Речення

Експеримент: я взялася написати оповідання на двадцять речень, в першому написала: підводний потяг їде по рейках на глибині, у потязі — героїня.

У другому реченні героїня ішла вагонами, і з кожного купе за нею поверталися знайомі обличчя.

У третьому реченні героїні холодно закололо в пальцях. Вона тулилася до вікон, а за вікнами було темно, бо глибоко. Я вирішила, що потім перепишу цю фразу.

У шостому реченні героїня побачила свою дівчину і прискорила крок, потім зустріла батьків і сахнулася далі, у інший вагон. На героїню дивилися холодні і темні очі. З-за вікон дивився холодний і темний океан. Ставало нудотно.

Героїні нічого не казали, лише дивилися, як мерці, і вона сутулилася, не маючи куди сховати себе. Вагони були довгі. Героїня чула, як сором зсередини живота вгризається в шлунок.

Героїня побігла й бігла повз погляди і постаті і обличчя і очі, доки не знайшла своє купе, ускочила в нього та зачинила двері.

Там героїня спробувала заспокоїтися — але спокій і тиша липко й гидотно заливали купе. Вона рвонулася до вікна, била у скло валізою, бо треба було забиратися, забиратися, і в купе увірвалася вода зі скляними уламками. Вода топила вагони один за одним, когось поховала, а комусь перед тим потрощила ребра. Героїня панічно відштовхнулася від підвіконня і з валізою у руці виплила із вагону.

Вона намагалася пливти вгору, але вода зводила руки й хапала за ноги, а усе дедалі більше розпливалося й двоїлося. У дев’ятнадцятому реченні героїня припинила смикатись, і перед очима настала ніч.

У двадцятому реченні героїня не прокинулась, бо я вирішила не писати банальний кінець. На цьому я закінчила оповідання.

Пасажир навпроти поцікавився, що я пишу, і я простягла йому записник. Пасажир уважно читав, потім, не закінчивши, підніс на мене стурбовані очі. Поглянув у темне вікно.

У двадцять п’ятому реченні я поглянула у вікно теж. Повз нього проплила зграйка риб. По іншому боку скла ковзали водорості.

У двадцять восьмому реченні я казала собі, що це сон, що це сон, що це с