вона доволі тактильна людина. - Почав пояснювати я, так само спершись на дах машини. - Така поведінка зі сторони жінок може призвести до надмірної чоловічої уваги. Ти ж розумієш, нам як псам - тільки покажи кістку. Скоріш за все, в неї був роман з кимось. Цей “хтось” може бути нам потрібним

-     Гарна дедукція, Костін. - Сказав Хольт, закидаючи себе в автомобіль.

-     Підглянув у Шерлока Холмса. - Відповів я та також сів всередину.

Коли ми почали свій рух я почав розмову:

-     Хольте, у вас якийсь конфлікт з місіс Матіаз? - Перевірячи нотатки запитав я

-     Ем... Ні, з чого така думка? - Холодно відповів чоловік.

-     Просто помітив між вами двома певну... напругу.

-     Мені просто не подобається як жінка, яка лише декілька днів тому

стала вдовою, - тон комісара помітно підвищувався, - заграє з

молодим та привабливим агентом КДС!

Я дав час Хольту трохи звести пар.

-      То ви вважаєте мене привабливим? - Відповів я, з ледве помітною

посмішкою, не в силах вже стримуватися.

-     Костіне! - Хольт крикнув і навіть трохи підскочив.

 Ми прибули до маєтка Фері за кілька десяток хвилин. Якщо бути відвертим - він не сильно відрізняється за стилем від будинку Матіазів. Такий ж граніт, такий ж дах зі сланцю, такий ж металевий паркан. Відмінності були в деталях: гарно зроблена дорога на під’їзді до маєтка; свіже пофарбовані стінки будинку у бежевий; і закопані ями. Багато закопаних ям від снарядів. Під’їхавши до воріт, ми помічаємо, як декілька чоловіків вантажать ящики у вантажівку. Ними командує молодий хлопець, у синій шовковій сорочці, поверх якої накинутий кітель. Він курив незвичні для цього регіону цигарки. Я їх можу впізнати з тисяч - Карелія. Цей ніжний фіолетовий дим, що лишає ледь помітний шлейф на обличчі. На його передпліччях та шиї видніються темно зелені шипи, тоненькі чорні піраміди та помаранчевий кіт, що дивиться на мене без очей. Доволі цікаве поєднання розмарину, мускусу та ванілі. Ми зупиняємо машину поруч, так щоб не закривати дорогу, і не встигнув вийти з неї, юнак одразу звертається до комісара:

-     Домн Хольт! - Він розвів руки в сторони. - Раді вас бачити. Чим зобов'язані?

-     Домн Мілан. - Руки комісара та хлопця зштовхнулися у рукостисканні. - Ми бажаємо поговорити з домном Фері.

-     Ох, ще раз? В цей раз без попередження? - Він перевів погляд на мене.

-     Це домн Костін, - Хольт вказав рукою на мене, - агент Королівського Департаменту Справедливості. Він дуже настояв на бесіді з вашим господарем.

Очі молодика пробігли мене з ніг до голови, оцінюючи мене. Врешті решт, він посміхнувся, підійшов до мене і потиснув мою руку.

-     Прошу, поважний агенте, я вас проведу. - Він наказав працівникам продовжувати, а сам повів нас до будинку.

Коли ми слідували за хлопцем, в мої очі кинулась дивна картина. Один з прислуг, старший чоловік, мив підлогу біля виходу зі складу. З цієї калюжі, доволі чітко, я міг розрізнити той самий синій сніг, що ніби літає трохи зверху. Знайомий образ з кабінету Хольта. Переступивши поріг маєтка, Мілан зняв свій кітель та допоміг повісити наш верхній одяг. Через декілька секунд він зловив одну з покоївок і сказав: “Передай домну Фері, що до нього прийшли два дуже поважних чоловіка, які бажають з ним поговорити. Зараз.”. Дівчина одразу кивнула, та кинула свої справи, щоб передати звістку. Сам молодик ж провів нас у зал, посадив нас на диван.

-     Чай, кава, джин? - Він переводив погляд то на мене, то на комісара.

-     Дякую, Мілан, відмовимся. - Комісар склав свої руки і трохи нахилився.

-     Тоді прошу пробачення, - юнак поклонився, - я повернуся до роботи, господар має скоро підійти.

Як тільки хлопець вийшов з меж кімнати, поліцейський почав:

-     Це був Мілан - головний з прислуг сім’ї Фері. В широкому сенсі - права рука Деметра Фері. - Комісар продовжив казати шепотом. - Є чутки, що він також є бастардом домна Фері, але про це краще не казати в розмові.

Мені нічого було відповісти Хольту, окрім приглушеного “угу”, до поки ми очікували. Кімната була простора та нова, але щось мені підказувало - місіс Фері не бувало вдома дуже давно. Відчувалась недостача жіночої руки у будинку. Не тому що було брудно чи некомфортно - ні, просто не було домашнього затишку. Не розставлені свічі, картини висять не симетрично, а також немає пахощів. Через якихось декілька хвилин зайшов чоловік у віці. На вигляд йому було більше п'ятдесяти. Він одягнений у домашній синій халат та кумедні, рожеві, хутряні капці. Від нього був чітко відчутний запах перегара, що відблискував болотним кільцем, довкола його рота. Як тільки він з’явився у кімнаті, Хольт одразу ж встав і проголосив:

-     Домн Фері! Радий вас бачити! - Комісар підняв свою долонь і простягнув її у очікуванні рукостискання.

