Справжній готичний детектив

конкурс


Справа про зникнення Джейкоба Уайта

 

 

Щоденникові записи

Розшифровки з диктофона

 

 

5 листопада 1999

 

Місто з населенням 10,738 чоловік, поруч з кордоном Канади

 

Відомості по справі

 

Джейкоб Уайт, вік 17 (на час зникнення було 16)

Батьки заявили про зникнення 14-го вересня цього року, зранку поїхав у школу на велосипеді і не повернувся (автомобіля не мав), адміністрація школи заявляє що у той день він на уроках взагалі не з'являвся. Пошуки поліції жодних результатів не принесли. Хлопець вважався «складним» підлітком. В минулому навчальному році почалися численні дисциплінарні порушення. Проблем з законом не мав.

 

 

Рідний батько

Вільям Уайт, 51 рік

Священник в місцевій церкві. Біографія містить певні цікавинки, непроста особа.

 

 

Рідна мати

Ебігейл Уайт, 47 роки

Продавчиня та власниця магазину господарських товарів.

 

 

Замовник людина забезпечена, зв'язок тримає через помічницю, судячи з того як вона про нього говорить, в них регулярний секс, можливо вона закохана в нього. Причин цікавості шефа, вона (Аманда) не назвала. Але байдуже. Головне що він добре платить, інше це вже дрібниці. Коли закінчу з цим ділом, візьму відпустку, поїду тижня на три в гори, орендую там будиночок, запасуся продуктами на всі дні, тільки я і природа, жодних людей. Треба було раніше перепочити. А зараз вип'ю ще знеболювальних і ляжу спати. 

 

 

 

10 листопада 1999 рік

 

Почати вирішив з батьків, сім'я як правило основа всього, особливо коли діло стосується дітей та підлітків.

 

Вони живуть в звичайному будинку, скромному, охайному, не шикарному зовсім, але справді гарному. Розташований на віддалені, сусідів не мають. Я зростав у схожому домі. І в схожому місті, маленьке, звиду приємне, а насправді ще та клоака. Тут я відчуваю майже фізичну задуху, сподіваюсь що ближче до кінця справи не почну задихатися. Всі всіх знають, сують свого носа в чужі справи, засуджують, виносять вироки не маючи жодного на те права. Якщо католики праві, то чистилище мабуть приблизно так і виглядає.

 

Зранку я поїхав в церкву. Батько священник. Я увімкнув запис і зайшов в середину. 

 

Я: Вітаю, з вами можна поговорити?

 

Вільям: Так, звісно, ви бажаєте сповідатись? - він дивився на мене з легким прищуром, без злості, просто намагався пригадати мене, одразу й не зрозумів що не знайомий зі мною.

 

Я: Ні, я не для того прийшов.

 

Вільям: Але ви прийшли в дім божий, тож я допоможу чим зможу. Ви раніше не приходили, так?

 

Я: Так, я буквально щойно приїхав у місто.

 

Вільям: І одразу ж пішли до церкви, ви мені вже подобаєтесь.

 

Я: Мене звати Ліам Харден, я незалежний журналіст, пишу книгу про зниклих дітей нашого штату, та й загалом про феномен зникнення підлітків. –після цих слів священник змінився в обличчі, він намагався це приховати і вийшло непогано, але я знаюся на людях.

 

Вільям: Підлітки зникають якось по особливому?

 

Я: Свої особливості є у різних вікових груп і в різних питаннях.

 

Вільям: Хочете поговорити про мого сина?

 

Я: Саме так. Невеличке інтерв'ю, якщо ваша ласка.

 

Вільям: У мене немає бажання з вами говорити.

 

Я: Дозвольте дізнатися чому.

 

Вільям: Мого сина шукає поліція, а вам незрозуміло що треба, підозрілий ви. Давайте на цьому і завершимо.

 

Я: Звісно, якщо ви того бажаєте, просто я хотів дати вам висловитися, не хотілося щоб читачі бозна що про вас подумали.

 

Вільям: Що ви маєте на увазі?

 

Я: Три роки тому ви зламали носа одному з прихожан.

 

Вільям: Він прийшов п'яний на проповідь.

 

Я: Йому довелося робити операцію.

 

Вільям: Він лупцював свою дружину, це зафіксовано поліцією.

 

Я: Ви сказали що він осквернив дім божий, потім ви сказали що його варто було б роздягти догола, висікти, та прогнати вулицями міста.

 

Вільям: Що вам треба?

 

Я: Просто поговорити.

 

Вільям: Поговоримо і ви понаписуєте про мене маячні.

 

Я: Вільяме, мене цікавить зникнення вашого сина, а не те чи били ви пики алкоголікам. Я можу про це і не писати.

 

Вільям: Чому саме Джейк?

 

Я: Останнє зникнення у штаті, перше у цьому містечку за останні тридцять років. Він буде у розділі про зникнення в маленьких містах. Поговоримо?

 

Він жестом вказав на лавки, ми мовчки сіли на них і продовжили розмову. В ньому відчувалося багато напруги та ворожості.

 

Я: У вас є версії того що сталося з вашим сином?

 

Вільям: Є одна, думаю він просто вирішив що став занадто дорослим, зібрав речі і пішов.

 

Я: Він раніше тікав з дому?

 

Вільям: Ні.

 

Я: То чому ж ви вирішили що зараз він втік?

 

Вільям: Тому що він говорив що вже дорослий, що хоче більше свободи, що ми йому не указ. Потім він зібрав речі кинув в рюкзак і поїхав у школу.

 

Я: Але до школи він так і не дійшов. А велосипед не знайшли.

 

Вільям: Не дійшов. Не знайшли.

 

Я: Звідки ви знаєте про речі?

 

Вільям: Ми з дружиною обшукали його кімнату, одягу стало менше і зникла спортивна сумка. Думаю іфн почекав поки ми розійдемося по справах, повернувся додому, зібрався і пішов.

 

Я: А гроші?

 

Вільям: Забрав всю готівку яка була в домі.

 

Я: Він знав де ви з дружиною зберігаєте кошти?

 

Вільям: Так, а чому б ні? Ми ж сім'я.

 

Я: Ви часто сварилися?

 

Вільям: Так само як і усі батьки зі своїми дітьми підлітками, кілька разів на місяць, інколи кілька разів на тиждень.

 

Я: Він вірив у бога?

 

Вільям: А це тут до чого?

 

Я: Цікаво чи не було у вас конфліктів на релігійному грунті.

 

Вільям: У бога він вірив, але релігійним не був. Ви думаєте у нас в сім’ї могла бути священна війна?

 

Я: Не думаю. Він вірив достатньо? 

 

Вільям: Достатньо для чого?

 

Я: Для вас.

 

Вільям: Свою віру нікому не нав'язую.

 

Я: Справді?

 

Вільям: Так, справді.

 

Я: Ви зламали носа за те що людина осквернила дім божий.

 

Вільям: Він припхався п'яний і влаштував скандал зі своєю дружиною.

 

Я: Це привід бити? Ісус би одобрив вашу поведінку?

 

Вільям: Чого ви добиваєтесь?

 

Я: Лиш ставлю питання.

 

Вільям: Ви провокуєте мене.

 

Я: Провокую? На що ж?

 

Вільям: На те щоб я вас послав.

 

Я: Цього я не боюсь. Краще скажіть, ви били сина?

 

Вільям: Та хто ви такий щоб говорити подібне?

 

Я: Вісім років тому ви побили безхатька.

 

Вільям: Він був наркоманом який чеплявся до моєї дружини.

 

Я: Просив милостиню, за словами свідків.

 

Вільям: Звідки вам все це відомо?

 

Я: Маю зв'язки.

 

Вільям: Навряд з богом. Ви віруєте?

 

Я: Агностик.

 

Вільям: Ну хоч не атеїст.

 

Я: Не любите атеїстів.

 

Вільям: Не люблю хамів.

 

Я: Хочете мене вдарити?

 

Він розсміявся, не щиро, по злому, він хотів мене вдарити.

 

Вільям: І це ваш метод? Провокувати людей і нариватися на конфлікти щоб матеріал був гарячішим?

 

Я: Велено другу щоку підставляти, а не ламати чужі носи. 

 

Вільям: Слухай ти, журналіст. Тобі ніхріна невідомо про віру, ти нічого не знаєш про бога. Ти відвернувся від нього, ти шляхом сатани пішов. Припхався в дім божий і почав нести всі ці дурниці проти слуги божого. Думаєш я стану бруднити об тебе руки? Ти просто лайно, сміття. 

 

Я: Вважаєте себе кращим за мене? 

 

Вільям: Я вірую всім сердцем, намагаюся допомагати оточуючим, намагаюся стати краще. 

