Вторгнення

У домі цього колоритного подружжя завжди було спокійно. Вони весь час читали книги, палили свічки і пили трав’яний чай. Поки на кухні свистить чайник, ніхто і ніщо не може вторгнутися в їхнє помешкання: ні люті зимові морози, ні нещастя та турботи, ні сум і нудьга. В життя цих двох людей приходили тільки сни. У Ганни вони були кольоровими та надзвичайно живими, відчутними навіть на дотик. А в Микити сни були чорно-білими та гостросюжетними, із заплутаними історіями, що спліталися в одну розв’язку.

        Одного затишного вечора Ганна довго читала книгу, огорнена ковдрою в ліжку, а Микита довго грав у якусь заплутану відеогру та не міг знайти ключ до виграшу. У кожного з них завжди є свій куток у кімнаті, тому вони ніколи не лягають спати одночасно. Цього вечора Микита зрозумів, що не розв’яже задачу у грі навіть до ранку, а Ганна стомилася читати і таки здалася на середині книги. Тож вони лягли спати разом, тримаючись за руки, як колись у дитинстві зі своїми улюбленими іграшками. Ганна і Микита довго розмовляли перед сном. Вони любили ділитися спогадами, мріями та іншими химерами. Біля ліжка мерехтів нічник. На їхню ніжно-фіолетову кімнату тихо спускалися сни.

        Уночі до Микити прийшов гість. Це був величезний крилатий павук, який його переслідував. Можливо, це була стрекоза. У сні Микита все намагався втекти, поки не опинився в оточенні великих чудернацьких павуків, вищих за людину, які насувалися на нього з усіх країв обрію. Чоловік зрозумів, що це сон. Він намагався прокинутися, але не міг. Як би він не змушував себе, не міг розплющити очі. Павуки повзли звідусіль, немов проходячи крізь нього. Він нічого не бачив перед собою, окрім довгих ворсистих лапок, схожих на щупальця.  Врешті-решт, він знервовано прокинувся.

        Поруч лежала Ганна і міцно спала. Микита ліг спати далі. Зранку Ганна розповіла йому, що їй снилися велика різнокольорові павуки. Вони були такими яскравими, що майже світилися. Ганна милувалася ними у сні. Микита теж розповів їй про своїх павуків. Обоє вирішили піти на прогулянку, щоб про них не думати. Коли повернулися, за обідом побачили на стелі маленького милого павучка. Вирішили прибрати і перевірити чи немає їх більше в домі. Після вологого прибирання жодного павука у помешканні не знайшлося. Ганні так сподобався сон про чудернацьких павуків, що вона навіть вирішила їх намалювати. Поки вона малювала, до неї підповз жук-довгоносик. Він вільно блукав по аркушу і не збирався залишати це зручне місце. Потім на дерев’яному столі з’явився другий жук. Ганна ніколи таких не бачила. «Напевне, завелися у крупах», – подумала жінка і пішла перебирати крупи на кухні. Найбільше, Ганна полюбляла булгур і кускус. Саме їх подружжя зазвичай купувало. Микита виявив, що жуки з’явилися в кукурудзі, якою вони годували свого декоративного білого кролика. Довелося згодувати всю кукурудзу голубам та воронам. Однак, носаті жуки показувалися час від часу, а Ганна і Микита не могли зрозуміти, де вони живуть. На наступній сторінці свого альбому жінка намалювала довгоносика. Він загадково дивився на неї з білого аркуша, навіть посміхався.

Цього вечора спокій порушив дзвінок у двері. Це була господарка квартири, яку Микита з Ганною орендували. Вона завжди приходила без попередження. Тому квартиранти вже звикли, що посуд має бути повсякчас чистим, а в коридорі - бездоганно підметено. Цього разу вона принесла картину для декору. Це була вже четверта річ для краси за цей місяць. Однак, Микита і Ганна ставилися до того з розумінням, можливо, навіть із вдячністю. Вони також мали венеціанські маски на стінах, дідух, ляльки-мотанки та африканський барабан. Це все були подарунки господарів, які, здавалося, не хотіли поступатися своєю квартирою і ревнували свої спогади та минулі події. Господарі мали багато вигадливих підсвічників та буддистських фігурок. Все вказувало на те, що вони захоплювалися духовними практиками. І справді, господар дому був інструктором з йоги та східних єдиноборств. Його дружина займалася творчістю та домашніми справами. Принаймні раз на місяць вона навідувалася до квартирантів і ніколи про це не попереджувала. Зазвичай весь тягар візиту брала на себе Ганна, поки Микита сидів у навушниках і писав музику.