-     Філіпе, старий друже. - Голос старика був лінивий і він повільно підійшов до Хольта, щоб взяти його за руку. Одразу ж після чого, Фері почав дивитися за спину комісара, побачивши мене.

-     Це - Віктор Костін, агент КДС. - Як тільки комісар почав це казати я повільно вставав з дивану. - Він приїхав щодо справи Матіаза.

-     Ох... - Очі чоловіка почали бігати по мені з голови до п’ят. - Зрозуміло... Чим ж старий Фері може допомогти вам, домн Костін? - Він простягнув руку до мене.

-     Я хотів би задати вам декілька питань, містер Фері. - Я обхопив його руку, трохи начавивши, але не для того, щоб це здавалось агресивно. - Був б радий вашій кооперації.

-     Звичайно! - Старий посміхнувся. - Я вас уважно слухаю.

Фері зайняв своє місце напроти нас на дивані, поклавши ногу на ногу. Поки він сідав в кімнату зайшла покоївка з розносом, на якому була склянка та кулер з льодом, в якому лежала пляшка. Як тільки дівчина підійшла до власника маєтка, вона одразу налила у келих прозорої рідини. Над склянкою одразу ж з’явився такий самий дивний синій сніг.

-     Вам вже пропонували напої? - Обхопивши рукою келих спитав Фері.

-     Так, сер, ми зможемо поговорити і без них. - Відповів я, відкриваючі свій записник. - Скажіть ваше повне ім’я, містер Фері.

-     Деметр Іоан Фері. - Зробивши ковток і трохи скривившись відповів старик.

-     В яких стосунках ви були з Артуром Матіазом?

-     В основному - ми були партнерами, деколи - конкурентами, - Фері ледь цокнув, - але в першу чергу - ми були старими друзями.

-     Чи були ви на вечірці Матіазів у ніч вбивства?

-     Хах! - Він широко посміхнувся. - Звичайно був! Я не пропустив жодної.

-     Чи помітили ви щось незвичне у поведінці гостів чи прислуг у ніч вбивства?

-     Чесно, агенте, - старий трохи нахилився, - під вечір я вже мало чого помічав. Мілан робить чудову білу леді!

-     Чи правда, що певна частина вашої прислугі також брала участь у заході?

-     Так, Артур часто мене питав про такого роду допомогу. - Фері підняв голову до стелі. - За таку закупівлю джину, яку робив він, було б гріхом відмовити у помочі.

-     Можу я попросити вас надати списки тих, хто працював тоді вночі?

-     Я зможу це вам організувати, проте тільки ввечері, домн Костін. - Старий ледь облизнув губи. - Я попрошу привезти прямо в руки Хольту.

-     Я бачив, ваші люди там вантажать коробки. - Я ледь нахилився в сторону власника маєтку. - Велика партія джину?

-     Ні, домн. - Фері відвів погляд від мене, в сторону вікна, де зараз робота йде повним ходом. - Відправляю парфуми на південь, в мене є один контракт з “Іліас Логістік”.

-     Доволі багато ящиків, як для парфумів. - Я спустив одну брову нижче.

-     Ай, агенте, - старий підняв свою голову до стелі, і одразу ж повернув її до мене, - звичайно, що там не тільки парфуми. Етиловий спирт, фарби, розчинники. Багато та багато рідких компонентів. Треба ж якось економити паливо, чи не так?

-     Що ви робили під час війни, містер Фері?

-     А яку справу це має до ситуації з Матіазом? - Не приховуючи подиву, як я різко перестрибнув з теми на тему, запитав володар маєтку.

-     Допоможе мені краще зрозуміти, яка ви людина, містер Фері. - Я сперся о спинку дивана.

-     Хех, - Старий розслабився та відповів, - чим ще займатися аристократу у окупованому місті? Ховався, коли приходили війська Імперії, і допомагав, коли приходили наші.

-     Містер Фері, які ваші плани на плантації півників?

-     Мої плани? - Старий широко розплющив очі. - Мені здається, ви повинні питати про це у дуамни Матіаз, а не в мене.

-     У вас мають бути якісь амбіції, містер Фері, хіба ні? - Я ледь підняв брову. - Ми обидва з вами розуміємо, що місіс Матіаз ці плантації не потрібні.

-     О, видно, у столицю беруть дійсно кмітливих, домн Костін. - Фері зробив ще один ковток після такої довгої паузи. - В ідеалі я б хотів їх викупити повністю, проте не впевнений, що дуамна мені це дозволить. Але навіть оренда цих земель буде мені вигідною.

-     Зрозуміло. Скажіть, містер Фері, ви завжди п’єте джин чистим?

-     Ні, ні, агенте, не завжди. Лише в більшості випадках. - Старик почав водити пальцем по краям келиха. - Чистий джин це чудовий спосіб провести ранок, день, вечір та ніч. Шкода, що на заході цього не розуміють.

-     Помітив у вашого прислугі дуже цікаву марку цигарок. - Я трохи нахилився в бік Фері. - Не пам’ятаю, щоб на сході такі зустрічалися. Не підкажете звідки вони?

-     Звичайно! - Чоловік підняв брови і через секунду зщурився. - Мої північні партнери відправляють їх мені.

