Матуся

На похоронах матері Марк не плакав. Він навіть не усвідомлював, де знаходиться: якісь люди несуть якусь труну, а навкруги – зелена повінь літа і солодкий запах лип. Лише коли з глухим стуком на кришку посипалися удари молотків, Марк зблід, закотив очі і втратив рівновагу.

Отямився вже вдома. Підвівся, пройшовся пустою квартирою. Усюди були її прикмети: намисто на дзеркалі, халат у ванній, босоніжки у передпокої. Пройшов до кухні, зупинився перед каструлею з супом, не розуміючи призначення звичних речей, – і завалився на підлогу, завив, забив лобом по стертому лінолеуму:

–      Матусю, повернись!

Не помітив, як згас день. Не вмикаючи світла, загорнувся з головою у ковдру, вгрузав у сон, як у болото, знов виринав – і, хапаючи повітря, раптом відчув тонкий прохолодний аромат липового цвіту. Він був таким недоречним тут, у хворобливій темряві, що Марк розплющив очі і сів у ліжку.

Так, це запах квітнучих лип. Вдихаючи його повільно і обережно, наче боявся загубити ефемерний солодкий струмочок у повітрі, Марк спустив ноги на підлогу, зробив кілька непевних кроків, вийшов у передпокій.

–      Мамо?

Вона стояла навколішках – у тій самій жовтій сукні, але порваній на плечі і дуже брудній, – хитала головою, намагаючись скинути бинт, яким була підв’язана щелепа, дряпала нігтями стіни, аж раптом повернула голову і втупилася каламутними очима Маркові в обличчя. І лише тепер він зрозумів, що то був не липовий аромат, а солодкуватий гнилісний запах людського тіла, що почало розкладатися. Кинувся назад у спальню, зачинив двері на ключ і знову сховався під ковдрою, як дитина.

«Навіть якщо це не сон, – думав Марк вранці, коли чистив зуби, – було б дуже дивно, якби привиди приходили просто з могили. Ні, вони приходять у білому одягу, їх обличчя сяють чистотою і любов’ю, а за мить розчиняються у зірковому світлі. Сон, звичайно сон…»

Про те, що це не сон, він здогадався за тиждень, коли посеред ночі, наче подушкою на обличчі, його придушив солодкий запах гнилі. Марк підскочив у ліжку і більше почув, ніж побачив, як сірі пальці зі здертими нігтями дряпають двері його спальні. Двері скрипнули і прочинился.

–      Матусю, ні! Не заходь!

Наче послухалася, але не пішла. Стояла там, за порогом, трусила головою, намагалася розгледіти його мертвими очима крізь товщу темряви і смороду. Вже на ранок, виснажений, Марк на мить схилив голову на груди, але тієї ж миті прокинувся. Поки не зійшло сонце, так і не наважився вийти у порожній коридор.

Вона приходила знову і знову. Марк прокидався посеред ночі від погляду її сліпих очей. Вона схиляла над ним голову, і він навчився розрізняти сморід з її рота; він впізнавав, коли розкладаються легені, а потім – шлунок. Вона посміхалася і скрипіла нудотним повітрям крізь ослабілі голосові зв’язки страшні слова. Вона казала йому такі жахливі, такі огидні речі, що Марк засунув собі у вуха два цвяхи і проткнув барабанні перетинки, аби лише ніколи більше цього не чути. Вона залазила в його постіль – довго, бо закляклі кінцівки не слухалися її, – і лежала поруч до самого світанку. Він припинив чинити опір, просто дивився у стелю і плакав…

 

…Коридори лікарні завжди освітлені неприродним світлом, від чого тіні стають ледь помітними, а звуки різкішими. Вона йшла на високих підборах і не знала, як приховати недоречний стук від них, що відбивався від давно не фарбованих стін. Лікар притримав її за лікоть:

–      Він ваш єдиний брат?

–      Так… – вона притулила хусточку до рота, щоб придушити ридання. – Що з ним сталося? Що з ним таке?

–      Психотична депресія, дуже важка форма, – лікар подивився їй в очі, пересвідчуючись, що може продовжувати. – Смерть матері стала для нього таким потрясінням, з яким він самотужки не зміг впоратися. Якби хтось помітив, що з ним коїться, і привів до нас раніше, ми могли б… Але ж він жив один?

–      З мамою. А коли вона померла, один. Невже сусіди…

–      Сусіди, – лікар осікся і поправив окуляри. Йому здалося, що він вимовив це надто різко, і понизив голос: – Сусіди не помітили навіть, як він приніс труп матері з кладовища додому. Лише коли в під’їзді стало нічим дихати, вони викликали поліцію.

Вона сховала хусточку в сумку і викликала ліфт.

–      Ви в порядку?

–      Так, дякую.

Увійшла до кабіни. Двері зачинилися. Зробила глибокий вдих. Що це так пахне? Липа?

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Казан Ваала
Другий етап: Казан Вельзевула
Історія статусів

21/04/20 22:27: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
22/04/20 01:12: Грає в конкурсі • Перший етап
26/04/20 20:00: Грає в конкурсі • Другий етап
30/04/20 18:00: Фіналіст • Фінал