Ганна повісила картину і продовжила малювати.

-        Таємна вечеря. - озвався Микита. - Це новий подарунок від господаря?

-        Цього разу від господарки, - відповіла Ганна.

-        Цікаво, навіщо їм копія такої картини? Раніше був тільки абстракціонізм.

-        Ці люди непередбачувані.

Микита приготував матчу і влаштував музичний вечір із джембе. Ганна малювала на підлозі та пила матчу. Цього разу вони вперше побачили на стіні таргана. До них Ганна мала особливу огиду, але чергова істота в домі не зіпсувала вечір. Перед сном Микита запитав Ганну:

-        Ти пам’ятаєш за що розіп’яли Христа?

-        Ні.

-        Я теж ні.

-        Треба буде завтра погуглити.

Вночі Ганну знову турбували дивні сни. Цього разу вона була героїнею картини “Таємна вечеря”. Вона сиділа справа від Христа і до неї зверталися Айзіс або Іоанна. У сні Ганна була однією з апостолів і ніби-то сестрою Христа і водночас його нареченою. Серед апостолів також були її брати. Вона єдина знала, що була кровною сестрою Христа, яка ще у 6 років втекла з дому. Втім, вона любила його і чомусь була ображена на батьків. Двоє апостолів були особливо близькі до неї. Петро був її близьким другом, а Юда кохав її, хоча і не знав, що був її братом. Ісус та Юда ж були братами. Кульмінацією сну була розмова Ганни з Юдою. Він розповів, що впізнав її і зрозумів, що вона його сестра. Втім, ніщо не згасить його любові. Юда застеріг, що якщо вона не згодиться стати його на одну ніч, він видасть її та Христа. На цьому моменті Ганна прокинулася. Вирішила не розповідати чоловікові подробиці свого сну. Поруч знову побачила таргана. Він пробіг зовсім близько.

Вдень знову прийшла господарка квартири. Принесла цукерки із сухофруктів ручної роботи. Ганна сумнівалася, якою варто вважати господарку: нав’язливою чи турботливою. Цукерки були смачні. Після них Ганна взялася за роботу. Працювала віддалено дизайнеркою. Ввечері Ганна знову розглядала картину, а у сні розмовляла з Юдою. Він застеріг її, що апостоли неодноразово перероджуються і вона та її чоловік - реінкарновані апостоли. Юда попередив, що також скоро з’явиться в її житті і що буде кохати її в усіх інкарнаціях. Говорила також із Петром. Той сказав їй, що потрібно зібрати всіх апостолів і тільки вони вбережуть її. Скоро вона буде в небезпеці. Також Петро наголосив, що кожен апостол має свій особливий талант, якого не має більшість людей. По талантах вона зможе впізнати апостолів. Ганна відразу подумала про свого чоловіка і зрозуміла, що його талантом була музика. Але як музика може когось захистити?

Коли прокинулася, Ганна прийняла рішення зняти картину і на деякий час її заховати. На сніданок їли круасани з повидлом і говорили про нові книги. Ганна не турбувала чоловіка своїми снами і пішла купувати щось від тарганів. Коли повернулася, побачила, що картина знову висіла на своєму місці. Запитала про неї в Микити. Той невдоволено відказав: “Навіщо ти її зняла? Мені подобалася”. І тут варто зауважити, що в цих двох часто була боротьба за особистий простір. Ганні не можна було класти свої речі на полиці чоловіка. А Ганна не любила, коли він бере її зошити для малювання. Картину таки довелося повернути на стіну.

Незабаром у Ганни почалися слухові галюцинації. Вона прокидалася рано-вранці і чула голоси. Це були незрозумілі голоси з посиланнями на Біблію: “Через тебе мене розіп’яли”, “Ти хочеш убити апостолів?”, “Що ще тобі запропонував Юда?”. Ганна розуміла, що вона потроху божеволіє. Нічого подібного з нею раніше не відбувалося. Жінка вирішила скоротити кількість роботи і більше гуляти на свіжому повітрі. З часом галюцинації ставали просто нестерпними. Вони звучали як радіо та перебивали хід її думок. Ганна ні на чому не могла зосередитися та погано чула співрозмовника. Релігійні сюжети в її голові часто змішувалися з погрозами: “Якщо ти вийдеш на вулицю, ти помреш”, “Не смій розповідати чоловікові про голоси”, “Якщо ти комусь розкажеш, ми їх вб’ємо”. Ганна не довіряла ні собі, ні своїй голові, ні людям. Вона до всього почала ставитися підозріло. Також вона відмовлялася виходити на вулицю і вже тиждень сиділа вдома. Коли чоловік запитав, чи не хоче вона з ним прогулятися, відказала, що не має настрою.