Я побачив, як Хольт покачав головою з занепокоєнням, яке він навіть не намагався приховати.

-     Скажіть, містер Фері, - я повільно перевів погляд з комісара, - чому ви мені збрехали?

-     Важливо знати з наскільки обізнаною людиною я спілкуюсь, чи не так? - Без краплі сумнівів відповів власник маєтка.

-     Містер Фері, ви розумієте своє положення?

-     Ясно, як ціни на лярву, домн Костін! - Видно, саме від нього Хольт і взяв цю фразу. В старика вона звучить ніби отче наш. - Я - підозрюваний.

-     І ви граєте зі мною в ігри? - Я трохи опустив голову, щоб дивитися на Фері з під лоба.

-     Бо мені нема нічого приховувати, агенте. - З широкою посмішкою відповів він. - До того ж, ви в моєму домі.

-     Тоді прошу дати мені відповідь: звідки у вашого прислугі цигарки південної марки?!

-     Їх мені привозить мій товариш - домн Рафаіл Іліас. - Збавивши свій грайливий тон відповів мені Фері. - Він мій діловий партнер, допомагає з перевозками.

-     Так значно краще, містер Фері. - Я підняв голову. - Я зможу з ним поговорити?

-     З Іліасом? - Старий почав хитати головою в різні боки, після чого відпив зі свого келиха. - Він поїхав вчора вночі, домн Костін. Зайнята людина, знаєте.

Я повільно повернув голову у бік Хольта. Спочатку, мені хотілось спитати в нього щось, мій рот ледь відкрився, а потім я зрозумів, що слова тут зайві. Я лише дивився на нього, багато довше, ніж потрібно. Здається, навіть власник маєтка це помітив, бо ледь чутно хихикнув.

-     В нього алібі, домн Костін! - Виправдовуючись вигукнув комісар. - Він весь вечір був внизу, танцював. А як напився то поїхав в готель.

Я видихнув. Тепер, не здивований, чому без мене не можуть розкрити таку справу. Повернувся назад до Фері.

-     Скажіть, для чого ви використовуєте півники?

-     Півники? - Піднявши брови спитав старий. - Насправді, деяку частину я продавав Матіазу для його робіт. В нього краще виходило робити дорогі парфуми. Він професіонал своєї справи. Я роблю більш масовий продукт. - Фері розвів руки, ніби показуючи величину. - Але більша частина врожаю йде все таки у джин, це додає ноти пудри у смак.

-     Скажіть, містер Фері, - я ледь помітно вкусив губу, - коли ми проходили до вашого будинку, я побачив як один з ваших прислуг прибирався біля складу. Можливо, мені здалося, але калюжа, яку він прибирав доволі чітко пахнула вашим джином.

-     Ах, да, домн Костін, - власник будинку перевів погляд на Хольта, на вікно, і лиш потім на мене, - він мав принести мені пляшку, але упустив. Незграба старий, що поробиш вже.

-     Добре, містер Фері. - Я закрив свій записник, піднявся з дивану, слідом за мною встав і Хольт. - Дякую вам за співпрацю.

Старий також піднявся і потиснув спочатку мою руку, потім комісара.

-     Я був тільки радий вам допомогти, домн Костін.

Після чого, він провів нас до виходу з маєтка і на кінець я додав:

-     Гарного вам дня. До речі, у вас дуже гарні капці.

-     Дякую, агенте, - Фері посміявся, - донька відправила мені з Апгарду.

Коли ми вийшли з території маєтку, вантажівка від’їжджала, а Мілан йшов всередину, заповнюючи на ходу якісь папери. Ми перекинулися швидкими прощаннями, і я кинув погляд йому в спину. Перед тим, як зайти в будинок, хлопець також кинув погляд нам за спину, ледь помітно посміхнувся та кивнув головою. Дивно, проте я помітив як машина з товаром вирушила не в сторону виїзду з міста, а в зовсім протилежний бік - на схід.

-     Він дійсно схожий на Фері. - Сказав я впівголоса, поки відкривав двері авто.

-     Що? - Не почувши спитав мене Хольт.

-     Нічого, комісаре, думки в слух.

Ми сіли в машину, Хольт завів її з разу другого, а потім запитав:

-     Куди далі плануємо, шеф?

-     Комісаре, підкажіть де я можу лишитися на ніч? - Я повернувся в сторону його туману біля голови. Забавно, скільки часу я з ним провів, проте так і не знаю, як він виглядає. - Мені потрібне м’яке ліжко за гарну ціну. Дуже бажано лазня, проте я можу обійтися і ванними кімнатами.

-     “Рефугі Арміна” - кращий готель в усьому Берганді, домн Костін! - Хольт аж махнув рукою, поки розповідав мені. - До лазні, звичайно руки ще в них не дійшли, проте гаряча вода в них є цілодобово. Навіть в номерах.

-     Чудово, відвезіть мене назад до дільниці, щоб я зміг забрати мою машину. - Я глянув на заднє сидіння, де були списки гостей та працівників, які надала місіс Матіаз. - Хольте, чи зможете ви переглянути ці папери та підписати для мене хто є хто?

-     Так, звичайно зможу, Костін. - Сказав комісар, повернувшись до паперів обличчям.

