"Галерея 41"

Катя не любила цю стилізовану під європейське містечко вулицю. Різнокольорові будиночки, бруківка – все ніби з пластику, несправжнє.

Але їй доводилось бувати тут на етюдах.

І ось тепер, закінчивши академію і зрозумівши, що з живопису особливо не проживеш, дівчина йшла на співбесіду до рекламної агенції «Галерея 41».

Катя не любила рекламу, проте знала, що тут непогано платять. Про це їй розповіла подруга, яка влаштувалась в агенцію півроку тому. Та перше, що підкупило Катю – власник агенції, який колекціонував сучасний живопис. Подруга розповідала їй, що в кожному кабінеті висіли роботи художників, як в галереї.

– Я на співбесіду! – сказала дівчина охоронцям. Мовчання у відповідь.

Катя зайшла до холу та завмерла. Праворуч висіла величезна картина-колаж з маленьких фотографій різних людей. Якщо дивитись на картину з відстані, на ній був сивий чоловік. Дівчина нахилилась до картини щоб краще її роздивитися і, перше що впало їй в око – було маленьке фото її подруги. Одне з фото, що створювало колаж.

Катя автоматично потягнулась до телефону і набрала номер. Дівчина зрозуміла, що не бачила подругу десь півроку – з того самого моменту, як та прийшла сюди працювати.

– Зараз не можу говорити. Сьогодні побачимось! – відрубала подруга та скинула виклик.

– Катя? – почула дівчина десь за спиною.

– Так!

– Мене звуть Слава. Ми спілкувались у пошті. Це я вам надсилав тестове. Пішли до мітингу. Поспілкуємось очно.

«Високий брюнет, зелені очі, посмішка, легка щетина, скули, підборіддя – господи, так буває?»

Вони сіли одне проти одного. Слава молитовно склав руки і вивчав її.

«Блін, здається я зашарілася. Бля. Наче ж навчилася триматися».

– То ви…

– Катя!

– Я пам’ятаю, дякую. – Слава посміхнувся.

«Мама, неможливо бути таким тестостероново-солодким. Що ж ти робиш?»

– А можемо на ти?

– Та, звісно!

– Ти закінчила художню академію. Ти художниця. А чому копірайтер? Логічно ж бути дизайнером

– Справа в тому…

– Хоча, не важливо. У тебе є роботи?

– Картини в сенсі?

– В сенсі картини! – Слава в мить почав бліднути та потіти. – Я зараз!

Хлопець вибіг в хол і повернувся за півхвилини з посмішкою. Кілька разів шмигнув та торкнувся носа.

– Вибач. В тебе гарне тестове. То є в тебе фото робіт?

– Так, у телефоні!

– Скинь мені кудись, у телеграм там чи куди… Ага, дякую!

Слава щось поклацав у телефоні та поклав його на стіл. Подивився прямісінько в очі Каті так, як потрібно дивитися в очі дівчині. Телефон завібрував. Хлопець зиркнув на нього, посміхнуся та заговорив.

– Ти нам підходиш. Є якісь питання?

В наступні хвилин десять дівчина з’ясувала все, що її цікавило проте, на виході зупинилася:

– Так, до речі – а хто це такий на картині-колажі?

– Власник «Галереї 41». Колекціонер.

– То це він! – Слава кивнув.

– Він скоро з тобою познайомиться.

День добіг кінця швидко. Катя відчувала якесь дуже концентроване натхнення, хотілося малювати. Багато, швидко!

Попід стінами гаража рядами стояли завершені роботи. Рука Каті розсікала простір, лишаючи на полотні впевнені, поки тільки їй зрозумілі лінії!

– Ось цю я мабуть і залишу. Можеш не продовжувати!

Катя обернулася і побачила колекціонера з картини-колажу. Чоловік стояв і дивився на картину просто крізь дівчину.

– Забирайте! – трішки підвищивши голос сказав чоловік.

До гаражу зайшла Катина подруга та блідий і спітнілий Слава.

– Цю – мастихіном! – сказав колекціонер.

Без зайвих питань Слава кинувся на дівчину і всадив їй в горло нагострений малярний мастихін, після чого практично одразу кинувся до колекціонера. Той дістав з кишені баночку з сірим пилом. Слава вирвав банку, відкрив і вдихнув пил. Залишки дісталися подрузі.

– До завтра! – колекціонер ще раз подивився на картину на якій з’явилося кілька плям крові і вийшов з гаражу.

Наступного ранку в холі «Галереї 41» стояла свіжа робота Каті. В тому ж мітингу, де проходила її співбесіда тепер сиділи колекціонер, Слава та подруга. Слава дістав з наплічника і поставив на стіл урну з прахом, на якій була фотографія Каті.

– Ця має бути особливо забористою! – колекціонер відкрив урну, дістав та вдихнув дрібку праху. – Ооооо, сука!

По обличчю колекціонера, як на колажі заблимали мініатюрні портрети людей. За ним повторила подруга.

– Сьогодні на співбесіду прийде скульпторка, – сказав Слава.

Троє посміхнулися. На стіні загорілася неоном вивіска «Галерея 41».