Скоро у квартирі з’явилася нова проблема. Через балкон почали прилітати величезні цвіркуни, схожі на сарану. Ганна з дитинства боялася коників та богомолів. Тепер здоровенні цвіркуни могли зненацька вистрибнути прямо нізвідки чи сидіти десь поруч біля неї. Іноді вони навіть літали по кімнаті, створюючи нестерпне дзижчання. Їх доводилося виганяти рушником у відчинену кватирку. Перебування вдома стало для Ганни нестерпним. На кожному кроці чатувала небезпека. Її затишна кімната перетворилася на поле боротьби: з жуками, цвіркунами та своїми думками. Вечорами чоловік голосно грав на гітарі. Її це дратувало, але хоча б трохи перекривало голоси в голові. Ганна та Микита все рідше говорили та поринали у творчість.

Якось чоловік пожартував, що в них у домі скоро розпочнеться апокаліпсис, адже нашестя сарани вони вже пережили. Ганна посміхнулася і випадково обмовилася про голоси. “Ти просто перевтомилася. Раджу тобі взяти відпустку”, - відповів Микита. Ганна й не очікувала почути щось інше. Вона знала, що її чоловік спокійно ставиться до всього дивного та особливо не переймається її тонкою душевної організацією. Для себе ж Ганна зробила висновок, що якщо голоси не пройдуть через кілька днів, вона звернеться до психолога або психіатра.

Жінка справді почала з відпустки. Кількість вільного часу не йшла їй на користь. Займалася кулінарією і слухала музику, щоб заглушити голоси. Голоси звучали голосніше композицій. Врешті-решт Ганна записалася до психіатра. Чекати потрібно було 2 дні. Тим часом голоси в її голові переростали у крики. Це був крик ніби під час тортур. Люди в її голові казали, що їх розпинають. Ці крики були нестерпними. В голові у Ганни майже весь час когось розпинали. Голоси переконували, що саме вона винна у тому, що відбувається. Ганна навіть завела таємний щоденник, щоб записувати, що коїться в її голові. Вона описувала свої думки та те, що пропонували їй голоси. Як вона їх відрізняла? Думки були контрольовані. Потік думок можна зупинити, а потік голосів не можна.

Микита почав щось підозрювати. Він ставився до дружини прискіпливіше. Ганна досі не виходила на вулицю через погрози в її голові. Врешті-решт, Микита запитав її про це: “Ганно, чому ти весь час сидиш вдома?”. Дружина відмовилася що-небудь пояснювати. Микита вже зовсім занепокоївся. Здається, навіть розсердився.

-        Твоя черга піти за продуктами. - схитрував Микита, знаючи, що далеко не в цьому справа.

-        Гаразд. - на диво, спокійно відповіла Ганна.

        Було зрозуміло, що жінка з острахом дивилася на двері. Однак, вона робила все можливе, щоб не розповідати, в чому справа. Як тільки Ганна вийшла з квартири, Микита взявся за справу, яку не робив раніше: ритися в її особистих речах. Перш за все, він хотів подивитися нові малюнки в альбомі. Нових зображень за довгий час не було. І це теж було підозріло. На всякий випадок, Микита обшукав квартиру. Як виявилося, не дарма. В коридорі він знайшов майже сторічне видання Біблії із підписом “Ганні від Юди”. “Це що такий жарт?” - подумав Микита. Це не був почерк Ганни, і дивний подарунок змусив його думати, що дружина має коханця. “Чому такий дивний псевдонім?” - не міг заспокоїтися Микита. До того ж закладкою в Біблії була карта Таро Закохані. Біблія і Таро здавалося Микиті досить нетиповим поєднанням. Він вирішив подзвонити дружині, але та була поза зоною досяжності. Набрав ще раз. Знову безрезультатно. Залишалося припустити, що вона образилася і вимкнула телефон. Тим часом Ганни не було вже досить довго. Микита зайнявся прибиранням. Це була корисна справа, яка заодно допомогла б загладити провину.