Поліцейський почав рух та я вирішив все ж таки його спитати:

-     Хольте, а що сталося з місіс Фері?

-     Сумна історія, Костін, сумна історія. - Тон комісара став очевидно нижче. - Вона померла давно, років десять чи дванадцять тому. В неї був один прихильник з робочих плантацій. Вона йому відмовила раз, відмовила два... А потім цей покидьок вирішив, що вона не має належати нікому. Зарізав її кухонним ножом, а потім і себе. - Хольт промовчав декілька секунд. - З тих пір, Деметр і поводить себе так.

-     І донька, наскільки я зрозумів, в нього єдина, так? - Запитав я, поки ми проїжджали через вивіску з вказівкою на будинок Фері.

-     Так, вийшла заміж за банкіра у Східній Столиці. - Продовжуючи історію, розповів Хольт. - Рідко насправді навіщає свого старого, от він від одинокості і почав вести себе як блазень деколи. Особливо, якщо нап’ється.

-     Зрозуміло... - Відповів я, додавши декілька деталей у записник.

Ми десь хвилини три їхали в тиші, як Хольт несподівано спитав мене:

-     Костін, скажіть, а ваша... - Він проковтнув слину та деякий час обдумував, як коректно підібрати слово. - ... Особливість, вона дозволяє вам краще вловлювати запахи?

-     З чого ви взяли, комісаре? - Не сильно розуміючи суті питання, відповів я.

-     Ну... Я, наприклад, - Хольт, відвів долоню від себе, - не чув запах джину з тої калюжі, про яку ви питали у Фері.

-     Хех, ні, комісаре. - Я видав маленьку усмішку на обличчі, ніби коли дитина питає тебе: “Чому небо синє”. - Я вважаю, і думаю, що скоро це підтвердять науково, що ми відчуваємо набагато більше, ніж думаємо.

-     Що ви маєте на увазі?

-     Давайте поясню. - Я повернув торсом більше в бік Хольта. - Я вважаю, що наш мозок зчитує набагато більше інформації, ніж ми помічаємо. Наприклад: ви не бачите ваш ніс зараз. Але як тільки я це сказав, ви одразу помітили його.

-     Хм... Дійсно. - Комісар доторкнувся свого носа рукою.

-     Те ж саме, і з запахами. Ви також відчули той аромат джину, але не звернули на нього увагу. Думаю, що моя хвороба може обходити це обмеження мозку і, іноді, допомагати мені.

-     Тобто, в якомусь сенсі, ви все таки через неї краще відчуваєте аромати?

Я декілька секунд мовчав, обдумуючи його питання.

-     В якомусь сенсі - так. - Відповів я та повернувся назад до вікна.

 Коли ми доїхали до поліцейської ділянки, я спитав Хольта дорогу до готелю, попрощався та сів за руль свого автомобіля. Поки я їхав, вперше за день озирнувся на місто довкола. Погода була відверто жахлива, і схоже, що вночі буде дощ. В повітрі вітає цей запах вологого каменю, залишаючи після себе краплі поту. Всі будинки тут не дуже то й високі, найбільший, що я побачив був всього чотири поверха. І дома, і самі вулиці були зроблені з одного сланця, що, іноді, перетворювало поїздку у коридорний шлях. Чомусь, коли я їздив з Хольтом, шорсткість дороги не була так помітна для мене. Але зараз, кожна ямка та нерівність дає про себе знати через крісло на мою спину. Видно, що деякі будівлі новіші за інші, скорше за все - відбудовані після війни. Проте, проїжджаючи через центр я бачу, що руїни церкви ніхто відбудовувати не збирається. Доволі нестандартно для міста на сході. Люди тут доволі релігійні, і бачити таке ставлення в цих краях доволі нетипове.

 Доїхав до “Рефугі Арміна” я бачу невисоку будівлю, все з того ж самого сірого сланцю, але тут постаралися над його комбінацією з дубом. Хоч тут і всього два поверха, готель, насправді, доволі довгий. Навіть тут підлога на вході зроблена з цього каменю, який дряпає мою підошву. Знявши собі номер, мені провели невелику екскурсію, і можу сказати, що я бачив багато гірші апартаменти, в багато ліпших містах. Попросив, що якщо з’явиться комісар, то нехай обов’язково повідомлять де мій номер. Моя кімната - це не великий простір, в середині якого все просто: дерев’яні стіни; ліжко на одного; невеликий стіл з лампою, які використовували військові; раковина, з гарячою водою, як мені і обіцяв Хольт. Я би міг сказати, що тут затишно, якщо б вони не розставили тут засушене листя кропиви. Якщо б було лише те, що на підлозі купа сухостою - я би це міг пережити. Щось чорне, що нагадує мені мох, оточує кути кімнати, і це трохи давить на мене. Прийняв ванну та скориставшись найбільш нейтральним милом, що в них було, я вирішив працювати. Як раз, комісар вже передав через своїх підопічних мені списки з роз'ясненнями. На стіл поклав свій записник, та почав переписувати все на інші сторінки, тепер більш структуровано. Після чого я вирвав ці записи та розклав на поверхні, щоб нічого зайвого мені не заважало. Що мені відомо? Матіаза вбито в своєму кабінеті, під час вечірки. Знаряддя вбивство - достатньо нетипове. Припускаю два варіанти: злочинець обрав цей засіб символічно, або хотів показати комусь наслідки дій. Про Артура ніхто нічого поганого не сказав, схоже він був хорошою людиною. У місіс Матіаз та Хольта є певний конфлікт, який мені не відомий, і який комісар відмовляється розкривати. Роман? Цікаве припущення. В такому разі, це робить Хольта підозрюваним. Але заради чого йому це робити? Я відкинувся на спинку стільця, даючи собі час обдумати варіанти. В голову прийшла думка, що варто випити, але залишки армійської дисципліни сказали своє чітке “ні”. Продовжуючи, Фері вів себе занадто вже зухвало, малоймовірно, що саме він вбивця. Якщо тільки, по всім законам Алана По, докази не знайдуться прямо під підлогою. Також, доволі дивно, що вантажівка поїхала на схід, наскільки я знаю, там лише гори. Не має ніякої логіки, нащо відправляти туди авто. Хіба, є щось, про що я не знаю. Не впевнений, наскільки це має діло до справи з Матіазом, але все таки - цікаво. І дійсно, я давно припинив виправдовуватися перед собою за свої дії, зараз мною керує лише цікавість та азарт. Я дуже хочу дізнатися, нащо машина поїхала на схід. А ще цей Іліас. Майже одразу після вечірки поїхав з міста, ніби знаючи що приїду я. Глянув на настінний годинник я побачив, як непомітно для мене вже настала четверта ранка. “Спробуй заснути, Віктор” - промовив я до себе і склав всі нотатки, що зробив, переклав їх у шухляду та заповз у ліжко.

