Останній вибір

У кімнаті для допитів їх було двоє – середніх літ поліцейський, якого страшенно тягнуло покурити і молодий хлопчина, прикутий наручниками до столу. Тишу спочатку порушувала лише муха, що сонно кружляла навколо лампочки, та потім поліцейський мовив:

- Давай так, ти мені розповідаєш все, як воно сталося і ми обоє закінчуємо цей цирк. Тільки прошу тебе, цього разу без своїх вигадок. Що, домовились?

Хлопець підняв на чоловіка червоні, налиті кров’ю очі, безпорадно видихнув повітря і заговорив:

- Мужик, я вже твоїм колегам три рази розповів усе, від початку і до грьобаного кінця, коли ти і твої напарники витягли мене із зашморгу. Від того, що я повторю це вчетверте, сильніше ти мені вірити не почнеш.

- Ти нікуди не підеш, поки не поясниш, хай ми і до ранку сидітимемо тут. Говори!!

Затриманий пожав плечима, мовляв «як хочеш», підтягнув рукав свого светра вище ліктя і заговорив:

 - Бачиш це, - кивнув він на руку, - я наркоман. Кінчений. Більше року сиджу на «жовтому». Це ми так героїн нази…

- Я знаю, що таке «жовтий», не вчорашній. Продовжуй!

- Тиждень тому мого баригу накрили, пацани казали, що на пару років. Ти не уявляєш, яка це була срака! На другий день ломки, я думав, що шлунок виригаю. Я сидів в якомусь дворі, обісцяний, мабуть, що й обдристаний був. Не пам’ятаю. Що за двір геть в душі не уявляю, так що можеш не перебивати. Там я його і побачив. Маленький дядечко, на окулярах з такими скельцями, що очі на пів лиця були. В костюмі. Я таких не раз «гопав», як бабки треба були. Так, ти правильно розчув, але мені похрін. Та я помилився – цей був не такий. Він підійшов, присів біля мене, навіть не скривився, хоча аромат від мене був ще той. І заговорив. А голос такий, наче він в штанях мав здоровецькі клещі, які яйця зажимали – писклявий, як у баби. «Я знаю, хто ти, Іакове, - сказав, - я чую твій біль. Я знаю, що тобі треба, Іакове, але в мене є дещо краще. Раз скуштуєш – до кінця життя стане, ніяких ломок, лише один кайф. Тримай, просто з’їж і на ранок ти себе не впізнаєш». І дав якусь хрінь, не знаю, схоже на згусток гною. І на запах теж. Та мені було до спини, я б і маму рідну з’їв, якби допомогло. І я з’їв. Не встиг мабуть усе проковтнути, як відключився. Оклигав зранку, голова не боліла, тремор в руках зник. А як вдихнув повітря, воно було таке чисте і смачне, що я навіть стояка зловив.

Хлопець замовк і опустив очі. Помовчав з хвилину і продовжив:

- В той же день я убив брата. Зарізав, як свиню. По перше, тому, що він був сердитий, що мене не було довго вдома. По друге – бо так сказав писклявий голос в моїй голові. Я кайфував, коли його різав, здається, навіть крові трохи спробував. Смачно. Не дивись так на мене, я вже це розповідав. Другою стала лярва, до якої ми з друзями завжди ходили на перепих. Її я забив праскою. Це було крутіше за секс із нею, чесно, тою ще колодою була. Найкращого друга, з яким я виріс, а потім і разом з яким зторчався, я повішав на тельбухах його синочка. Вчора. Багато прийшлося обмотати їх навколо шиї, якісь вони геть не міцні у малого були. Але я впорався, а писклявий голосок в моїй голові мене похвалив. Думаю, говорити, що я ледь не кінчив від цього, не треба, ти й так це вкурив, ге?

- Ге! Якщо це правда, якщо ти так від цього кайфуєш, то нахіба ти подзвонив нам, викликав на адресу, де буцімто когось убили і сам там вирішив повішатись?

- Ну, тут справа не скільки в мені, а в тобі, мужик. Голосок сьогодні зранку спитав, чи хочу я віддячити тому, хто допоміг закрити мого баригу не лишень за збут, а і за вбивство? Це ж твоя робота, вбивць ловити? Так голосок мені все розповів про тебе і як зробити так, щоб залишитись з тобою на самоті. Як от зараз. Тому і я, і голосок питаємо в тебе: чим ти хочеш, щоб тебе убили?