 

Я: А це вже гординя. 

 

Вільям: Розмову закінчене. Пишіть про мене все що забажаєте 

 

Я: Простіть що був різким з вами. 

 

Вільям: Що? 

 

Я: Маю певний рівень профдеформації, тому і поводжу себе часом ось так? 

 

Вільям: Це гра в хорошого поганого копа, але у вас роздвоєння особистості? 

 

Я: Обіцяю що відчеплюся від вас якщо відповісте на одне питання.

 

Вільям: Ви відчепитесь від мене тому що я так сказав. 

 

Я: Одним словом, для вас бог це? 

 

Вільям: Це закон, для мене і для всіх інших, а тепер забиратесь звідси. 

 

Я: Як скажете. 

 

 

Одразу ж після батька я поїхав до магазину матері. По средам за прилавком зазвичай стояла вона, цього разу так і було.

 

Чоловік подзвонив та попередив, тож вона одразу зрозуміла хто я.

 

 

Ебігейл: Я не говоритиму з вами.

 

Я: Міс Уайт, наша робота багато часу не займе.

 

Ебігейл: Вийдіть будь ласка з магазину.

 

Я: Розумію чому ви так себе поводити.

 

Ебігейл: О, справді, ви розумієте чому я не хочу говорити з негідником який прагне облити брудом мою сім'ю?

 

Я: У мене і в думках такого не було.

 

Ебігейл: Вийдіть з магазину інакше я викличу поліцію.

 

Я: І вона нічого мені не зробить, адже я нічого не порушив, на відміну від вашого чоловіка який погрожував з мене все лайно вибити і відправити прямісінько в лікарню. - Від цих слів вона зніяковіла. - хоча я взагалі нічого поганого не сказав, але з вашим чоловіком неможливо нормально розмовляти. Він ледь не накинувся на мене. А я лиш хотів обговорити зникнення вашого сина. Він міг просто відмовити, я б пішов. Проте він почав погрожувати. І знаєте, міс Уайт, тепер я й справді розумію чому Джейкоб міг сам піти з дому. 

 

Ебігейл: Все не так. Ви нічого не розумієте. 

 

Я: Міс Уайт, ви можете мені розповісти, і я напишу так як ви скажете, а від вашого чоловіка йшла сама агресія. 

 

Ебігейл: Так, він буває запальним. – вона повірила мені, значить по суті своїй, мої перебільшення дійсно були правдивими.

 

Я: Наче напалм.

 

Ебігейл: То що ви б хотіли дізнатися?

 

Я: Просто вашу думку з приводу зникнення Джейкоба. 

 

Ебігейл: Ну, він сам пішов.

Я: Ви згодні з чоловіком?

 

Ебігейл: Так, згодна. Джейкоб підліток, ви ж розумієте як це бути підлітком. 

 

Я: Часом дуже складно. 

 

Ебігейл: Саме так. І йому було дуже складно. Він бунтував проти світу, буквально проти світу. Говорив що поїде від нас тільки школу закінчить, або й раніше. 

 

Я: Навіть так? 

 

Ебігейл: Він повторював це в останні тижні перед тим як пішов... Тобто перед зникненням. 

 

Я: Важко вам мабуть. 

 

Ебігейл: Так, дуже. 

 

Я: Сподіваюсь що його не зарізали якісь наркомани в підворотні і не закопали десь у лісі. 

 

Ебігейл: Я впевнена з ним все впорядку. 

 

Я: Звідки така впевненість? 

 

Ебігейл: Він в руках господа нашого. 

 

Я: Мільйони євреїв теж були в руках господа нашого. 

 

Ебігейл: Впевнена вони зараз в кращому місці. 

 

Я: А ті хто їх відправив туди, значить, в гіршому? 

 

Ебігейл: Саме так. 

 

Я: Ви б засмутилися якби дізналися що ваш син помер? 

 

Ебігейл: Я втратила багатьох близьких мені людей. Але вони не зникли, вони пішли в кращий світ і я з ними обов'язково зустрінусь. 

 

Я: Тобто з вашим сином в будь-якому випадку все будн гаразд? 

 

Ебігейл: Не тільки з ним, а й з усіма хто живе за законами божими. 

 

Я: Ви знаєте щось про те де може бути ваш син? 

 

Ебігейл: Мені нічого про це невідомо. 

 

Я: Зрозуміло. 

 

Ебігейл: А ви самі віруєте?

 

Я: Ні. 

 

Ебігейл: Атеїст. 

 

Я: Агностик. 

 

Ебігейл: Це ще не так погано.

 

Я: А ваш син вірив?

 

Ебігейл: Ні, але молодості властива дурість. 

 

Я: Вас це задівало?

 

Ебігейл: Аж ніяк, а тепер пробачте, мені треба працювати. 

 

Я: Ще кілька питань якщо ви не проти. 

 

Ебігейл: Я проти. 

 

Я: Ну тоді я піду, велике дякую за те що поговорили зі мною. 

 

Ебігейл: Будь ласка.

 

 

Набожні, не люблю їх. Віруючі ще більш менш, але абожні це жах. Закони божі, заповіді, вони ладні інших через ці закони ріп’яти,а потім росказувати як вони ближніх люблять. Вірять у по суті посередню фентезі книгу і вважають себе кращими за всіх інших.

 

 

 

 

Ноа Шарп, кращий друг Джейкоба.

17 років. Знайшов його у місці сходок скейтерів.

 

Я: Любиш на скейті ганяти?

 

Ноа: Люблю, а ви типу хто?

 

Я: Типу журналіст, книгу пишу.

 

Ноа: Про скейтбордистів?

 

Я: Про зниклих підлітків.

 

Ноа: Ну, я не зник, тому вибачайте, навряд нам є про що говорити.

 

Я: Можемо поговорити про Джейка.

 

Ноа: Та я поліції вже все росказав, питайте в них.

 

Я: З тими придурками немає про що говорити.

 

Ноа: Зі мною теж, бувайте.

 

Я: За десятку теж не поговориш?

 

Ноа: Десятка? Одразу б вже цукерок запропонував.

 

Я: Двадцять.

 

Ноа: Нє.

 

Я: Двадцять п'ять.

 

Ноа: П'ятдесят за десять хвилин мого дорогоцінного часу.

 

Я: А не забагато?

 

Ноа: Тоді говоріть з іншим.

 

Я: Трави хочеш купити?

 

Ноа: Скейт хочу хороший.

 

Я: Половина зараз, половина після.

 

Ноа: Нє, ніфіга ти мені потім не заплатиш нічого. Все одразу, або розмови не буде

 

Я: З тебе може вийти хороший бізнесмен, тримай.

 

Він взяв гроші.

 

Ноа: То хто ви такий?

 

Я: А час вже пішов?

 

Ноа: Ще ні.

 

Я: Ліам Харден, журналіст, пишу книгу про феномен зникнення підлітків, твій друг буде в частині зі зникненнями в маленьких містах. Обрав його, бо свіжий випадок.

 

Ноа: Ясно, час пішов, питайте.

 

Я: Є думки куди він міг зникнути?

 

Ноа: Не знаю. Гадки не маю. Може звалив кудись від своїх придуркуватих батьків.

 

Я: Тобі не подобаються його батьки?

 

Ноа: Придурки нікому не подобаються, поговоріть з ними, зрозумієте про що я.

 

Я: Та я вже.

 

Ноа: І як вони вам?

 

Я: Дурні святощі, блювати від таких тягне.

 

Ноа: Та сама хірня.

 

Я: Жодних думок про те де він може бути?

 

Ноа: Жодних, але його хуй мабуть в сраці якоїсь шмари.

 

Я: Ти про що?

 

Ноа: Про те що він дуже любить його в сраки чужим дівкам пхати.

 

Я: Він з твоєю дівчиною переспав?

 

Ноа: Не знаю чи спав він з нею, але у всі дірки виїбав.

 

Я: Звідки знаєш?

 

Ноа: Застав в процесі.

 

Я: Поліції ти про це не говорив.

 

Ноа: Знаєте що я поліції говорив?

 

Я: Знаю.

 

Ноа: Вони ж типу придурки.

 

Я: Тому і знаю.

 

Ноа: Я тоді стріманув, боявся що на мене якусь хуйню подумають, він ж не тільки Аву дрючив, хто завгодно міг розквитатися, а я був би крайнім.

 

Я: А кого ще дрючив?

 

Ноа: Та то чутки тільки, правдиві скоріш за все, але чутки, про Аву правда, можете прямо так і написати. Ава шмара.

 

Я: Чому вирішив розповісти?

 

Ноа: Бо ніфіга я з ним не робив, нічого у них немає, і взагалі у мене алібі на весь той день коли він зник, мене купа народу бачила, їбав я копів.