 Прокинувся я десь о сьомій, сповнений втомою, але з відсутністю бажанням спати. “Вбивця сам себе не знайде” - подумав я, та зробивши ранкові підготування, одягнувся і поїхав до ділянки. Зустрів невиспаного комісара, який заправляв себе філіжанкою кави.

-     Костіне, ранку. - Чоловік нахилив голову у вітальному жесті, побачивши мене. - Кави?

-     Не відмовлюсь, Хольте. Чорний, будь ласка.

Поліцейський налив і мені кави у білу чашку. Як тільки я взяв її руки - побачив золоті зуби на поверхні рідини. Хоч аромат кави і виглядає моторошно, смак цього напою, абсолютно перебиває недоліки.

-     Які плани на сьогодні, агенте? - Зробивши ковток, поцікавився в мене комісар.

-     Скажіть, Хольте, що знаходиться на сході міста? - Я перемішував каву та вдивлявся, чекаючи, коли основний запах вивітриться, а зуби зникнуть.

-     Карпати, Костін. Мені здавалось, ви знайомі з географією сходу. - Саркастично відповів чоловік.

-     Тц. Я не про це, Хольте. - Невдоволено сказав я, продовжуючи мішати каву. - Я побачив як вантажівка Фері з товаром поїхала на схід. Але там нема виїзду з міста, лише ліс та гори.

-     Хм... Я не помітив такого. - Замислюючись відповів комісар. - Навіть не можу згадати, що там.

-     Ви впевнені? - Нарешті, зуби стали майже невидимими, і я можу спокійно зробити ковток.

Хольт деякий час подумав, видаючи задумливий звук “ммм...”. І через декілька хвилин все таки відповів:

-     Там є одне зі сховищ містера Фері.

-     Чудово! - Я допив свій напій трьома ковтками. - Вирушаємо туди!

-     Для чого, Костін? - Комісар хотів зробити черговий ковток, проте мої слова явно здивували його. - До того ж, в нас немає ордеру.

-     Хольте, Департаменту Справедливості не потрібні ордери. Це переваги співпраці зі мною. - Я одягнув свій капелюх, всім своїм видом показуючи, що треба вирушати. - Є деякі підозри, які варто перевірити. Бажано, взяти з собою трохи хлопців.

Комісар не поспішаючи допив свою каву, поки зібрав декількох поліцейських. Я споглядав на це, з очевидним роздратуванням, періодично дивлячись у вікно. Врешті решт, ми сіли по машинам. Я та Хольт - в його авто, і окремо ще троє службовців.

-     Хольт, що ви знаєте про це сховище? - Очікуючи, поки він заведе своє авто, запитав я.

-     Не багато, Костін. - Комісар почав прокручувати ключ. - Наче, він там зберігав якесь обладнання, але під час війни його розкрали імперці. Зараз там інструменти, фарби, ще щось, не згадаю точно.

-     Ви там були, Хольт? - Я дістав свій записник та почав робити нотатки.

-     Пару раз. - Комісар почав стукати пальцями по рулю.

-     Там є якась охорона, може собаки?

-     Ні-ні, це зайве, там нічого важливого немає.

-     Тоді тим паче підозріло. - Я опустив записник та глянув в сторону Хольта. - Чи не так?

-     Сподіваюсь ви праві, Костін. - Тихо відповів комісар.

Ми вже виїхали за межу міста, пересуваючись стежкою, по якій нещодавно їздило авто. Це можна сказати по чітко залишеним слідам від шин. Через декілька хвилин, не самого зручного шляху, ми прибули до невеликої будівлі, оточеною бетонним парканом. Вона виглядала занедбаною, деякі стіни вже покриті мохом, але очевидно, що сюди прибула вантажівка. Не знайшовши відкритого входу, ми вирішили, що кращим варіантом буде перелізти через паркан та відкрити ворота з середини. Підготувавши свою зброю, та наказав зробити те ж саме іншим, я обережно оглянув периметр. Нікого не було, що здавалось доволі логічним. Хоча всі входи були закриті, я вирішив піти легким шляхом та розбив вікно поруч.