        Під час прибирання Микита натрапив на ще одну знахідку. Він тримав у руках блокнот Ганни, той самий, в кому вона записувала, що кажуть голоси в її голові. “Який жах!” - з першої сторінки читання вголос промовив Микита. “Можливо, це її новий роман”, - висловив припущення чоловік. Саме цей блокнот допоміг йому зрозуміти, чому Ганна не виходила надвір. Подумки Микита почав себе звинувачувати, що не надав дружині достатньої підтримки. Пішов на кухню пити чай, щоб трохи заспокоїтися. Він аналізував поведінку дружини протягом останнього місяця. З нею точно відбувалося щось дивне, але поки було не зрозуміло що. І звідки в них вдома взялася ця книга? В них давно не було гостей. Микита намагався згадати, хто б міг її залишити. Крім господарки, ніхто не бував у їхньому домі. Господарі справді любили релігійні сюжети. “Чому саме від Юди? Такий собі псевдонім для коханця!” - думав Микита.

        Раптом хтось постукав у двері. Це, звичайно, була хазяйка. “Що вона хоче цього разу?” - дратувався Микита. - “Може, краще взагалі їй не відчиняти?”. Микита зітхнув: “Кого я обманюю? Я не можу не відчинити господарці дому”. До квартири зайшла Світлана Олексіївна, пофарбована в інший колір чи то в якійсь перуці.

-        Як Ваші справи? - почала розмову господарка.

-        Все як зазвичай. - сказав що-небудь Микита, аби тільки стара відчепилася.

-        Я хотіла поговорити з Ганною.

-        Вона зараз не вдома. Щось передати?

-        Тоді краще особисто.

        Микита не міг зрозуміти, що може бути в них особистого. Ганна ніколи не велася на традиційні жіночі штучки, такі як обмін рецептами, плітками і таке інше. Наостанок Микита запитав у господарки, чи вона не залишала у них книгу. Світлана Олексіївна відповіла, що не пам’ятає, коли останній раз щось читала. “Яка ж вона тупа!” - подумав Микита і закрив за нею двері. У нього чомусь виникло враження, ніби вона сказала ще щось важливе і він про це раптово забув.

        Микита знову подзвонив до Ганни і не отримав відповіді. “Як її можна було відпустити на вулицю в такому стані?” - занепокоївся Микита. Він збирався вийти їй назустріч, але знав, що їй би це не сподобалося, тому залишився чекати вдома. Подзвонив ще її подрузі Оксані із запитанням, чи не обговорювали вони з Ганною нічого дивного останнім часом. Оксана відказала, що вони вже давно не спілкувалися. Це могло б ще більше стривожити Микиту, якби він сам не почув голоси. Йому здавалося, що він чує голос Юди. “Вона буде моєю. Ти її не врятуєш” - звучало в голові в чоловіка. Здавалося, підстав хвилюватися про Ганну ставало все більше. Але наскільки вони були реальні? Тепер він теж чув голоси! Тож хвилюватися варто було ще й за самого себе. Зі стіни на Микиту все ще дивилася картина “Таємна вечеря”. “Цікаво, хто з них Юда?” - подумав чоловік. Микита зробив висновок, що в нього дах їде від цієї релігійної тематики. Втім, його насторожило, що вони обоє чують голоси. “Зізнавайся, хто ти з апостолів?” - знову лунало в нього в голові. Можливо, й не в голові. Це було ніби радіо, але дуже тихе, яке навіть шумить. “Ще трохи і мені треба буде викликати швидку”, - зрозумів Микита.

        Окрім голосів, Микита почав чути ще й крапання. Спочатку глухе і віддалене, потім все більш дзвінке, а з часом схоже на потік води. У ванній зі стелі текла вода! “Тільки цього не вистачало! Треба знову телефонувати господарці”, - заметушився Микита. Світлана Олексіївна не підіймала слухавку. Ганна досі не повернулася додому. Микита підставив миску і пішов до сусідів зверху. Нагорі ніхто не відчиняв, як би сильно він не стукав. Микита також стукав у двері і до інших сусідів, щоб дізнатися, чи над ними хтось живе. Відповіді не було. Коли чоловік повернувся, вода вже була в коридорі. Щоб зупинити потоп, знадобилися ще миски і рушники. Воду потрібно було буквально вичерпувати і виносити! Це треба було робити швидко. Вода все надходила в інші кімнати. Микита навіть не мав кількох секунд ще раз комусь подзвонити. Він швидко рятував техніку, на яку текла вода. Кролик теж був оточений водою. Його клітка була на климі, ніби на острові. Вода текла з усіх ламп на стелі. Довелося вимкнути світло. Лампи світилися навіть вимкнені. Вже було темно, тому потрібно було світити телефоном і ліхтариком. Вичерпувати воду Микита не встигав, як би інтенсивно не черпав. Стіни билися струмом. Води на підлозі ставало все більше. Через деякий час у двері постукав сусід знизу, що вони їх затопили. А потім прийшов ще один сусід поверхом нижче. Обидва сусіди допомагали черпати воду, але не встигали. Нарешті зателефонувала господарка. Спокійним голосом та відповіла, що можна не вичерпувати воду. Треба тільки перечекати і вона сама збіжить. Микита кинув слухавку і продовжив вичерпувати воду.