 

Я: Зрозуміло. Співчуваю, дівчина зрадила і друг.

 

Ноа: Пішли вони нахуй. І він, і вона.

 

Я: Співчуваю.

 

Ноа: Не треба мені ваші співчуття.

 

Я: Всім час від часу вони треба.

 

Ноа: Слабакам вони треба, а я не слабкий, ніхуя не слабкий.

 

Я: Давно сильным став?

 

Ноа: А як тільки зі мною вся ця хуйня трапилася, я тоді просто навкруги подивився і зрозумів які люди мразі, це ж не тільки у мене так, всі всіх зраджують і в душу плюють. За горлянку треба тримати, щоб боялися.

 

Я: Думаєш тоді не зрадять? 

 

Ноа: Вірогідність цього принаймні меншою буде.

 

Я: Розумію тебе.

 

Ноа: Справді?

 

Я: Такої ж думки про людей.

 

Ноа: Гониш.

 

Я: Ні, честно кажу як є.

 

Ноа: Ну тоді ти розумний мужик.

 

Я: Підозрюєш когось?

 

Ноа: Типу що його хтось мочканути міг?

 

Я: Чи викрасти. 

 

Ноа: Та ні, нема таких. Ну, може хто і є, але мені про те невідомо.

 

Я: І куди він міг поїхати теж ідей немає?

 

Ноа: Немає, я б сказав,  в мене жодного сенсу його прикривати.

 

Я: Скажеш як Аву знайти?

 

Ноа: Скажу, звісно. Подивитись на цю блядюгу, вона взагалі по руках пішла після нього, може вже й спідом заразилася, тому шліть нахуй якщо себе запропонує.

 

 

Я знайшов її у придорожному барі на околиці міста. Звичайний гадюшник яких безліч.

 

На шкільному фото вона виглядала молодше, тут у барі я побачив вже майже дорослу жінку.

 

Я: Привіт.

 

Ава: Привіт. - з посмішкою.

 

Я: Випити хочеш?

 

Ава: Хочу .

 

Замовив у бармена.

 

Я: Ти красива.

 

Ава: Дякую. Ти теж красунчик.

 

Я: Дякую.

 

Ава: Ти ж недавно у нашому місті?

 

Я: Недавно. Це так помітно?

 

Ава: Так, дуже.

 

Я: І що ж мене видає?

 

Ава: У тебе погляд людини яка чекає не дочекається доки звалить звідси.

Місцеві вже змирилися, вони по іншому дивляться.

 

Я: А ти?

 

Ава: Не знаю, інколи мені хочеться поїхати звідси, а інколи думаю що краще лишитися, мені тут все знайоме, тут комфортно.

 

Я: Тобі тут подобається?

 

Ава: Коли як. Зараз подобається.

 

Я: Чому?

 

Ава: Бо я зустріла вас.

 

Я: Ліам, а ти Ава. – я простягнув їй руку і вона потисла, її рука була теплою, тендітною, шкіра ніжною, мені не хотілося відпускати одразу, але я відпустив.

 

Ава: Звідки ви мене знаєте?

 

Я: Ноа росказав.

 

Ава: Ясно, і що вам від мене треба? – інтонація змінилася, звмысть зацікавленості з’явилася байдужість та роздратуванням.

 

Я: Поговорити про Джейкоба, я журналіст, пишу книгу про зникнення підлітків.

 

Ава: Джейк пов'язаний з якимись іншими зникненнями?

 

Я: Книга загалом про те як підлітки зникають.

 

Ава: Зрозуміло, і ви хочете його знайти?

 

Я: Так, якщо вийде, на данний момент я просто збираю інформацію.

 

Ава: Але ви спробуєте його знайти?

 

Я: Так, спробую.

 

Ава: Що ви хочете дізнатися? – тепер знову все добре, вона готова говорити.

 

Я: Тобі відомо де він може бути зараз?

 

Ава: Ні, не відомо. Стонтон може знати, це наш вчитель історії. Вони доволі багато спілкуватися останнім часом.

 

Я: Про що спілкувалися?

 

Ава: Не знаю, але Джейк говорив що допомагає йому стати мужиком.

 

Я: Ще когось можеш назвати?

 

Ава: Джейк не любив говорити про свої справи.

 

Я: Ви зустрічалися?

 

Ава: Я думала що так, але він багатьох трахав, не тільки мене.

 

Я: Ти через це його покинула?

 

Ава: Що? Я його не кидала, я б ніколи цього не зробила, байдуже що б зробив він.

 

Я: Настільки любиш?

 

Ава: Не знаю. Просто він потрібен мені.

 

Я: Чому? Він ж тобі зраджував.

 

Ава: Такий хлопець не може бути тільки з однією дівчиною.

 

Я: Що ж у ньому такого особливого?

 

Ава: Все.

 

Я: Все?

 

Ава: Не знаю як пояснити.

 

Я: Ноа сказав що ти після нього почала сюди ходити.

 

Ава: Так, правда.

 

Я: Він примушував тебе до чогось?

 

Ава: Тобто?

 

Я: Бути з кимось ще.

 

Ава: Він не був моїм сутенером. – вона сказала це з посмішкою.

 

Я: Чому ж ти тут? 

 

Ава: Бо тут я хоч комусь потрібна.

 

Я: Тільки тут? 

 

Ава: Так. Здивовані.

 

Я: Ти виглядаєш хорошою людиною.

 

Ава: Таким як раз живеться найгірше.

 

Я: А що батьки?

 

Ава: Плювати їм на мене.

 

Я: Вони знають де ти проводиш час?

 

Ава: Знають, кажуть що я хвойда.

 

Я: Не забороняють?

 

Ава: Ні, байдуже їм.

 

Я: А якби заборонили?

 

Ава: Можливо. Не знаю.

 

Я: Друзі?

 

Ава: Немає у мене друзів.

 

Я: А були?

 

Ава: Були. А ви хочете стати моїм другом?

 

Я: Хотів би тобі допомогти.

 

Ава: Тоді трахни мене, виїби. Я люблю коли грубу, люблю коли боляче. Виїби де схочеш, в машині, в мотелі, в лісі поруч. Я б хотіла щоб цієї ночі це був ти, а не якийсь з місцевих утирків. Можеш бути ніжним якщо тобі таке подобається, будь яким хочеш. Виїби і забери звідси, батьки не заявлять в поліцію, їм байдуже, правда байдуже. Вони були б тільки раді якби я кудись поділася.

 

Я: Скажи скільки...

 

Ава: Я не беру гроші за секс.

 

Я: Скажи скільки тобі треба щоб провести цю ніч вдома.

 

Ава: Я цим не за гроші займаюся.

 

Я: Не хочу лишати тебе тут.

 

Ава: Закохався? Любов з першого погляду?

 

Я: Ти дуже схоже на мою сестру.

 

Ава: Що з сестрою?

 

Я: Їй я не зміг допомогти.

 

Ава: Мені теж не зможеш.

 

Думаю якщо якийсь далекобійник запропонує їй поїхати разом, вона одразу ж погодиться. Їй потрібен хтось.

 

11 листопада

 

Двері будинку відчинили.

 

Я: Вітаю, мене звати, Ліам Харден, я журналіст, хотів би поговорити з вами про Джейкоба.

 

Ніколас: Я навіть не знаю що можу вам про нього сказати.

 

Я: За моєю інформацією ви мали з ним певний зв'язок.

 

Нік: Не розумію про що ви. 

 

Я: Про ваше спілкування в позаурочний час. 

 

Нік: Ну я трохи допоміг йому з кількома темами. 

 

Я: Містере Стонтоне, Нік. Давайте просто чесно все обговоримо і мені не доведеться зупинятися на чутках. 

 

Нік: Яких ще чутках?

 

Я: Про те як він з вас мужика робив. Впевний що читачів моєї газети дуже зацікавить цей процес, але ще більше він зацікавить поліцію. Після зникнення Джейка ви з ними не говорили, вони навіть не знають про ваше позаурочне спілкування.

 

Нік: Заходьте. - в його голосі чулася приреченість

 

Я зайшов, сів в крісло, а він на диван навпроти мене.

 

Я: Ви знаєте де зараз може бути Джейк?

 

Нік: Ні, жодних ідей, звідки б мені це знати. 

 

Я: Ви могли б знати, враховуючи, те наскільки близьким був ваш зв’язок. 

 

Нік: Не знаю хто і що вам наговорив, але він просто допомагав мені з деякими питаннями. 

 

Я: Столярному ділу навчав?

 

Нік: Росказував дещо. 

 

Я: Дещо. – Повторив я з посмішкою 

 

Нік: Між нами нічого не було. Він просто про жінок мені розповідав.