-     Костіне! - Налякано гукнув Хольт. - Це вже переходить кордони!

-     Не переймайтесь, комісар. - Я розгрібав уламки скла та глянув в сторону поліцейських, перед тим як стрибнути в середину. - В рапорті напишемо, що воно було розбите.

Як тільки я опинився в середині, помітив велику кількість стелажів. На них були різні промарковані пляшки, якісь запчастини та інструменти. Тут стояв дивний аромат, який мені було важко візуалізувати. Сукупність різних рідин, іржі, метала, фарби, спирту і бог знав чого ще, виглядають ніби не працююче радіо. Саме цей шум, коли воно нічого не може вловити, але ніби в просторі. Поки я оглядався зайшли поліцейські та комісар.

-     Ну, Костіне, щось бачите цікаве, чи ми просто так зайшли на чужу територію? - Зухвало запитав Хольт.

Я нічого не відповів, намагаючись крізь цей візуальний шум побачити якісь деталі. І несподівано для себе, я знайшов щось. Це не була річ, ні - це образ, який не чітко вимальовувався. Іграшка-головоломка. Щось середнє між кубиком-рубика та сферою лабіринтом.

-     Комісаре... - Я застив перед цим образом. ... - Я розумію, що ви зараз нічого не побачите, і можливо не повірите мені. - Хольт повернувся в мою сторону, як я почав повільно повертатися йому на зустріч. - Вдова була тут.

Троє поліцейських почали дивитися один на іншого, потім на Хольта. Деякий час він мовчав, а потім чітко та низьким тоном відповів:

-     Побачили її запах?

-     Саме так, Хольт. - Я знов повернувся до цієї “іграшки” і почав ходити довкола неї. Обійшов декілька разів, я помітив поруч помітні подряпини під масивним металевим столом. Як я раніше не помітив, що цей стіл стоїть занадто нелогічно. Хто ставить столи перед самим в’їздом?

-     Ідіть сюди. - Спокійно покликав я поліцейських, оглядаючи сліди на підлозі. - Давайте пересунемо його.

Не зважаючи на масу цього стола, в п’ятьох пересунути його було доволі легко. Під ним, чіткі контури люка. На середині одній зі сторін цього квадрату була діра розміром з палець. Один з поліцейських почав тягнутися до цієї діри, схоже, хотів відкрити люк. Але я одразу ж зупинив його рукою. Дістав свій армійській ніж, та почав обережно проводити по краям. Під час війни, Іладрійські війська часто встановлювали розтяжки на входи своїх бункерів. В якийсь момент, я відчув невеликий опір. Одразу ж зрозумівши, що це, почав потрохи і обережно різати. Головне не робити різких рухів. Мої супутники дивились на це одночасно з захопленням та страхом. Тільки Хольт відійшов подалі. І правильно робить, йому б повчити своїх хлопців безпеці. Через декілька хвилин мені все ж таки вдалось обрізати ліску. Пройшовшись ще раз ножом по краям, щоб впевнитися, що ніяких пасток більше не буде, я відкрив люк. Ми побачили там погріб, не великий, проте і не маленький. Всередині було декілька ящиків. Я дістав декілька з них та почав відкривати.

-     Костін! Це правда переходить межу! - Вийшов зі свого укриття Хольт.

-     Комісаре, ви просили знайти щось цікаве. - Тріск коробки трохи перервав мене, і я взяв у руку невеликий флакон. - Я знайшов.

Відкрив цей флакон, я одразу склав пазли в голові. Над ній з’явився невеликий, але трохи дивний синій сніг. Відкрив ще декілька ящиків, виявив, що лише третина з них з парфумами, всі інші були наповнені джином.

-     Хольте, оцініть, будь ласка. - Я передав один з флаконів йому в руку. Він обережно зробив вдих.

-     Ох йой...

-     Склали два плюс два? - З неприхованою усмішкою запитав я.

-     Костіне, це ж... - Хольт зробив невелику паузу. - Обурливо...

-     А ви не помітили слона у кімнаті. - Я піднявся та похлопав його по плечу. - Думаю, в нас достатньо доказів на Фері.

Комісар застиг на місці, коли я вирішив повільно йти до вікна. Через декілька секунд, він не повертаючись до мене спитав:

-     Але як це пов’язано з вбивством?

-     Як раз і дізнаємся, Хольт. - Я обернувся на півоберта до нього, очікуючи реакції, якої не було. - Пішли, скоріше зробимо - скоріше закінчимо.

 Як тільки ми вилізли зі сховища - одразу ж розсіслися по автівкам та вирішили прямувати до маєтку Фері. Їдучі зворотнім шляхом, по брудній дорозі, комісар виглядав очевидно напруженим. Не дивно, я також був напруженим, якщо б перед моїм носом одна з впливовіших сімей міста займалась контрабандою. Щоб спробувати відволікти його я спитав:

-     Хольте, а чому в центрі стоїть не відбудована церква?