        Із сусідньої квартири було чутно крик Ганни. “Микито!” - намагалася вона дозватися чоловіка. “Що вона там робить?” - все ще дивувався Микита. “Випусти мене звідси!” - долинало з сусідньої квартири. Микита побіг стукати у квартиру, звідки чув голос Ганни. Готовий був вибивати двері. Однак, майже відразу відчинив господар. Той самий господар їхньої квартири. “Ваша дружина неадекватно себе поводить”, - заявив господар. “Микито, мене тримали у шафі!” - відповіла Ганна. “Ви знаєте, що Вас топлять?” - закричав Микита. “Нічого страшного. Поговоримо про це пізніше”, - сказав господар і зачинив двері. “Ходімо звідси”, - потягнула Ганна за руку Микиту. “Ти знала, що вони живуть навпроти?” - запитав чоловік. “Дізналася тільки сьогодні, коли вони намагалися мене зарізати”, - відповіла Ганна.

Микита і Ганна вибігли надвір. Вони розгублено чекали на вулиці і не знали, як діяти далі. Поруч стояв чоловік років шістдесяти і палив. “Вам дуже пощастило, що вас затопили!” - сказав він. - “У Вашій квартирі сталося вже 5 убивств. Усіх минулих квартирантів Ваші господарі-гіпнотизери доводили до божевілля і вбивали. Поліція чомусь закриває справи і не хоче нічого розслідувати. Раджу вам забрати необхідне і тікати, а ще краще не повертатися”. “Я знав, що з господарями щось не те”, - висловив свої минулі здогадки Микита. “Господар називає себе Юдою і вважає, що ми були коханцями в наших минулих життях”, - розповіла Ганна. “Він щоразу вигадує щось нове”, - попередив сусід. “Навіщо він це робить?” - поцікавився Микита. “Мені здається, він замішаний в торгівлі людьми. Можливо, це його маніакальні розваги.” - поділився думками новий знайомий. Ганна запропонувала ще раз повернутися до квартири, забрати найважливіше і їхати до батьків. Микита погодився.

Микита і Ганна зайшли в темний під’їзд свого будинку. На другому поверсі світила бліда лампа. Стіни були понівечені написами. На підлозі було брудно. Широкі сходові майданчики та відсутність домофону приваблювали місцевих наркоманів. Коли Ганна з Микитою піднялися до своєї квартири, побачили, що двері були відчиненими. Вода вже майже зійшла, але у квартирі відчувався запах вологи. Було холодно. Речі плавали або були недбало розкидані. Квартира була порожньою. У воді були деякі речі, які не належали ні Ганні, ні Микиті. Приміром, антени та мікрокамера. Все вказувало на те, що господарі стежили за ними! А голоси насправді були низькочастотними радіохвилями. Микита спочатку не чув голоси, тому що більшість часу проводив у навушниках. Ганна і Микита не чули голоси за межами дому, це заспокоювало.

Кролик Фауст лежав мертвим на підлозі. Господарі його зарізали. Це було нестерпне видовище. Голова лежала окремо, прикрита венеціанською маскою. Сумувати не було часу. Потрібно було якомога скоріше забиратися. З собою взяли тільки техніку та документи. Микита попередив про все брата і надіслав йому фото того, що знайшли в будинку. Підозрілі речі забрали з собою. Цього разу злочинці мають бути покараними. Микита готовий опитати жителів будинку та розслідувати минулі злочини.

Вже зібралися виходити, як у дверях з’явився господар з ножем. Він був у масці Чумного Лікаря та чорних шкіряних рукавицях. “Цікаво було з вами погратися”, - сказав господар. “Цього разу так не буде”, - пролунало з-за дверей. У квартиру зайшов сусід із поліцією. Господаря і господарку затримали. Їх квартири було обстежено, а отже виявлено знаряддя злочинів. Господар і господарка мали фальшиві паспорти та дійсно займалися торгівлею людьми і наркотиками. Їх особи було встановлено. Одну зі зниклих безвісті потерпілих вдалося знайти. Вона була загіпнотизована та співпрацювала з господарем. Минулі злочини також розслідували як умисні вбивства.