 

Я: Підліток звісно багато чого може росказати дорослому чоловіку. 

 

Нік: Дитиною він не був. І жінок, дівчат у нього достатньо було. 

 

Я: Навіть жінок? 

 

Нік: Він трахав Олівію Даллас. – спроба перевести тему, однак інформація цінна.

 

Я: І хто ж це? 

 

Нік: Вчителька англійської, красуня така що хоч на міс світу відправляй, наче не шльондра, не знаю як йому вдалося, але він трахав її, я про це дізнався, підслухав що вони творили в одному з класів. Навіжені, наче в іншому місці не могли. 

 

Я: І що ж ви зробили? 

 

Нік: Попросив його допомогти мені. 

 

Я: В обмін на мовчання?

 

Нік: Так 

 

Я: Тобто ви його шантажували? 

 

Нік: Так, тобто ні. Ми просто домовилися. 

 

Я: А якщо б не домовилися ви б росказали все адміністрації школи. 

 

Він мовчав. 

 

Я: Це шантаж. Вам би сподобалося якби вас шантажували?

 

Нік: Я просто хотів дізнатися як йому це вдається

 

Я: Що саме? 

 

Нік: Бути таким бажаним, ви не бачили як дівчата дивилася на нього, як він поводив себе з ними. 

 

Я: І як же? 

 

Нік: Наче вони в його гаремі. 

 

Я: А у вас ніколи свого гарему не було. 

 

Нік: Я просто хотів дізнатися як він це робить, він всім подобався, його всі хотіли. 

 

Я: А ви? 

 

Нік: А що я? 

 

Я: Ви його теж хотіли. 

 

Нік: Не розумію про що ви. 

 

Я: Ви хотіли трахнутися з ними. 

 

Нік: Та що ви собі дозволяєте? Я не підар!

 

Я: Ви дуже поганий актор. 

 

Нік: У нас з ним нічого не було. 

 

Я: А хотілося б? 

 

Нік: Ні. Він ж учень. 

 

Я: Тобто вас тільки це зупиняє? 

 

Нік: Я просто хотів налагодити стосунки з жінками.

 

Я: Налагодили?

 

Нік: Не налагодив.

 

Я: Бо у вас інша природа, навіщо ви себе мучаєте.

 

Нік: Я не підар.

 

Я: Ви знаєте де може бути Джейкоб?

 

Нік: Не знаю я нічого.

 

Я: Хтось бажав йому зла?

 

Нік: Що? Я не знаю. Може якась з сотні його дівчат.

 

Я: Прямо таки з сотні?

 

Нік: Не знаю я нічого.

 

Я: У вас були конфлікти?

 

Нік: Ви хочете мене звинуватити?

 

Я: Хотів тільки поставити питання.

 

Нік: Ні, конфліктів у нас не було.

 

Я: Шантаж був, а конфліктів не було?

 

Нік: Йому байдуже було на той шантаж, його все це веселило.

 

Я: Джейка веселило ваше прохання?

 

Нік: Так.

 

Я: Він сміявся з вас?

 

Нік: Не знаю. Тобто ні.

 

Я: Але йому було весело. Для вас муки, а йому веселощі.

 

Нік: Покиньте мій будинок.

 

Я: Ви в позаурочний час спілкувалися з учнем про те як могли б побороти власну гомосексуальність та почати стосунки з жінками. Ви знали що ваша колега займається сексом з неповнолітнім і нічого не зробили. Я піду коли сам вирішу.

 

Нік: Що вам ще від мене треба?

 

Я: Вам відомо де зараз може бути Джейкоб?

 

Нік: Ні, я ж уже вам казав, я не знаю!

 

Я: Вам відомо хто міг бажати йому зла?

 

Нік: Ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні.

 

Я: Це ви викрали Джейкоба Уайта?

 

Нік: Що ви мелете взагалі таке?!

 

Я: Це ви убили Джейкоба Уайта?

 

Нік: Я люблю Джейка! Люблю! І я б ніколи не за подіяв йому шкоди.

 

Він почав плакати

 

Я: Дякую за те що погодилися поговорити зі мною, обіцяю що наша розмова залишиться конфеденційною, вам немає про що турбуватися.

 

Нік: Як ви зрозуміли?

 

Я: Ваш погляд наповнений бажанням що підсилине самотністю. З першої ж секунди ви дивилися на мене оцінююче. Дивилися як на можливого партнера. Мало хто б помітив, але я одразу все зрозумів. Я вмію читати людей. Та й загалом, ви і в розмові себе здали одразу. Шифруйтесь краще.

 

Нік: Не говоріть нікому, благаю вас. – сльози текли по його щокам, він виглядав мов поранений звір.

 

Я пішов

 

 

До його зникнення може бути причетний хто завгодно з тих з ким я сьогодні говорив. Загалом, хороший день видався, продуктивний. Сподіваюсь ця справа не буде довгою.

 

 

 

 

 

12 листопада

 

Олівія: Доброго вечера.

 

Ліам: Доброго, я журналіст, займаюся справою Джейкоба.

 

Олівія: Перепрошую, але я не зможу вам допомогти. Я просто нічого про це не знаю.

 

Ліам: Приділіть мені буквально двадцять хвилин.

 

Олівія: Ці двадцять хвилин нічого не змінять.

 

Я: У мене є певна інформація щодо ваших з Джейком стосунків.

 

Олівія: Він мій учень, звісно що ми контактували.

 

Я: За моєю інформацію ваші контакти були занадто близькими.

 

Олівія: Не розумію про що ви.

 

Я: Зрозумієте коли вийде мій матеріал, всього вам доброго.

 

Олівія: Стійте, давайте поговоримо.

 

Вона запросила мене до будинку, повела через вітальню на кухню.

 

Я: Гарна кімната, вас чудовий смак.

 

Олівія: Дякую.

 

На кухні вона запропонувала чай чи каву. Відмовився, вона наполягала, але я знову відмовив. Собі вона налила, чайник вже був гарячим.

 

Олівія: Хто і що вам про мене наговорив?

 

Я: Журналіст не видає своїх джерел. Але мені сказали що у вас були стосунки сексуального характеру.

 

Олівія: Маячня.

 

Я: Я бачив фото.

 

Олівія: Стоп, що?

 

Я: Фото, вашого поцілунку з Джейкобом, це був дуже пристрастний поцілунок.

 

Олівія: Та невже?

 

Я: Так, в школі, в одному з класів. Ви жінка ризикова.

 

Олівія: Розмови не буде.

 

Я: Якщо не буде розмови зі мною, то вона обов'язково відбудеться з поліцією після того як я надішлю їм фото.

 

Олівія: Покажіть його.

 

Я: Ні, це може дати вам необхідну інформацію яка допоможе виправдати себе.

 

Олівія: Що за маячня? Просто покажіть фото, інакше я не говоритиму з вами, порожніми балачками мене не налякати.

 

Я: І в думках не було вас лякати.

 

Олівія: Фото.

 

Я: Воно не зі мною.

 

Олівія: Бо у вас його немає, так само як у мене не було жодних стосунків з Джейкобом.

 

Я: Гаразд, фото у мене немає.

 

Олівія: Ну звісно.

 

Я: Але я справді журналіст, і я справді шукаю Джейкоба. Хочу допомогти.

 

Олівія: Я б теж дуже хотіла, зник підліток, ще зовсім дитина, учень школи в якій я процюю, однак в мене немає жодної інформації яка б могла вам допомогти, тож розмову закінчено.

 

Я: Не треба так.

 

Олівія: Я викличу поліцію і говоріть їм все що завгодно.

 

Я: Думаю це буде не у ваших інтересах.

 

Олівія: Думаю ви нічого не знаєте про мої інтереси.

 

Я: Дещо знаю, дізнався за ці хвилини нашої розмови.

 

Олівія встала.

 

Олівія: Чекаю десять секунд і викликаю поліцію.

 

Я: Ви приховуєте зап'ястки і шию, на стелі у вітальні характерні гачки, вхідні двері та виходи з вітальні звукоізольовані, стіни певно що теж, наші голоси та кроки звучали інакше коли ми йшли до кухні. Ви б могли робити все це у підвалі, але у вас його немає. Тож ви переобладнали вітальню.

 

Олівія: Геть з мого будинку.

 

Я встав, підійшов до неї і повільно взяв за горло, почав поволі стискати.

 

Я: Ти все мені роскажеш, все що знаєш.

 

Олівія: Я... Ні...

 

Я: Буде як я сказав.

 

Олівія: Геть.