-     Бо Бог покинув нас, Костін. Ми це зрозуміли ще під час війни. - Сухо, але ємко відповів комісар.

Як тільки ми доїхали до маєтку Фері, я вийшов першим та наказав усім підготувати свою зброю. Дістав свій револьвер, швидко перевірив чи він заряджений, та вирушив слідом за поліцейськими. Нас було недостатньо для того, щоб оточити периметр, тому я обрав тактику швидкого штурму. Вибивши двері з ноги, я зробив попереджувальний постріл у повітря і ми почали класти на підлогу всіх, кого бачили. Різкими рухами, перевіряючи кімнату я знайшов містера Фері, який, видимо, пив собі спокійно джин, перед нашим приходом. Зараз ж, він стоїть посеред кімнати з очима, ніби в дворового кота. “ДЕМЕТР ІОАН ФЕРІ, ВІД ІМЕНІ ЧЕРВОНОГО КОРОЛЯ ВАС ЗААРЕШТОВАНО” - вигукнув я, навів пістолет на старого. Він повільно підняв свої руки та сів на коліна. В секунду підійшли мої напарники та одягнули на нього наручники. Після цього, в кімнату зайшов комісар.

-     Ніяких більше ігор, Деметр. - Голос Хольта був ніби він розчарований.

-     Ніяких більше ігор, Філіпе. - В звичній манері, в’їдливо відповів Фері.

Старого підняли та повели до машини, а я думав про те, як легко все пройшло.

-     Хольт, відведіть всіх до ділянки, а я поїду до Матіаз. - Дивлячись у слід Фері сказав я. - Можу в цьому на тебе покластися?

-     Все таки думаєш, що вона тут замішана? - Комісар дістав цигарку і запалив її прямо в будинку.

-     “Думаю” і “перевірити” - завжди стоять поруч в моїй роботі. - Я похлопав його по плечу. - Я можу взяти вашу машину?

-     Так, Костін. - Хольт зробив глибокий затяг, трохи хлопаючи ногою по підлозі. - Я поки наберу в дільницю, щоб все підготували.


Я мовчки кивнув йому та швидким темпом направився до машини, кидаючи погляд на Фері, і всіх прислуг, що заарештували. Сподіваюсь, Хольт додумається викликати додатковий транспорт, інакше доведеться позичати в старого. На моєму обличчі блиснула легка посмішка, ніби коли ти виграєш в покері на гарну суму. Проте, партія ще не закінчена, і я заводжу машину Хольта, і направляюсь в протилежний бік.

 Коли я приїхав до маєтка Матіазів, тут панувала дивна картина. Ворота були відкриті повністю, ніби мене тут вже очікують, проте авто сім’ї Матіаз не було ніде видно. Я почав стукати у двері, очікуючи, що хтось з прислуг підійде - але ні. Ніхто не прийшов. І самі двері виявилися відкритими. Я одразу ж підготував револьвер і обережними кроками, як вчили в розвідці, зайшов у маєток. Ступня, бік, повна стопа. Такий метод робить мою ходьбу майже безшумною. Я пройшов в зал, кухню, сховище, але нікого не було. В усьому маєтку було жахливо тихо. І по всім законам драматургії, як тільки ця думка прийшла до мене в голову - роздався звук пострілу, який відгукнувся по стінам будинку, немов вибух. Швидко визначивши походження цього шуму, я побіг на другий поверх, вже не намагаючись приховати свою присутність. Перед дверима в кімнату, я бачу червоний виноград та чорний попіл, що покривають зарості. Я обережно відкриваю двері, кричу: “СТОЯТИ, ДЕПАРТАМЕНТ СПРАВЕДЛИВОСТІ!”, і наставляю зброю. Проте все що я бачу - тіло місіс Матіаз з дірою в голові, з якої тече тепла кров. Повільно опускаю зброю, як зрозумів, що нікого більше тут немає. Це кабінет, скоріше за все - той самий, в якому було вбито її чоловіка. На столі перед нею лежить аркуш. Він трохи забруднений кров’ю, з плям яких росте виноград, але й самі чорнила доволі свіжі. Їх запах потрохи вибудовує чорні стовбури над папером. Я перевертаю лист до себе і там написано:

Агенте,

Якщо ви читаєте цей лист, значить я вже зробила свій останній вибір. Життя у цьому місті, у тіні того, що сталося, стало нестерпним. Я не шукаю співчуття — лише хочу, щоб правда була відома.

Я віддала всі свої заощадження та машину нашим слугам. Вони служили нашій родині з вірністю, якої я ніколи не заслужила. Їм необхідно залишити це місце, якнайдалі від усього, що тут відбувається. Будь ласка, не шукайте їх. Вони усе одно нічого не знають.

Мене з’їдає страх перед Хольтом. Ви не можете зрозуміти всієї глибини його жорстокості. Він — не просто комісар, а звір, який завжди знаходить слабке місце в людині, щоб потім розтоптати її. Я знаю, що він дивиться на мене як на проблему, яку необхідно вирішити. І вірю, що моє зникнення краще, ніж те, що він задумав для мене. Мені страшно, Костін. Коли він подзвонив, і сказав, що ви їдете, я зрозуміла, що на мене чекатиме, якщо я поїду з вами.

