Сусід

Послухайте мене як досвідченого мисливця.

Не поспішайте тільки з висновками. Це дійсно схоже на полювання. От ви бачите жінку, і вона - це нагорода, яка буде вашою, якщо ви все зробите: виконаєте всі її примхи, переконаєте, що готові спіймати місяць на небі, як той козак, що літав на чорті по царицині черевички. Ця нагорода і є ваша здобич.

Я вистежую її іноді декілька днів. Я йду вслід за нею, з рушницею напоготові, з ножем на поясі та мотузкою (врахуйте, це робить вас більш мужнім і рішучим, принаймні зовні). Коли ж я бачу здобич, вона зазвичай ще навіть не підозрює про моє існування. Моя поява стає для неї великим шоком. Вона спробує втекти, але її тремтливе тіло вже у моїх руках.

Так само з жінкою.

І от, мужики, у ваших руках, наприклад, ведмедь. Гаразд, ведмедиця. Що ви будете робити? Звичайно, спершу спробуєте її привезти до себе додому. Але для цього ведмедиця занадто важка. І тоді ви починаєте розтинати її на окремі шматки. Ви знімаєте з неї шкіру.

Ви знімаєте шкіру з жінки, мужики. Ви бачите її суть, справжню, а не з отим макіяжем на очах. Ви розтинаєте її до серцевини, перевіряєте знову і знову, чи дійсно це та ведмедиця, яка вам потрібна. Чи краще виходити на нове полювання. Знаєте, що виходить, коли розтинаєте потрібну? З її живота ви дістанете і хліб, і молоко, і зайві гроші на якусь туристичну путівку, от. А якщо здобич не та, нічого не дістанете, крім м’яса, і воно буде занадто жорстким. Ні хліба, ні молока.

Все дуже просто насправді. Це або та здобич, якої вам вистачить на багато років, або та дичина, чийого м’яса вистачає добре якщо на кілька днів.

Або от рибалка. Залежить від того, яку рибку спіймав: велику чи маленьку. І гризе, гризе ті риб’ячі кістки та обсмоктує або декілька років, або й лише півгодини. Досвідчений рибалка йде туди, де плаває потрібна йому риба. Одному вистачає карася, іншому не вистачить і десяти щук. А особливий делікатес - червона риба з ікрою.

Ех-хе-хе…

Пригощу я краще вас, не лише ж горілку пити. Я ще маю якісь рештки совісті, приніс вам м’яса. Свіжого. Після останнього вдалого полювання. М’яса жінки.

А-ха-ха, повірили!

Гаразд, мужики, я ж пригощаю, ви чого. Самі ніколи такого м’яса не куштували, а мені його приготувала моя жінка. Вже восьма на рахунку, якщо, звісно, рахувати офіційно. Скільки тих баб було не офіційно, сам хотів би знати. А ви, мужики, сидите на цій лавці, мов трійця невдах, і навіть збрехати не можете, що вам так само смачно готують. Бо вас ваші змучені морди виказують. Тобто, я хотів сказати, ваші змучені лиця. Баб немає у вас.

Тож пригощайтеся. Коли ще такий гострий язик жіночки відчуєте, ха-ха-ха!

А це бедро. Якщо не сподобається, матимете рацію, здобич ті бедра мала не дуже щоб… гидуєте? А собаки не гидують, їм оті кісточки - мов манна небесна. Он навіть тепер визирають з-під кущів. Ви, мужики, обережніше, ці собаки мене ще бояться, але не вас. Після моїх кісток зовсім осатаніли, на людей нападають. Он нещодавно, чув, мало не загризли одне дівча, а йому ще ж треба рости, адже здобич… гаразд, про що це я?

Нє, мужики, так справа не піде. Ви те м’ясо ще не пробували, а вже скривилися, наче вас хтось примушує. Пийте свою горілку, а я краще пригощу собак. Згадав, що тут поруч вештається один безхатько. Собаки, якщо будуть голодні, його розірвуть, а мені шкода. Він же мужик, не баба.

Пішов я. Сьогодні м’яса ще вдосталь. Завтра ж доведеться знову на полювання…