 

Я нагнув її,поклав на стіл, стягнув штани з трусами і почав бити по сідницям, потім наказав не рухатися, зняв ремінь і почав бити ним, вона задоволено стогнала і плакала, вона могла просто піднятися, але вона не рухалася і тільки просила зупинитися, нічого крім прохань

 

Я: Тільки скажи Стоп і все закінчиться.

Олівія: Ні, ні, продовжуй.

 

Я продовжив, потім кинув її на підлогу, наказав лежати, а сам з ременем сів на стілець над нею.

 

Я: Коли ви почали трахатись?

 

Олівія: Ще на початку минулого навчального року.

 

Я: Чому саме з ним.

 

Олівія: Бо йому неможливо відмовити.

 

Я: Чому?

 

Олівія: Не знаю, він просто такий. Його просто хочеш і все, хочеш бути з ним.

 

Я: І довго це у вас тривало?

 

Олівія: До середини літа.

 

Я: А потім що?

 

Олівія: А потім я йому набридла.

 

Я: Тебе це образило?

 

Олівія: Так, але я просто нікчема, убогість, а він неймовірний, я ніколи не була достойна навіть дивитися на нього.

 

Я: З ким він був крім тебе?

 

Олівія: Багато з ким, а коли пішов в клуб, їх стало ще більше.

 

Я: Що за клуб?

 

Олівія: Ред епл.

 

Я: БДСМ?

 

Олівія: БДСМ, секс, оргії, просто груповухи, багато чого ще.

 

Я: І часто він там бував?

 

Олівія: Так, але точно не знаю, коли він покинув мене я перестала туди ходити. 

 

Я: Чому? 

 

Олівія: Бо там був він, і йому було плювати на мене, нажаль не буквально. 

 

Я: Даси мені всі контакти. 

 

Олівія: Так, звісно, зроблю все що скажеш. 

 

Я: У тебе на сіднтцях шрами від сигарет. Шрами старі, але це Джейкоб зробив?

 

Олівія: Відчим. 

 

Я: Твій відчим? 

 

Олівія: Так, він любив робити мені боляче. І мені теж довелося це полюбити, інакше б просто не витримала. Смішно. Відчим здох давно, а та любов лишилася. 

 

Я: Ти підозрюєш когось?

 

Олівія: Не підозрюю я нікого.

 

Я: Жодних ідей де зараз може бути Джейк.

 

Олівія: Жодних. 

 

Я: Пробач за це.

Олівія: Все нормально.

Я: Мені шкода що я це зробив.

Олівія: Ти роскажеш все поліції?

Я: Ні.

Олівія: Дякую

Я: Мені вже час.

Олівія: Ти можеш лишитися.

Я нічого не відповів їй, мовчки пішов.

 

 

 

13 листопада

 

Клуб являв собою колишній бар, доволі великий, з масштабним переплануванням, схоже вони додали різні закриті приміщення. Зробили сцену. Як я розумію, сюди на околицю з’їжджається доволі багато людей з навколишніх міст.

Головний вхід було зачинено, тому я зайшов через службовий, за одним зі столів сидів лисий чоловік під п’ятдесят, розбирався з якимись документами, крім нього нікого більше не було.

 

Барі: Хто ти Джейкобу?

 

Ліам: Чоловік жінки яку він трахав.

 

Барі: Слухай, я не помічник в питаннях помсти, давай якось сам з цим, пробач.

 

Ліам: Та я не хочу мстити, мені й саму подобається.

 

Барі: Тобто?

 

Ліам: Люблю дивитись як трахають мою дружину.

 

Барі: А, ясно, я тебе розумію.

 

Ліам: Такого йобаря як Джейк ще пошукати треба.

 

Барі: Так, це правда, але Джейк зник, звалив походу кудись. Не знаю де він. Його і поліція намагається знайти.

 

Ліам: Ого, не знав.

 

Барі: Ти не з одного з Джейком міста, так?

 

Ліам: Так, а не знаєш де він зараз?

 

Барі: В душі не гребу, чесно. Сам за ним скучаю. Ніхто за одну ніч не міг змусити кінчити таку кількість жінок як він.

 

Ліам: Мені навіть здається йому для цього і хуй не треба.

 

Барі: Типу самих рук вистачить?

 

Ліам: Погляду, блять. - обидва розсміялися.

 

Барі: Ну мені шкода, але у нас багато хто буває, приходь, підбереш мужика дружині. З нею приходь.

 

Ліам: Дякую за запрошення.

 

Барі: Завжди будь-ласка, у нас завтра генг-бенг ніч, прийдуть класні хлопці, ви оціните.

 

Ліам: Чорні будуть?

 

Барі: Звичайно, ми ж не расисти. А ви чорних не любите?

 

Ліам: Любимо, з ними прикольно. Навіть чисто візуально красиво, Мэнді руда, волосся довге, трохи в’ється, шкіра як молоко. Виглядає шикарно коли вона скаче на чорному хлопці.

 

Барі: Естет, розумію. Багатьом аби тільки вздрочнути, на красу плювати, вони непроти щоб їхніх жінок свині їбли, аби тільки хтось при них вставив.

 

Ліам: Вони самі нічим від тварин не відрізняються.

 

Барі: Згоден, чиста правда. Знаєш, тобі може допомогти Саманта, вона багато часу проводили разом.

 

 Ліам: Дякую за інформацію.

 

Барі: Та будь-ласка. Випити хочеш?

 

Ліам: Ні, дякую.

 

Барі: Ти приходь завтра с дружиною.

 

Ліам: Ми подумаємо.

 

Барі: Точно не хочеш випити?

 

Ліам: Точно.

 

Барі: Хочеш подивитися на одну з наших приватних кімнат, там є клітка, ми туди куколдів саджаємо…

 

Ліам: Мені вже час, пробач.

 

Барі: Приходь з дружиною.

 

Ліам: Ми подумаємо.

 

Потім я встав і швидко звалив.

Дивний він.

Жила вона ледь не у лісі. Старий білий будинок фарбу якого давно було слід підновити.

Я постукав у двері, вона відчинила.

 

Я: Вітаю.

 

Саманта: Привіт. – Їй було десь біля 35, вигляд потасканий, але зовнішність приємна, навіть дуже.

 

Я: Перепрошую що потурбував, шукаю Джейка, я від Барі.

 

Саманта: Так, Барі росказував про тебе. Пробач, але я гадки не маю де він може бути.

 

Я: Жодних ідей?

 

Саманта: Жодних, честно. Але хороших їбак достатньо, Джейк звісно був особлив, та хлопців ще дофіга, можу з деким звести якщо хочеш, але з пошуками Джейка я тобі допомогти не зможу.

 

Я: Дякую за пропозицію, але насправді я не для дружини партнера шукаю.

 

Саманта: Для себе?

 

Я: Мене найняли його дальні родичі, вони переживають, хочуть знати що з ним все добре.

 

Саманта: Приватний детектив?

 

Я: Так, з копам не співпрацюю, тобі немає чого переживати, мені просто потрібно знайти Джейка. Він вів спосіб життя який міг створити йому проблеми. 

 

Саманта: Так, маєш рацію. Що саме тебе цікавить? 

 

Я: Все що ви можете сказати. 

 

Саманта: Ну тоді заходь. 

 

Розмову ми продовжили на дивані у вітальні.

 

Я: Ви тісно спілкувалися з Джейком? 

 

Саманта: Ми трахалися. Почали на початку літа, він тоді вперше прийшов в клуб. Ми познайомилися. Почали трахатись. Потім він десь на місяць переїхав до мене, місяці півтора мабуть. Жили разом, трахались, як я вже й сказала. 

 

Я: Чому ви так легко мені все це розповіла?

 

Саманта: Не зрозуміла питання.

 

Я: Ну, він ж був неповнолітнім.

 

Саманта: Слухай, ти хочеш щось дізнатися?

 

Я: Хочу звісно.

 

Саманта: Тоді просто став питання.

 

Я: Гаразд.

 

Саманта: От і добре.

 

Я: У Джейка були вороги? 

 

Саманта: Мені про них невідомо. 

 

Я: Хтось міг його недолюблювати?

 

Саманта: Більшість мужиків в клубі йому заздрила. Може хтось з них і був злим на нього. 

 

Я: Дивна причина для викрадення чи вбивства. 

 

Саманта: Ти їбатись любиш? 

 

Я: Ну... Як всі... Мабуть.

 

Саманта: Для тих хлопців секс наче вода, наче кров у венах, для декого сенс життя чи порятунок, знеболювальне, а до Джейка всі дівки липли, всі належали йому. Уяви, велика зала, всі столи вільні, всі крім одного вільні, тільки один зайнятий, на ньому один Джейк їбе якусь дівку, вона верищить так як здавалося б жінка не здатна, а інші тридцять баб в чергу вишикувалися. І його на всіх тридцятьох вистачало, всі кінчали. 