Вам варто знати, що між мною та Хольтом був роман. Можливо, це звучить як зрада, але зрада була взаємною. Я не могла більше відчувати любов до Артура, знаючи, що ми — просто тіні в цьому маєтку, вбиті війною, втратами та горем. Спочатку - Хольт був виходом для мене, але зараз я зрозуміла, що це був вхід в набагато гіршу історію. Він прикривав Фері, і вони подумали, що була б гарна ідея залучити до цього мого чоловіка. Але він виявився більш чесною людиною, ніж хтось міг собі подумати. Я була там, коли він вбив Артура. В цьому самому кабінеті, і не змогла зробити нічого. Пробачте мене за це.

Ми з Деметром зустрілися, щоб обговорити, що нам варто робити. Ситуація стала ще напруженіша з вашим приїздом, бо єдине, що Хольт не міг прибрати зі свого шляху - так це агента Королівського Департаменту Справедливості. Але він готовий прибрати всіх свідків, тільки для того щоб захистити себе.

Не шукайте мене в іншому світі, але знайдіть правду тут, у цьому місті, яке давно забув Господь. Я сподіваюся, що це останній акт дасть вам сили покінчити з його злочинами та захистити тих, хто залишився.

Прощавайте.

З надією, Анетт Брігітта Матіаз.

Я поклав лист собі у кишеню, тихо підійшов до тіла вдови та обережно закрив її очі, що дивились на мене в холодному спокої. “Мертві не брешуть” тихо вирвалось з моїх губ і я побіг назад до машини. Якщо все настільки жахливо, що Матіаз вирішила звершити самогубство - Фері та вся його прислуга у небезпеці. Авто, по-зрадницькі, завелося тільки з третього разу і я одразу ж, нехтуючи всіма законами водіння, ринувся до поліцейської ділянки. Було важко входити у повороти спітнілими долонями, але як тільки вдалі почав вимальовуватися образ дільниці - частина її була у вогні. Коли я під’їхав ближче - десяток поліцейських та пожежників намагалися ізолювати пожежу. Сморід паленого дерева та цегли виглядав як фіолетові, товсті смуги на димі, але якщо вдивитися, я бачу кульки веселки і... крики. Я не чую їх буквально, це скорше як відчуття, коли хтось кричить. Я одразу ж розумію - там підпалили людей. Помічаю Хольта, який курить в стороні і дістаючи револьвер з кобури, тяжкими кроками підходжу до нього. Він ніби помічає мене, мою ходу і розуміє, що я прийшов з поганими намірами. Забавно, але я за весь цей час досі й не знаю, як він виглядає.

-     Костіне, послуха...

Комісар намагався щось сказати, але я взяв з його рук цигарку, викинув на землю і схопився за його сорочку. Підняв його на декілька сантиметрів від землі і підтягнув його ближче до себе.

-     Де Фері? - Крізь зуби прошепотів я.

-     К-к-костін, п-послухайте, вони...

Я кинув його в стінку поруч, і зняв зброю з запобіжника повторив:

-     Де. Фері. Відповідай.

-     Вони в пожежі. - Відповів Хольт, піднімаючись на ноги. - Що ж такого було в маєтку Матіаз?

-     Те, про що я спочатку не повірив. - Я навів револьвер на нього, обмірковуючи чи варто мені пристрелити свиню. - Але я можу скласти два плюс два.

Хольт поправив свій одяг, і абсолютно спокійним голосом відповів:

-     Зрозуміло, Віктор, і що ви зробите зараз. - Він розвів руки в сторони. - Вб’єте мене? Щоб потім вам довелось пояснювати, чому ви вбили представника закону?

-     Курва. - Вилупок правий, вбивство його приведе тільки до проблем у мене. - Думаєш тобі це так зійде з рук? Я приведу тебе до шибениці!

-     І яким чином, Вікторе? - Комісар вже зовсім розійшовся в своєму зухвальстві. - Хіба у вас є свідки? Дуамна ж мертва, чи не так? Інакше, ви приїхали би з нею. - Він дістав нову цигарку. - А якщо вона і написала якийсь лист, що вона дуже любить робити, то цього не достатньо. Я правий?

І дійсно, комісар переграв мене. Передсмертний лист не є достатнім доказом. Але, Іліас ще живий, хоч і буде ховатися до кінця свого життя. Я нічого не відповідаю. Мовчазно підходжу до свого автомобіля. Перед тим як відкрити двері, повернувся в сторону Хольта і кричу:

-     Комісаре!

-     Так, Костін?

-     Ми ще зустрінемося.

-     Так, агенте, сподіваюсь, що ви приїдете в розпал літа. Тут чудово в таку пору року.

Тварина. Я закидаю себе за руль, заводжу машину і їду звідси геть. Проїжджаю розбиту церкву, металеву вивіску: “ЛАСКАВО ПРОСИМО У БЕРГАНДІ - МІСТІ АРОМАТІВ”. Проїжджаю по старій, укладеній бруківкою, дорозі, яка вже давно потребує рук майстрів. В останнє повертаю свій погляд назад, де в небі висить велична, тускла, блакитна куля, крізь яку проходять клуби диму. Прощавай і пробач, місто, в якому пахне півниками.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Історія статусів

01/12/24 10:12: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
02/12/24 00:12: Грає в конкурсі • Перший етап
19/12/24 21:00: Вибув з конкурсу • Перший етап