 

Я: А чоловіки що? 

 

Саманта: Стояли і дивилися, потім дотрахували те що лишилося, але дівчатам вже плювати на них були, вони просто собі лежали, чи раком стояли і в думках був тільки Джейк. Я пробувала багато різних наркотиків, секс з ним краще за будь-який прихід. 

 

Я: Звучить фантастично. 

 

Саманта: Можеш не вірити. Я б сама не повірила якби таке почула. 

 

Я: І через це на нього могли тримати зло. 

 

Саманта: Ну звісно. Він викликав залежність у жінок і комплекси у чоловіків. 

 

Я: Він розповідав тобі про когось? 

 

Саманта: Поясни. 

 

Я: Може він мав сварки з кимось. 

 

Саманта: Він про себе нічого толком і не розповідав ніколи. Але батьків не любив, сильно не любив.

 

Я: Чому?

 

Саманта: Поняття не маю.

 

Я: Він не казав що хоче покинути місто? 

 

Саманта: Казав, він хотів в Лос-Анджелеса поїхати. 

 

Я: А що там? 

 

Саманта: Порно, хотів зніматися, я б теж в порно пішла якби мала такі таланти, стала б мільйонеркою, хоча не знаю навіщо мені ті мільйони.

 

Я: Він не попереджав що може зникнути?

 

Саманта: Ні, не попереджав.

 

Я: Хвилюєшся за нього?

 

Саманта: Я вже ні за кого не хвилююся.

 

Я: Чому так?

 

Саманта: Втомилася.

 

Я: Від чого?

 

Саманта: Майже від усього.

 

Я: Зрозуміло.

 

Саманта: Ти теж втомлений, це одразу видно.

 

Я: Так, є трохи.

 

Саманта: А ще, ти дуже напружений. Я б могла допомогти зняти стрес.

 

Я: Мені це не треба.

 

Саманта: Не пизди, це всім треба. А я багато чого вмію.

 

Я: Обійдуся.

 

Далі вона встала і сіла на мене.

 

Саманта: Коли ти в останнє трахався?

 

Я: Тебе це не стосується.

 

Саманта: скільки років минуло?

 

Я: Що? - з посмішкою, дуже штучною, врна точно помітила.

 

Саманта: Ти вже дуже давно не трахався, я це чую.

 

Я: Наче акула кров?

 

Саманта: Типу того.

 

Вона поцілувала мене, а я відповів.

 

Саманта: Не цілувався ти теж давно. Але нічого, головне – практика і щира зацікавленість. А вони присутні, я відчуваю як у тебе встав.

 

Вона  продовжила цілувати і почала розстібати сорочку.

 

Саманта: Що з твоєю шкірою?

 

Я пішов від неї, одразу.

 

Відбулося це все дванадцятого листопада, але тільки зараз я в стані зробити розшифровку та продовжити роботу. Цілий день з номеру не виходив, майже нічого не їв.Все таке далекек під цими таблетками, особливо минуле. З теперішнім я ще можу впоратися якось. Але минуле це кракен що затягує кораблі на морське дно, в холод, в темряву.

 

Інколи я опускаюсь настільки глибоко що починає здаватися ніби шляху нагору більше немає. Здається що хмари, сонце, небо, зорі, повітря, здається що все це лишиться тільки в моїй пам’яті. І проживе в ній зовсім недовго, тому що я так само недовго проживу. Я задихнуся, мене розчавить тиск.

 

Чомусь кожного разу я підіймаюся знову, не знаю як мені стає сил, не знаю навіщо, можливо це лиш інстинкт самозбереження, інерція життя.

 

Бувають момент коли я сподіваюся, коли я починаю вірити в майбутнє. Раптом справді життя стане кращим, не знаю.

 

Думками я з Самантою, в них я лишився з нею. В них я не пішов.

 

 

 

14 листопада         

 

Апокаліпсис, ядерна війна, падіння астероїду. Люди дичавіють. Вбивства, кров, смерть. Всі так бояться що це може трапитись, а мені здається що все вже відбулося, просто непомітно. Все відбулося в серцях і головах, відбувалося завжди. Відбувалося раніше, відбувається зараз, відбуватиметься далі. Наче в нас від самого початку закладений якийсь дефект. Часом важко дивитися на людей, чути їхні голоси, часом я їх ненавиджу. Всюди браковані, всі браковані.

 

Я відзвітував помічниці, розмова була короткою, росказав про хід справи, про все що встиг дізнатися. Чи може замовник якимось чином бути замішаний у зникненні? Може звісно. Дивна справа. Мабуть не варто було її брати. Байдуже як багато він платить. Навіщо мені стільки грошей? Навіщо вони мені взагалі? Я б міг просто жити самітником. Жити з полювання, вирощувати овочі, щось таке. Я б міг роками жити без людей. Вони мені не треба. Це все неправильно. Все. Взагалі все. Хто зробив наш світ саме таким? Хто блять конструктор і будівельник. Я б хотів його убити. Стріляю я шикарно. Засадив би всб обойму в нього. Але не факт що він взагалі існує. Може ми просто випадковість. Жодного сенсу, жодної цілі. Просто збіг обставин створив нас. А ми потвори.

 

Може й не всі, або хтось в значно меншій мірі ніж інші.

Я хотів знову зустрітися з Авою. Скучив за нею. Вперше за кілька десятків років я за кимось скучив. Приємне почуття.

 

Ава: Знову прийшов? - з посмішкою. 

 

Я: Так, знову, ти проти? 

 

Ава: Та ні, я рада, насправді. 

 

Я: Чому? 

 

Ава: Ти хороший. 

 

Я: Тобі здається 

 

Ава: Та ні, ти хороший. 

 

Я: Ти теж. 

 

Ава: Дякую. 

 

Я: Якихось просувань по справі поки не було, є різні варіанти, дещо дізнався, але ще багато роботи. 

 

Ава: Роскажеш що дізнався? 

 

Я: Пробач, але ні, потім обов'язково все роскажу. 

 

Ава: Підозрюєш мене? 

 

Я: Не підозрюю, хоча мотив у тебе звісно є. 

 

Ава: Ревнощі, образа? 

 

Я: Так 

 

Ава: Я не любила його, і не хотіла щоб він був тільки моїм, мені просто було добре з ним. 

 

Я: Ти ходила в Ред епл? 

 

Ава: Я хотіла, але Джейк був проти. Сказав що те місце справжня помийка. 

 

Я: Він був залежний від сексу? 

 

Ава: Так, був. В одну з наших зустрічей він заплакав. Не знаю чому, але я впевнена що це якось пов'язано з тим що він й дня не міг прожити не потрахавшись з кимось. 

 

Я: І чому ж так? 

 

Ава: Не знаю. 

 

Я: Ви спілкувалися коли він на півтора місяці пішов з дому? 

 

Ава: він на півтора місяці пішов з дому?

 

Я: Так.

 

Ава: Я про це не знала. Ми тоді взагалі не спілкувалися і не бачилися.

 

Я: Чому? 

 

Ава: Сказав що не хоче псувати мені життя. 

 

Я: Як у вас все почалося?

 

Ава: Я вийшла на пробіжку, він йшов кудись, побіг зі мною, побіг в звичайному одязі, це було в кінці березня, він жартував, мені стало смішно, далі ми вирішили просто прогулятися. Він почав фліртувати, ми йшли через лісок, скорочували шлях, там все і сталося, я просто не змогла нічого зробити. 

 

Я: Він тебе згвалтував? 

 

Ава: Ні, звісно ні. Просто йому було неможливо відмовити, фізично неможливо, я себе не контролювала. Йому ніхто не міг відмовити, жодна дівчина не могла, буквально жодна. Наче магія якась. 

 

Я: А Ноа що? 

 

Ава: Ми з Ноа були у нього в кімнаті, ми були самі в будинку, прийшов Джейк, щось приніс йому, гру якусь, а потім подзвонив батько Ноа, сказав йому сходити до сусідів, переказати щось їм, у його батька спільні справи якісь по бізнесу з ними, він пішов, той жив в п'яти будинках далі по вулиці, Джейк сказав що ми встигнемо. Я розуміла що так не можна, але знову не змогла відмовити. Ми не встигли, Ноа нас застукав. Почав кричати, потім вдарив Джейка, а той схопив його однією рукою за шию і підняв над підлогою з такою легкістю, наче тримав за горло м'яку іграшку. Він нічого не говорив, просто тримав його. Дивився так наче збирається убити. Я закричала, він відпустив його і пішов. Я теж пішла. 

 

Я: Після того ви ще займалися сексом?

 

Ава: Так, а потім він почав ходити в клуб. 

 

Я: А Ноа що? 

 

Ава: Перед тим як я пішла, він сказав що уб'є його. Ну, не сказав, ледве прохрипів. 

 

Я: Чому ти приховала це? 

 

Ава: Не хотіла щоб ви його підозрювали. 

 

Я: Але ж він міг... 

 

Ава: Не міг. Ноа хороший 

 

Я: Ти більше не спілкувалася з Ноа? 

 

Ава: Я підходила до нього, він робив вигляд що не помічає мене. 

 

Я: Хотіла попросити пробачення? 

 

Ава: Так, я не збиралася поновлювати стосунки, хотіла сказати що мені шкода і що він такого не заслужив. 

 

Я: Ти теж всього цього не заслужила. 

 

Ава: Багато хто не заслуговує  того що життя йому підкидує. Так вже все працює, тікаєш, борешся, змиряєшся. 

 

Я: Ти занадто дорослою розмірковуєш як для своїх років. 

 

Ава: Мій психологічний вік 35, можу стати хорошою дружиною. 

 

Ми розсміялися. 

 

Я: Головне щоб Джейк на горизонті не з'явився. – жалкую що сказав це.

 

Ава: Можеш не вірити, але йому справді неможливо відмовити. Я не знаю чому. 

 

Я: Ходімо звідси. 

 

Ава: Дозрів нарешті? 

 

Я: Ми не будемо займатися сексом. 

 

Ава: Тоді я лишусь тут. 

 

Я: Мені справді хочеться тобі допомогти. 

 

Ава: Я не твоя сестра. 

 

Я: Знаю. Не в цьому справа. 

 

Ава: Дуже схожа на неї?

 

Я: Дуже, і не тільки зовнішнє. 

 

Ава: Вона померла? 

 

Я: Так. 

 

Ава: Давно? 

 

Я: В 1978, нам було по 17

 

Ава: Що сталося?

 

Я: Багато чого, давай не будемо. 

 

Ава: Як скажеш. Справа у віці? 

 

Я: Тобто? 

 

Ава: Ну ти мене через мій вік відшиваєш?

 

Я посміхнувся 

 

Ава: Відповідай давай.

 

Я: Це одна з причин. 

 

Ава: А інші причини які?

 

Я: Мені краще самому. 

 

Ава: Ти не виглядаєш щасливим. 

 

Я: А міг би виглядати ще менш щасливим. 

 

Ава: Чому? 

 

Я: Не всі можуть бути в стосунках. 

 

Ава: Чому не можеш ти? 

 

Я: Занадто сильно по мені життя проїхалося. 

 

Ава: Але ти ще живий. 

 

Я: Ще живий. 

 

Ава: Значить недостатньо сильно. 

 

Я: Типу краще б я вмер? – я ледь не розсміявся

 

Ава: Типу тобі не треба ставити на собі хрест. 

 

Я: Ти мене не знаєш. 

 

Ава: Дай хоч шанс пізнати. 

 

Я: Тобі 16.

 

Ава: Мені не завжди буде 16.

 

Я: Повір, тобі треба хтось твого віку. 

 

Ава: Мені треба хороша людина. 

 

Я: Нам всім потрібна така людина. 

 

Ава: Тобі теж? 

 

Я: Мабуть так. 

 

Ава: Ти сказав що я хороша. 

 

Я знову посміхнувся 

 

Ава: Ти часто посміхаєшся. 

 

Я: Тільки з тобою.

 

Ава: Це знак. 

 

Я: Навряд 

 

Ава: Зануда 

 

Я: Є трохи. 

 

Ава: Мені було 12 коли я вперша серйозно задумалася ким хочу стати коли виросту. 

 

Я: І ким ти вирішила стати? 

 

Ава: Щасливою людиною. Але цьому не бути. 

 

Я: Ходімо звідси. 

 

Ава: Ти знаєш мою умову. 

 

Я: Цього не буде. 

 

Ава: Я просто хочу бути потрібною. 

 

Я: Це не тільки в сексі виражається. 

 

Ава: Я знаю, але ж ти просто хочеш мені допомогти, тобі мене шкода. Я не потрібна тобі. 

 

Я: Потрібна. 

 

Ава: Я не твоя сестра, врятувавши мене ти не позбудешся почуття провини. 

 

Я: Ти справді занадто доросла для свого віку. 

 

Ава: Нажаль так. 

 

Я: Ходімо звідси. 

 

Ава: Піду коли стану потрібною тобі. 

 

Я: Цим мужика від тебе тільки секс треба. 

 

Ава: Краще ніж нічого. 

 

Я: Як скажеш. 

 

Я пішов.

Мене образила її відмова.

І я злився на себе через те що не можу нічого для неї зробити.

 

 

15 листопада

Все ще на пігулках. Борюся з собою. Гуляв цим клятим містом, воно мене бісить. Насправді, мене бісить кожне місце в якому я був. Не знаю чи є на цій землі куточок де я зміг би відчувати себе нормально. Хоча що таке норма?  Колись напевне знав, дуже давно, в дитинстві.Тоді все було просто, але нажаль я виріс. Можливо дарма, скоріш за все що дарма. І це ж не тільки мене стосується. Більшості людей на цьому світі було б краще померти будучи ще дітьми. Це правда так. Більшість просто приречена на страждання. Шістнадцятиріччя, думаю це рік мого життя коли варто було спинитися. Затягнув я, надовго затягнув з тим що все одно неминуче станеться, от тільки до того я лиш встиг ще більше болю відчути, ще більше шрамів отримати. Але ті шрами це дріб’язок, моя головна рана так і не зажила, лишилася відкритою, вона кровить вже десятки років, половину мого убогого існування – я зтікаю кров’ю. Добре що цю маячню ніхто крім мене не читатиме, так це все пафосно. Пишу бо мені так легше впоратися з тим через що доводиться проходити. Пишу бо маю надію що це допоможе мені розібратися з усім, з самим собою. Я хочу змінитися, дійсно хочу. Хочу жити далі. Я постійно перечитую свою писанину, шукаю спосіб, але краще не стає, тільки гірше. Інстинкт самозбереження це єдине що тримає мене тут. Я слабкий, я не здатен переступити через правило встановлене примітивним людським мозком, еволюцією. Мало хто здатен. Що таке любов, тільки біологія, хімічні процеси у мозку і нічого більше. Саме таким чином я намагався міркувати. Я не маю надавати жодного значення подіям минулого. Весь мій біль це лиш фізіологічний конструкт закледений в будову мого тіла, мозку. Можливо колись, в процесі розвитку, почуття будуть відкинуті наче щось зайве, щось що лише стає перешкодою на шляху до сам не знаю чого. Гадки не маю навіщо ми всі тут живемо у цьому світі. Скільки ж лайна я бачив, жорстокості, смертей. Все помирає, все народжене приречене на муки, на те щоб в кінцевому рахунку отримати таку кількість ушкоджень які будуть просто несумісні з життям. І навіть якщо хтось помирає просто від старості, від зношеності, це все одно смерть від ушкоджень. Смерть від часу, це корозія організму, це гниль м’яса. Воно гніє, старіє. Добре тим хто не помічає всього цього, не задумується про це. Щасливчики. Колись я сам був таким. Колись давно. В дитинстві. Коли мені було 7 я ледь не загинув, ледь не потонув на озері, але мене врятували. Шкода що я вижив. Цього всього не мало б бути, мене не мало б бути, людей не мало б бути, це все неправильно.

 

16 листопада

Я не зміг втриматися і все ж вирішив поїхати до неї. Я втомився бути сам, я втомився від того що мене не торкаються. Я просто не зміг лишитися в мотелі. Я сподівався що вона не вжахнеться побачивши мої опіки, що вона прийме мене не ставлячи зайвих питань. Сподівався що зможу відчути іншу людину поруч. Я втомився від самотності. Тому я і поїхав.

Я стукав, вле вона не відкрила, та двері виявилися незачиненими. Пройшовши в будинок я погукав її, відповіді не послідувало. Вона повісилися у ванній кімнаті, повісилися на ремені від  халату, зав’язала його на гачку що прибитий до дверей, на нього зазвичай речі вішають, рушники всякі, але вона вирішила за його допомогою вкоротити собі віку. Просто підігнула коліна, розслабила ноги і повісилася. Я б не зміг, я б встав, але їй вистачило волі, вона змогла. Наскільки ж вона хотіла померти що маючи можливість так легко врятувати своє життя не скористалася нею.

Вона померла, її більше не було. Я тільки хотів подивится як вона живе. Думав якщо зможу зрозуміти її мотивацію, то і самому вистачить сил вчинити так само.

Я знайшов касети, безліч касет, сотні. Підвал був переобладнаний у порностудію. Я почав дивитися ті відео, на деяких була вона, на деяких ні. Люди торкалися людей, вони були близькі. І хай це був лиш поверхневий зв’язок, але краще ніж нічого.

На одному з записів був Джейк, він мав роги, доволі великі, може сантиметрів 8. Але вони правда були. І вони були справжніми. Я зрозумів це з розмов які він вів з Самантою. Батьки змушували його користуватися шліфувальною машинкою і пилкою, але йому набридло. Вони йому набридли, вони говорили що в нього вселився демон, він не знав чи це так, але йому було байдуже, він ще ніколи не відчував себе так добре. Нижня частина тіла була дуже волохатою. Він не знав що чекає його далі, і йому було абсолютно байдуже.

На час поки він не приховував роги, він більше не ходив до клубу. В основному займався сексом з Самантою, але іноді заходили інші дівчата, вони казали їм що це все грим для зйомок.

Він доводив їх до оргазму так як людина була б не здатна. Ті відео було страшно давитися, вони кричали від задоволення, стогнали, але здавалося що ще трохи і їхні тіла не витримають, розлетяться на шматки.

Я забрав кілька касет і поїхав до його батьків. Мені набридли ці ігри. Я просто хотів дізнатися правду.

Я приїхав до їх будинку, поруч вже стояло чиєсь авто, я підійшов до дверей, почав стукати, спочатку ніхто не відчиняв, я вирішив що їх ще немає вдома, вирішив зачекати в машині. Раптом двері відчинилися, на порозі стояла заплакана та закривавлена помічниця мого наймача. Я забіг в будинок, треба було викликати швидку, але я її не викликав, в вітальні лежало три тіла. Мати, батько та хтось рогатий, поруч високий капелюх.

Аманда почала говорити, їй просто треба було комусь виговоритись. Слова полетіли мов кулі з кулемету.

-  Діо підозрював що вони могли убити його сина. Ми приїхали, він сказав що хоче зробити велику пожертву церкві. Ми зайшли. Вони почали розмовляти, все було добре. А потім повернулася його дружина, вона одразу ж впізнала його. Почала кричати, просто верещати. Це він! Це він! Це він! Тоді той виродок кинувся на Діо. Звісно що у нього не було шансів, але ця сука встромила ножа йому в спину, вона носить з собою ніж, навіжена курва. Діо відштовхнув батька Джейка, повернувся до неї та зкрутив їй шию, а та мразота висмикнула з його спини ножа і вдарила у серце. Він убив Діо.

- А потім ти убила його.

- Так.

- Ви сатаністи якісь?

- Ти такий само дурний як і ця сімейка? Діо сатир!

- І син був від нього?

-Від нього.

- Він згвалтував її?

- Вона сама захотіла, Діо неможливо відмовити. В цьому сила сатирів.

- А на ранок вона побачила роги і вирішила що її звабив демон.

- Діо не був демоном і ніколи нікого ні до чого не примушував.

- Звідки він знав про дитину?

- Вони відчивають свою кров і плоть, Діо хотів забрати його коли той закінчить школу.

- Ясно. Нам треба забиратися звідси.

- Нам треба спалити будинок.

Ось так все закінчилося, вона не змогла відмовити, потім вирішила що він демон, повернулася до чоловіка вже будучи вагітною. Пройшли роки й істинна природа Джейка почала проявлятися. Мабуть тоді вона у всьому і зізналася. Вони вирішили що він дитина демона, чи може що він і є демоном, або в нього вселився демон. Не знаю. Знати не хочу.

Цей світ хворий.

 

18 листопада

Ава посміхнулася побачивши що я знову прийшов, мені не хотілося втрачати час, я боявся що можу передумати, тож одразу запропонував поїхати в мотель в якому зупинився. Вона без вагань погодилася і обійняла мене. Я впевний що інших вона так не обіймала, я наче був рідним для неї. Вона обійняла мене так ніби я був її сім’єю, мене дуже давно ніхто так не обіймав, мене взагалі давно ніхто не обіймав.

В дорозі ми говорили, я почав сумніватися що вчиняю правильно. Я сумнівався до останнього моменту.

В мотелі я запропонував випити. Вона погодилася, відмітила як сильно я нервую і сказала що все буде добре, тож дарма я так. Алкоголь здався їй дивним на смак, але вона нічого не зрозуміла. Вона не втрачала свідомість, просто дуже швидко заснула.

Захотілося лишити її ось так і поїхати, більше ніколи не повертатися сюди, але це було б занадто жорстоко по відношенню до неї. Моя слабкість не має бути її вироком. Я мав вчинити правильно, я мав врятувати її від страждань. Я взяв подушку і поклав їй на облич, притис. Сон був надто глибоким, вона не відбивалася, були тільки конвульсії.

Я врятував її, мені вдалося. Це найкращий варіант для неї, це ліпше ніж те життя котре вона мала і котре чекало на неї в майбутньому. Можливо пізніше вона б і сама убила себе, тільки перед цим промучалася б бозна скільки. Я подарував їй хорошу смерть, безболісну, непомітну. Мені такого подарунку немає від кого чекати.

Не знаю чи є якийсь інший світ. Не знаю чи він кращий за цей, але принаймні тут вона більше не страждатиме.

Краще б я теж помер раніше. У дитинстві, чи коли мені було 17.

Ми любили один одного не так як це заведено, не так як мало б бути між братом і сестрою, але хіба це наша провина? Люди не здатні контролювати кохання. Про це дізналися у школі, потім дізналися батьки. Почалася травля. Я мав би послати всіх і піклуватися про неї, важливі тільки ми, важливо тільки те що ми відчуваємо один до одного. Але я був слабким. Ми їхали зі школи, за кермом була вона, ми намагалися жити так ніби ніхто нічого не знає про нас, ми не відмовилися один від одного. Проте ми не відмовилися й від інших. Вони впливали на неї. Впливали на мене.

Не зводячи очей з дороги Еліс почала розганятися, їй погляд сказав що вона хоче зробити, а я був не проти, я хотів щоб все закінчилося. Ми врізалися в одну машину, але вона встигла повернути і ми лиш заділи її, цього виявилось достатньо щоб вилитіти з дороги. Автівка спалахнула, мене встигли витягнути до вибуху, вона лишилася всередині.

31% опіків, ніби клеймо. Дивіться всі, це він, той хто не зміг врятувати свою кохану.

Батьки стали м’якіше, але мені байдуже. Я ніколи їм не пробачу. Після виписки з лікарні я ще рік побув з ними, потім пішов. Брався за будь-яку роботу поки не зустрів Оуена, йому було 48, колись він був слідчим поліції. А потім його вигнади за перевищення повноважень. Він став приватним детективом.

Я був його помічником, ми знайшли спільну мову, він вчив мене. Потім у нього стався інфаркт і я зайняв його місце. Хотілося зробити світ краще.

Можливо дарма я обрав цю роботу, вона повна жорстокості, зрад, обману, смерті. Наш світ це суцільні страждання.  І ця робота показала мені який він є, убила надію.

Я більше не хочу страждати, годі з мене. Я уб’ю себе. Але перед цим, я обов’язково допоможу ще якійсь кількості людей, я врятую їх.

Завтра я піду у зброярню і вб’ю продавця, заберу автоматичну гвинтівку, заберу кілька десятків магазинів, заряджу їх патронами і піду у школи. Більшість з них ще не зрозуміла в якому жахливому місці живе, хай так і буде. Вони вже ніколи цього не зрозуміють.

Вперше з моменту смерті Еліс я відчуваю радість. Скоро все закінчиться.

 

Загиблі

1.Том Вульф

2. Меган Джонсон

3. Ноа Шарп

4. Джеймс Барнс

5. Трейсі Міллер

6. Мішель Бейкер

7. Родерік Ашер

8. Барбара Едвардс

9. Квентін Компсон

10. Роджер Ірвінг

11. Хіткліф Бронте

12. Дженіфер Хантсман

13. Люсі Вестенра

14. Ніколас Стонтон

15. Руперт Гіл

16. Джесіка Янг

17. Меделін Ашер

18. С’юзен Тайлер

19. Анабель Лі

20. Деніел Кулідж

21. Констанс Блеквуд

22. Джон Гарріс

23. Міна Харкер

24. Філіп Ешлі

25. Ленгстон Фостер

26. Мері Кейт Блеквуд

27. Ітан Макговерн

28. Кліффорд Пінчен

29. Калум Волш

30. Майкл Сіллі

31. Елізабет Гендерсон

32. Олівія Даллас

33. Дерек Лейн

34. Міллісент Сміт

35.Джесіка Рассел

36. Ліам Харден

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Історія статусів

21/11/24 12:56: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
02/12/24 00:12: Грає в конкурсі • Перший етап